Рішення

від 12.01.2024 по справі 910/16908/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2024Справа № 910/16908/23Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Керівника Святошинської прокуратури міста Києва, м. Київ

в інтересах держави в особі Київської міської ради, м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр", м. Київ

про стягнення 501 783,22 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

31.10.2023 року Керівник Святошинської прокуратури міста Києва (позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Київської міської ради про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр" (відповідач) суми безпідставно збережених коштів в сумі 501 783,22 грн, оскільки в період з 03.08.2021 року по 07.09.2023 року відповідач безоплатно користувався земельною ділянкою за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1.

Разом з позовом Керівником окружної прокуратури міста Києва була подана заява про забезпечення позову шляхом:

- накладення арешту на об`єкти нерухомого майна, що належать відповідачу Товариству з обмеженою відповідальністю "АВТОСІТІЦЕНТР", а саме: нежитлову будівлю КПП літ. А загальною площею 6,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 753777880386); нежитлову будівлю виробничу ремтехмайстерню літ. Б загальною площею 15,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 753754580386); нежитлову будівлю матеріальний склад літ. В загальною площею 4,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 753625580386) та кошти, що знаходяться на рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОСІТІЦЕНТР", в межах ціни позову та можливих судових витрат у сумі 510 651, 97 грн., які перебувають на рахунках у банках, інших фінансових установах, за виключенням коштів на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом (стаття 73 Закону України "Про виконавче провадження"), та які будуть виявлені виконавцем в процесі виконання ухвали про забезпечення позову;

- заборони державним реєстраторам прав на нерухоме майно в розумінні Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також будь-яким іншим особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, будь-яким суб`єктам державної реєстрації прав та нотаріусам вчиняти будь-які дії, пов`язані з державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно - в тому числі приймати рішення про державну реєстрацію, здійснювати будь-яку державну реєстрацію змін стосовно нерухомого майна: нежитлової будівлі КПП літ. А загальною площею 6,3 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 753777880386); нежитлової будівлі виробничу ремтехмайстерню літ. Б загальною площею 15,4 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 753754580386); нежитлової будівлі матеріальний склад літ. В загальною площею 4,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 753625580386), та вносити будь-які записи про такі зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Ухвалою від 03.11.2023 року в задоволенні заяви Керівника окружної прокуратури міста Києва, поданої в інтересах держави в особі Київської міської ради про забезпечення позову було відмовлено повністю.

Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, направлялась ухвала суду від 08.11.2023 року.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0600059235041 ухвалу суду від 08.11.2023 про відкриття провадження у справі не отримав (за закінченням терміну зберігання), у зв`язку з чим конверт було повернуто до Господарського суду міста Києва.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв`язку повідомлення з відбитком календарного штемпелю про повернення поштового відправлення вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі №910/16908/23 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

22.11.2023 року прокурором подано до суду заяву про виправлення технічної описки в позовній заяві, а саме в частині вірного зазначення кадастрового номеру земельної ділянки (8000000000:75:318:0015).

04.12.2023 року від Київської міської ради до суду надійшли пояснення, в яких зазначено, що ТОВ «Автосітіцентр» з 03.08.2021 року використовував земельну ділянку площею 0,2420 га, кадастровий номер 8000000000:75:318:0015, що розташована за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 1, безоплатно, що підтверджується листами ГУ ДПС у м. Києві, згідно яких відповідач за період 2021-2023 не подавав податкові декларації з плати за землю, а отже і не сплачував орендної плати за користування земельною ділянкою.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

19.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. на підставі Договору купівлі-продажу будівлі №1610 від 19.11.2019 за ТОВ «Автосітіцентр» зареєстровано право власності на нежитлову будівлю КПП (літ.А), загальною площею 6,3 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1.

Окрім того, 19.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі №1608 від 19.11.2019 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю виробничу ремтехмайстерню (літ.Б), загальною площею 15,4 кв.м., що розташована за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1, за ТОВ «Автосітіцентр».

Також, 19.11.2019 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О.А. на підставі договору купівлі-продажу нежитлової будівлі №1609 від 19.11.2019 зареєстровано право власності на нежитлову будівлю матеріальний склад літ. В загальною площею 4,8 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 1, за ТОВ «Автосітіцентр».

Вказане нерухоме майно (нежитлові будівлі в літ. А, літ. Б. та літ. В) розташоване на земельній ділянці комунальної власності площею 0,2420 га із кадастровим номером 8000000000:75:318:0015, яка сформована 03.08.2021.

В подальшому, рішенням Київської міської ради №6387/6428 від 18.05.2023 зазначену земельну ділянку передано в оренду ТОВ «Автосітіцентр» на 15 років для експлуатації та обслуговування будівель і споруд транспортної інфраструктури (об`єктів дорожнього сервісу).

Відповідно до даного рішення із ТОВ «Автосітіцентр» укладено Договір оренди земельної ділянки №640 від 08.09.2023, відомості щодо права оренди внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер рішення про державну реєстрацію прав: 69220565 від 08.09.2023; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2793941880000).

Як стверджує прокурор у позовній заяві, ТОВ «Автосітіцентр» з 03.08.2021 використовував земельну ділянку площею 0,2420 га, кадастровий номер 8000000000:75:318:0015, що з розташована за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 1, безоплатно, а тому у ТОВ «Автосітіцентр» виник обов`язок щодо сплати Київській міській раді безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою за період з 03.08.2021 (дати формування земельної ділянки) по 07.09.2023 в сумі 501 783,22 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги прокурора підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст.131-1, пункт 3 частини першої якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст.2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 07.12.2018 у справі №924/1256/17).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005).

Водночас Європейський Суд з прав людини також звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява №42454/02, п 35) Європейський Суд з прав людини висловив таку думку: "сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Враховуючи зазначене, можна дійти висновку, що наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом.

У розумінні положень п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. При цьому розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Оскільки повноваження органів влади, зокрема, і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, тому суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (наведену правову позицію викладено у п.50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц).

Позов у справі, що розглядається, подано керівником Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради.

Керівник прокурора вказав на те, що несплата фактичним землекористувачем орендної плати за використання земель грубо порушує інтереси держави, оскільки спричиняє ненадходження до бюджету визначених земельним та податковим законодавством коштів, а тому може мати своїм наслідком недофінансування бюджету та неможливість реалізації місцевих програм, що є підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення цього позову. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.

При цьому земельна ділянка, на якій розташоване належне Товариству з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр" нерухоме майно (у спірний період), відноситься до комунальної власності територіальної громади міста Києва, і за даних обставин Київська міська рада має право пред`явлення позову до відповідача про стягнення коштів за користування земельною ділянкою у вигляді неодержаної орендної плати.

Однак, такий позов Київською міською радою пред`явлено не було.

За твердженнями керівника прокурора, вказане свідчить про усвідомлену, пасивну поведінку Київської міської ради щодо захисту інтересів територіальної громади міста Києва та стягнення коштів за користування земельною ділянкою у вигляді неодержаної орендної плати, що у свою чергу спричиняє втрати місцевого бюджету.

При цьому сам факт незвернення до суду відповідного органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження щодо стягнення плати за користування земельною ділянкою, у зв`язку із чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з відповідним позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Враховуючи викладені обставини та беручи до уваги характер спірних правовідносин, предмет та підстави позову, суд дійшов висновку, що прокурором обґрунтовано та з дотриманням вимог ст. 53 Господарського процесуального кодексу України та ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" подано позовну заяву в інтересах держави у даній справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача

Згідно з ч. 1 ст. 141 Земельного кодексу України набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача.

За змістом ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Згідно з ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтею 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (ст. 13 Закону України "Про оренду землі").

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав та оформлюються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Земельного кодексу України).

Отже, за змістом наведених приписів закону виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Вказаний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17.

Водночас судом встановлено, що на момент укладення відповідачем договорів купівлі-продажу нерухомого майна із ТОВ «Міськбуджитло» (продавець), а також реєстрації права власності на це майно у Державному реєстрі речових прав, право користування земельною ділянкою (кадастровий номер 8000000000:75:318:0015) до ТОВ "Автосітіцентр" не переходило, оскільки доказів належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою шляхом укладення відповідних договорів оренди з Київрадою та державної реєстрації такого права у матеріалах справи немає.

Таким чином ТОВ "Автосітіцентр" користується вказаною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Поряд з цим відповідно до статті 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону. У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Так, згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідно до п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Як встановлено судом, ТОВ "Автосітіцентр", у період з 03.08.2021 року по 07.09.2023 року, не було власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не було суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата.

Верховний Суд у постановах від 16.09.2020 у справі №922/3361/19, від 02.06.2020 у справі №922/2417/19, від 12.03.2019 у справі №916/2948/17, від 09.04.2019 у справі №922/652/18 неодноразово зазначав, що при розгляді справ про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої плати підлягають встановленню обставини, зокрема, чи є земельна ділянка сформованим об`єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові.

Згідно зі ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Враховуючи, що земельна ділянка площею 0,2420 га (кадастровий номер 8000000000:75:318:0015) по вул. Зодчих, 1 у місті Києва як об`єкт цивільних прав сформована та зареєстрована у Державному земельному кадастрі 03.08.2021, то стягненню з ТОВ "Автосітіцентр" підлягають кошти саме у вигляді недоотриманої орендної плати, починаючи з 03.08.2021.

Відповідно до ст. 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною. Згідно зі ст. 284 Податкового кодексу України органи самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Як вбачається з розрахунку розміру орендної плати, наданого прокурором, відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земельних ділянок, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1147 від 03.11.2021, у період з 03.08.2021 по 07.09.2023 нормативна грошова оцінка землі становила: 8 604 288,00 грн за період з 03.08.2021 року по 31.12.2021 року, 9 464 716,80 грн за період з 01.01.2022 року по 28.02.2022 року та 10 884 424,32 грн за період з 01.01.2023 по 07.09.2023 року.

При цьому розрахунок орендної ставки за користування ТОВ "Автосітіцентр" вказаною земельною ділянкою прокурором здійснено в розмірі 4% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, з урахуванням рішень Київради №24/24 від 24.12.2020 "Про бюджет міста Києва на 2021 рік", №3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" та №5828/5869 від 08.12.2022 «Про бюджет міста Києва на 2021 рік».

Перевіривши наданий прокурором розрахунок орендної плати за період з 03.08.2021 по 07.09.2023 за користування відповідачем земельною ділянкою площею 0,2420 га (кадастровий номер: 8000000000:75:318:0015) по вул. Зодчих, 1, суд вважає його арифметично правильним.

Щодо правових підстав для стягнення вказаної орендної плати з ТОВ "Автосітіцентр" прокурор визначив положення ст. 1212 ЦК України.

Так, відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Згідно зі ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.

Таким чином предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Отже за змістом приписів глави 83 ЦК України для кондикційних зобов`язань характерним є, зокрема, приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що ТОВ "Автосітіцентр", як фактичний користувач земельної ділянки, без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, а тому відповідач зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України. Аналогічний за змістом висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі 629/4628/16-ц, постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 16.09.2020 у справі №922/3361/19, від 24.06.2020 у справі 922/2414/19, від 17.03.2020 у справі №917/353/19.

За таких обставин суд вважає, що з ТОВ "Автосітіцентр" підлягають стягненню безпідставно збережені кошти орендної плати в сумі 501 783,22 грн. на користь Київської міської ради.

Згідно із ч. 2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи всі наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог Керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автосітіцентр".

Судовий збір, у розмірі 7 526,75 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосітіцентр» (ідентифікаційний код 43106180, місцезнаходження: 03194, м. Київ, вул. Зодчих, буд. 1) на користь Київської міської ради (ідентифікаційний код 22883141, адреса: 01601, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36) суму коштів в розмірі 501 783,22 грн (п`ятсот одна тисяча сімсот вісімдесят три гривни 22 копійки).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автосітіцентр» (ідентифікаційний код 43106180, місцезнаходження: 03194, м. Київ, вул. Зодчих, буд. 1) на користь Київської міської прокуратури (ідентифікаційний код 02910019, адреса: 03150, м. Київ, вул. Предславинська, будинок 45/9) витрати по сплаті судового збору в сумі 7 526,75 (сім тисяч п`ятсот двадцять шість гривень 75 копійок).

4. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

6. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С. МОРОЗОВ