Рішення

від 02.01.2024 по справі 904/5562/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.01.2024м. ДніпроСправа № 904/5562/23

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О. за участю секретаря судового засідання Анділахай В.В., розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу:

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗ Логістікс" (SIA "DZ Logistics") (Латвійська Республіка, м. Рига)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марверс" (м. Київ)

про стягнення заборгованості

Представники:

від позивача: Кузьмич Т.Є.;

від відповідача: не з`явився.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ДЗ Логістікс" (SIA "DZ Logistics") звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмакс-Агро" про стягнення заборгованості за договором оренди вагонів №2018/06 від 26.09.2018 у розмірі 244001,14євро. Судові витрати просить покласти на відповідача.

Позов обґрунтований порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором оренди вагонів №2018/06 від 26.09.2018 в частині своєчасної та повної оплати орендної плати за користування вагонами.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 14.11.2023.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 14.11.2023 змінено найменування відповідача з Товариства з обмеженою відповідальністю "Юмакс-Агро" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Марверс". Відкладено підготовче засідання на 05.12.2023.

У судове засідання 05.12.2023 відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 21.12.2023.

21.12.2023 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про вирішення питання про судові витрати після ухвалення рішення за результатами розгляду позовної заяви по справі.

У судове засідання 21.12.2023 відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2023 відкладено розгляд справи по суті на 02.01.2024.

28.12.2023 до канцелярії суду через систему «Електронний суд» від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи документів щодо підтвердження змісту норм права іноземної держави.

У судове засідання 02.01.2024 відповідач не забезпечив явку свого повноважного представника, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином. Відповідач відзив на позовну заяву не надав.

З приводу дотримання прав відповідача під час розгляду даної справи судом, слід зазначити таке.

Господарським судом направлялися ухвали суду від 25.10.2023, 08.11.2023, 14.11.2023, 05.12.2023, 21.12.2023 на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01000, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 33, а також на адресу до зміни найменування відповідача та місцезнаходження: 52005, Дніпропетровська обл., Дніпровський р-н, смт Слобожанське, вул. Літня, буд. 11.

Однак, поштові конверти з ухвалами суду від 25.10.2023, 08.11.2023, 14.11.2023, 05.12.2023, 21.12.2023 були повернуті працівниками поштового зв`язку з відміткою: "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 209, 210, 218-221, 234-237 том 2, 17-26 том 3).

Частиною 11 статті 242 ГПК України передбачено, що у разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з положеннями частини 6 статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є:

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (пункт 3);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду (пункт 4);

- день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).

Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку визначають Правила надання послуг поштового зв`язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, і які регулюють відносини між ними.

Відповідно до пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об`єктом поштового зв`язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження.

Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей у суду про наявність у такої сторони інших засобів зв`язку та/або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах передбачена ст. ст. 162, 165, 180 ГПК України, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

З огляду на правильність наявної в матеріалах справи адреси відповідача, враховуючи вищевикладені обставини, а також термін зберігання поштової кореспонденції відділенням поштового зв`язку і її повернення до суду "адресат відсутній за вказаною адресою", суд дійшов висновку, що останнім днем строку для подання відзиву на позов необхідно вважати 22.11.2023, оскільки 07.11.2023 - день проставлення поштової відмітки про причину повернення конверту, яким направлялась відповідачу ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за якою було зобов`язано надати відповідача відзив на позов.

Будь-яких клопотань про продовження зазначеного процесуального строку у порядку, передбаченому частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, до суду від відповідача не надходило, поважних причин пропуску наведеного строку суду також не повідомлено.

Станом на 02.01.2024 відповідач відзив на позов не надав.

Разом із цим, в матеріалах справи наявні рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення ухвали суду від 25.10.2023 та ухвали суду від 14.11.2023, які направлялися на адресу відповідача до зміни ним найменування та місцезнаходження (а.с. 211, 217 том 2).

Згідно із частиною 1 статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.

Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України").

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак не зробив цього, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду не надано.

Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 ГПК України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, а також обізнаність відповідача про судовий розгляд справи, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

У судовому засіданні 02.01.2024 проголошені вступна та резолютивна частина рішення суду.

Під час розгляду справи судом досліджені докази, наявні в матеріалах справи.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, заслухавши пояснення представника позивача, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-

УСТАНОВИВ:

26.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДЗ Логістікс" (SIA "DZ Logistics") (далі орендодавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юмакс-Агро" (в подальшому перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "Марверс") (далі орендар, відповідач) укладено договір оренди вагонів №2018/06 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, цей договір регулює взаємовідносини сторін під час виконання або організації виконання орендодавцем міжнародних або внутрішніх перевезень вантажу та/або надання послуг, пов`язаних з наданням в оренду орендареві, що належить на правах оренди орендодавцю, рухомого складу (вагонів), призначеного для перевезення призначеного для цього виду рухомого складу вантажу (код ЄТСНВ група 28100) та має право виходу на колії загального користування та курсування залізницями країн СНД та Балтії, за напрямками, зазначеними у пункті 1.2, та в обсягах, зазначених у додаткових угодах до цього договору, а орендар зобов`язується прийняти та сплатити надані послуги у порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Узгоджений полігон курсування вагонів залізниці України (за винятком території зони дії АТО), Білорусі, Польщі (п. 1.2 договору).

Пунктом 2.1 договору сторони визначили, що здійснюють передачу та повернення вагонів у наступному порядку:

2.1.1. Вагони, що передаються в оренду, повинні бути в комплектному стані, комплектація деталей на вагоні відповідати довідці 2731 ГОЦ ЗА, технічно справні, очищені від вантажу, що раніше перевозився, і комерційно придатні під навантаження вантажу, призначеного для цього виду рухомого складу.

Передача вагонів в оренду провадиться при перетині кордону України. Повернення вагонів з оренди здійснюється після прибуття на станцію Броцени ЛДЗ. Сторони підписують Акт про приймання-передання вагонів в оренду у вигляді додатка №2 до цього договору. Вагони, що передаються в оренду, повинні бути оглянуті сторонами, і їх стан повинен бути зафіксований в акті про приймання-передання. Сторони підписують акт про приймання-передання вагонів в оренду в день перетину кордону України. В акті вказуються номери вагонів, їхні технічний стан та дата їх передання орендарю. Відповідність вагонів вимогам стандартів та Правил технічної експлуатації залізниць (далі ПТЕ) країн СНД та Балтії також фіксується в актах про приймання-передання. При поверненні вагонів сторони підписують акт про приймання-передання у вигляді додатка №3 до цього договору.

Під час повернення вагонів після закінчення терміну дії цього договору складаються акти повернення (додаток №2 до цього договору) протягом 2 (двох) робочих днів після прибуття вагонів на станцію приймання-передання, що підписуються уповноваженими представниками сторін.

2.1.2. У разі поетапної передачі вагонів акти про приймання-передання складаються на кожну партію переданих вагонів.

Згідно з п. 2.7 договору орендна плата нараховується до моменту підписання акта про приймання-передання уповноваженими представниками сторін.

Розмір оплати послуг за цим договором виражається в євро (EUR) і встановлюється у додаткових угодах, які є невід`ємною частиною цього договору. Розмір плати за оренду узгоджується без змін на термін до 31.10.2019. Після настання цієї дати сторони мають право раз на півріччя проводити перегляд плати за оренду. У разі недосягнення сторонами угоди про зміну плати за оренду продовжує діяти колишня ціна оренди (п. 6.1 договору).

Мінімальний оплачуваний період оренди 1 календарний місяць. Форма розрахунків сплата кожного звітного календарного періоду користування безготівковим грошовим переказом, у вигляді 100% оплати (п. 6.2 договору).

Орендар сплачує плату за оренду, зазначену в додатковій угоді, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання рахунку орендодавця, надісланого за допомогою електронної пошти. оригінал рахунку надсилається кур`єрською поштою (п. 6.3 договору).

Орендодавець виставляє рахунок до 5-го числа місяця для сплати орендної плати за поточний місяць. Орендар зобов`язаний сплатити рахунок не пізніше 10 (десяти) робочих днів після дати рахунку (п. 6.4 договору).

Плата за оренду нараховується з 00:00 годин дня підписання акта про передачу вагонів в оренду і не нараховується з 00:00 годин дня підписання акта про повернення вагонів з оренди (п. 6.5 договору).

Акт розрахунку плати за оренду вагонів складається орендодавцем і надсилається орендарю для погодження підписання не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним. орендар зобов`язаний протягом 5 днів розглянути акт розрахунку та у разі згоди з ним підписати його та повернути орендодавцеві оригінал акта розрахунку плати за оренду, за допомогою факсимільного зв`язку або електронною поштою, або подати свої вмотивовані заперечення стосовно нього протягом 5 (п`яти) днів з моменту отримання акта від орендодавця. Якщо у зазначений термін орендар не надасть орендодавцю підписаний оригінал акта розрахунку плати за оренду, за допомогою факсимільного зв`язку або електронною поштою, або свої заперечення стосовно нього, цей акт розрахунку плати за користування вважається прийнятим орендарем без заперечень і матиме повну юридичну силу та додаткове значення (п. 6.6 договору).

Відповідно до п. 6.11 договору сума договору визначається сумою фактично наданих послуг/робіт згідно з актами розрахунку плати за оренду.

Сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання зобов`язань за цим договором, якщо таке невиконання стало наслідком настання обставин непереборної сили. Під обставинами непереборної сили маються на увазі землетрус, повінь, епідемія, дії стихійних сил природи, війна чи військові дії, страйк працівників залізничного управління, акти чи дії державних органів чи інші події, що перебувають поза розумним контролем сторін. Підтвердженням настання та припинення обставин непереборної сили є довідки, що видаються ТПП (п. 8.1 договору).

Згідно з п. 8.4 договору події, пов`язані з військовим конфліктом в Україні, не матимуть надзвичайного, непередбачуваного та невідворотного характеру.

У питаннях, не врегульованих цим договором, сторони керуються законодавством Латвійської Республіки (п. 9.4 договору).

Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.

Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.

Позивач зазначає, що у користування відповідачу передавалися вагони, які належали на правах оренди позивачу, про що зазначено в п. 1.1 договору.

Як докази наявності у ТОВ "ДЗ Логістікс" (SIA "DZ Logistics") права користування вагонами та передачі їх в оренду відповідачу, позивачем долучено до матеріалів справи міжнародні контракти, угоди про передачу вагонів та акти приймання-передачі вагонів, які укладені між позивачем і естонською компанією AS Operail Leasing та литовською компанією UAB Logistona (а.с. 46-101 том 1).

Як зазначає позивач, сторони мали успішний досвід плідної співпраці по договору близько 3,5 років. Жодних претензій за обсягом, якістю та строками надання послуг до відповідача не пред`являлося. Оплата наданих послуг здійснювалася відповідачем своєчасно та у погодженому розмірі. В якості доказу позивач надає виписку по рахунку, з якої вбачається, що відповідач здійснював оплату за оренду вагонів за договором №2018/06 від 26.09.2018 за період з листопада по січень 2022 року (а.с. 160 том 1).

Позивач зазначає, що за період з лютого 2022 року по грудень 2022 року відповідач повинен був сплатити позивачу орендну плату в загальному розмірі 296105,00євро, відповідно до розрахунку вартості послуг за кожний календарний місяць, який є додатком до акту за відповідний місяць надання послуг.

На підтвердження надав:

- акт наданих послуг №63/2022 від 28.02.2022 на суму 41112,00євро;

- акт наданих послуг №64/2022 від 31.03.2022 на суму 26157,00євро;

- акт наданих послуг №65/2022 від 30.04.2022 на суму 25470,00євро;

- акт наданих послуг №66/2022 від 31.05.2022 на суму 28086,00євро;

- акт наданих послуг №67/2022 від 30.06.2022 на суму 25505,00євро;

- акт наданих послуг №68/2022 від 31.07.2022 на суму 26379,00євро;

- акт наданих послуг №69/2022 від 31.08.2022 на суму 26040,00євро;

- акт наданих послуг №70/2022 від 30.09.2022 на суму 23940,00євро;

- акт наданих послуг №71/2022 від 31.10.2022 на сум 24738,00євро;

- акт наданих послуг №72/2022 від 30.11.2022 на суму 23940,00євро;

- акт наданих послуг №73/2022 від 30.12.2022 на суму 24738,00євро (а.с. 209-244 том 1, 1-78, 138-147 том 2).

В якості доказів надання послуг оренди за період з лютого 2022 року по грудень 2022 року та використання відповідачем вагонів у своїй господарській діяльності, позивач надає листи AT «Укрзалізниця» та Філії «ГІОЦ» AT «Укрзалізниця».

Так, листом від 29.12.2022 №Ц-1-88/3086-22 AT «Укрзалізниця» (а.с. 171-174 том 1) надала відомості про дислокацію 96 вагонів. Відповідно до листа станом на 07.12.2022 вагони перебували під операторським управлінням ТОВ «Юмакс-Агро» (в подальшому перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "Марверс"). Вищезазначені вагони були завантажені цементом і курсували на прикордонні станції Львівської залізниці Дяково (код 38490), Батево (код 38260), Вадул-Сирет (код 36870), Мостиська ІІ (код 37370).

Листом від 22.12.2022 №50/2093 Філія «Головний інформаційно-обчислювальний центр» AT «Укрзалізниця» надала детальну інформацію щодо історії перебування інших вагонів власності AS "Operail Leasing", щодо яких була відсутня інформація про їх операторське управління ТОВ «Юмакс-Агро» станом на грудень 2022 року (а.с. 175-182 том 1).

За наданою інформацією ТОВ «Юмакс-Агро» у період з 24.02.2022 по 20.12.2022 неодноразово вводило/виводило вагони до/з управління.

Відповідно до довідки Філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» AT «Укрзалізниця» відповідачем здійснювалось переміщення орендованих вагонів у період з 24.02.2022 по 19.12.2022. За отриманими даними вагони використовувалися для перевезення вантажів компанією - ПрАТ«Івано-Франківськцемент».

Позивач зазначає, що з огляду на ігнорування відповідачем вимог та інструкцій позивача (орендодавця) та власника вагонів щодо їх повернення з орендного користування у листопаді 2022 року на підставі звернення компанії AS "Operail Leasing" керівництвом AT «Естонська залізниця» було направлено лист до AT «Укрзалізниця» із проханням заборонити навантаження вагонів компанією ТОВ «Юмакс-Агро» у зв`язку із припиненням дії договору та відправити вагони на станцію Гнідава Львівської залізниці відповідно до інструкції, наданої власником вагонів (а.с. 183 том 1).

Позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору орендну плату за користування вагонами, сплатив лише частково у сумі 52103,86євро. Відповідач допустив порушення зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати за загальний період з лютого 2022 року по грудень 2022 року, у зв`язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість у загальній сумі 244001,14євро (296105,00 - 52103,86 = 244001,14).

Наявна заборгованість у загальній сумі 244001,14 євро і стала причиною виникнення спору.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору оренди вагонів, умови передачі майна та повернення його з оренди, час користування ним орендарем, повернення майна з оренди, наявність простроченої заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов`язань за договором.

Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо на території України відповідач у справі має місце проживання чи місце знаходження, рухоме або нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи-відповідача.

Як визначено положеннями Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах, компетентним судом є суд тієї договірної сторони, на території якої відповідач має місце проживання або місце знаходження (п.2 ст. 32 Договору).

Пунктом 9.2 договору оренди вагонів №2018/06 від 26.09.2018 передбачено, що усі спори, що випливають із цього договору, за неможливості їх врегулювання шляхом переговорів, підлягають розгляду в Арбітражному суді при Торгово-Промисловій палаті Латвії відповідно до норм матеріального права. Мовою арбітражного розгляду є російська мова.

Частиною першою статті 8 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" визначено, що суд, до якого подано позов у питанні, що є предметом арбітражної угоди, повинен, якщо будь-яка із сторін попросить про це не пізніше подання своєї першої заяви щодо суті спору, припинити провадження у справі і направити сторони до арбітражу, якщо не визнає, що ця арбітражна угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.

Варто зазначити, що відповідач не скористався своїм правом на подачу відповідної заяви.

Таким чином, згідно зі статтями 3, 366 Господарського процесуального кодексу України, пункту 1 частини першої статті 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" та відповідно до частини першої статті 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" справа підсудна Господарському суду Дніпропетровської області.

У питанні матеріального та процесуального права, що має застосовуватися під час вирішення спору й судового провадження, суд враховує таке.

Пунктом 9.4 договору оренди вагонів №2018/06 від 26.09.2018, сторони визначили, що у питаннях, не врегульованих цим договором, сторони керуються законодавством Латвійської Республіки.

Частина п?ята статті 11 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що суд застосовує норми права інших країн у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Статтею 32 Договору між Україною та Латвійською Республікою про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах (підписана 23.05.1995, ратифікована 22.11.1995, набрала чинності 12.07.1996) визначено, що договірні відносини визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої був укладений договір, якщо учасники цього договору не підкоряються обраному законодавству. У справах, що згадані в пункті 1 цієї статті, компетентний суд тієї Договірної Сторони, на території якої відповідач має місце проживання або місцезнаходження. А також, компетентний суд тієї Договірної Сторони, на території якої позивач має місце проживання або місцезнаходження, якщо на цій території знаходиться предмет спору або майно позивача.

Статтею 43 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що сторони договору згідно із статтями 5 та 10 цього Закону можуть обрати право, що застосовується до договору, крім випадків, коли вибір права прямо заборонено законами України.

Таким чином, враховуючи викладені норми чинного законодавства, а також вибір сторін договору, зафіксований у п. 9.4 договору, до спірних відносин між сторонами по даному договору оренди вагонів №2018/06 від 26.09.2018 необхідно застосовувати право Латвійської Республіки.

Згідно зі ст. 8 Закону України "Про міжнародне приватне право" при застосуванні права іноземної держави суд чи інший орган встановлює зміст його норм згідно з їх офіційним тлумаченням, практикою застосування і доктриною у відповідній іноземній державі. З метою встановлення змісту норм права іноземної держави суд чи інший орган може звернутися в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном або залучити експертів. Особи, які беруть участь у справі, мають право подавати документи, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень, іншим чином сприяти суду чи іншому органу у встановленні змісту цих норм.

Так, з правої конструкції ст. 8 Закону випливає, що встановлення змісту норм права іноземної держави можливе як шляхом звернення в установленому законом порядку до Міністерства юстиції України чи інших компетентних органів та установ в Україні чи за кордоном, так і шляхом подачі особами, які беруть участь у справі документів, що підтверджують зміст норм права іноземної держави, на які вони посилаються в обґрунтуванні своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 108 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.

З метою сприяння суду у встановленні змісту норм латвійського законодавства позивач звернувся із запитом вих.№198/23 від 21.12.2023 до присяжного адвоката Латвійської Республіки Айвара Пурмаліса з проханням роз`яснити зміст норм латвійського законодавства, зокрема ст.ст. 1587, 1651, 1652, 1662, 1770, 1771, 1773, 1775, 1779 Цивільного закону Латвійської Республіки, а також інших релевантних норм згідно з їхнім офіційним тлумаченням, практикою застосування та доктриною в Латвійській Республіці (а.с. 5 том 3).

27.12.2023 присяжним адвокатом надана відповідь на запит, у якій викладено правові норми, що можуть бути застосовані до правовідносин сторін за договором, наведено їх зміст та тлумачення з використанням юридичної літератури, а також з посиланнями на судову практику Верховного Суду Латвії (а.с. 8-16 том 3).

Господарським судом встановлено, що в юридичному висновку його автор - присяжний адвокат Латвійської Республіки Айвар Пурмаліс, зокрема, зазначає таке:

«У відповідь на ваш запит від 21.12.2023, далі за текстом - запит, щодо роз`яснення змісту норм Цивільного закону Латвійської Республіки згідно з їх офіційним тлумаченням та практикою застосування в Латвійській Республіці, враховуючи ваше побажання отримати відповідь російською мовою у зв`язку з використанням відповіді за межами Латвійської Республіки, я, присяжний адвокат Латвійської Республіки Айвар Пурмаліс, можу пояснити наступне:

Відповідно до наданої інформації між SIA "DZ Logistics" (орендодавець) та ТОВ «Юмакс-Агро» (орендар) було укладено договір оренди вагонів №2018/06 від 26.09.2018, далі за текстом - договір. У зв`язку з невиконанням контрагентом (орендарем) своїх зобов`язань за договором, а саме щодо внесення орендної плати, SIA "DZ Logistics" вимушене провадити стягнення заборгованості в судовому порядку на території України, а саме шляхом звернення до Господарського суду Дніпропетровської області (Україна) з позовом про стягнення заборгованості у сумі 244001,14 євро.

Виходячи з вищезгаданого, до правових відносин сторін, що виникають із договору, можуть бути застосовані правові норми, викладені в частині 4 «Зобов`язальне право» Цивільного закону Латвійської Республіки, далі за текстом - Закон, зміст та тлумачення яких наведено нижче.

Відповідно до ст. 1401 Закону «Зобов`язальним правом є таке право, на підставі якого одна особа - боржник - зобов`язана вчинити на користь іншої особи - кредитора - відому дію, що має майнову цінність». Відповідно до коментарів до Закону, зобов`язання не може існувати лише як зобов`язання або лише як право. З цієї точки зору, теорія права справедливо говорить частіше не про зобов`язальне право, а про зобов`язання як правовідносини, в яких одна сторона має права, а інша - обов`язки (див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки: Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана в загальнонауковому виданні. - P.; Mans оpaрums, 2000, 15 с.).

Відповідно до ст. 1402 Закону «Зобов`язальне право виникає або з юридичного правочину, або внаслідок недозволених дій, або за законом». Відповідно до коментарів до Закону, правочини є найпоширенішою основою створення зобов`язань. Вони докладно описані у наступних розділах {див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки: Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана в загальнонауковому виданні. - P.: Mans оpaрums, 2000, 17 с.).

У ст. 1403 Закону передбачено, що «юридичним правочином є вчинена дозволеним чином дія щодо встановлення, зміни чи припинення правовідносин».

До Договору застосовується глава чотирнадцята «Договір оренди та найму» Закону. Відповідно до ст. 2112 Закону «Орендою чи наймом є договір, відповідно до якого одна сторона надає або обіцяє надати іншій за відому орендну плату чи плату за найм користування певною річчю. Договір, за яким надається або дається обіцянка надати користування плодоносною річчю з метою збирання плодів з неї, є орендою, а будь-який інший договір, що надає користування - наймом».

Відповідно до ст. 2141 Закону «Орендар та наймач повинні вносити орендну плату та плату за найм у встановлені договором строки; у разі невчасного внесення платежів вони мають сплачувати відсотки за прострочення».

Відповідно до ст. 1587 Закону «Договором, укладеним на законній підставі, на контрагента накладається обов`язок виконати обіцяне, і ні особлива обтяжливість угоди, ні також труднощі у виконанні, що виникли згодом, не дають права одній стороні відступити від договору, хоча і з відшкодуванням іншій стороні збитків». Відповідно до коментарів до Закону, стаття покладає обов`язок виконувати лише законно укладені договори. Щодо особливої тяжкості правочину, то в коментарях до Закону зазначається, що договір може виявитися невигідним, складним для виконання однією зі сторін, можливо, можна було б навіть використати загальновживане слово - «поневолення». Проте сторона дата згоду, зобов`язавшись виконати таку угоду. Щодо подальших складнощів з виконанням, то в коментарях наголошується, що при укладанні договору кожна сторона приймає на себе певний ризик невиконання договору через певні непередбачені обставини (див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки: Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана в загальнонауковому виданні - P.: Mans оpaрums, 2000, 118 с.). У юридичній літературі, розкриваючи суть зазначеної норми, визнається: «Звичайно, можуть виникнути сумніви щодо того, чи справедливо вимагати виконання договору, якщо правочин є особливо складним (в економічному аспекті виконання) або виникли різні труднощі з виконанням. Латвійський законодавець як провідний критерій висуває той факт, що сторони вільно домовляються і добровільно беруть на себе зобов`язання. Контракт не повинен був укладатися, якщо він особливо складний, можливі труднощі мали б бути передбачені до підписання контракту [...]» (див. Торганс К. Зобов`язальне право, частина 1. Підручник. Рига: Tiesu namu aмentыra, 2006, 61 с.).

Згідно зі ст. 1651 Закону «Простроченням є незаконне зволікання у виконанні зобов`язання чи прийнятті виконання. У першому випадку це прострочення боржника, а у другому - кредитора». Ст. 1652 Закону передбачає, що «прострочення боржника з усіма його наслідками настає саме по собі: 1) у разі отримання ним речі у володіння злочинним чи взагалі незаконним шляхом; 2) якщо у встановлений для виконання час неможливо його застати і для виправдання його відсутності немає поважних причин; 3) якщо ним пропущено термін, встановлений для виконання або згідно із законом, або за договором, або за звичаєм». Відповідно до ст. 1662 Закону «Прострочення тягне за собою накладення на боржника обов`язку в повному обсязі відшкодувати кредитору всі збитки. У разі необхідності повернення вартості предмета вона повинна обчислюватися за його вищою ціною з часу прострочення».

Відповідно до коментарів до Закону, прострочення боржника виявляється у несвоєчасному виконанні відповідних дій: не здачі речі, невиконанні робіт, несплаті грошей тощо. Термін виконання може визначатися договором, але може також випливати із закону чи звичаю (див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки: Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана в загальнонауковому виданні. - P.: Mans оpaрums, 2000, 158-159 с.). У коментарі до ст. 1662 зазначено, що про збитки дивитись ст. 1770-1792 та коментарі до них (див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки: Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана в загальнонауковому виданні. - P.: Mans оpaрums, 2000, 159 с.).

Відповідно до ст. 1770 Закону «Під збитком слід розуміти будь-яку шкоду, що підлягає майновій оцінці». Згідно з коментарями до Закону поняття збитків, як і поняття неустойки, пояснюється давнім терміном «шкода», який сам по собі вимагає розшифрування. У сучасній мові термін «шкода» означає будь-яке зменшення, втрату чи пошкодження майна, а також втрачену вигоду, додаткові витрати та інші матеріальні наслідки порушення прав {див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки: Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана в загальнонауковому виданні. - P.; Mans оpaрums, 2000, 267 с.). Із судової практики випливає, що будь-яка майнова шкода, що виникла внаслідок цивільно-правового порушення, визнається збитком у розумінні статті 1770 Закону (див. Постанову Департаменту цивільних справ Верховного суду Латвійської Республіки від 07.06.2016 у справі № С39072417, SKC-7/2016). У ст. 1771 Закону передбачено, що «збиток може бути або таким, що вже виник, або таким, виникнення якого ще очікується; у першому випадку він дає право на відшкодування, а у другому - на забезпечення». Відповідно до коментарів до Закону, відшкодовуватись мають лише вже понесені, фактично існуючі збитки. Можливий склад таких збитків визначається ст. 1772, а порядок оцінки - ст. 1766-1792, а також відповідними статтями в розділі 19 «Вимоги, що випливають із різних підстав» Закону (див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки: Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана у загальнонауковому виданні. - P.: Mans оpaрums, 2000, 268 с.). Із судової практики випливає, що з огляду на те, що збитки носять майновий характер, а їх наявність і розмір можуть бути конкретно визначені при вирішенні спору, метою відшкодування збитків є відновлення в максимально повному обсязі того стану майна потерпілого, яке існувало б, якби правопорушення не відбулося. Іншими словами, основне завдання повного відшкодування збитків - запобігти (хоча б мінімізувати) негативні наслідки, спричинені порушенням майнових прав потерпілого, які виявляються у зменшенні вартості майна, додаткових витратах, неодержанні прибутку (вигоди), або шляхом відновлення попереднього стану, належного йому майна або шляхом виплати компенсації за зменшення майна у грошовому еквіваленті (див. Постанову Департаменту цивільних справ Верховного суду Латвійської Республіки від 07.06.2016 у справі № С39072411, SKC-7/2016).

Відповідно до ст. 1773 Закону, «збиток є прямим, коли він є природнім та необхідним наслідком протизаконних дій чи бездіяльності, непрямим - коли причиною його виникнення став збіг особливих обставин чи відносин, випадковим - коли його причина - це випадкова подія чи непереборна сила». Відповідно до коментарів до Закону у статті, збитки поділені на 3 групи відповідно до їхнього зв`язку з причиною. Прямий збиток - це збиток, який з точки зору причинно-наслідкового зв`язку природньо і з об`єктивно існуючою необхідністю виникає в результаті протиправної дії або бездіяльності (див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки; Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана в загальнонауковому виданні. - P.: Mans оpaрums, 2000, 269 с.).

Відповідно до ст. 1775 Закону «Будь-який збиток, який не є випадковим, підлягає відшкодуванню». Відповідно до коментарів до Закону, у статті декларується загальний обов`язок щодо відшкодування прямих та непрямих збитків. Проте аналіз інших норм Закону показує, що недостатньо встановити наявність збитків та винної особи. В теорії права визнається, що для задоволення позову про відшкодування збитку необхідні чотири попередні умови, а як п`ята обговорюється і положення статті 1776. Цими чотирма передумовами (підставою відшкодування) є: 1) протиправна поведінка (дія чи бездіяльність) особи; 2) вина цієї особи; 3) наявність збитків та їхній конкретний обсяг; 4) причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та збитками (див. Коментарі до Цивільного закону Латвійської Республіки: Частина четверта. Зобов`язальне право. Авторський колектив проф. К. Торгана в загальнонауковому виданні. - P.: Mans оpaрums, 2000, 270 с.). Відповідно до ст. 1779 Закону, «кожен зобов`язаний відшкодувати збитки, заподіяні його діями чи бездіяльністю». У сучасній теорії цивільного права і постійній судовій практиці Сенату закріплено висновок, що згідно з цими правовими нормами (ст. 1775 і 1779) обов`язок по відшкодуванню збитків виникає за наявності одночасно наступних передумов або підстав для відшкодування збитків: 1) невиправдані дії порушника прав, що у відповідних випадках містять також оцінку з погляду винності; 2) наявність збитків; 3) причинно-наслідковий зв`язок між збитками та недозволеною дією (див. Торганс К. Зобов`язальне право. Друге оновлене видання. Рига, Tiesu namu aмentыra, 2018, 210 с.; постанова Департаменту цивільних справ Сенату Латвійської Республіки від 30.03.2023 в справі № С24160116, SKC-3/2023, постанова Сенату від 02.04.2008 у справі № SKC-143/2008, С29369004 та ін.).».

Як вбачається з матеріалів справи правовідносини між сторонами виникли на підставі договору оренди вагонів №2018/06 від 26.09.2018, який за своєю правовою природою, положень Цивільного закону Латвійської республіки є договором найму (оренди).

Як вже зазначалось, п. 6.3 договору встановлено, що орендар сплачує плату за оренду, зазначену в додатковій угоді, протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання рахунку орендодавця, надісланого за допомогою електронної пошти. Оригінал рахунку надсилається кур`єрською поштою (п. 6.3 договору).

Позивач направляв на адресу відповідача претензію разом із актами надання послуг та рахунками за спірний період, що підтверджується наявними в матеріалах доказами (а.с. 125-134 том 2).

Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, останній в порушення умов договору орендну плату за користування вагонами, сплатив лише частково у сумі 52103,86євро у зв`язку з чим, допустив порушення зобов`язання в частині повної та своєчасної сплати за загальний період з лютого 2022 року по грудень 2022 року. Заборгованість відповідача становить 244001,14 євро (296105,00 - 52103,86 = 244001,14).

Доказів сплати орендної плати у загальному розмірі 244001,14 євро відповідач не надав, доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не спростував.

Господарський суд вважає необґрунтованими посилання відповідача, що викладені в листах, які направлялись позивачу (а.с. 106-115 том 1) щодо відсутності можливості виконати зобов`язання перед позивачем, строк виконання яких настав, через введення на території України військового стану та наявності скрутного фінансового становища підприємства у зв`язку з цим. Відповідач не надав належних доказів того, що він зазнав збитків. Долучений лист Торгово-промислової палати України про настання форс-мажорних обставин не стосується зобов`язань сторін, які виникли за укладеним договором.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення основного боргу у розмірі 244001,14 євро є правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо можливості стягнення заборгованості в іноземній валюті суд звертає увагу на таке.

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 Цивільного кодексу України).

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до положень статті 533 Цивільного кодексу України зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Заборони на виконання грошового зобов`язання в іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

З аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, що виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Тому, як укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема договору купівлі-продажу, не суперечить чинному законодавству України.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому належним виконанням зобов`язання з боку покупця є сплата на користь продавця коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі №761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), у постанові від 16.01.2019 в справі №373/2054/16-ц (провадження № 14-44цс18).

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі задоволення позову всі судові витрати покладаються на відповідача.

За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 3660,02 євро.

Керуючись ст.ст. 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗ Логістікс" (SIA "DZ Logistics") до Товариства з обмеженою відповідальністю "Марверс" про стягнення заборгованості у розмірі 244001,14євро задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Марверс" (01000, м. Київ, вул. Солом`янська, буд. 33, ідентифікаційний код 33766800) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗ Логістікс" (SIA "DZ Logistics") (юридична особа, зареєстрована згідно з законодавством Латвійської Республіки, реєстраційний номер 50103274571, адреса реєстрації: LV-1010, Латвія, м. Рига, вул. Антоніяс 8-14) 244001,14 євро - заборгованості та 3660,02 євро - витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 12.01.2024.

Суддя В.О. Татарчук