Рішення

від 26.12.2023 по справі 925/1458/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 грудня 2023 року м. Черкаси справа № 925/1458/23

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді Спаських Н.М., із секретарем судового засідання Лисенко Р.М., за участі представників сторін:

від позивача: Шкварко В.В. - адвокат за ордером;

від відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом приватного підприємства "Науково-виробниче підприємство "Ніта" (м. Черкаси) до Благодійної організації "Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення" (м. Київ) про стягнення 148 346,20 грн.

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про стягнення 148 346,20 грн. з яких: 114 632,20 грн. заборгованість по відшкодуванню витрат з оплати теплової енергії, 6 236,18 грн. 3 % річних та 27 478,42 грн. інфляційних втрат на підставі договору № 935 про постачання теплової енергії від 27.10.2006, укладеного між сторонами у справі.

Провадження у справі відкрито Господарським судом Черкаської області за правилами підсудності за місцем виконання договору (ч.5 ст. 29 ГПК України).

Також спір може бути розглянутий Господарськими судом Черкаської області і за правилами виключної підсудності. Так, в пункті 7.25 постанови від 16.02.2021 у справі № 911/2390/18, оприлюднено правовий висновок, що Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у частині третій статті 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження.

Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги повністю і просив їх задовольнити.

Відповідач відзив на позов суду не подав, в судові засідання не з`являвся. Відповідач про розгляд справи в суді повідомлений належним чином. Ухвала про відкриття провадження у справі отримана відповідачем 02.11.2022, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 117).

Спір не врегульовано.

У відповідності до ст. 13,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Заслухавши доводи та пояснення представника позивача і дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з наступного:

З матеріалів справи вбачається, що 27.10.2006 між приватним підприємством "Науково-виробниче підприємство "Ніта" (Позивач по справі) та Комунальним підприємством теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" було укладено договір № 935 про постачання теплової енергії" (а.с. 10-11) на потреби приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, приведена площа 1709,2 кв.м.

За доводами позивача, цей договір, який первинно укладався до 16.10.2007 року, є чинним і станом на час вирішення спору, оскільки у відповідності до п.10.2. Договору він вважається продовженим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку дії договору про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

За доводами представника позивача, у вказаному приміщенні є кілька співвласників, серед яких є і відповідач по справі.

Копією Витягу з ДР речових прав на нерухоме майно № 39199211 від 17.06.2015 (а.с. 6) підтверджується наявність у відповідача права власності на нежитлові приміщення 1,3,4 поверхів нежитлового приміщення будівлі літ А-4 з прибудовою банку блок № 4 (а.с. 6), що відповідачем не заперечено.

Право власності відповідача на вказану частину приміщень підтверджується також і Інформацією з ДР речових прав на нерухоме майно, надану позивачем станом на 11.10.2023 (а.с. 7).

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 22 листопада 2018 року № 315 (у редакції наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 грудня 2021 року № 358) затверджено Методику розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг.

Методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Згідно пп. 3, 4 Методики розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду. Для розподілу приймаються показання вузлів комерційного та розподільного обліку, приладів розподільного обліку теплової енергії станом на кінцеву дату розрахункового періоду, отримані виконавцем розподілу комунальної послуги, у спосіб, визначений договором про надання комунальної послуги.

15.10.2018 проведено збори співвласників приміщення, розташованого за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 14), на яких прийнято рішення (протокол № 1) з метою розподілу між співвласниками, як субспоживачами теплової енергії, оплати за спожиту теплову енергію відповідно до лічильника №02-44-0822 тип R31R021, встановленого у вищевказаному приміщенні, здійснити розподіл загальної площі приміщення відповідно до технічних паспортів у відсотках наступним чином: ПП «НВП «НІТА» розмір частки у відсотковому співвідношенні складає 35,71%, ТОВ «Українська спілка соціального розвитку» - 28, 39%, Благодійна організація «Благодійний Фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» (Відповідач) - 27%, ТОВ ВКФ «Електрум ЛТД» - 7,22% та ОСОБА_1 - 1,68%.

Суду не надано доказів про зміну співвласниками приміщень цього рішення чи про його скасування.

Як вказує позивач, на підставі актів наданих послуг підписаних між позивачем та КП теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" і на підставі повної оплати позивачем послуги теплопостачання, ним виставлялись рахунки іншим субспоживачам (співвласникам приміщень), щодо відшкодування позивачу витрат по теплопостачанню, пропорційно займаним площам.

За доводами позивача, в період з 2018 р. по жовтень 2021р. відповідач здійснив відшкодування позивачу витрат на теплову енергію в повному обсязі, що свідчить про його згоду на такі відносини компенсування витрат позивача.

В період з 30.10.2021 по 17.10.2023 позивачем здійснено оплату за теплопостачання всього будинку за адресою АДРЕСА_1 згідно вищевказаного договору із КП теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" в розмірі 743 264,61 грн., що підтверджується платіжними дорученнями ( а.с. 31-79).

В свою чергу Відповідач в період з 30.10.2021 до 17.10.2023 мав би відшкодувати 27% (200 681,44 грн.) від вищевказаних витрат, проте відшкодував їх лише частково в розмірі 86 049, 00 грн., що підтверджується меморіальними ордерами (а.с. 81-86).

Залишок боргу відповідача перед позивачем становить 114 632, 20 грн. (743 264,61- 86 049,00).

Доказів відшкодування витрат позивача у більшій сумі, ніж обліковує позивач і вказує у картці рахунку 361 (а.с. 80) в справу не подано, доказів проведення повного розрахунку за позовом в цій частині відповідач не надав.

Як вказує позивач, між позивачем та відповідачем не укладено окремого договору про відшкодування витрат основного споживача (позивача) теплової енергії субспоживачем (відповідачем).

Також і протокол № 1 від 15.10.2018 (а.с. 14) зборів співвласників нежитлового приміщення за адресою АДРЕСА_1 не містить рішення зборів про порядок та строки сплати коштів кожним співвласником в якості пропорційного до площі відшкодування витрат позивачу на оплату послуги теплопостачання за весь будинок.

Однак виходячи з обставин взаємовідносин сторін, у Відповідача, як у власника частини приміщення у будинку за адресою АДРЕСА_1, виникло зобов`язання пропорційно займаній ним площі відшкодовувати витрати позивача на теплопостачання і узгоджено розмір відшкодування - 27%.

Послуга теплопостачання в приміщеннях відповідача споживалася, оскільки суду не доказано протилежного. Відповідач не надав доказів укладення ним індивідуального договору із теплопостачальником на цю послугу.

Підстав для звільнення від відшкодування позивачу коштів за теплопостачання відповідачем суду не подано.

У відповідності до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;

4) інші юридичні факти.

Відповідно до частин 1, 2 ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що залежно від функціонального призначення житлово- комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

За змістом ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09.11.2017, колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п.4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року).

Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України). Ті самі принципи застосовуються і до зобов`язання (ст. 509 ЦК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Дана норма кореспондується з приписами ст.193 Господарського кодексу України.

У контексті ст.ст.524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті) і є таким правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Аналогічної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц та від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також такі висновки містяться у постановах Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №910/11965/16, від 20.11.2018 у справі №910/23457/17, від 31.01.2018 у справі №910/8399/17, від 03.09.2018 у справі №910/5811/16, від 15.03.2018 у справі №910/9978/15, від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та постанові Верховного Суду України від 06.06.2012 №6-49цс12.

Отже обов`язком відповідача перед позивачем є щомісячне відшкодування коштів за спожите теплопостачання пропорційно займаній відповідачем площі приміщень.

У відповідності до ч. 4 ст. 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно усталеної практики Верховного Суду споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Ніякий договір, яким би було врегульовано порядок сплати спірних коштів відповідачем на користь позивача, між сторонами не укладався.

Тому суд погоджується про необхідність застосування до правовідносин сторін ст. 1212 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту, визначених нормами ЦК та ГК України чи іншого законодавства.

У разі виникнення спору щодо набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень частини першої статті 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов`язання повернути майно потерпілому.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави від початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але надалі відпала.

Статтею 1213 ЦК України передбачено, що набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно, відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Отже спірні кошти в сумі 114 632,20 грн. слід стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно збережені відповідачем кошти позивача, які належали позивачу до сплати.

Строк виконання зобов`язання по сплаті цих коштів як щомісячних платежів за період з 31.10.2021 по 17.10.2023, для відповідача вже є таким, що настало.

З метою врегулювання спору позивачем було надіслано відповідачем претензію від 23.08.2023 № 51, якою позивач просив відповідача сплатити борг в сумі 163167,20 грн. за спожиту теплову енергію з доказами її направлення (а.с. 93-95).

Претензія відповідачем не була задоволена, борг не сплачено, з чого і виник спір.

У постанові від 16 липня 2019 року Справа № 910/3945/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виклав такі правові висновки, які можуть бути вжиті щодо всіх спорів, які потребують застосування ст. 1212 та 625 ЦК України.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на не договірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія статті 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов`язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.

Тому, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.06.2016 у справі № 910/22034/15, від 01.10.2014 № 6-113цс14 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, від 16.05.2018 у справі № 14-16цс18.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Наявність боргу за житлово-комунальні послуги не звільняє боржника від

відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та не

позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки зобов`язання залишається невиконаним належним чином.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 27 478,42 грн. інфляційних втрат та 6 236,18 грн. 3 % річних за прострочення розрахунків на підставі ст. 625 ЦК України (а.с. 96).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку нарахованих позивачем інфляційних втрат та 3% річних за період з 08.12.2021 по 20.10.2023 на прострочені до сплати кошти за теплопостачання (а.с. 96), судом встановлено правильність їх нарахування згідно норм цивільного законодавства та обставин взаємовідносин сторін.

Підстав для звільнення відповідача від відшкодування нарахувань на суму боргу по ст. 625 ЦК України, суду не доведено.

Відповідач у добровільному порядку кошти як 3% річних та інфляційні втрати не сплатив, тому в цій частині позов теж підлягає до задоволення.

Зібраними у справі доказами позивач довів правову підставу та обґрунтованість своїх позовних вимог, боргу у добровільному порядку не сплачено, строк виконання зобов`язання є таким, що настав, заперечень проти позову не подано, тому до примусового стягнення з відповідача на користь позивача належить 114 632,20 грн. залишку заборгованості по відшкодуванню витрат з оплати теплової енергії, 6 236,18 грн. як 3 % річних та 27 478,42 грн. інфляційних втрат за період з 31.10.2021 по 17.10.2023.

Відповідно до ст. 129 ГПК України, оскільки позов задоволено повністю, то з відповідача на користь позивача слід стягнути 2684,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Керуючись ст. 238, 240 ГПК України, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Благодійної організації "Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення" (код 35087436, м. Київ, вул. Ванди Василевської, 7) на користь приватного підприємства "Науково-виробниче підприємство "Ніта" (код 14213509, м. Черкаси, вул. О. Дашкевича, 20) -- 114 632,20 грн. заборгованості по відшкодуванню витрат з оплати теплової енергії, 6 236,18 грн. 3 % річних, 27 478,42 грн. інфляційних втрат за період з 31.10.2021 по 17.10.2023 та 2684,00 грн. на відшкодування сплаченого судового збору.

Наказ видати.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 днів.

Повне судове рішення складено 10 січня 2024

Суддя Н.М. Спаських