Постанова

від 09.01.2024 по справі 753/10858/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №753/10858/23 Головуючий у 1 інстанції: Осіпенко Л.М.

Провадження №22-ц/824/1102/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.

09 січня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Гаращенка Д.Р.

суддів Олійника В.І., Сушко Л.П.,

при секретарі Дуб С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княже 14» про визнання права власності,-

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до суду до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Княже 14» про визнання права власності, у якому просить визнати за нею право власності на допоміжне приміщення (групу приміщень №95) «А» площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

10 липня 2023 року представником позивачки адвокатом Баховським М.М. було подано заяву про забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на допоміжне приміщення (групу приміщень №95) «А» площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) заборони вчинення будь-яких дій щодо спірного об`єкту нерухомого майна до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

В обґрунтування заяви заявник зазначив, що відповідач має реальну можливість під час розгляду справи самоправно заволодіти нерухомим майном, що ускладнить дієвий судовий захист прав позивачки.

Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, 18 липня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2023 року та постановити нове судове рішення про накладення арешту на допоміжне приміщення (групу приміщень №95) «А» площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ,та заборонити відповідачу вчинення будь-яких дій щодо спірного об`єкту нерухомого майна до набрання законної сили рішенням суду у даній справі.

В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що 24.06.2023 ОСОБА_1 отримала вимогу відповідача про звільнення допоміжних приміщень (група приміщень № 95) «А», площею 187, 2 кв.м.

Зважаючи на можливе подальше силове протистояння та самоправне пошкодження та знищення майна просила задовольнити заяву про забезпечення її позову.

Вважає, що суд першої інстанції проігнорував принцип обов`язковості судового рішення.

06 грудня 2023 року надійшов відзив ОСББ «Княже 14» в якому просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

У судовому засіданні адвокат Баховський М.М. - представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином про дату, час та місце розгляду справи по суті, причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд прийшов до наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.07.2023 представником позивачки подано заяву про забезпечення позову шляхом: 1) накладення арешту на допоміжне приміщення (групу приміщень №95) «А» площею 187,2 кв.м. - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; 2) заборони вчинення будь-яких дій щодо спірного об`єкту нерухомого майна до набрання законної сили рішенням суду у даній справі. В обґрунтування заяви вказано, що відповідач має реальну можливість під час розгляду справи самоправно заволодіти нерухомим майном, що ускладнить дієвий судовий захист прав позивачки.

Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вірно зазначив, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання права власності на майно, заявлена до особи, яка це право не визнає. В обґрунтування позову позивачка вказала, що вона є власником спірного приміщення, яким користується. Проте відповідач не визнає право власності позивачки та протиправно вимагає від неї звільнити приміщення. Отже такий захід забезпечення позову, як заборона вчинення будь-яких дій щодо спірного приміщення за змістом є тотожними позовним вимогам.

У разі задоволення позову по цій справі, рішення суду не підлягатиме примусовому виконанню, а тому відсутні підстави вважати, що невжиття заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення суду або зробить його неможливим. Отже, обрані позивачкою заходи забезпечення позову не є співмірними із заявленою позовною вимогою.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […]

Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Крім того, судом встановлено, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 15 листопада 2021 року було скасовано державну реєстрацію прав на нерухоме майно, а саме: реєстрацію права власності ОСОБА_1 на допоміжне приміщення (група приміщень № 95) «А», площею 187,2 кв. м - частину основної (підвал), вхід у підвал, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1490833680000), з виключенням запису про право власності номер 24936574. Рішення набрало законної сили.

Тобто заходи забезпечення позову ОСОБА_1 стосуються майна, яке вибуло з її власності на підставі рішення суду, що набрало законної сили.

Твердження апелянта, стосовного того, що суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що Цивільний процесуальний кодекс не передбачає накладення арешту на майно позивача не відповідає дійсності, адже в ухвалі суду першої інстанції вказано, що предметом позову у цій справі є вимога про визнання права власності на майно, заявлена до особи, яка це право не визнає. Такий захід забезпечення позову, як заборона вчинення будь-яких дій щодо спірного приміщення за змістом є тотожними позовним вимогам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. Колегія суддів не вбачає порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 368, 375, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 13 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 10 січня 2024 року.

Головуючий Д.Р. Гаращенко

Судді В.І. Олійник

Л.П. Сушко