Постанова

від 11.01.2024 по справі 520/20686/23

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 р. Справа № 520/20686/23Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Кононенко З.О.,

Суддів: Калиновського В.А. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2023, головуючий суддя І інстанції: Сліденко А.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 07.09.23 по справі № 520/20686/23

за позовом ОСОБА_1

до Господарського суду Луганської області , Державної судової адміністрації України

про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень, спонукання суб`єкта владних повноважень до оплати праці публічного службовця у належному розмірі,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Господарського суду Луганської області, Державної судової адміністрації України, в якому просила суд:

- визнати протиправними дії Господарського суду Луганської області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021р. по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення у 2021, 2022, 2023 роках, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2.102,00 грн.;

- зобов`язати Господарський суд Луганської області здійснити перерахунок та виплату, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), належних ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021р. по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму дія працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2.270,00 грн., у 2022 році 2.481,00 грн., у 2023 році 2,684.00 грн.;

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_2 суддівської винагороди за період з 01.01.2021р. по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2.270,00 грн., у 2022 році 2.481,00 грн., у 2023 році 2.684,00 грн.;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020), виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021р. по день ухвалення судового рішення у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році 2.270,00 грн., у 2022 році 2.481,00 грн., у 2023 році 2.684,00 грн.;

- допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

В обгрунтування позовних вимог, позивач зазначала, що внаслідок вчинення суб`єктом владних повноважень протиправного управлінського волевиявлення у сфері оплати праці професійного судді утворився борг із суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, який підлягає присудженню на користь публічного службовця у судовому порядку.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 року позов - задоволено частково.

Визнано протиправними дії Господарського суду Луганської області з приводу нарахування та виплати судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за 01.01.2021р.-30.06.2023р. та допомоги на оздоровлення за період 01.01.2021р.-31.12.2022р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн."

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Господарському суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2021р.-31.12.2021р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн.".

Зобов`язано Господарський суд Луганської області нарахувати та виплатити судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період 01.01.2021р.-31.12.2021р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Господарському суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.01.2022р.-31.12.2022р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн.".

Зобов`язано Господарський суд Луганської області нарахувати та виплатити судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період 01.01.2022р.-31.12.2022р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).

Зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Господарському суду Луганської області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2023р.-30.06.2023р., обрахованих із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн.".

Зобов`язано Господарський суд Луганської області нарахувати та виплатити судді Господарського суду Луганської області ОСОБА_1 суддівську винагороду за період 01.01.2023р.-30.06.2023р., обрахованої із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." з урахуванням раніше проведених платежів та з утриманням належних податків (зборів, внесків).

В решті позовних вимог позов залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог, подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти в цій частині нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, позивач в апеляційній скарзі зазначає, оскільки другий відповідач є головним розпорядником бюджетних коштів, учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, який допускає тривалу бездіяльність, то наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди у справі за цим позовом (включно) та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022, 2023 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн. по день ухвалення судового рішення у справі.

Позивач наголошує, що спосіб захисту порушеного права у вигляді зобов`язання відповідача-2 здійснити відповідне фінансування за рахунок призначень бюджетної програми 0501150 (Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів) не відповідає наведеним вище критеріям ефективності.

Позивач вважає, що ефективним та належним способом захисту порушеного права на отримання суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у визначеному Законом № 1402-УІІІ розмірі буде зобов`язання відповідача-2 здійснити відповідне фінансування, в тому числі і за рахунок призначень бюджетної програми 0501020 (Забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя), не обмежуючись призначеннями бюджетної програми 0501150 (Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів).

Також, всі висновки Верховного Суду, сформовані у постановах, на які посилається суд першої інстанції у рішенні, не є застосовними до спірних правовідносин, оскільки застосовувались інші способи захисту порушеного права і передбачали відмінний механізм виконання судових рішень. З урахуванням викладеного, у рішенні, яке оскаржується, відсутнє належне мотивування з приводу способу захисту права, який обрав позивач.

Позивач вважає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції фактично вийшов за межі заявлених позивачем вимог, проте не зазначив, чому в такому випадку заявлений позивачем спосіб захисту є неефективним та не зазначив обґрунтування ефективності такого способу захисту порушеного права, який обрав суд з власної ініціативи, унеможлививши взагалі виконання рішення суду у цій справі. Так, виходячи за межі позовних вимог, фактично обмежив спосіб виконання рішення - єдиним рахунком Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів (код 0501150 - Виконання рішень судів та працівників апаратів судів), в той час як позивач не обмежувався певною програмою, а просив «зобов`язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування, в тому числі за рахунок бюджетних призначень на забезпечення здійснення правосуддя місцевими, апеляційними судами та функціонування органів і установ системи правосуддя (Код програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020)». Саме такий обраний позивачем спосіб захисту направлений на ефективний захист порушеного права та ефективне виконання рішення суду.

Крім того, позивач не погоджується з цим висновком, оскільки станом на дату ухвалення рішення 07.09.2023 триває порушення прав позивача відповідачами, яке суд першої інстанції безпідставно залишив без правового захисту шляхом обмеження певною датою - 30.06.2023.

Щодо частини вимог заявника стосовно допомоги на оздоровлення за 2023 рік суд першої інстанції зазначив, що в матеріалах справи відсутні об`єктивні дані про фізичне отримання заявником цього платежу у 2023 роді, але у меншому від належного розмірі, апелянт вважає, що у суду було достатньо строків для витребування зазначених доказів від учасників справи під час розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідачі не скористались своїм правом та не надали до Другого апеляційного адміністративного суду відзиви на апеляційну скаргу позивача.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що заявник у спірних правовідносинах проходив безперервну публічну службу на посаді судді Господарського суду Луганської області.

У спірних правовідносинах Господарським судом Луганської області вчинялись управлінські волевиявлення з приводу оплати праці (служби) заявника як професійного судді у спосіб обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення із використанням прожиткового мінімуму для працездатної особи - 2.102,00грн.

ДСА України у розпорядження Господарського суду Луганської області не виділялось асигнувань для проведення на користь заявника платежів понад ці обчислення.

Згідно з довідкою Господарського суду Луганської області від 25.07.2023р. №63 оклад заявника за посадою судді Господарського суду Луганської області за 2021-2023 роки був обчислений у 78.825,00грн., тобто із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.102,00грн.".

Із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.270,00грн." розмір окладу заявника за посадою судді Господарського суду Луганської області за період 01.01.2021р.-31.12.2021р. має дорівнювати - 85.125,00грн.

Із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.481,00грн." розмір окладу заявника за посадою судді Господарського суду Луганської області за період 01.01.2022р.-31.12.2022р. має дорівнювати - 93.037,50грн.

Із використанням значення прожиткового мінімуму для працездатної особи - "2.684,00грн." розмір окладу заявника за посадою судді Господарського суду Луганської області з 01.01.2023р. має дорівнювати - 100.650,00грн.

Згідно з довідкою Господарського суду Луганської області від 25.07.2023р. №68 за 2021р. заявникові була виплачена допомога на оздоровлення - 78.825,00грн.

Згідно з довідкою Господарського суду Луганської області від 25.07.2023р. №57 за 2022р. заявникові була виплачена допомога на оздоровлення - 78.825,00грн.

Доказів призначення, обчислення, нарахування, виплати заявникові допомоги на оздоровлення за 2023р. матеріали справи не містять, а тому суд змушений виходити із відсутності такої події.

Позов заявником було підписано - 28.07.2023р., подано до суду засобами поштового зв`язку - 31.07.2023р., тобто до завершення звітного календарного періоду роботи - липень 2023р.

Відтак, з`ясування судом обставин обчислення розміру недоплати суддівської винагороди заявника за період 01.07.2023р.-28.07.2023р. об`єктивно унеможливлені приписами ст.24 Закону України від 24.03.1995р. №108/95-ВР "Про оплату праці" та ст.115 Кодексу законів України про працю, позаяк станом на 28.07.2023р. у суб`єкта владних повноважень Господарського суду Луганської області виникло обов`язку провести остаточне обчислення та виплату суддівської винагороди заявнику як діючому професійному судді на штатній суддівській посаді Господарського суду Луганської області, з яким станом на 28.07.2023р. відносини з проходження публічної служби на посаді судді не припинились, а продовжували існувати.

На вимогу суду суб`єктом владних повноважень не подано витребуваних судом об`єктивних даних стосовно обчислення різниці між розміром реально отриманої заявником у спірних правовідносинах суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення) та розміром належно обчисленої у спірних правовідносинах суддівської винагороди (допомоги на оздоровлення) з урахування правового висновку постанови Верховного Суду від 12.07.2023р. по справі №140/5481/22.

Тому у даному конкретному випадку суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

При цьому, з огляду на відсутність будь-яких заперечень суб`єктів владних повноважень з даного приводу відносно обставин оплати часу тимчасової непрацездатності судді суд вважає за необхідне віддати пріоритет у застосуванні положенням ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (як спеціальної норми матеріального права) над приписами ч.3 ст.17 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у редакції Закону України від 21.09.2022р. №2620-ІХ та ч.3 ст.24 Закону України від 23.09.1999р. №1105-ХIV Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування у редакції до внесення змін Законом України від 21.09.2022р. №2620-ІХ.

Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень суб`єктів владних повноважень (і ДСА України, і Господарського суду Луганської області) з приводу повноти оплати праці публічного службовця , заявник ініціював даний спір.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що виникла колізія між нормами Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII та Закону України "Про Державний бюджет України". Відповідачами всупереч положенням ч.1 ст.126, ст.130 Конституції України та ч.2 ст.2 КАС України пріоритет у застосуванні помилково було надано не нормам ст.135 Закону України від 02.06.2016р. №1402-VIII, а нормам Закону України "Про Державний бюджет України", чим було порушено права заявника на отримання суддівської винагороди і допомоги на оздоровлення у належному розмірі за період з 01.01.2021р. по 2023 рік.

Крім того, суд першої інстанції, дійшов висновку, що вимога заявника про обтяження ДСА України обов`язком здійснити фінансування за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020 до задоволення не підлягає у зв`язку із відсутністю у позові належного мотивування та невиявленням судом за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України доказів порушення прав заявника саме за цим епізодом.

Вимога заявника про обтяження суб`єктів владних повноважень обов`язком провести призначення, обчислення, нарахування, виплату, фінансування видатків на виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період 01.01.2021р.-день ухвалення судового рішення у справі до задоволення не підлягає, позаяк за змістом ч.1 ст.2 КАС України об`єктом судового захисту є права та інтереси учасника суспільних правовідносинах вже порушені (ущемлені) у минулому.

Вимога заявника про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної суддівської винагороди за період 01.01.2021р.-30.06.2023р. до задоволення не підлягає, позаяк матеріали справи не містять об`єктивних даних про надходження до ДСА України від Господарського суду Луганської області (чи від будь-якого іншого учасника суспільних відносин) кошторисів та штатних розписів із обчисленням розміру окладу за посадою судді Господарського суду Луганської області із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відмінного від значення - 2.102,00грн.

Вимога заявника про допуск рішення суду до негайного виконання до задоволення не підлягає через обраний самим заявником спосіб захисту порушеного права, коли платіж від Господарського суду Луганської області на погашення боргу з оплати праці має бути проведений виключно після отримання відповідних асигнувань (фінансування видатків) від ДСА України.

Вимога заявника стосовно допомоги на оздоровлення за 2023р. до задоволення не підлягає у зв`язку із відсутністю в матеріалах справи об`єктивних даних про фізичне отримання заявником цього платежу у 2023р., але у меншому від належного розмірі.

Колегія суддів переглядаючи дану адміністративну справу в межах доводів апеляційної скарги стосовно відмовлених позовних вимог, дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України визначено, що в справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статті 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 2 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі «Закон») зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

Статтею 4 Закону визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Відповідно до частини першої статті 135 Закону суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За частиною другою статті 135 Закону суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до частини третьої статті 135 Закону (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11 березня 2020 року діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України від 15 грудня 2020 року №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 2189 гривень, з 1 липня - 2294 гривні, з 1 грудня - 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня - 1921 гривня, з 1 липня - 2013 гривень, з 1 грудня - 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 1769 гривень, з 1 липня - 1854 гривні, з 1 грудня - 1934 гривні.

Колегіґя суддів звертає увагу, що Верховний Суд вже висловлював свою правову позицію щодо регулювання подібних правовідносин. Так, Верховний Суд сформував відповідний правовий висновок у постановах від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, а також у постановах від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 2 серпня 2023 року у справі №560/5597/22 та інших, які прийняті після відкриття касаційного провадження у цій справі.

Тож, колегія суддів вважає за належне врахувати указані правові висновки при вирішенні цієї справи й зазначає про таке.

Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 4 грудня 2018 року №11-р/2018.

Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.

Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З 30 вересня 2016 року набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 2 червня 2016 року №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон «№1401-VIII»).

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».

З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є закон про судоустрій.

Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.

Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 цього Закону визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.

Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон «№966-XIV»).

Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Верховний Суд зазначає, що Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».

Водночас цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням на 1 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн.

До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (січень 2021 року), а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.

Колегія суддів уважає за потрібне вказати, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Верховний Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України). У межах касаційного перегляду судових рішень в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу у сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Отже, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.

Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26 квітня 2006 року зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.

Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.

Ураховуючи вищевикладене, колегія суддів констатує, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена є неправомірним.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі №360/503/21, від 22 червня 2023 року у справі №400/4904/21, від 24 липня 2023 року у справі №280/9563/21, від 2 серпня 2023 року у справі №560/5597/22 та інших.

Суд першої інстанції при розгляді цього спору дослідив обставини зменшення розміру суддівської винагороди, на підставі прожиткового мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн та обґрунтовано дійшов висновку, що позивач має право на те, щоб йому виплатили недоотримані кошти (заборгованість).

Проте, суд першої інстанції не встановлював фактичні обставини того, хто з відповідачів допустив протиправну бездіяльність, яка призвела до порушення права позивача на отримання повного розміру суддівської винагороди у спірний період.

Варто зауважити, що Верховний Суд неодноразово звертав увагу у цій категорії справ на необхідності дослідження та встановлення фактичних обставин справи саме в аспекті того, ким з відповідачів було допущено протиправну бездіяльність, а також досліджувати належність відповідача у справі.

Так, для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам у цій категорії спорів необхідно з`ясовувати участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму «для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» при виплаті суддівської винагороди, і, як наслідок, визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, чи відповідач (другий відповідач).

До того ж, необхідно зауважити, що відповідно до правил частин третьої, четвертої статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 цього Закону суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі (на 2021 рік).

Необхідність з`ясування участі ДСА України у виплаті суддівської винагороди позивача пов`язана з тим, що однією з причин невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби.

У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

У випадку ж, якщо б ДСА України виділила Господарському суду Луганської області достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу), з урахуванням вимог статті 135 Закону (затвердивши відповідний кошторис), але Господарський суд Луганської області розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, то є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати, був би результатом дій/рішень Господарського суду Луганської області, отже спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками.

Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 17.10.2023 року по справі 280/117/22.

Аналізуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції, що матеріали справи не містять об`єктивних даних про надходження до ДСА України від Господарського суду Луганської області (чи від будь-якого іншого учасника суспільних відносин) кошторисів та штатних розписів із обчисленням розміру окладу за посадою судді Господарського суду Луганської області із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи відмінного від значення - 2.102,00грн, є необгрунтованим.

Отже, оскільки другий відповідач є головним розпорядником бюджетних коштів, учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи, то наявні правові підстави для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.

Натомість, колегія суддів погоджується з висновкоми суду першої інстанції, що вимога заявника про обтяження ДСА України обов`язком здійснити фінансування за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0501020 до задоволення не підлягає у зв`язку із відсутністю у позові належного мотивування та невиявленням судом за власною ініціативою у порядку ч.4 ст.9 КАС України доказів порушення прав заявника саме в цій частині.

Вимога заявника про обтяження суб`єктів владних повноважень обов`язком провести призначення, обчислення, нарахування, виплату, фінансування видатків на виплату суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період 01.01.2021р.-день ухвалення судового рішення у справі до задоволення не підлягає, позаяк за змістом ч.1 ст.2 КАС України об`єктом судового захисту є права та інтереси учасника суспільних правовідносинах вже порушені у минулому.

Так, дійсно, відносно заявника останнім за хронологією подій завершеним звітним календарним періодом роботи є червень 2023р., а тому судовий захист порушеного права заявника об`єктивно обмежується 30.06.2023р.

Вимога заявника про допуск рішення суду до негайного виконання до задоволення не підлягає через обраний самим заявником спосіб захисту порушеного права, коли платіж від Господарського суду Луганської області на погашення боргу з оплати праці має бути проведений виключно після отримання відповідних асигнувань (фінансування видатків) від ДСА України.

Вимога заявника стосовно допомоги на оздоровлення за 2023р. до задоволення не підлягає у зв`язку із відсутністю в матеріалах справи об`єктивних даних про фізичне отримання заявником цього платежу у 2023р., але у меншому від належного розмірі.

Отже, аналізуючи наведені нормативно - правові акти, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн., зробив помилкові висновки.

Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У відповідності до ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Таким чином, з огляду на викладене вище, колегія суддів приходить до висновку, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 року по справі № 520/20686/23, в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн., прийнято з помилковим застосуванням норм матеріального права та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення

Відповідно до п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України, підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 по справі № 520/20686/23 - скасувати в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.

Прийняти в цій частині постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення фінансування виплати належної ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 січня 2021 року по 30.06.2023 та допомоги на оздоровлення за 2021, 2022 роки, зі здійсненням всіх передбачених законодавством нарахувань виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі: у 2021 році - 2270,00 грн, у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684,00 грн.

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07.09.2023 року по справі № 520/20686/23 залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)З.О. Кононенко Судді(підпис) (підпис) В.А. Калиновський О.М. Мінаєва