Рішення

від 12.01.2024 по справі 910/10081/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.01.2024Справа № 910/10081/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Мандриченка О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін,

справу № 910/10081/23

за позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України;до проТовариства з обмеженою відповідальністю "Шеіл"; стягнення 6 000,00 грн.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеіл" пеню у розмірі 6 000,00 грн за порушення строків поставки товару, визначеного договору поставки №120/ВЗЗ-2022 від 08.04.2022.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням Товариством з обмеженою відповідальністю "Шеіл" його зобов`язань за договором №120/ВЗЗ-2022 від 08.04.2022 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2023 відкрито провадження у справі № 910/10081/23, справу ухвалено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

19.07.2023 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеіл" надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

28.07.2023 від Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України надійшла відповідь на відзив.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.04.2022 між Військовою частиною НОМЕР_2 Національної гвардії України (далі - позивач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Шеіл" (далі - відповідач, учасник) було укладено договір №120/ВЗЗ-2022 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого встановлено, що учасник зобов`язується поставити замовникові якісні товари, зазначені у специфікації, яка є невід`ємною частиною цього договору (додаток №1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Пунктом 1.2. договору зазначено, що найменування (номенклатура, асортимент, кількість) товару зазначена в додатку №1 до цього договору. Код ДК 021:2015 15130000-8 - М`ясопродукти (ковбаса варена).

Як встановлено в п. 3.1. договору, ціна договору складає 9 000 000,00 (дев`ять мільйонів грн) 00 коп., у тому числі податок на додану вартість (далі по тексту - ПДВ) 20%: -1 800 000,00 грн.

Згідно з п. 5.1. договору, дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, сканкопія якої надсилається замовником з його офіційної електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 на електронну пошту учасника ІНФОРМАЦІЯ_1, вказану у розділі 13 цього договору. Учасник зобов`язаний засобами телефонного зв`язку підтвердити замовнику (його уповноваженій особі ) отримання заявки. У заявці зазначається найменування товару, місце поставки товару, кількість товару, інша необхідна інформація для поставки товару. У випадку корегування інформації яка зазначена в заявці, замовник має право здійснити таке корегування засобами зв`язку, з обов`язковим письмовим підтвердженням в подальшому. В разі відсутності письмового підтвердження таке корегування вважається не дійсним.

Відповідно до п. 5.2. договору, передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті відвантаження за адресою: м. Київ, віл. Нижньоюрківська, 8-А, м. Львів, м. Одеса, м. Дніпро та інші міста згідно заявок замовника.

Як вбачається з пункту 5.6. договору, право власності на товар переходить від учасника до замовника після прийняття товару на склад замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб учасника та замовника на відповідній видатковій накладній.

За порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів чи не надання товарно-супровідних документів у термін, визначений у пункті 5.7. договору, замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього договору (п. 7.3. договору).

Додатком № 1 до договору №120/ВЗЗ-2022 від 08.04.2022 сторони погодили специфікацію до договору від 08.04.2022 №120/ВЗЗ-2022, якою визначили найменування товару, кількість, ціну, загальну суму в розмірі 1 800 000,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що ним було надано відповідачу заявку від 28.04.2022 до договору, на постачання товару, однак відповідно до видаткової накладної №34 від 09.05.2022, відповідач не здійснив поставку товару у строки, визначені умовами договору, після отримання заявки. Таким чином, в результаті неналежного виконання відповідачем умов договору, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеіл" пеню у розмірі 6 000 грн 00 коп.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що заявка на постачання товару не надходила на електронну адресу та уповноваженому представнику не вручалась, а відтак прострочення з поставки товару відсутнє. Тому відповідач просить суд у задоволенні позовної заяви про стягнення пені за прострочення виконання зобов`язання відмовити повністю.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Внаслідок укладення договору року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов`язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 Господарського кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Згідно з приписами ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з наявних матеріал справи, позивачем було сформовано заявку від 28.04.2022 до договору з зазначенням найменування товару, його кількості, місця постачання, та дати поставки товару товароодержувачу. Так відповідно до заявки від 28.04.2022 до договору датою поставки товару є 06.05.2022.

Позивач зазначає, що ним було надано відповідачу заявку від 28.04.2022 до договору, а відтак, відповідач вважається ознайомлений з умовами заявки, та безпосередньо строком доставки товару.

Згідно з п. 5.1. договору дата та місце поставки товару зазначається у письмовій заявці замовника, сканкопія якої надсилається замовником з його офіційної електронної пошти ІНФОРМАЦІЯ_2 на електронну пошту учасника ІНФОРМАЦІЯ_1, вказану у розділі 13 цього договору. Учасник зобов`язаний засобами телефонного зв`язку підтвердити замовнику (його уповноваженій особі ) отримання заявки.

Судом встановлено, що в матеріалах справи не міститься докази на підтвердження відправки відповідачу письмової заявки замовника всупереч умов п. 5.1. договору.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Матеріали справи не містять доказів надання позивачем заявки на виконання умов договору відповідно до п. 5.1. а також і в інший спосіб, а саме шляхом надсилання постачальнику рекомендованим листом із повідомленням про вручення або цінним листом з описом вкладеного, направленим на адресу постачальника, зазначену в розділі 13 договору.

Що стосується заяви свідка - ОСОБА_1 , суд зазначає, що вказані обставини у справі доводяться відсутністю доказів направлення відповідачу заявки від 28.04.2022 до договору.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору відповідач 09.05.2022 поставив позивачу товар, а позивач в свою чергу прийняв вказаний товар, що підтверджується видатковою накладною № 34, наявною в матеріалах справи, яка оформлена належним чином та підписана уповноваженими представниками сторін і скріплена печатками підприємств сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку.

Відповідно до п. 5.2. договору, передача (приймання - здача) товару здійснюється в пункті відвантаження за адресою: м. Київ, вул. Нижньоюрківська, 8-А, м. Львов, м. Одеса, м. Дніпро та інші міста згідно заявок замовника.

Згідно з п. 5.6. договору, право власності на товар переходить від учасника до замовника після прийняття товару на склад замовника, факт чого засвідчується підписами уповноважених на це осіб учасника та замовника на відповідній видатковій накладній.

Відповідно до приписів ст. 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем на виконання умов вказаного договору поставлено товар за вищезазначеною видатковою накладною на загальну суму 3 000 000,00 грн.

При зверненні до суду позивач просив стягнути з відповідача на його користь пеню за загальний період прострочення з 07.05.2022 по 08.05.2022 у розмірі 6 000,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватись неустойкою, порукою, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 611 Цивільного кодексу України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Згідно з частинами 1, 4 статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

У відповідності до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Частиною 1 ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

При цьому суд зазначає, що розуміння господарських санкцій у Господарському кодексі України є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності. Неустойка в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов`язань.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того, суд звертає увагу, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України. нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 Господарського кодексу України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Відповідно до п. 7.3. договору, за порушення строку поставки товару, зазначеного у письмовій заявці замовника, учасник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого товару. У випадку порушення строку поставки понад 30 календарних днів чи не надання товарно-супровідних документів у термін, визначений у пункті 5.7. договору, замовник залишає за собою право на одностороннє розірвання цього договору

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Суд зауважує, що умовами договору не було узгоджено строки здійснення поставки товару відповідачем, вказані строки повинні були визначені позивачем у поданій ним заявці на поставку товару, яка не була надіслана позивачем на адресу відповідача відповідно до умов договору. При цьому, суд звертає увагу, що здійснення поставки товару відповідачем за відсутності в матеріалах справи таких заявок унеможливлює визначення наявності прострочення відповідача в цілому.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що відповідачем не було порушено строків поставки товару на виконання умов договору, а позивачем відповідних доказів суду не надано, а тому відсутні правові підстави для стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеіл" пені у розмірі 6 000,00 грн.

Таким чином, позовні вимоги Військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Шеіл" про стягнення пені у розмірі 6 000 грн 00 коп. є недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням вищевикладеного, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Мандриченко