Постанова

від 11.01.2024 по справі 756/1661/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2024 року місто Київ

єдиний унікальний номер справи: 756/1661/22

номер провадження: 22-ц/824/2017/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач), суддів: Гаращенка Д.Р., Гуля В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами апеляційну скаргу представника товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» - адвоката Білинової Анастасії Вікторівни на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у складі судді Белоконної І.В., у справі за позовом товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2022 року товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» (далі - ТДВ «СК «Альфа-Гарант») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу.

Позовна заява мотивована тим, що ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого полісом № 200741735 (далі - Договір), забезпечило цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «КІА», державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_1 . 27 січня 2021 року сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю зазначеного автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля «Фольцваген», д.н.з. НОМЕР_2 , та автомобіля «Мазда», д.н.з. НОМЕР_3 .

Позивач вказував, що відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року у справі №761/4845/21 відповідача ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні вказаної ДТП. У вказаній постанові судом встановлено, що ДТП сталася у зв`язку з тим, що відповідач не переконався у справності свого транспортного засобу перед початком руху, в результаті чого у вказаного транспортного засобу відмовили гальма та відбулося зіткнення з транспортним засобом, чим порушив п.2.3 а) Правил дорожнього руху України.

Зазначав, що потерпілий власник автомобіля «Мазда», д.н.з. НОМЕР_3 , звернувся до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою на виплату страхового відшкодування, якому було сплачено страхове відшкодування у розмірі 130 000 грн 00 коп. згідно акту виконаних робіт від 18 лютого 2021 року щодо ремонту пошкодженого з вини відповідача автомобіля. Тобто, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» належним чином виконало свої зобов`язання за полісом №200741735.

Вказував, що з урахуванням положень підпункту г) пункту 38.1 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якими передбачено, що страховик (позивач) після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху, до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» у порядку регресу перейшло право вимоги до відповідача, як водія забезпечено транспортного засобу, на суму 130 000 грн 00 коп., яка була виплачена як страхове відшкодування за полісом №200741735.

З урахуванням наведеного, ТДВ «СК «Альфа-Гарант» просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь грошові кошти у розмірі 130 000 грн 00 коп. Також позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь 7 000 грн 00 коп. судових витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, а також 2 481 грн 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року у задоволенні позовних вимог ТДВ «СК «Альфа-Гарант» відмовлено.

Стягнуто з ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 27 900 грн 00 коп.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ТДВ «СК «Альфа-Гарант» - адвокат Білинова А.В. подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТДВ «СК «Альфа-Гарант» задовольнити повністю, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно послався на юридичну необізнаність відповідача, через що він зазначив помилкові свідчення щодо ДТП. Вважає, що ухвалення рішення на користь відповідача, яке мотивоване відсутністю юридичної обізнаності, є неналежним, з огляду на презумпцію знання законодавства.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував положення п.п.б п.38.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів», висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а також судом не було досліджено обставини, які мають істотне значення для вирішення справи по суті, що відповідно до вимог чинного ЦПК України є підставою для скасування або зміни рішення.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Дементьєв Т.М. подав додаткові пояснення у справі, в яких зазначає, що стороною відповідача належним чином доведено в суді першої інстанції відсутність технічних несправностей автомобіля «Kia Stonic» на момент ДТП, а відтак відсутність у позивача, як страховика, підстав подавати регресний позов до відповідача. Вказує про відсутність преюдиційності у постанові Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року у справі про адміністративне правопорушення №761/4845/21, якою відповідача було визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, оскільки згідно положень ч.6 ст.82 ЦПК України постанова суду у справі про адміністративне правопорушення , яка набрала законної сили, є обов`язковою для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалена постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Правова оцінка надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Оскільки в даній справі ціна позову становить 130 000 грн 00 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму, і дана справа не відноситься до тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження,апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.

Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, наведені у додаткових поясненнях у справі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ТДВ «СК «Альфа-Гарант» - адвоката Білинової А.В. підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повному обсязі.

Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оформленого полісом №200741735, було забезпечено цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 , на період з 29 липня 2020 року по 28 липня 2021 року (а.с.12, т.1).

Постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року у справі №761/4845/21 ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

У мотивувальній частині постанови судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року встановлено, що 27 січня 2021 року о 10 год 45 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Kia Stonic», д.н.з. НОМЕР_4 , в місті Києві по вул.Полтавській 5, не переконався у справності свого транспортного засобу перед початком руху, в результаті чого у вказаного транспортного засобу відмовили гальма та відбулось зіткнення з транспортними засобами «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 , та «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до механічних ушкоджень автомобілів з матеріальними збитками, чим порушив п.2.3а) ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення визнав, підтвердив фактичні обставини, викладені в протоколі про адміністративні правопорушення (а.с.19, т.1).

Таким чином ДТП (страховий випадок) відбулася в період дії полісу №200741735, за яким ТДВ «СК «Альфа-Гарант» було забезпечено цивільно-правову відповідальність водія транспортного засобу «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 .

27 січня 2021 року власник автомобіля «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_2 звернулась до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с.16-17, т.1).

На підставі страхового акту №ЦВ/21/0506 від 26 квітня 2021 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» виплатило потерпілій особі - власнику автомобіля «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 , страхове відшкодування у загальному розмірі 130 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №16536 від 26 квітня 2021 року та №16591 від 27 квітня 2021 року (а.с.25-27, т.1).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про стягнення зОСОБА_1 страхового відшкодування в порядку регресу,суд першої інстанції виходив із того, що відповідач ОСОБА_1 , який був допитаний судом як свідок повідомив, що 27 січня 2021 року він дійсно був учасником ДТП, внаслідок якої відбулось зіткнення з транспортними засобами «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 , та «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 . Проте вказана ДТП відбулася не внаслідок технічної несправності його автомобіля, а через його неуважність. Однак, через свої душевні хвилювання та юридичну необізнаність відповідач повідомив працівникам поліції, а в подальшому суду, про нібито несправні гальма, що не відповідало дійсності, оскільки автомобіль на час ДТП був новим, з пробігом близько 5 000 км. Також суд першої інстанції зазначив, що транспортний засіб «Kia Stonic», номер кузова НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_4 , 2020 року випуску, був придбаний для відповідача його донькою ОСОБА_3 на підставі договору № 214273-Y05174 купівлі-продажу автомобіля (Kia Stonic) на умовах 100% передоплати від 23 липня 2020 року.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що після настання ДТП та у подальшому в судовому розгляді у справі про адміністративне правопорушення, будучи не забезпеченим правовою допомогою, не розуміючи наслідків причини ДТП, відповідач помилково повідомив її підставу, як технічну несправність гальмівної системи автомобіля, що безпосередньо впливає на спірні правовідносини між страховиком та особою, що керувала застрахованим транспортним засобом, а тому у даному випадку відсутні підстави для звільнення від доказування, передбачені ч. 6 ст. 82 ЦПК України.

Оскільки суд першої інстанції вважав недоведеним факт технічної несправності гальмівної системи автомобіля «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 , тому відсутні законні підстави для застосування положень п.п.б п.38.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних засобів» і покладання на ОСОБА_1 , як страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодуванняв порядку регресу.

Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з таких підстав.

Пунктом 2.3а) ПДР встановлено, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний перед виїздом перевірити і забезпечити технічно справний стан і комплектність транспортного засобу, правильність розміщення та кріплення вантажу.

З наявних у даній справі копій матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП вбачається, що він особисто пояснив, що 27 січня 2021 року о 10 год 45 хв. в місті Києві по вул.Полтавській 5, в його транспортного засобу «Kia Stonic», д.н.з. НОМЕР_4 , відмовили гальма (а.с.122, т.1)

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц зробила правові висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначалось вище, постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року у справі №761/4845/21, яка набрала законної сили, встановлено, що 27 січня 2021 року о 10 год 45 хв. водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Kia Stonic», д.н.з. НОМЕР_4 , в місті Києві по вул.Полтавській 5, не переконався у справності свого транспортного засобу перед початком руху, в результаті чого у вказаного транспортного засобу відмовили гальма та відбулось зіткнення з транспортними засобами «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 , та «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до механічних ушкоджень автомобілів з матеріальними збитками, чим порушив п.2.3а) ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст.124 КУпАП. В судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення визнав, підтвердив фактичні обставини, викладені в протоколі про адміністративні правопорушення.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який набрав законної сили.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Згідно із висновком Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 05 вересня 2019 року в справі №234/16272/15-ц (провадження № 61-31395сво18), при розгляді справи про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено постанову суду у справі про адміністративне правопорушення, ця постанова обов`язкова для суду з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч.ч. 5 та 6 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Преюдицію утворюють виключено ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиційні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18), від 20 квітня 2022 року у справі № 910/2615/18 (провадження № 12-75гс21)).

У даному випадку постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року у справі №761/4845/21, яка набрала законної сили, установлено, що відповідач ОСОБА_1 27 січня 2021 року о 10 год. 45 хв., керуючи транспортним засобом «Kia Stonic», д.н.з. НОМЕР_4 , в місті Києві по вул.Полтавській 5, не переконався у справності свого транспортного засобу перед початком руху, в результаті чого у вказаного транспортного засобу відмовили гальма та відбулось зіткнення з транспортними засобами «Volkswagen», д.н.з. НОМЕР_2 , та «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 , що призвело до механічних ушкоджень автомобілів з матеріальними збитками, чим порушив п.2.3а) ПДР.

Тобто, цією постановою судді однозначно та у відповідності з приписами ч.6 ст.82 ЦПК України установлено конкретні дії (бездіяльність) - не переконання у справності свого транспортного засобу перед початком руху, а також установлено вчинення такої дії (бездіяльності) саме ОСОБА_1 . Ці обставини безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині постанови судді від 17 лютого 2021 року.

Отже, установлений постановою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 17 лютого 2021 року факт того, що ОСОБА_1 27 січня 2021 року о 10 год 45 хв. керував технічно несправним транспортним засобом «Kia Stonic», д.н.з. НОМЕР_4 , що і стало причиною ДТП та призвело до механічних ушкоджень автомобілів з матеріальними збитками, має усі ознаки преюдиційності та не підлягає доказуванню.

Інший висновок буде суперечити принципам юридичної визначеності, який є невід`ємною, органічною складовою принципу верховенства права, про що у низці своїх рішень зазначає Європейський суд з прав людини та Конституційний Суд України.

Водночас колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що відповідач через свою юридичну необізнаність під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зазначив помилкові свідчення щодо ДТП, є помилковими, оскільки заявлена після завершення судового провадження у справі про адміністративне правопорушення позиція відповідача, з якою погодився суд першої інстанції, про незнання законодавства не може нівелювати собою встановлену законом преюдиційність обставин встановлених судовим рішенням, яке набрало законної сили.

До того ж апеляційний суд враховує, що згідно зі ст.68 Конституції України незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Презумпція знання законодавства (лат. Ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається) означає, що кожен вважається таким, що знає закони. З цього положення і випливає загальновідома формула: незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка і міститься в ч.2 ст.68 Конституції України. Презумпція знання законодавства поширюється тільки на закони та інші нормативно-правові акти, які доведені до відома населення у порядку встановленому законом. Згідно з ч.3 ст.57 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти, що визначають права та обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними, і відповідно, не можуть застосовуватись. Тому основною умовою набрання нормативно-правовим актом законної сили, і, отже, обов`язку його знати є його офіційне оприлюднення, яке здійснюється шляхом опублікування у офіційних друкованих виданнях. Опублікування нормативно-правового акта є юридичною підставою презумпції знання законодавства. Суть цієї презумпції полягає в тому, що ніхто не може посилатись на незнання закону, якщо він був опублікований у встановленому законом порядку.

Отже, у даному випадку лише власна можлива недбалість ОСОБА_1 та незнання закону призвели до наслідків, які згідно зі ст.68 Конституції України є виключно його особистою відповідальністю.

Крім того, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 по своїй суті застосовано доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони.

У даному випадку вільне визнання ОСОБА_1 в одному судовому провадженні того факту, що автомобіль був технічно несправним та заперечення цього факту в іншому судовому провадження (в якому така позиція є невигідною для нього) містить ознаки суперечливої поведінки.

Отже, враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов до висновку про недоведеність факту технічної несправності гальмівної системи автомобіля «КІА», д.н.з. НОМЕР_1 та, відповідно, безпідставно відмовив у позові ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про стягнення зОСОБА_1 страхового відшкодування в порядку регресу.

Перевіривши позовні вимоги ТДВ «СК «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу на предмет їх обґрунтованості, колегія суддів приходить до такого висновку.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про страхування» страховим випадком є - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Згідно з ч.1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.

Відповідно до ст.990 ЦК України страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Як зазначалося вище, на підставі страхового акту №ЦВ/21/0506 від 26 квітня 2021 року ТДВ «СК «Альфа-Гарант» виплатило потерпілій особі в ДТП від 27 січня 2021 року, власнику автомобіля «Mazda», д.н.з. НОМЕР_3 , страхове відшкодування у загальному розмірі 130 000 грн 00 коп., що підтверджується платіжними дорученнями №16536 від 26 квітня 2021 року та №16591 від 27 квітня 2021 року (а.с.26-27, т.1).

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з ч.2 ст.1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст.1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме, шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників (ст.3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого (ст.6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Пунктом 22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до підпункту «г» п.38.1.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив ДТП, якщо ДТП визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Виходячи з наведеного, оцінивши надані сторонами докази та встановивши, що ДТП сталася з вини ОСОБА_1 внаслідок невідповідності технічного стану його транспортного засобу вимогам ПДР, що встановлено судовим рішенням, яке набрало законної сили, з урахуванням норм підпункту «г» п.38.1.1 ст.38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення у порядку регресу із ОСОБА_1 на користь ТДВ «СК «Альфа-Гарант» суми страхового відшкодування, яка виплачена останнім потерпілій у ДТП особі ОСОБА_2 , у розмірі 130 000 грн 00 коп.

Аналогічного правового висновку у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 357/11181/17 (провадження №61-41671св18) та у постанові від 21 січня 2021 року у справі № 348/2675/17 (провадження № 61-17352св19).

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування, не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення справи, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про стягнення страхового відшкодування з наведених вище підстав.

У позові представник ТДВ «СК «Альфа-Гарант» - адвокат Білинова А.В. також просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТДВ «СК «Альфа-Гарант» судові витрати, пов`язані з оплатою позивачем професійної правової допомоги у розмірі 7 000 грн 00 коп.

Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).

Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.4 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.

Як вбачається з матеріалів справи, 14 травня 2019 року між ТДВ «СК «Альфа-Гарант» та адвокатським бюро «Грідін і Партнери» було укладено договір про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до якого адвокатське бюро зобов`язується надавати клієнту професійну правничу допомогу передбачену цим договором та/або додатками, додатковими угодами, завданнями, дорученнями до цього договору, а клієнт зобов`язується прийняти відповідну правничу допомогу та оплатити її (п. 1.1. договору).

08 червня 2021 року видано ордер серії АІ №1121659 про надання правничої (правової) допомоги ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на підставі вищевказаного договору адвокатом Білиновою А.В.

З детального розрахунку та опису робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання правничої допомоги від 14 травня 2019 року вбачається, що на підставі договору про надання правничої допомоги від 14 травня 2019 року адвокат Білинова А.В., за дорученням адвокатського бюро «Грідін і Партнери» відповідно до погодженого 19 липня 2021 року завдання - доручення №145 надала ТДВ «СК «Альфа-Гарант» професійну правничу допомогу по страховій справі №ЦВ/21/0506 у наступному обсязі: 1 Консультація клієнта щодо порядку та строків надання правничої допомоги адвокатом відповідно до погодженого завдання - доручення; 2 Підготовчі дії: з`ясування чи мали місце обставини (факти), про які вказує клієнт та якими доказами вони підтверджуються; з`ясування чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин; визначення правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин; збір необхідних доказів на підтвердження позовних вимог; аналіз та вивчення судової практики; 3 Визначення складу учасників процесу; підготовка позовної заяви в суд; копіювання, завірення, зшивання додатків до позову, підготовка документів до відправки в суд; відправка підготовлених документів в суд.

Загальна вартість витраченого часу, згідно наведеного вище розрахунку та опису робіт (наданих послуг) та виконаних за договором про надання правничої допомоги адвокатом Білиновою A.B. становить, при вартості однієї нормо-годині 1 500 грн 00 коп., 7 000 грн 00 коп. (а.с. 32, т.1).

Вказаний гонорар у розмірі 7 000 грн 00 коп. був сплачений ТДВ «СК «Альфа-Гарант» на користь адвоката адвокатського бюро «Грідін і Партнери», що підтверджується відповідним платіжним дорученням від 21 липня 2021 року №18726.

Із клопотанням про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу сторона відповідача до суду не зверталась.

З наведених підстав з ОСОБА_1 на користь ТДВ «СК «Альфа-Гарант» підлягають стягненню судові витрати, пов`язані із оплатою професійної правничої допомоги у розмірі 7 000 грн 00 коп.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Позивач ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за подання до суду позову сплатив судовий збір у розмірі 2 481 грн 00 коп. (а.с.6-7, т.1), а за подання апеляційної скарги - 3 721 грн 50 коп. (а.с.51, т.2). Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення та задовольняє позовні вимоги ТДВ «СК «Альфа-Гарант», то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача.

Згідно з ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах (ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, визначених у п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» - адвоката Білинової Анастасії Вікторівни задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 квітня 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» до ОСОБА_1 про стягнення страхового відшкодування задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» грошові кошти в розмірі 130 000 (сто тридцять тисяч) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп. - судових витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. - сплаченого судового збору за подання позовної заяви та 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн 50 коп. - сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ч.3 ст.389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: