Рішення

від 11.01.2024 по справі 922/4711/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/4711/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Погорелової О.В

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Човен", м. Харків до фізичної особи Іванко Ірини Костянтинівни , м. Харків про стягнення 164 886,84 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Човен", звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до фізичної особи Іванко Ірини Костянтинівни , відповідач, в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 164 886,84 грн., з яких: 60 000,00 грн. орендна плата за договором №2 суборенди нежитлового приміщення від 01.01.2022; 46 089,24 грн. компенсування комунальних витрат, зокрема, теплової енергії; 26 208,00 грн. вартість пошкодженого (знищеного) майна орендодавця (ковроліну на площі 120 кв.м.); 32 589,60 грн. вартість проведеного відновлювального ремонту (стіни та заміна підлогового покриття). Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору №2 суборенди нежитлового приміщення від 01.01.2022 щодо повного та своєчасного внесення орендних платежів. Судові витрати позивач просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою суду від 13.11.2023 позовна заява була прийнята до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).

Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз`яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.11.2023, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду направлялась судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення (з відміткою судова повістка) на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та у Демографічному реєстрі.

Проте, судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу пункту 5 частини 6 статті 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19, відповідно до якої направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заг18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень"). Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №922/4711/23 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Оскільки відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній матеріалами відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01.01.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Човен" (орендодавець, позивач) та ФОП Іванко Іриною Костянтинівною (орендар, відповідач) був укладений договір №2 суборенди нежитлового приміщення, відповідно до п.п. 1.1-1.3 якого, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне орендне користування: нежитлове приміщення загальною площею 180,0 м2 (далі за текстом - орендована нерухомість), розташоване за адресою: м. Харків, вул. Пушкінська, будинок 61, згідно з актом прийому-передачі нежитлового приміщення в орендне користування (додаток № 1). Орендована нерухомість буде використовуватися для розміщення фітнесклубу. Протягом строку оренди приміщення використовується орендарем, його працівниками, гостями та клієнтами.

У п.п. 2.1-2.3.3 договору сторони погодили, що орендна плата - це оплата орендарем на користь орендодавця за користування приміщенням. Розмір орендної плати за кожний оплачуваний місяць становить 10 000,00 грн. Крім орендної плати орендар щомісячно компенсує орендодавцю витрати на електричну та теплову енергію згідно даних лічильників обліку на підставі відповідної таблиці показань лічильників. Орендна плата сплачується в такий спосіб: передоплата за перший місяць оренди - протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту підписання цього договору. Наступні щомісячні платежі шляхом внесення передоплати до 05 числа місяця, що настав. За бажанням сторін договір може бути пролонгований шляхом підписання відповідної додаткової угоди з коригуванням суми орендної плати на індекс інфляції за період з першого по останній місяці оренди.

Згідно п.п. 3.1-3.3 договору, передача приміщення в орендне користування оформляється актом прийому-передачі, який підписується уповноваженими представниками обох сторін. В акті прийому-передачі приміщення сторони відображають стан, в якому передається приміщення. Повернення приміщень із орендного користування здійснюється за актом передачі-прийому приміщення. В акті передачі-прийому приміщення сторони відображають стан, в якому приміщення повертається орендодавцю порівняно зі станом, в якому приміщення передавалося з користування орендарю, а також зазначаються за бажанням претензії за станом приміщення, з урахуванням природного зносу. Приміщення вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання обома сторонами акту прийму-передачі. оредодавець має право вимагати в орендаря усунути дефекти приміщення, що виникли з його вини та за його рахунок або компенсувати витрати, які понесе орендодавець для усунення вказаних в акті дефектів.

У розділі 4 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту підписання акту прийому-передачі приміщення в орендне користування, який є невід`ємною частиною договору і діє до 31.12.2023. Договір може бути достроково припинений (розірваний) в наступних випадках:

- за рішенням господарського суду;

- за взаємною згодою сторін.

На вимогу орендодавця в разі наступних порушень орендарем умов договору:

- якщо Орендар не дотримується вимог про санітарний стан приміщення;

- якщо Орендар навмисно або з необережності погіршує стан приміщення або інженерних мереж і не відновив дане порушення протягом 10 (десяти) календарних днів після зауваження Орендодавця;

- якщо Орендар не сплатив орендну плату протягом одного місяця з моменту настання терміну платежу.

За рішенням орендаря, письмово сповістивши орендодавця за 30 календарних днів.

За рішенням орендодавця, письмово сповістивши орендаря за 30 календарних днів.

Згідно п. 5.1. орендар зобов`язаний:

- своєчасно та в повному обсязі оплачувати орендодавцю орендну плату;

- не допускати навмисного псування та/або пошкодження приміщення;

- якщо приміщення в результаті дій орендаря або неприйняття ним необхідних заходів прийде в аварійний стан, то орендар відновлює його своїми силами і за рахунок власних коштів, або в повному обсязі відшкодовує збитки, завдані орендодавцеві;

- не пізніше дня припинення договору вивезти з приміщення своє майно, а також повернути орендодавцю приміщення в стані, не гіршому від того, в якому воно було отримане з урахуванням природного зносу.

01.01.2022 між сторонами був підписаний акт прийому-передачі нежитлового приміщення в орендне користування.

Звертаючись з цим позовом до суду, позивач вказує на те, що на дату звернення до суду із цим позовом відповідач свій обов`язок щодо оплати за користування приміщенням не виконує вже більше ніж протягом п`ятнадцяти місяців. Компенсування комунальних послуг, зокрема теплової та електричної енергії відповідно до розділу 2 (п. 2.2.) договору оренди не проводилося вже понад сімнадцять місяців. Внаслідок невиконання цих грошових зобов`язань у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем. У зв`язку із повномасштабним вторгненням рф на територію України, цей договір оренди може бути розірваним в односторонньому порядку орендарем або орендодавцем шляхом направлення повідомлення іншій стороні про це за один місяць. Відповідач до позивача із таким повідомленням не зверталась, так само як і позивач, саме з цієї підстави, не ініціював припинення договірних відносин. На початку червня 2023 року позивач дізнався із відкритого джерела - Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про те, що відповідач з 22.05.2023 припинила свою підприємницьку діяльність. Відповідач, всупереч вимогам пункту 7.1. договору оренди, не надав ці відомості позивачу - позбавлення статусу суб`єкту підприємницької діяльності є істотною зміною умов договору. Оскільки метою орендних відносин за договором оренди було саме здійснення відповідачем підприємницької діяльності, її припинення стало приводом для звернення позивача до відповідача із повідомленням про припинення орендних відносин за договором № 2 суборенди нежитлового приміщення від 01.01.2022. Повідомлення направлене засобами поштового зв`язку 09.06.2023. У зв`язку із тим, що припинення відповідачем підприємництва унеможливлює продовження орендного користування нерухомістю за договором оренди, цей договір оренди є припиненим з 01.06.2023, про що позивач і повідомив відповідача. Припинення договірних відносин не позбавляє особу, що не виконала своїх договірних зобов`язань, від необхідності виконати їх в повному обсязі.

Як вказує позивач, сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором оренди становить 106 089,24 грн., в тому числі орендна плата - 60 000,00 грн. та 46 089,24 грн. компенсування комунальних послуг, зокрема теплової енергії. Розрахунок витрат на теплову енергію здійснюється відповідно до орендованої площі - загальна площа приміщення становить 590,2 м2, площа орендованого відповідачкою приміщення становить 180,0 м2. Також, в процесі орендного користування відповідачем було знищено (пошкоджено) майно позивача. Зокрема, у непридатний до використання стан було приведено підлогове покриття фітнес-залу - ковролін на площі 120,0 м2. Сума відшкодування його вартості становить 26 208,00 грн. Також одна зі стін орендованого відповідачем приміщення потребує проведення певного ремонту. Вартість цих ремонтних робіт із відновлення пошкодженої стіни становить 32 589,60 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме: майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Як встановлено ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч. ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України).

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього ж кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У процесі розгляду справи, відповідачем не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували належне виконання ним свого обов`язку щодо сплати орендної плати за користування нерухомим майном або доказів на спростування виникнення такого зобов`язання, у зв`язку з чим, на підставі наявних доказів, суд приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача про стягнення 60 000,00 грн. заборгованості з орендної плати.

Щодо позовних вимог про стягнення 46 089,24 грн. компенсування комунальних витрат, зокрема, теплової енергії, суд зазначає наступне.

Як зазначалося вище по тексту рішення, за умовами договору, крім орендної плати орендар щомісячно компенсує орендодавцю витрати на електричну та теплову енергію згідно даних лічильників обліку на підставі відповідної таблиці показань лічильників.

Як вбачається з поданого позивачем розрахунку ціни позову, останній просить суд стягнути компенсацію комунальних витрат за період січень 2022 року - травень 2023 року. На підтвердження понесених витрат позивачем наданий до суду акт звіряння об`єднаний відпустку-отримання теплової енергії та розрахунків за її виростання між КП "ХТМ" та абонентом ТОВ "Човен" станом на 01.06.2023 за період січень 2023 року - травень 2023 року.

Суд зауважує, що на підставі поданих позивачем доказів неможливо встановити та перевірити які суми комунальних витрат та за який період були нараховані до сплати за користування спірним орендованим майном, оскільки поданий позивачем акт звіряння з КП "ХТМ" не містить у собі необхідних даних (дані про нарахування та сплату у вказаний позивачем період, підстави нарахування, дані про приміщення по якому проводяться нарахування тощо).

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення з відповідача 26 208,00 грн. вартості знищеного (пошкодженого) майна орендодавця (ковроліну на площі 120 м2) та 32 589,60 грн. вартості проведення відновлювального ремонту (стіни).

На підтвердження понесених витрат позивачем до суду подані не підписані копії локального кошторису на будівельні роботи №-01, відомість ресурсів, договірна ціна та рахунок фактура №6486229 від 08.09.2023 від ТОВ "Будмен".

Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Тоді, як суд зобов`язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

З огляду на викладене, враховуючи, що наданими позивачем доказами не доведені факт та розмір заборгованості відповідача за комунальні платежі, та не доведений факт та розмір понесених позивачем витрат на відновлення пошкодженого орендованого майна, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Підсумовуючи викладене, враховуючи фактичні обставини справи та наведені норми законодавства, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача 60 000,00 грн. заборгованості з орендної плати. В решті позовних вимог суд відмовляє, як таких, що не підтверджені належними та допуститими доказами.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по оплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача 10 000,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Згідно зі ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір №2023/06/01 про надання правової допомоги від 09.06.2023, укладений між ТОВ "Човен" та Адвокатським об`єднанням "Роланд", додаткова угода №1 від 06.11.2023 до договору №2023/06/01 про надання правової допомоги від 09.06.2023, акт №128 від 18.12.2023, ордер серії АХ №1134823 від 09.06.2023, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ХВ №000349 від 21.12.2016.

Дослідивши зазначені докази, суд вважає їх достатніми для підтвердження факту надання адвокатом професійної правничої допомоги.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене у частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Разом з цим, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України). Така правова позиція викладена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 05.11.2019 у справі № 908/2348/18.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Аналіз наведених норм статті 126 ГПК України, а також статті 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі N 904/4507/18.

З урахуванням положень наведених норм та зазначених фактичних обставин справи, керуючись у тому числі такими критеріями, як обґрунтованість та пропорційність до предмета спору, а також враховуючи критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, враховуючи часткове задоволення позовних вимог суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу у розмірі 3 638,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 525, 526, 530, 610, 612 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи Іванко Ірини Костянтинівни , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Човен" (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 3-Б, кв. 12, код ЄДРПОУ 23454850) - 60 000,00 грн. заборгованості з орендної плати, 976,67 грн. судового збору та 3 638,00 грн. витрат на правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову - відмовити.

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст.ст. 256, 257 ГПК України, рішення може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Човен" (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, 3-Б, кв. 12, код ЄДРПОУ 23454850).

Відповідач - фізична особа Іванко Ірина Костянтинівна , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ).

Рішення підписано 11 січня 2024 року.

Суддя О.В. Погорелова