Рішення

від 11.01.2024 по справі 120/16142/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 р. Справа № 120/16142/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в місті Вінниці за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

23.10.2023 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Грабара Сергія Анатолійовича, подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 (надалі ОСОБА_1 або позивач) до Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області (надалі Вендичанська селищна рада або відповідач).

Позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю рішення відповідача від 15.06.2023 № 1964 "Про відмову надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із зміною цільового призначення земельної ділянки комунальної власності".

Позивач зазначає, що він звернувся до відповідача з заявою про надання можливості виготовити технічну документацію на земельну ділянку з кадастровим номером 0522655500:04:004:0313 із тим цільовим призначенням, яке б відповідало вимогам законодавства та цільовому призначенню використання придбаних позивачем будівель, а саме "для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій" в межах категорії земель "Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення". 15.06.2023 на 31 сесії Вендичанської селищної ради 8 скликання, без запрошення та участі позивача, відповідачем прийнято рішення "Про відмову надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із зміною цільового призначення земельної ділянки комунальної власності". Причиною відмови слугувала невідповідність заявленого клопотання вимогам абзацу 2 частини 6 статті 20 та пункту 5 частини 5 статті 186 ЗК України.

Позивач з вказаним рішенням не погоджується, вважає його неправомірним, а тому звертається до суду з метою захисту своїх прав та інтересів.

Ухвалою суду від 27.10.2023 відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 та вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Цією ж ухвалою відповідачу встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

Згідно з ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система

Частиною шостою статті 18 КАС України визначено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.

Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою

З матеріалів справи видно, що електронну копію ухвали суду від 27.10.2023 про відкриття провадження у цій справі доставлено до електронного кабінету відповідача 30.10.2023 о 12:23 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши матеріали справи у їх сукупності, оцінивши наведені позивачем доводи на підтримку заявлених позовних вимог, суд встановив такі обставини справи.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 30.03.2016, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Ткачук М.В. (зареєстровано в реєстрі за № 1018), позивач ОСОБА_1 придбав у товариства з обмеженою відповідальністю "СтарКом" нежитлові будівлі, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 и, до яких належать: будівля призаводського складу кагатування буряку, літ. 42, загальною площею 8,6 кв.м; будівля лабораторії РЮПРО, літ. 43, 43а, 43б, загальною площею 216,7 кв.м; будівля гаража-складу, літ. 44, загальною площею 156,8 кв.м; будівля кузні, літ. 45, загальною площею 57,6 кв.м; склад покривних матеріалів, літ. 47, загальною площею 255,8 кв.м.

При цьому у вказаному договорі (абзац 2 пункту 1.3) зазначено, що відчужувана нерухомість знаходиться на земельній ділянці, яка не перебуває у власності або в оренді продавця та має площу 1,5663 га, кадастровий номер 0522655500:04:004:0250, цільове призначення: "для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування".

Право власності позивача на вищезазначені нежитлові будівлі загальною площею 695,5 кв.м підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 118620955 від 27.03.2016.

Водночас, як видно з витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку за № НВ-9927596842023 від 07.09.2023, земельна ділянка, на якій розміщені належні позивачу нежитлові будівлі по АДРЕСА_1 , на сьогодні має площу 1,4153 га, кадастровий номер 0522655500:04:004:0313, категорія земель: "Землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення", вид цільового призначення: "03.08 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування", форма власності комунальна, дата державної реєстрації земельної ділянки 03.12.2018.

З наведеного висновується, що і на дату придбання позивачем нежитлових будівель за відповідною адресою, і станом натепер відповідні будівлі знаходилися і знаходяться на земельній ділянці комунальної власності з вищевказаним цільовим призначенням.

Отже, розпорядником такої земельної ділянки вважається Вендичанська селищна рада, тобто відповідач. При цьому матеріали справи не містять відомостей, які б свідчили про перебування цієї земельної власності у чиємусь користуванні (в оренді).

Крім того, судом встановлено, що позивач не погоджується з правомірністю віднесення земельної ділянки за кадастровим номером 0522655500:04:004:0313 до категорії земель: "Землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення", вид цільового призначення: "03.08 для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування", та вважає, що при формуванні цієї земельної ділянки проектантом була допущена помилка, позаяк за своїм призначенням та з огляду на розміщені на ділянці об`єкти нерухомого майна земельна ділянка повинна мати цільове призначення "для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій" в межах категорії земель "Землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення".

А оскільки зазначена обставина безпосередньо впливає на нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яку позивач бажає у передбаченому законом порядку отримати у користування (в оренду) або ж викупити, 23.05.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою про надання дозволу на виготовлення технічної документації на вказану земельну ділянку із зміною її цільового призначення.

Рішенням 31 сесії Вендичанської селищної ради 8 скликання від 15.06.2023 у наданні вищезазначеного дозволу відмовлено у зв`язку невідповідністю заявленого клопотання вимогам абзацу 2 частини 6 статті 20 та пункту 5 частини 5 статті 186 Земельного кодексу України (надалі ЗК України).

Позивач вважає таке рішення відповідача протиправним, а тому звернувся до суду з позовом про його скасування.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За змістом статті 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, а саме: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

При цьому земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим (ч. 3 ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

При зміні цільового призначення земельних ділянок здійснюється зміна категорії земель та/або виду цільового призначення.

Віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо:

земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, за рішенням відповідного органу;

земельних ділянок приватної власності їх власниками.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної та комунальної власності, віднесених до категорій земель житлової та громадської забудови, земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, а також земельних ділянок (крім земельних ділянок, розташованих на територіях, об`єктах природно-заповідного фонду, та земельних ділянок лісогосподарського призначення), на яких розташовані будівлі, споруди, що є у приватній власності землекористувача, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, може здійснюватися землекористувачем. У такому разі зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження відповідною земельною ділянкою.

Отже, законом передбачено можливість зміни виду цільового призначення земельної ділянки в межах відповідної категорії земель. Водночас щодо земель комунальної власності вирішення цього питання перебуває в межах компетенції відповідного органу місцевого самоврядування, за винятком випадків коли зміну цільового призначення земельної ділянки ініціює землекористувач, який використовує земельні ділянки на правах постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію та за умови, що у приватній власності такого землекористувача перебувають розміщені на ділянці будівлі, споруди.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником нежитлових будівель, які знаходяться на земельній ділянці комунальної власності за кадастровим номером 0522655500:04:004:0313. Але разом з тим позивач не є землекористувачем цієї земельної ділянки, оскільки такі його права на земельну ділянку не оформлені у визначеному законом порядку.

Відтак суд погоджується з доводами позивача про те, що саме до компетенції Вендичанської селищної ради, як розпорядника цієї земельної ділянки, відноситься вирішення питання щодо зміни її цільового призначення і що для розроблення відповідної технічної документації необхідним є рішення зазначеної ради.

Відмовляючи у наданні такого дозволу відповідач в оскаржуваному рішенні вказав на невідповідність клопотання позивача вимогам абзацу 2 частини 6 статті 20 та пункту 5 частини 5 статті 186 ЗК України.

Проте суд вважає наведені у рішенні підстави для відмови неправомірними.

Так, за змістом частини шостої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельної ділянки не потребує:

розроблення документації із землеустрою (крім випадків формування земельної ділянки із земель державної та комунальної власності, не сформованих у земельні ділянки);

прийняття рішень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування (крім рішень про встановлення і зміну цільового призначення земельних ділянок, розпорядження якими здійснюють такі органи).

Отже, як слідує з аналізу наведених правових норм, встановлення і зміна цільового призначення земельної ділянки комунальної власності вимагає прийняття рішення відповідним органом місцевого самоврядування, який здійснює розпорядження такою земельною ділянкою.

Щодо посилань відповідача на положення п. 5 ч. 5 ст. 186 ЗК України, то в цій частині суд вважає слушними доводи позивача про те, що відповідними нормами регулюється питання погодження та затвердження розробленої технічної документації із землеустрою, що є вже наступним етапом зміни цільового призначення земельної ділянки, який відбувається після виготовлення технічної документації сертифікованою установою (посадовою особою).

Суд зазначає, що одним із конституційних принципів, на якому повинна базуватися діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, є принцип, відповідно до якого ці органи, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19 Конституції України).

Аналіз цієї норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади здійснюється відповідно до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, яке побудовано на основі принципу "заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом". Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб`єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.

Вчинення ж державним органом чи його посадовою особою дій у межах компетенції, але непередбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.

Визначення механізму здійснення окреслених законодавством повноважень суб`єкта владних повноважень є вкрай важливим у правовій державі, оскільки, з одного боку, запровадження відповідних процедур для реалізації функцій держави, використовуючи для цього відповідні форми і методи, визначає спосіб їх реалізації, а з другого, є способом забезпечення прав, свобод та інтересів осіб.

Суд наголошує на тому, що одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви, зокрема, він є одним із визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково збігається з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

Зокрема, у пунктах 70-71 рішення в справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04), ухваленого 20 жовтня 2011 року (набуло статусу остаточного 20 січня 2012 року), Європейський суд з прав людини, аналізуючи відповідність цього мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі" (Moskal.), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v.), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприяти юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), п. 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), п. 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), № 10373/05, п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною (inter alia), санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме собою суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), № 36548/97, п. 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), п. 74).

Таким чином, оскільки рішення Вендичанської селищної ради № 1964 від 15.06.2023 прийняте не на підставах, визначених чинним законодавством, воно не може визнаватися правомірним, а тому підлягає скасуванню як протиправне.

Обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав та інтересів у спірних правовідносинах шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 23.05.2023 про надання дозволу на виготовлення технічної документації не суперечить закону та не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень. Відтак у цій частині адміністративний позов теж визнається обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак відповідач, будучи суб`єктом владних повноважень, відзиву на позовну заяву не подав, належними та допустимими доказами правомірності своїх дій не обґрунтував, доводів позивача не спростував.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відтак, враховуючи з`ясовані обставини справи, в цьому випадку відсутність відзиву на позовну заяву та невиконання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України суд оцінює як визнання відповідачем заявленого позову.

З огляду на викладене суд приходить до переконання, що позовні вимоги ОСОБА_1 належить задовольнити.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа

Таким чином, оскільки позов задоволено, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 1073,60 грн підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення 31 сесії Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області 8 скликання від 15.06.2023 № 1964 "Про відмову надання дозволу на виготовлення технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із зміною цільового призначення земельної ділянки комунальної власності".

Зобов`язати Вендичанську селищну раду Могилів-Подільського району Вінницької області, з урахуванням висновків суду за наслідками розгляду цієї справи, повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 від 23.05.2023 (реєстраційний № 2226-05/2023 від 23.05.2023) про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки із зміною цільового призначення земельної ділянки комунальної власності.

Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три гривні 60 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Вендичанської селищної ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 );

2) представник позивача: адвокат Грабар Сергій Анатолійович (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: АДРЕСА_3 );

3) відповідач: Вендичанська селищна рада Могилів-Подільського району Вінницької області (код ЄДРПОУ 04326589, місцезнаходження: вул. Соборна, 55, смт. Вендичани, Могилів-Подільський район, Вінницька область, 24032).

Повне судове рішення складено 11.01.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович