Рішення

від 02.11.2023 по справі 921/142/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02 листопада 2023 року м. ТернопільСправа № 921/142/22(921/666/22)

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Крутіної Ю.С.

Розглянув справу

за позовом ОСОБА_1 , АДРЕСА_1

до відповідача: Малого підприємства "Сяйво", вул. Грушевського, 15, м. Теребовля, Тернопільська область

про визнання незаконним та скасування наказу МП "Сяйво" про звільнення ОСОБА_1 ; про поновлення ОСОБА_1 на роботі у МП "Сяйво" на посаді водія автотранспортних засобів з 01.01.2022; про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати у розмірі 18 500,00 грн ( з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог)

в межах справи №921/142/22 про банкрутство Малого підприємства "Сяйво".

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Фільварочна О.Б. - адвокат.

арбітражний керуючий Шимечко А.Я.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 8, 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів, а саме: програмного забезпечення "EasyCon".

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

В провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/142/22 про банкрутство Малого підприємства "Сяйво".

15.12.2022 ОСОБА_1 (с. Кровинка, Тернопільський район, Тернопільська область) звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача Малого підприємства "Сяйво" ( м. Теребовля, Тернопільська область) про визнання незаконним та скасування наказу МП "Сяйво" про звільнення ОСОБА_1 ; про поновлення ОСОБА_1 на роботі у МП "Сяйво" на посаді водія автотранспортних засобів з 01.01.2022; про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та про стягнення заборгованості із виплати заробітної плати у розмірі 18 500,00 грн.

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.12.2022, для розгляду справи №921/142/22(921/666/22) визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/142/22(921/666/22) в межах справи №921/142/22 про банкрутство Малого підприємства " Сяйво" за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 18.01.2023.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 18.01.2023.

Протокольними ухвалами суду від 18.01.2023, від 16.02.2023, від 06.03.2023, від 28.03.2023 та від 06.04.2023 підготовче засідання відкладено відповідно на 16.02.2023, 06.03.2023, на 28.03.2023, на 06.04.2023 та на 27.04.2023 .

У підготовчому засіданні 27.04.2023 судом оголошено перерву до 18.05.2023, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Протокольними ухвалами від 18.05.2023, від 01.06.2023 та від 15.06.2023 підготовче засідання відкладено відповідно на 01.06.2023, на 15.06.2023 та на 31.07.2023.

У підготовчому засіданні 31.07.2023 судом оголошено перерву до 17.08.2023, про що відображено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 17.08.2023 відкладено підготовче засідання на 11.09.2023 з підстав, викладених в ній.

Протокольною ухвалою від 11.09.2023 підготовче засідання відкладено на 25.09.2023.

Ухвалою суду від 25.09.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/142/22(921/666/22) до судового розгляду по суті на 11.10.2023.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні - 11.10.2023 розпочато розгляд справи по суті.

Протокольною ухвалою від 11.10.2023 судове засідання відкладалося відповідно на 30.10.2023.

У судовому засіданні 30.10.2023 оголошено перерву до 02.11.2023, про що відображено у протоколі судового засідання.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення арбітражного керуючого, його вступне та заключне слово.

Відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Оскільки, даний позов розглядається в межах справи №921/142/22 про банкрутство МП "Сяйво", то відповідно за результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

У судовому засіданні 02.11.2023, після з`ясування обставин справи та дослідження доказів у справі, суд, після виходу із нарадчої кімнати, оголосив вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.

Судом враховано, що Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", яким введено в Україні воєнний стан із 05:30 год. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії воєнного стану в Україні (востаннє) продовжено з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб згідно з Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 26.07.2023, затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 27.07.2023 за №3275-ІХ.

Згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

Враховуючи обставину - запровадження воєнного стану в Україні строк розгляду даної справи судом продовжено з урахуванням розумності тривалості розгляду справи по суті.

При цьому суд враховує приписи ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України, за якими своєчасний розгляд справи є одним із завдань судочинства, що відповідає положенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права кожного на справедливий розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Інші процесуальні дії.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 20.12.2022 залучено до участі у справі № 921/142/22(921/666/22) розпорядника майна боржника МП "Сяйво" - арбітражного керуючого Шимечка Андрія Ярославовича.

Також, ухвалою суду від 20.12.2023 задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів . Витребувано у Малого підприємства "Сяйво" наступні докази: копії наказів МП "Сяйво" про прийняття на роботу, переведення та звільнення з роботи ОСОБА_1 , встановлення /зміну розміру оплати праці/ставки ; довідку МП "Сяйво" про розмір середнього заробітку ОСОБА_1 за 2 останніх місяці, що передували звільненню; копію (ї) штатного (них) розпису (ів) МП "Сяйво", який (і) діяв (ли) у 2021-2022 рр.; документи , які підтверджують виплату ОСОБА_1 заробітної плати за жовтень - грудень 2021 року.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 06.03.2023 продовжено строк підготовчого провадження у справі на 30 днів.

Ухвалою суду від 06.04.2023 клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Фільварочної О.Б. про витребування доказів, задоволено. Витребувано у Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області належним чином завірені копії - Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 2021 та 2022 роки, поданого Малим підприємством "Сяйво" (код ЄДРПОУ 14052360) за найманого працівника ОСОБА_1 ( ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

Ухвалою суду від 01.06.2023 клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Фільварочної О.Б. про витребування доказів, задоволено. Витребувано у Малого підприємства "Сяйво" докази: копію наказу МП "Сяйво" про прийняття на роботу ОСОБА_1 №10 від 03.05.2012, переведення на посаду водія №7 від 01.01.2021, встановлення /зміну розміру оплати праці/ставки ОСОБА_1 ; копію (ї) штатного (них) розпису (ів) МП "Сяйво", який (і) діяв (ли) у 2021-2022 рр.; оригінали документів, які підтверджують виплату ОСОБА_1 заробітної плати за 2021 року.

Ухвалою суду від 02.08.2023 задоволено клопотання представника позивача та витребувано у ФОП Базелян Алли Валеріївни докази: оригінал наказу №5 від 01.05.2022 про прийняття на роботу ОСОБА_1 ; оригінал наказу №8 від 17.02.2023 про звільнення ОСОБА_1 ; докази ознайомлення ОСОБА_1 із наказами №5 від 01.05.2022 та №8 від 17.02.2023; заяви ОСОБА_1 про прийняття на роботу та звільнення.

Ухвалою суду від 11.09.2023 заяву (вх. №7351) про збільшення розміру позовних вимог в частині заявлених позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу починаючи з 01.01.2022 по 31.07.2023 в сумі 110 855,48 грн з подальшим відрахуванням установлених законом податків та інших обов`язкових платежів, прийнято до розгляду.

Ухвалою суду від 25.09.2023 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на подання доказів та долучення до матеріалів справи заяви свідка, відмовлено.

26.04.2023 Головне управління ДПС у Тернопільській області надіслало суду належним чином завірені копії Податкового розрахунку сум, доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб і сум утриманого з податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І-ІV квартали 2021 року поданого МП "Сяйво" (код ЄДРПОУ 14052360) (вх. № 3555), на виконання вимог ухвали Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023.

Мале підприємство "Сяйво"/ арбітражний керуючий Шимечко А.Я. на виконання вимог ухвали Господарського суду Тернопільської області від 01.06.2023 надано витребувані судом докази, а саме : наказ №47 від 03.05.2012 про прийняття на роботу, заява ОСОБА_1 про прийняття на роботу, витяг з трудової книжки, відомості про виплату готівки за період з жовтня 2021 року по грудень 2021 року ( вх. № 5176 від 15.06.2023).

08.09.2023 на виконання вимог ухвали Господарського суду Тернопільської області від 02.08.2023 надійшли письмові пояснення від ФОП Базелян Алли Валеріївни (вх.№7295), зі змісту яких повідомлено суд , що оригінали наказів №5 від 01.05.2022 (про прийняття ОСОБА_1 на роботу) та №8 від 17.02.2023 (про звільнення ОСОБА_1 з роботи) відсутні. Трудові відносини між ФОП Базелян А.В. та ОСОБА_1 не було.

Аргументи сторін

Правова позиція позивача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 03.05.2012 працював на Малому підприємстві "Сяйво" на посаді оператора АЗС, з 01.01.2021 переведений на посаду водія автотранспортних засобів , що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_2 .

Як стверджує позивач, що відповідач звільнив його без належних правових підстав, зокрема заяви про звільнення не писав, з наказом про звільнення його не ознайомлено.

Вважає, що звільнення з роботи є протиправним, не у спосіб та не в порядку, що передбачений законодавством України.

Також не виплатив заробітну плату за період з 01.10.2021 по 31.12.2021 у розмірі 18 500,00 грн.

На думку позивача вказані обставини свідчать про те, що відповідачем порушено норми Кодексу законів про працю України.

Позов мотивовано статями Конституції України, Кодексу України з процедур банкрутства, Кодексу законів про працю України, Законом України "Про оплату праці", Цивільним кодексом України.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзив на позов (вх. № 1960 від 06.03.2023), просить суд відмовити у задоволенні позову.

Арбітражний керуючий Шимечко А.Я. заперечив щодо позову, просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідь на відзив.

27.03.2023 позивачем подано відповідь на відзив (вх. №2622) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якої доводи відповідача вважає безпідставними.

Фактичні обставини, встановлені судом.

03 травня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на Мале підприємство "Сяйво" на посаду оператора АЗС, про що свідчить наказ № 10 про прийняття на роботу.

З 01 січня 2021 року ОСОБА_1 переведений на посаду водія автотранспортних засобів.

Вказані обставини підтверджуються записами у трудовій книжці НОМЕР_2 .

Згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 08.11.2022 та Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов"язкового державного соціального страхування виданого Пенсійним фондом України (форми ОК-5), ОСОБА_1 довідався про його звільнення - 31.12.2021.

Як стверджує позивач, що його звільнено без його згоди, оскільки заяви про звільнення він не писав, з наказом про звільнення його не ознайомлено.

З метою поновлення своїх трудових прав ОСОБА_1 звертався до Управління держпраці у Тернопільській області , яке листом від 09.11.2022 повідомило про здійснення заходів контролю з питань додержання законодавства про працю після врегулювання питання щодо можливості проведення таких заходів з урахуванням вимог, встановлених Постановою КМУ від 13.03.2022 за №303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану".

Позивач вважає, що наказ про звільнення є незаконним та таким, що порушує норми Кодексу законів про працю України.

31.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до Малого підприємства "Сяйво" з заявою про виплату заборгованості по заробітній платі з жовтня 2021 року.

Арбітражний керуючий Шимечко А.Я. / розпорядник майна МП "Сяйво" своєю відповіддю повідомив ОСОБА_1 , що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 05.05.2022 відкрито провадження у справі №921/142/22 про банкрутство МП "Сяйво" . Відповідно до вимог статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства , вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута будуть виплачені у першу чергу.

Як стверджує позивач, в порушення вимог ст. 47 КЗпП України, повного розрахунку з останнім не проведено.

Зокрема, розмір заборгованості по заробітній платі становить 18 500,00 грн.

Окрім того, позивач просить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу , починаючи з 01.01.2022 по 31.07.2023 в сумі 110 855,48 грн.

Такі обставини є підставою для звернення позивача з даним позовом до суду за захистом свого порушеного права.

Норми права, які застосував суд.

Мотивована оцінка судом.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.

Відповідно до частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене ст. 55 Конституції України, ст. 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 910/16448/18.

Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у ній, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.

Оцінка предмету заявленого позову, а отже наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у Господарському процесуальному кодексі України, полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (стаття 4 ГПК України).

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно частини 2 статті 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Метою господарського судочинства є ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України).

Способи захисту права та законного інтересу передбачені в статті 16 Цивільного кодексу України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Відповідно до статті 20 Господарського кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд, тобто обирає той спосіб захисту, який вона вважає належним та ефективним. Обов`язок доведення суду обґрунтованості своїх вимог з урахуванням обраного способу захисту покладається на особу (позивача), який звернувся до суду за захистом своїх прав.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами статті 5 Господарського процесуального кодексу України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними, зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, зазначені норми визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права.

Відповідно до частини 6 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Кодексом України з процедур банкрутства.

Статтею 2 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.

Застосування положень Господарського процесуального кодексу України та інших законодавчих актів України здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Судом встановлено, що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 05.05.2022 відкрито провадження у справі №921/142/22 про банкрутство Малого підприємства "Сяйво"; введено процедуру розпорядження майном боржника; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; призначено розпорядником майна Малого підприємства "Сяйво", арбітражного керуючого Шимечка А.Я.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 у справі №921/142/22 припинено процедуру розпорядження майном Малого підприємства "Сяйво", вул. Грушевського, 15, м. Теребовля, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 14052360. Визнано банкрутом Мале підприємство "Сяйво". Відкрито ліквідаційну процедуру Малого підприємства "Сяйво" строком на 12 місяців. Припинено повноваження розпорядника майна Малого підприємства" Сяйво" - арбітражного керуючого Шимечка А.Я. Призначено ліквідатором банкрута Малого підприємства "Сяйво" - арбітражного керуючого Шимечка А.Я.

Мале підприємство "Сяйво" перебуває у процедурі ліквідації.

Отже, даний позов розглядається в межах справи №921/142/22 про банкрутство Малого підприємства "Сяйво".

Розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник, з дня введення в дію 21 жовтня 2019 року КУзПБ повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.

Правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного суду від 31 серпня 2023 року у справі №640/26320/20.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконним та скасування наказу Малого підприємства "Сяйво" про звільнення ОСОБА_1 , суд зазначає таке.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Кодекс законів про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці.

Статтею 2 Кодексу законів про працю України визначено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Держава створює умови для ефективної зайнятості населення, сприяє працевлаштуванню, підготовці і підвищенню трудової кваліфікації, а при необхідності забезпечує перепідготовку осіб, вивільнюваних у результаті переходу на ринкову економіку.

Судом встановлено, що 03 травня 2012 року ОСОБА_1 прийнято на роботу на Мале підприємство "Сяйво" на посаду оператора АЗС (наказ № 10).

З 01 січня 2021 року ОСОБА_1 переведений на посаду водія автотранспортних засобів ( наказ №7).

Вказані обставини підтверджуються відповідними записами у трудовій книжці НОМЕР_2 .

Згідно Відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми виплачених доходів та утриманих податків станом на 08.11.2022 та Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов"язкового державного соціального страхування виданого Пенсійним фондом України (форми ОК-5), ОСОБА_1 довідався про його звільнення - 31.12.2021.

Як слідує з Відомостей про трудову діяльність з реєстру застрахованих осіб (електронна трудова книжка), відносно ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ) внесено інформацію про трудові відносини, а саме 03.05.2012 прийнято на роботу на МП "Сяйво" - наказ, 31.12.2021 завершення роботи на посаді водій автотранспортних засобів на підставі наказу №10 від 31.12.2021, відповідно до статті 38 КЗпП України ( ініціатива працівника).

Так, статтею 38 Кодексу законів про працю України визначено, що працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це роботодавця письмово за два тижні.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, роботодавець не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, чинив мобінг (цькування) стосовно працівника або не вживав заходів щодо його припинення, що підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили.

Матеріали справи не містять заяви ОСОБА_1 про звільнення його з роботи на МП "Сяйво".

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Як визначено статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідач не довів правомірність застосування до позивача передбачених вимог Кодексу законів про працю України, у зв`язку із чим, оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання незаконним наказу Малого підприємства "Сяйво" про звільнення ОСОБА_1 та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про поновлення ОСОБА_1 на роботі у МП "Сяйво" на посаді водія автотранспортних засобів з 01.01.2022, суд встановив таке.

Статтею 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

У разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Слід зазначити, що з метою поновлення своїх трудових прав ОСОБА_1 звертався до Управління держпраці у Тернопільській області, однак останній листом від 09.11.2022 повідомило про здійснення заходів контролю з питань додержання законодавства про працю після врегулювання питання щодо можливості проведення таких заходів з урахуванням вимог, встановлених Постановою КМУ від 13.03.2022 за №303 "Про припинення заходів державного нагляду (контролю) і державного ринкового нагляду в умовах воєнного стану".

З урахуванням вимог трудового законодавства у справах, в яких оспорюється законність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За таких обставин, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги про поновлення ОСОБА_1 на роботі у МП "Сяйво" на посаді водія автотранспортних засобів з 01.01.2022, підлягають до задоволення, які є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Малого підприємства "Сяйво" про звільнення ОСОБА_1 .

Щодо тверджень відповідача, що з 01.02.2022 ОСОБА_1 з нез"ясованих причин не вийшов на роботу не поставивши до відома посадових осіб МП "Сяйво" , а тому керівництвом розцінено відсутність ОСОБА_1 на робочому місці, як прогул , про що складено Акти про відсутність працівника на робочому місці, суд зазначає таке.

Стаття 139 Кодексу законів про працю України встановлено, що працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження роботодавця, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна роботодавця, з яким укладено трудовий договір.

Як визначено статтею 147 Кодексу законів про працю України, за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення.

При цьому, за змістом статей 147-1, 149 Кодексу законів про працю України, статті 74 Господарського процесуального кодексу України у справах щодо притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності обов`язок доказування правомірності застосування дисциплінарного стягнення покладається на роботодавця.

Тобто до порядку застосування дисциплінарного стягнення встановлені такі обов`язкові вимоги: виявлення дисциплінарного проступку; отримання від порушника письмового пояснення; додержання строків накладення дисциплінарного стягнення - один місяць із дня виявлення дисциплінарного проступку і шість місяців із дня його вчинення працівником; видання власником наказу чи розпорядження про застосування дисциплінарного стягнення; доведення наказу (розпорядження) під розписку до відома працівника.

Пояснення порушника трудової дисципліни є однією з важливих форм гарантій, наданих працівнику для захисту своїх законних прав та інтересів, направлених проти безпідставного застосування стягнення. Правова оцінка дисциплінарного проступку здійснюється на підставі з`ясування усіх обставин його вчинення, у тому числі з урахуванням письмового пояснення працівника.

Матеріали справи не містять належних доказів здійснення щодо позивача дисциплінарного провадження відповідно до приписів статей 147-149 Кодексу законів про працю України, а також доказів притягнення позивача до матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Щодо тверджень відповідача , що бухгалтером МП "Сяйво" при здачі електронного звіту в ГУ ДПС у Тернопільській області помилково поставлено відмітку про звільнення ОСОБА_1 , в подальшому МП "Сяйво" подано уточнюючий звіт у податковий орган, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній такий звіт.

Крім того, суд зазначає, що твердження відповідача, що позивачем отримано трудову книжку у МП "Сяйво" не знаходить свого підтвердження, оскільки не підтверджено відповідними доказами, зокрема відмітками у особовій картці працівника - підписом ОСОБА_1 щодо отримання ним трудової книжки, у зв" язку із звільненням, тощо.

Щодо тверджень відповідача, що ОСОБА_1 працює з 01.05.2022 у ФОП Базелян А.В. спростовується наступним, зокрема письмовими пояснення від ФОП Базелян Алли Валеріївни (вх.№7295 від 08.09.2023 ), зі змісту яких вбачається, що оригінали наказів №5 від 01.05.2022 (про прийняття ОСОБА_1 на роботу) та №8 від 17.02.2023 (про звільнення ОСОБА_1 з роботи) відсутні. Трудові відносини між ФОП Базелян А.В. та ОСОБА_1 не було.

Щодо позовних вимог про стягнення з Малого підприємства "Сяйво" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2022 по 31.07.2023 у розмірі 110 855,48 грн, з подальшим відрахуванням установлених законом податків та інших обов"язкових платежів ( з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) та заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 18 500,00 грн з подальшим відрахуванням установлених законом податків та інших обов"язкових платежів, суд зазначає таке.

Щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2022 по 31.07.2023 у розмірі 110 855,48 грн:

Статтею 235 Кодексу законів про працю визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У разі затримки видачі копії наказу (розпорядження) про звільнення з вини роботодавця працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Положення статті 235 Кодексу законів про працю України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від не отримання зарплати чи неможливості працевлаштування.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Тобто в разі визнання звільнення незаконним та поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.

Вказана норма права, крім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.

Таке тлумачення відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, сприяє дотриманню балансу прав і законних інтересів незаконно звільнених працівників, які були позбавлені можливості працювати та отримувати гарантовану на конституційному рівні винагороду за виконану роботу, та стимулює несумлінних роботодавців, які порушили таке конституційне право працівників, у подальшому дотримуватися норм чинного законодавства.

Середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата.

При виплаті середнього заробітку за час вимушеного прогулу особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу входить до структури заробітної плати бо є заробітною платою.

Отже, спір щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не зі своєї вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

Згідно із частиною 2 статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України "Про оплату праці" за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (Порядок).

Відповідно до п. 2 Порядку у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Пунктом 3 Порядку визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.

При цьому згідно з п. 5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Відповідно до п. 8 Порядку середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом 12 місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Під час обчислення середньої заробітної плати за 12 місяців виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу двадцять третього пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні 12 календарних місяців, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

Постановою Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 у справі №921/142/22 припинено процедуру розпорядження майном Малого підприємства "Сяйво", вул. Грушевського, 15, м. Теребовля, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 14052360. Визнано банкрутом Мале підприємство "Сяйво". Відкрито ліквідаційну процедуру Малого підприємства "Сяйво" строком на 12 місяців. Припинено повноваження розпорядника майна Малого підприємства "Сяйво" - арбітражного керуючого Шимечка А.Я. Призначено ліквідатором банкрута Малого підприємства "Сяйво" - арбітражного керуючого Шимечка А.Я.

Статтею 59 Кодексу України з процедур банкрутства визначено, що з дня ухвалення господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу, крім укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу у процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов`язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов`язань, у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; припиняється нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій за всіма видами заборгованості банкрута; відомості про фінансове становище банкрута перестають бути конфіденційними чи становити комерційну таємницю; продаж майна банкрута допускається в порядку, передбаченому цим Кодексом; скасовуються арешт, накладений на майно боржника, визнаного банкрутом, та інші обмеження щодо розпорядження майном такого боржника. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпорядження майном банкрута не допускається; припиняються повноваження органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, якщо цього не було зроблено раніше, члени виконавчого органу (керівник) банкрута звільняються з роботи у зв`язку з банкрутством підприємства, а також припиняються повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута.

Звільнення працівників боржника може здійснюватися після відкриття провадження у справі про банкрутство та призначення господарським судом розпорядника майна відповідно до вимог законодавства про працю (стаття 66 Кодексу України з процедур банкрутства).

Судом, здійснено перевірку розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2022 по 06.04.2023 (дата винесення постанови Господарського суду Тернопільської області від 06.04.2023 у справі №921/142/22 про визнання банкрутом МП "Сяйво" та відкриття ліквідаційної процедури строком на 12 місяців), який становить 92 855,75 грн, виходячи з розрахунку:

Розмір середньої заробітної плати обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата,

зокрема у жовтні 2021 року (20 днів) та у листопаді 2021 року (22 дні): 6 000,00 грн + 6 000,00 грн = 12 000, 00 грн / 42 робочі дні = 285,71 грн.

Слід зазначити, що розмір заробітної плати у жовтні та листопада 2021 року , а саме - 6000,00 грн, судом враховано із Податкового розрахунку сум, доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб і сум утриманого з податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І-ІV квартали 2021 року поданого МП "Сяйво", код ЄДРПОУ 14052360 (містяться в матеріалах справи).

Середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.01.2022 по 06.04.2023 обчислюється наступним чином: 285,71 грн * (257 ( робочих днів у 2022 році) + 68 ( робочих днів у 2023 році з 01.01.2023 по 06.04.2023)) та становить 92 855,75 грн.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягають до задоволення в частині у розмірі 92 855,75 грн.

В решті щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 17 999,73 грн, не підлягають до задоволення, як заявлені неправомірно.

Аналогічна правова позиція щодо обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2021 у справі №826/6301/15, від 20.01.2022 у справі №826/17709/14, від 08.02.2022 у справі №826/17610/14, від 30.06.2022 у справі №826/85/15, від 13.04.2023 у справі №826/85/15, від 04.10.2022 у справі №826/18033/14.

Щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 18 500,00 грн:

Закон України "Про оплату праці" визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання (далі - підприємства), а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці і спрямований на забезпечення відтворювальної і стимулюючої функцій заробітної плати.

Статтею 1 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне положення містить стаття 94 Кодексу законів про працю України.

Так, 31.10.2022 ОСОБА_1 звернувся до Малого підприємства "Сяйво" з заявою про виплати заборгованості по заробітній платі з жовтня 2021 року.

Арбітражний керуючий Шимечко А.Я. / розпорядник майна МП "Сяйво" своєю відповіддю повідомив ОСОБА_1 , що ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 05.05.2022 відкрито провадження у справі №921/142/22 про банкрутство МП "Сяйво" . Відповідно до вимог статті 64 Кодексу України з процедур банкрутства , вимоги щодо виплати заборгованості із заробітної плати працюючим та звільненим працівникам банкрута будуть виплачені у першу чергу.

Згідно статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Як зазначає позивач, що у МП "Сяйво" наявна заборгованість по заробітній платі перед ним у розмірі 18 500,00 грн за період з жовтня по грудень 2021 року .

Судом встановлено, зокрема з відомостей на виплату готівки №24 за жовтень 2021 року , №27 за жовтень 2021 року, №31 за листопад 2021 року та №32 за грудень 2021 року виданих МП "Сяйво" , долучених відповідачем, що працівником ОСОБА_1 отримано заробітну плату , а саме:

- у жовтні 2021 року у розмірі 2 430,00 грн та 2 400,00 грн,

- у листопаді 2021 року у розмірі 4 830,00 грн (відпустка на підставі наказу №7 про надання відпустки);

- у грудні 2021 року у розмірі 2 400,00 грн, що підтверджується підписом ОСОБА_1 на відповідних відомостей на виплату готівки.

Отже, ОСОБА_1 отримав частково заробітну плату у розмірі 12 060,00 грн.

Слід зазначити, що 26.04.2023 Головне управління ДПС у Тернопільській області надіслало суду належним чином завірені копії Податкового розрахунку сум, доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб і сум утриманого з податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за І-ІV квартали 2021 року поданого МП "Сяйво" (код ЄДРПОУ 14052360) (вх. № 3555), зі змісту яких вбачається, що сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 - становить 6 000,00 грн за відпрацьований місяць та яка враховується судом при здійсненні відповідного розрахунку.

За таких обставин, судом, здійснено перевірку розрахунку виплати заробітної плати, який становить 6440,00 грн.

Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати підлягають до задоволення в частині у розмірі 6 440,00 грн.

В решті щодо стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 12 060,00 грн, не підлягають до задоволення, як заявлені неправомірно.

Слід зазначити, що відомість на виплату готівки №5 за січень 2022 року судом не береться до уваги, оскільки не є спірним періодом при заявленому позові.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верхового Суду України від 24.12.1999 № 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" скільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Висновок суду.

Статтею 3 Цивільного кодексу України визначено, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю й повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Так, згідно статті 13 Цивільного кодексу України встановлено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Принципи права - це основні ідеї, вихідні положення, які закріплені в законі, мають загальну значущість, вищу імперативність (веління) і відображають суттєві положення права.

Верховний Суд у справі № 521/17654/15-ц (постанова від 16 січня 2019 року) при вирішенні спору застосував загальні засади цивільного права - принцип справедливості, добросовісності та розумності, а також керувався однією з аксіом цивільного судочинства: "Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem", що означає: "У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права".

При цьому Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.

Частиною 1 статті 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Всі інші доводи та заперечення сторін не приймаються судом до уваги, оскільки спростовуються вищевикладеними висновками суду.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід задоволити частково.

Судові витрати.

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору.

Згідно частини2 статті 129 ГПК України, судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору.

Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.9 ст. 129 ГПК України).

Суд, вважає, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.

Отже, в силу приписів статті 129 ГПК України судовий збір у розмірі 8052, 00 грн з розрахунку дві немайнові вимоги та дві майнові вимоги, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 8052,00 грн покласти на відповідача.

3. Визнати незаконним та скасувати наказ Малого підприємства "Сяйво" (код ЄДРПОУ 14052360) про звільнення ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).

4. Поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на роботі у МП "Сяйво" (код ЄДРПОУ 14052360) на посаді водія автотранспортних засобів з 01.01.2022.

5. Стягнути з Малого підприємства "Сяйво", вул. Грушевського, 15, м. Теребовля, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 14052360 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.01.2022 по 06.04.2023 у розмірі 92 855,75 грн, з подальшим відрахуванням установлених законом податків та інших обов"язкових платежів.

6. Стягнути з Малого підприємства "Сяйво", вул. Грушевського, 15, м. Теребовля, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 14052360 на користь ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 заборгованості з виплати заробітної плати у розмірі 6 440,00 грн з подальшим відрахуванням установлених законом податків та інших обов"язкових платежів.

7. Стягнути з Малого підприємства "Сяйво", вул. Грушевського, 15, м. Теребовля, Тернопільська область, код ЄДРПОУ 14052360 в дохід державного бюджету України - 8052,00 грн судового збору.

8. В решті позовних вимог, відмовити.

9. Видати накази стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256 -257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення:

Позивачу: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 .

Відповідачу: Малому підприємству "Сяйво", вул. Грушевського, 15, м. Теребовля, Тернопільська область.

Арбітражному керуючому Шимечку Андрію Ярославовичу, АДРЕСА_2.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "11" січня 2024 року.

Суддя Я.Я. Боровець