Постанова

від 12.01.2024 по справі 380/23421/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/23421/23 пров. № А/857/21587/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі :

головуючого судді :Кухтея Р.В.,

суддів :Носа С.П., Шевчук С.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Львівська меблева фабрика Мальви на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року про повернення позовної заяви (постановлену головуючим-суддею Кузаном Р.І. у м. Львові) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Львівська меблева фабрика Мальви до Головного управління ДПС у Львівській області, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю Львівська меблева фабрика Мальви (далі - ТзОВ Львівська меблева фабрика Мальви, Товариство, позивач) звернулося в суд із адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (далі - ГУ ДПС, відповідач-1), Державної податкової служби України (далі - ДПС України, відповідач-2), в якому просило визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань зупинення реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування (далі - ПН/РК) в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН, Реєстр) ГУ ДПС (далі - Комісія ГУ ДПС, Комісія) №8986910/41612390 від 13.06.2023 про відмову у реєстрації ПН №3 від 04.05.2023 у ЄРПН та зобов`язати ДПС України здійснити дії щодо її реєстрації (зареєструвати) в Реєстрі.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 позовну заяву було повернуто позивачу.

Не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, Товариство подало апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить її скасувати, а справу передати на розгляд суду першої інстанції.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що лише 13.06.2023 адвокат Решота В.В. дізнався про блокування спірної ПН, а т.в.о керівника Шалайко Р.В. у період з 03.05.2023 по 03.10.2023 та головний бухгалтер Ткачишин Х.В. у період з 03.05.2023 по 03.10.2023 перебували у відпустці протягом тривалого часу, що підтверджується копіями наказів.

Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.

З урахуванням положень п.3 ст.294, ч.2 ст.312 КАС України, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.

Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з даним позовом, а наведені представником позивача підстави не можуть бути визнані такими, що об`єктивно перешкоджали своєчасному зверненню до суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до абз.1 ч.2ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Зазначена норма встановлює загальний строк звернення до адміністративного суду в публічно-правових спорах.

Частиною четвертою статті 122 КАС України визначено, що у тому разі, коли законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень.

Як зазначено вище, ч.1 ст.122 КАС України передбачає можливість встановлення строків звернення до адміністративного суду іншими законами.

Спеціальним нормативно-правовим актом, який встановлює окремі правила та положення для регулювання відносин оподаткування та захисту прав учасників податкових відносин, в тому числі захисту порушеного права в судовому порядку, єПодатковий кодекс України(далі -ПК України), статтею 56 якого визначено порядок оскарження рішень контролюючих органів.

Так, відповідно до п.56.1 ст.56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України передбачено, що з урахуванням строків давності, визначенихстаттею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення. Рішення контролюючого органу, оскаржене в судовому порядку, не підлягає адміністративному оскарженню. Процедура адміністративного оскарження вважається досудовим порядком вирішення спору.

Водночас, відповідно до п.56.19 ст.56 ПК України, за умови використання платником податків досудового порядку вирішення спору, яким вважається адміністративне оскарження відповідного рішення контролюючого органу, встановлено скорочений строк звернення до суду.

Так, пунктом 56.19 статті 56 ПК України передбачено, що у разі, коли до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу про нарахування грошового зобов`язання протягом місяця, що настає за днем закінчення процедури адміністративного оскарження відповідно до пункту 56.17 цієї статті.

Дослідження змісту норм статейПК Українитаст.122 КАС Українивказує на те, що на сьогодні є підхід, відповідно до якого строки звернення до суду після застосування досудового порядку вирішення спору є коротшими, ніж звичайні строки. При цьому є різні правові режими щодо оскарження податкових повідомлень-рішень і рішень контролюючих органів про нарахування грошових зобов`язань та інших рішень контролюючих органів, що не пов`язані з їх нарахуванням, саме в частині різної тривалості скорочених строків оскарження при попередньому використанні досудового порядку вирішення спору.

Спеціальні строки для звернення до суду з позовом про скасування рішень контролюючих органів, що не пов`язані з нарахуванням грошових зобов`язань, зокрема рішення про відмову в реєстрації ПН та зобов`язання її зареєструвати в ЄРПН після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення, нормамиПК Українине визначені.

Різниця природи рішень контролюючого органу (щодо нарахування грошових зобов`язань або інші рішення) об`єктивно здатна впливати та зумовлювати різницю в підходах щодо встановлення строків звернення до суду про їх оскарження.

Застосування скорочених строків звернення при використанні досудового порядку врегулювання спорів у податкових правовідносинах установлено законом, зумовлено легітимною метою оперативного забезпечення настання правової визначеності для особи - платника податків та у діяльності суб`єктів владних повноважень - контролюючих органів, що кореспондується із встановленим алгоритмом і строками адміністрування податків для забезпечення належного виконання конституційного податкового обов`язку і має пропорційний характер, оскільки скорочення строку звернення не впливає на реалізацію особою права на судовий захист у зв`язку з достатністю часу на підготовку й оформлення правової позиції, ознайомлення з позицією контролюючого органу, залучення за потреби правових і фінансових консультантів в межах процедури адміністративного оскарження, у той час, як скорочені строки забезпечують досягнення зазначеної мети й завдань функціонування податкової системи держави.

З прийняттям чинної редакції КАС України та відмінним правовим регулюванням, визначеним ч.4 ст.122 КАС України, інші рішення контролюючих органів, які не стосуються нарахування грошових зобов`язань платника податків, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження - абзац третій пункту56.18 статті 56 ПК України), оскаржуються в судовому порядку в такі строки :

а) тримісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги було прийнято та вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановленіПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня вручення скаржнику рішення за результатами розгляду його скарги на рішення контролюючого органу;

б) шестимісячний строк для звернення до суду встановлюється за умови, якщо рішення контролюючого органу за результатами розгляду скарги не було прийнято та/або вручено платнику податків (скаржнику) у строки, встановлені ПК України. При цьому такий строк обчислюється з дня звернення скаржника до контролюючого органу із відповідною скаргою на його рішення.

Вказані висновки щодо застосування строку звернення до суду у розглядуваній категорії викладені Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 11.10.2019 по справі №640/20468/18.

Верховним Судом у постанові від 02.07.2020 по справі №1.380.2019.006119 сформовано правовий висновок, відповідно до якого строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним і скасування рішення про відмову в реєстрації ПН в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, у разі, коли платником податків не використовувалася процедура адміністративного оскарження таких рішень, як досудового порядку вирішення спору, визначається ч.1ст.122 КАС Україниі становить шість місяців.

Строк звернення до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в реєстрації ПН в ЄРПН з похідною вимогою про зобов`язання її зареєструвати, за умови попереднього використання позивачем досудового порядку вирішення спору (застосування процедури адміністративного оскарження), становить три місяці.

З матеріалів справи видно, що оспорюване рішення було оскаржено Товариством в адміністративному порядку та за результатами розгляду скарги комісією центрального рівня було прийнято рішення №52103/41612390/2 від 23.06.2023, яким скаргу залишено без задоволення, а відповідне рішення комісії регіонального рівня про відмову у реєстрації ПН в ЄРПН - без змін.

Судом встановлено, що з позовною заявою Товариство звернулося до суду 09.10.2023, а останній день на звернення до суду з даним позовом припадав на 23.09.2023, тобто з пропуском тримісячного строку.

В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

При цьому, положення повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав якщо : особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке прийнято рішення або вчинені дії.

Поважними причинами пропуску строку визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. Доказами того, що особа знала про можливе порушення своїх прав є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.

Так, у справах Стаббігс та інші проти Великобританії та Девеер проти Бельгії ЄСПЛ дійшов висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.

Крім того, ЄСПЛ у рішенні від 28.03.2006 по справі Мельник проти України зазначив, що правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності.

Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного : 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обгрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.

Таким чином, лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо звернення до суду у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення до суду з поважних причин та наявності підстав для його поновлення.

Суд першої інстанції вірно не врахував доводи позивача у заяві про поновлення строку звернення до суду, поданій до суду першої інстанції, з посиланням на те, що строк звернення до суду було пропущено у зв`язку з перебуванням у відпустці т.в.о керівника Шалайко Р.В. у період з 03.05.2023 по 03.10.2023 та головного бухгалтера Ткачишин Х.В. у період з 03.05.2023 по 03.10.2023, оскільки у ситуації з пропуском строків, поважними причинами не можуть виступати складнощі в організації трудового процесу, оскільки така з боку відповідальних осіб є суто суб`єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв`язку з цим є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов`язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, позовна заява подана та підписана представником ТзОВ Львівська меблева фабрика Мальви адвокатом Решотою В.В., на підтвердження повноважень для чого було додано ордер серії ВС №1220829, який виданий на підставі договору про надання правової допомоги №31/03/23 від 31.03.2023.

Таким чином, позивач та його представник співпрацюють ще з 31.03.2023.

Більше того, колегія суддів зазначає, що в період перебування директора та головного бухгалтера Товариства у відпустці, представник позивача був наділений повноваженнями представляти його інтереси та використовував ці повноваження, подавши до Львівського окружного адміністративного суду в інтересах ТзОВ Львівська меблева фабрика Мальви 30.06.2023 позовну заяву про визнання протиправним та скасування іншого рішення Комісії ГУ ДПС за №8163776/41612390 від 27.01.2023 про відмову у реєстрації ПН №4 від 12.12.2022 в Реєстрі.

Також, у період перебування посадових осіб ТзОВ Львівська меблева фабрика Мальви у відпустці, спірні рішення оскаржувались в адмінпорядку його уповноваженими особами.

Відтак, позивач не навів будь-яких інших поважних причин, які б об`єктивно та непереборно перешкоджали йому своєчасно звернутись до суду з даним позовом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).

Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.

Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала постановлена відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному з`ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв`язку з чим відсутні підстави для її задоволення.

Керуючись ст.ст. 294, 308, 311, 312, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Львівська меблева фабрика Мальви залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року про повернення позовної заяви по справі №380/23421/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук