Постанова

від 09.01.2024 по справі 120/16342/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/16342/23

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Чернюк А.Ю.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

09 січня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Матохнюка Д.Б. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року (ухвалена в м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Ланової Карини Зиновіївни, Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулась до суду з позовом до Головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради Ланової Карини Зиновіївни, Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської ради, в якому просила:

визнати протиправними дії Головного спеціаліста-інспектора з паркування відділу паркування Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської Ради Ланової Карини Зиновіївни щодо зазначення у постанові про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 р. дати набрання нею чинності 17.11.2022 р., а також зазначення інформації про те, що копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності надіслано рекомендованим листом за вих. № 21/00/007/161215 від 14.11.2022 р.;

визнати протиправними дії Департаменту транспорту та міської мобільності Вінницької міської Ради щодо надіслання постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 р. для примусового виконання до Центрального відділу державної виконавчої служби у місті Маріуполі Маріупольського району Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції за місцем проживання ОСОБА_1 у січні 2023 року тобто до набрання вказаною постановою законної сили;

зобов`язати Департамент транспорту та міської мобільності Вінницької міської Ради привести виконавчий документ у відповідність до вимог чинного законодавства, а саме внести до поданого на примусове виконання виконавчого документа - постанови про накладення адміністративного стягнення за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису) серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 р. - правдиві відомості щодо дати набрання чинності цим виконавчим документом і щодо реквізитів рекомендованого листа, яким копію постанови про притягнення до адміністративної відповідальності фактично надіслано на адресу ОСОБА_1 .

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою, позивач подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати ухвалу суду та прийняти постанову, якою направити адміністративний позов до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права..

11.12.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 06.12.2023 року, з урахуванням ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За змістом частин 1, 2 статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

Право особи на доступ до правосуддя гарантоване ст. 55 Основного Закону, положення якого є нормами прямої дії. Відповідно до наведеної статті Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об`єднань і посадових осіб.

При цьому статтею 124 Конституції України установлений припис про те, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні утворено систему адміністративних судів.

Стаття 2 КАС України визначила, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ж із частиною 1 статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб з суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, визначено в ч. 2 ст. 19 КАС України, а саме справи: 1) що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України; 2) що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства; 3) про накладення адміністративних стягнень, крім випадків, визначених цим Кодексом; 4) щодо відносин, які відповідно до закону, статуту (положення) громадського об`єднання, саморегулівної організації віднесені до його (її) внутрішньої діяльності або виключної компетенції, крім справ у спорах, визначених п. 9, 10 ч. 1 цієї статті.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п. 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).

Отже, КАС України регламентує порядок розгляду не всіх публічно-правових спорів, а лише тих, які виникають у результаті здійснення суб`єктом владних повноважень управлінських функцій, і розгляд яких безпосередньо не віднесено до підсудності інших судів.

Велика Палата Верховного Суду у постановах, зокрема, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, висловила правову позицію, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Таким чином, кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Водночас право на судове оскарження не є абсолютним, наявність лише формальної або процедурної помилки, без врахування рішення, яке має для суб`єкта конкретні юридичні наслідки, не є підставою для звернення до суду.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, процедурні гарантії, закріплені в ст. 6 Конвенції, гарантують кожному право подання скарги щодо його прав та обов`язків цивільного характеру до суду чи органу правосуддя. Таким чином втілюється право на звернення до суду, одним із аспектів якого є право доступу, тобто право розпочати провадження у судах з цивільних питань. Кожен має право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками; на це право, що є одним з аспектів права на доступ до суду, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав є неправомірним (рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), серія А №18, п. 28 36).

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення ч. 2 ст. 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви №17160/06 та №35548/06; п. 33).

Суд також враховує вже зазначену позицію Європейського суду з прав людини у справі «Голдер проти Сполученого Королівства», згідно з якою саме «небезпідставність» доводів позивача про неправомірність втручання в реалізацію його прав є умовою реалізації права на доступ до суду. У п. 30 32 рішення у справі «Наталія Михайленко проти України» (заява №49069/11) Суд повторює, що п. 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (див. рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), п. 36, Series A №18). На це «право на суд», в якому право на доступ до суду є одним з аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання в реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним, та скаржиться на те, що відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції йому не було надано жодних можливостей подати до суду скаргу (див. серед іншого (inter alia), рішення у справах «Рош проти Сполученого Королівства» (Roche v. the United Kingdom), заява №32555/96, п. 117, та «Салонтаджі-Дробняк проти Сербії» (Salontaji-Drobnjak v. Serbia), заява №36500/05, п. 132). Право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням; вони дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду «за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб» (див. рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ешингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), п. 57, Series A №93). Встановлюючи такі правила, договірна держава користується певною свободою розсуду, однак обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Крім того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Кордова проти Італії» (№1) (Cordova v. Italy (no. 1)), заява №40877/98, п. 54, та рішення у справі «Фаєд проти Сполученого Королівства» (Fayed v. the United Kingdom), п. 65, Series A № 294-B).

Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Це особливо стосується гарантій, закріплених ст. 6 Конвенції, з огляду на визначне місце, яке у демократичному суспільстві займають право на справедливий суд разом з усіма гарантіями за цією статтею (див. рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Альберт-Адам ІІ проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany) [ВП], заява №42527/98, п. 45). У п. 54 рішення у справі «Креуз проти Польщі (Kreuz v. Poland, заява №28249/95) Суд також погодився, що можуть бути справи, в яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), серія A, №93, п. 59).

У постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі №800/301/16 викладено правовий висновок, відповідно до якого гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (висновок, сформований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №802/2474/17-а; провадження №11-1081апп18).

У даному випадку позивач оскаржує дії відповідачів як органу і посадової особи, уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, та які полягають у надісланні для примусового виконання до органу державної виконавчої служби постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, на підставі якої 16.02.2023 року відкрито виконавче провадження № 71045284. Протиправність цих дій він вбачає у зазначенні неправильної дати набрання законної сили постановою та надіслання її до органу виконавчої служби посадовою особою, яка безпосередньо не притягала його до адміністративної відповідальності.

Слід зазначити, що порядок притягнення особи до адміністративної відповідальності, у тому числі процедура розгляду справи про адміністративне правопорушення та звернення постанови про накладення адміністративного стягнення до виконання, вирішення питань, зв`язаних з виконанням постанови та контролю за їх виконанням - врегульовані Кодексом України про адміністративні правопорушення.

У свою чергу, порядок виконання такої постанови як виконавчого документа унормований в Законі України «Про виконавче провадження», в якому також визначені вимоги до виконавчих документів, строку звернення їх до виконання та наслідки недотримання цих вимог.

Колегія суддів звертає увагу, що позивач жодним чином не обґрунтувала, які саме її права, свободи або інтереси порушені оскарженими у цьому позові діями відповідачів.

При цьому відсутні докази визнання протиправною і скасування постанови серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 року, так само як відсутні й докази її виконання позивачем та надіслання ним платіжного документу до органу (посадовій особі), який виніс постанову про накладення штрафу.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ефективним і належним способом захисту прав позивача у правовідносинах щодо накладення адміністративного стягнення та його виконання є оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності, а так само оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця з врахуванням приписів статті 287 КАС України.

Натомість самі по собі дії відповідачів щодо внесення відомостей до постанови серії серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 року та її направлення для примусового виконання до органу виконавчої служби не створюють безпосередньо жодних обов`язків для позивача, а тому не можуть порушувати будь-які права позивача унаслідок направлення зазначеної постанови.

Колегія суддів зазначає, що визнання протиправними таких дій не призводить до втрати постановою серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 року своїх якостей як виконавчого документу та не є підставою для закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документу) у розумінні Закону України «Про виконавче провадження».

Здійснивши аналіз вищенаведених обставин, колегія суддів вважає, що права позивача у межах спірних правовідносин не можуть бути порушені внаслідок внесення неточних відомостей до постанови серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 року та її направлення, що свідчить про відсутність спору між позивачем та відповідачами, що б підлягав розгляду судом.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що оцінка відомостям, які внесені відповідачем до постанови серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 року, може надаватися лише під час розгляду справи, в якій дана постанова є предметом розгляду.

Підсумовуючи вищевикладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірні правовідносини не відноситься до юрисдикції адміністративних судів і даний спір не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи відомості довідки №509-5002016971 від 17.08.2022 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, варто зазначити, що позивач не позбавлена права оскаржити постанову серії ІВ №00068832 від 01.11.2022 року до Вінницького міського суду Вінницької області.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Матохнюк Д.Б. Біла Л.М.