Рішення

від 12.01.2024 по справі 908/3182/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 19/137/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.01.2024 Справа № 908/3182/23

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Давиденко Ірина Вікторівна, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Рибоконсервний завод Екватор (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А, кв. 901, ідентифікаційний код 32674729)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Оліс (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенко Карого, буд. 47, ідентифікаційний код 36836172)

про стягнення 102 209,93 грн.

без виклику учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява вих. б/н від 13.10.2023 (вх. № 3484/08-07/23 від 17.10.2023) Товариства з обмеженою відповідальністю Рибоконсервний завод Екватор до Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Оліс про стягнення 102 209,93 грн. заборгованості за договором поставки № ЕК 19-2003 від 20.03.2019, які складаються з 62 705,48 грн. заборгованості, 1 881,16 грн. - 3% річних, 31 352,74 грн. пені та 6 270,55 грн. штрафу.

Позов обґрунтовано тим, що відповідачем порушено свої зобов`язання за Договором поставки № ЕК 19-2003 від 20.03.2019 щодо оплати поставленого позивачем товару. За порушення грошового зобов`язання відповідачу нарахована 3% річних, пеня та штраф. Позовні вимоги заявлено на підставі ст. ст. 230, 265 Господарського кодексу України, ст. ст. 509, 526, 599, 610, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу від 17.10.2023 здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/3182/23 та визначено до розгляду судді Давиденко І.В.

Ухвалою суду від 23.10.2023 вищевказану позовну заяву на підставі ч. 1 ст. 174 ГПК України залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви до 03.11.2023 включно.

Від позивача надійшла уточнена позовна заява, відповідно до якої усунуті недоліки, зазначені в ухвалі суду від 23.10.2023.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 13.11.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3182/23 у порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 19/137/23, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалено розгляд справи по суті розпочати через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі. Встановлено відповідачу строк - не пізніше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, - надати відзив на позов із урахуванням вимог ст.165 ГПК України та заперечень із урахуванням вимог ст. 167 ГПК України.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали суду від 13.11.2023 про відкриття провадження у справі № 908/3182/23 отримана уповноваженою особою відповідача 28.11.2023, про що свідчить наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (штрих-кодовий ідентифікатор 0690211637842).

Отже, суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі №908/3182/23.

Судом також враховано, що не лише на суд покладається обов`язок належного повідомлення сторін про час та місце судового засідання, але й сторони повинні вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Про хід розгляду справи відповідач міг дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України «»://reyestr.court.gov.ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України «Про доступ до судових рішень» № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.

У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Отже, сплив тридцятиденний термін, наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Будь-яких процесуальних заяв або заяв по суті протягом цього періоду до суду не надходило. Тому, суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч. ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України).

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 13.11.2023 у справі № 908/3182/23 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідачів не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У відповідності до ст. 42 ГПК України, учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

За таких обставин, суд визнав наявні в матеріалах справи № 908/3182/23 письмові докази достатніми для всебічного, повного та об`єктивного розгляду спору.

Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв`язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 12.01.2024.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

20.03.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "РИБОКОНСЕРВНИЙ ЗАВОД "ЕКВАТОР" (Постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ ДІМ "ОЛІС" (Покупець), укладено Договір поставки ЕК №19-2003 (далі - Договір), за умовами якого Постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передати у власність Покупцеві продукцію, а Покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, прийняти та оплатити продукцію. Продукція передається у власність Покупця з метою використання її в комерційній діяльності або з іншою метою, не пов`язаною з особистим, сімейним, хатнім або іншим подібним використанням (п. 1.1 Договору).

Підпунктом 4.1.1 п. 4.1 Договору, передбачено, що Постачальник зобов`язується передати Покупцеві продукцію належної якості та в асортименті і кількості, які вказані в погодженій заявці. Остаточно погоджена кількість та асортимент продукції зазначається у видатковій накладній, наданій Покупцю.

Підпунктом 4.2.5 п. 4.2 Договору, передбачено, що Покупець зобов`язується оплатити отриману від Постачальника продукцію в термін, обумовлений даним Договором.

У відповідності до п. 5.2 Договору, асортимент та ціна одиниці продукції, що є предметом поставки за цим Договором, зазначається у видатковій накладній.

Термін оплати за поставлену продукцію складає 21 календарних днів з дати отримання товару. При цьому, якщо строк оплати припадає на небанківський день, то датою оплати вважається останній банківський день, що передує строку оплати (п. 5.3 Договору).

Загальна вартість Договору визначається наростаючим підсумком по усім поставкам, які будуть виконані протягом терміну дії цього Договору (п. 5.5 Договору).

Згідно з п. 8.1 Договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим Договором, Сторони несуть відповідальність згідно діючого законодавства України.

У випадку несвоєчасної оплати за отриману продукцію, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Крім того, на наступну поставку ціна одиниці продукції збільшується на 2% від ціни, визначеної умовами даного Договору (п. 8.2 Договору).

В разі прострочення платежу більш ніж на 10 банківських днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості (п. 8.3 Договору).

Нарахування штрафних санкцій (штраф, неустойка, пеня) за прострочення Покупцем виконання своїх зобов`язань здійснюється до дати фактичного виконання зобов`язання та не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п.8.5 Договору).

Розділом 9 Договору, сторони визначили наступне.

Договір вступає в силу з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31 грудня 2019 року. У будь якому випадку в частині невиконання сторонами своїх обов`язків, термін дії Договору продовжується до повного виконання сторонами обов`язків (п. 9.1 Договору).

Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 9.2 Договору).

У випадку, якщо жодна із Сторін за 30 днів до закінчення терміну дії Договору не попередить про намір розірвати Договір, термін дії договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік (п. 9.3 Договору).

Судом встановлено, що на виконання умов Договору позивач відповідно до видаткових накладних: № 1742 від 27.04.2020 на суму 18171,94 грн., № 2723 від 03.07.2020 на суму 16 174,08 грн., № 2724 від 03.07.2020 на суму 3294,72 грн., № 3749 від 07.09.2020 на суму 8384,26 грн., № 3750 від 07.09.2020 на суму 2951,42 грн., № 4150 від 29.09.2020 на суму 2605,82 грн., № 4151 від 29.09.2020 на суму 6978,82 грн., № 5715 від 17.12.2020 на суму 2695,68 грн., № 5716 від 17.12.2020 на суму 3044,74 грн., № 5818 від 22.12.2020 на суму 7701,70 грн., № 179 від 15.01.2021 на суму 9987,84 грн., № 180 від 15.01.2021 на суму 8528,58 грн., № 490 від 04.02.2021 на суму 2695,68 грн., № 491 від 04.02.2021 на суму 936,58 грн., № 1114 від 18.03.2021 на суму 5052,67 грн., № 2334 від 10.06.2021 на суму 34433,28 грн., № 2335 від 10.06.2021 на суму 10825,92 грн., № 2381 від 14.06.2021 на суму 24318,14 грн., № 3421 від 30.08.2021 на суму 10651,72 грн., № 4314 від 26.10.2021 на суму 4530,82 грн., № 4522 від 09.11.2021 на суму 2085,84 грн., № 494 від 04.02.2022 на суму 6372,86 грн., № 495 від 04.02.2022 на суму 47534,40 грн., № 551 від 08.02.2022 на суму 16836,44 грн., № 552 від 08.02.2022 на суму 40 552,27 грн, поставив відповідачеві товар на загальну суму 297 346,22 грн.

Вищевказані накладні підписані з боку сторін без зауважень та скріплені їх печатками.

Окрім того у підтвердження поставки товару, позивачем долучено товарно-транспортні накладні, які підписані з боку сторін без зауважень та скріплені їх печатками.

Відповідач зобов`язання щодо своєчасної та повної оплаті отриманого товару належним чином не виконав, відповідно до наявної в матеріалах справи банківської виписки відповідач частково оплатив вартість отриманого товару в сумі 234 640,74 грн., внаслідок чого заборгованість склала 62 705,48 грн.

Також, сторонами був складений акт звіряння взаємних розрахунків, за Договором № ЕК 19-2003, за період 01.08.2023 -31.08.2023, що підписаний печатками сторін, копія якого міститься в матерілах справи.

Неналежне виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару за Договором стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Проаналізувавши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю, виходячи з наступного.

Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень частин 1 і 2 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Основними видами господарських зобов`язань є майново-господарські зобов`язання та організаційно-господарські зобов`язання.

Частиною 1 ст. 174 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

У частині 1 ст. 175 ГК України закріплено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно з приписами ст.ст. 11, 509 ЦК України, підставами виникнення зобов`язання правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

За приписами статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Договором купівлі-продажу може бути передбачений продаж товару в кредит з відстроченням або з розстроченням платежу (ч. 1 ст. 694 ЦК України).

Приписами ст.629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено: якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як свідчать матеріали справи, позивачем на виконання умов договору поставки № ЕК 19-2023 від 20.03.2020 було поставлено відповідачу товар, що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, копії яких містяться в матеріалах справи.

Проте товар поставлений позивачем був оплачений відповідачем частково, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість в розмірі 62 705,48 грн.

Таким чином відповідач не дотримався встановлених Договором поставки № ЕК 19-2023 від 20.03.2020 умов виконання зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Також факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за вказаним правочином підтверджується Актом звіряння взаємних розрахунків, який підписаний обома сторонами та скріплений їх печатками.

При цьому, суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та, в окремих випадках, - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо, однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу. Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18.

На підставі усього вищевикладеного та оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належне виконання зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати вартості отриманого товару не надав та доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 62 705,48 грн. є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Крім суми основної заборгованості позивач просить стягнути із відповідача в зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за договором: 1 881,16 грн - 3% річних, 31 352,74 грн пені та 6 270,55 грн - штрафу.

Частиною 1 ст.216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За приписами ст.230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст.548 Цивільного кодексу України унормовано, що виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В разі прострочення платежу більш ніж на 10 банківських днів Покупець додатково сплачує Постачальнику штраф в розмірі 10 % від суми заборгованості (п. 8.3 Договору).

Частинами четвертою та шостою статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому співвідношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Як встановлено судом, відповідачем у встановлений строк свого обов`язку за договором зі сплати за поставлений товар не виконано, чим допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання, і він вважається таким, що прострочив.

З огляду на неналежне виконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати за поставлений товар, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення штрафу нарахованого на суму 6 270,55 грн є обґрунтованими, оскільки відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання понад 10 банківських днів, а відтак за з відповідача підлягає до стягненню штраф у розмірі 6 270,55 грн.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла за період з 21.06.2022 по 21.06.2023 у розмірі 31 352,74 грн.

В силу приписів ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором.

Частиною першою ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою.

Згідно з пунктом 2 статті 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

У випадку несвоєчасної оплати за отриману продукцію, Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Крім того, на наступну поставку ціна одиниці продукції збільшується на 2% від ціни, визначеної умовами даного Договору (п. 8.2 Договору).

Так, частиною першою ст. 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, зокрема, про стягнення неустойки (штрафу, пені) (частина друга ст. 258 ЦК України).

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої ст. 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань» № 14 від 17.12.2013 року).

Отже, встановивши розмір, термін і порядок нарахування штрафних санкцій за порушення грошового зобов`язання, законодавець передбачив також і право сторін врегулювати ці відносини у договорі. Тобто сторони мають право визначити у договорі не лише інший строк нарахування штрафних санкцій, який обчислюється роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 Цивільного кодексу України), а взагалі врегулювати свої відносини щодо нарахування штрафних санкцій на власний розсуд (частина третя статті 6 Цивільного кодексу України), у тому числі, мають право пов`язувати період нарахування пені з вказівкою на подію, яка має неминуче настати (фактичний момент оплати). Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 21.06.2017 у справі № 910/2031/16, від 10.04.2018 у справі № 916/804/17 та від 10.09.2020 року в справі № 916/1777/19.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначає, що у кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Нарахування штрафних санкцій (штраф, неустойка, пеня) за прострочення Покупцем виконання своїх зобов`язань здійснюється до дати фактичного виконання зобов`язання та не припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (п.8.5 Договору).

З наведеного п. 8.5. Договору вбачається, що сторонами погоджено вказівку на настання відповідно події, а саме: до дати фактичного виконання зобов`язання.

При цьому суд зауважує, що застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов`язання не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі, при тому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. У останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Суд перевіривши розрахунок пені, вважає його таким, що підлягає задоволенню, а відтак сума, яка підлягає до стягненню становить 31 352,74 грн.

Таким чином, зважаючи на допущене відповідачем порушення зобов`язання, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про сплату неустойки (пені та штрафу) є правомірними та підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням грошового зобов`язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Згідно розрахунку позивача 3% річних становить 1 881,16 грн.

Суд перевіривши розрахунок 3% річних, вважає його таким, що підлягає задоволенню, а відтак сума, яка підлягає до стягненню становить 1 881,16 грн - 3% річних.

Відповідно до ч.1 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 129 Конституції України унормовано, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

За приписами ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

З урахуванням встановленого вище, приймаючи до уваги, що відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст., ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Оліс (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенко Карого, буд. 47, ідентифікаційний код 36836172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рибоконсервний завод Екватор (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А, кв. 901, ідентифікаційний код 32674729) 62 705 (шістдесят дві тисячі сімсот п`ять) грн. 48 коп. заборгованості, 1 881 (одна тисяча вісімсот вісімдесят одна) грн. 16 коп. - 3% річних та 31 352 (тридцять одна тисяча триста п`ятдесят дві) грн. 74 коп. пені та 6 270 (шість тисяч двісті сімдесят) грн. 55 коп. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім Оліс (69084, м. Запоріжжя, вул. Карпенко Карого, буд. 47, ідентифікаційний код 36836172) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рибоконсервний завод Екватор (61052, м. Харків, вул. Різдвяна, буд. 29-А, кв. 901, ідентифікаційний код 32674729) 2684 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. витрат зі сплати судового збору.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено та підписано 12.01.2024.

Суддя І.В. Давиденко

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено впродовж двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку, встановленому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.