Рішення

від 26.07.2023 по справі 910/13670/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.07.2023Справа № 910/13670/22

Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Гаврищук K.M., розглянувши в судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕТО" (вул. Липова, 6, м. Дніпро, 49124)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "РОСТ 2" (вул. Павлівська, буд. 29, м. Київ, 01135 (поштова адреса: 02175, м. Київ, а/с 90)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АТБ-МАРКЕТ" (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 40)

про стягнення 136 593,14 грн.

Представники сторін:

від позивача - не з`явився

від відповідача - не з`явився

від третьої особи - не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЕТО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "РОСТ 2" про стягнення 136 593,14 грн., а саме 106 305,21 грн. основного боргу, 3 075,57 грн. процентів річних та 27 212,36 грн. втрат від інфляції

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами Договору субпідряду № В-287/21 від 26.10.2021 року в частині своєчасної оплати виконаних робіт, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі, за наявності якої позивачем нараховані проценти річних та втрати від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/13670/22 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи № 910/13670/22 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Окрім того, вказаною ухвалою суду зобов`язано позивача надати суду належним чином засвідчену копію письмового повідомлення від генпідрядника згідно пункту 5.1.1 Договору, з доказами надсилання на електронну адресу підрядника.

Так, на виконання вимог ухвали суду від 27.12.2022 року засобами електронного зв`язку 11.01.2023 року від позивача надійшов супровідний лист б/н від 11.01.2023 року разом із витребуваними судом документами, які судом долучено до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.06.2023 року ухвалено здійснювати розгляд справи № 910/13670/22 у порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, судове засідання (розгляд справи по суті) призначено на 26.07.2023 року, а також залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю «АТБ-МАРКЕТ» (49000, Дніпропетровська область, м. Дніпро, проспект Олександра Поля, буд. 40, код ЄДРПОУ 30487219).

Крім того, вказаною ухвалою суду від 27.06.2023 року зобов`язано позивача надати суду належні та допустимі докази на підтвердження надсилання на адресу ТОВ "Торговий дім "РОСТ 2" та отримання/неотримання останнім Акту №ВЕ-515 здачі-приймання виконаних робіт від 06.12.2021 року для підписання.

Судом встановлено, що від уповноваженого представника позивача засобами електронного зв`язку 29.06.2023 року та через канцелярію суду 03.07.2023 року надійшло два ідентичних супровідних листа б/н від 28.06.2023 року з доказами направлення третій особі позовної заяви з додатками.

Також через канцелярію суду 19.07.2023 року від позивача надійшли додаткові пояснення у справі б/н від 19.07.2023 року з доказами їх надсилання іншим учасникам справи, відповідно до яких позивач зазначає, що попередній Акт виконаних робіт від 04.12.2021 року, рахунок від 06.12.2021 року на суму 106 305,21 грн. та акт №ВЕ-515 від 06.12.2021 року на суму 396 305,21 грн. було надіслано відповідачу засобами електронного зв`язку на електронну пошту ТОВ «РОСТ 2», що підтверджується скріншотами електронного листування між сторонами у справі, копії якого долучено до позивачем до письмових пояснень. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Разом з цим, від уповноваженого представника позивача засобами електронного зв`язку 26.07.2023 року надійшла заява б/н від 26.07.2023 року про проведення судового засідання без участі представника ТОВ «ВЕТО», яке залучено судом до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача станом на 26.07.2023 року до суду не надходило.

Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статями 165, 178, 179, 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі від 27.12.2022 року, які також визначені судом в ухвалі від 27.06.2023 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву, а третя особа - письмові пояснення щодо суті спору.

Як свідчать матеріали справи, відповідач та третя особа не скористались наданими їм процесуальними правами, передбаченими частиною 1 статті 178, частиною 1 статті 179 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу, суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача та третьої особи на час проведення судового засідання 26.07.2023 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та пояснень та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статей 165, 168 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.

Уповноважені представники позивача, відповідача та третьої особи в судове засідання з розгляду справи по суті 26.07.2023 року не з`явились.

Позивач, відповідач та третя особа про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованим повідомленнями про вручення поштових відправлень № № 0105494548441, 0105494548450, 010549454468.

Окрім того, додатково позивач та відповідач повідомлені про розгляд справи шляхом надсилання судом засобами електронного зв`язку на електронну адресу позивача та відповідача, зазначені в матеріалах справи, а саме: secretar@veto .dp.ua, tovrost2@gmail.com, копії ухвали суду від 27.06.2023 року про розгляд справи в судовому засіданні у справі № 910/13670/22, факт отримання яких 28.06.2023 року підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про доставку електронного листа до електронних скриньок.

Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Наразі, судом враховано викладене в заяві від 26.07.2023 року позивача клопотання про здійснення розгляду справи без участі представника ТОВ «ВЕТО».

Про поважні причини неявки представників відповідача та третьої особи в судове засідання 26.07.2023 року суд не повідомлено.

З огляду на вищевикладене, оскільки позивач, відповідач та третя особа не скористались наданими їм процесуальними правами, зокрема, представники сторін не прибули в судове засідання з розгляду справи по суті, відповідачем та третьою особою не надано відзиву на позов та пояснень по суті спору, з урахуванням клопотання позивача суд здійснював розгляд справи 26.07.2023 року виключно за наявними матеріалами, за відсутності уповноважених представників учасників справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 26 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «РОСТ 2» (відповідач у справі, генпідрядник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЕТО» (позивач у справі, підрядник за договором) укладено Договір субпідряду № В-287/21 (далі - Договір), відповідно до умов якого Підрядник бере на себе зобов`язання на власний ризик за завданнями Генпідрядника виконати роботи з монтажу і наладки системи відеоспостереження (далі - Роботи), на об`єктах, (далі - Об`єкти, окремо - Об`єкт), відповідно до технічного завдання, а Генпідрядник зобов`язується забезпечити доступ до Об`єктів, на якому будуть виконуватися Роботи, створити Підряднику необхідні умови для виконання робіт, прийняти виконану Роботу і оплатити її вартість (пункт 1.1 Договору).

Розділами 1 - 11 Договору сторони узгодили предмет договору, якість робіт, договірну ціну, порядок здійснення оплати за виконані роботи, порядок виконання робіт, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, обставини непереборної сили, строк дії договору тощо.

Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору.

Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, є строком дії останнього.

Як визначено пунктом 10.1 Договору цей Договір набирає чинності з дати його укладення і діє до 31.12.2021 року, але в будь - якому разі до повного виконання сторонами обов`язків за цим Договором.

Якщо за 1 місяць до закінчення строку дії Договору жодна із «Сторін» не вимагатиме його припинення, Договір вважається пролонгованим (продовженим) на тих же умовах і на кожний наступний рік.

Враховуючи відсутність в матеріалах справи доказів письмового повідомлення за один місяць до закінчення терміну дії цього договору однією із сторін іншої сторони про припинення Договору, суд дійшов висновку, що вказаний Договір був автоматично пролонгованим на 2022-2023 роки у відповідності до пункту 10.1 Договору.

Вказаний Договір підписаний представниками генпідрядник і підрядника та скріплений печатками сторін.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором будівельного підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 33 Господарського кодексу України та §1, 3 глави 61 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Згідно статті 875 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з положеннями статті 318 Господарського кодексу України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 319 Господарського кодексу України договір підряду на капітальне будівництво може укладати замовник з одним підрядником або з двома і більше підрядниками. Підрядник має право за згодою замовника залучати до виконання договору як третіх осіб субпідрядників, на умовах укладених з ними субпідрядних договорів, відповідаючи перед замовником за результати їх роботи. У цьому випадку підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядниками - як замовник.

Згідно з пунктом 1.2 Договору Підрядник зобов`язується протягом 7 календарних днів після предприймання магазину під монтаж обладнання, виконати роботи з монтажу і наладки системи відеоспостереження на Об`єкті та передати їх Генпідряднику, а Генпідрядник прийняти і оплатити виконані роботи.

Перелік, вартість матеріалів і робіт з монтажу і наладки системи відеоспостереження по кожному з об`єктів Генпідрядника вказуються в Кошторисі, що є Додатком № 1 до цього договору та його невід`ємною частиною (пункт 1.3 Договору).

Відповідно до Кошторису на виконання робіт з монтажу і наладки системи відеоспостереження, який є Додатком №1 до Договору, сторони погодили перелік та вартість матеріалів і робіт, що виконуються підрядником на об`єкті: Магазин «Продукти-__», м. Одеса, вул. Паустовського, 8.

У відповідності до частини 1 статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до пункту 5.1 Договору загальний строк виконання усіх підрядних робіт за цим договором складає: 7 календарних днів після предприймання магазину під монтаж обладнання.

Згідно з пунктом 5.1.1 Договору початок робіт - з моменту отримання Підрядником на електронну адресу vipgorant@gmail.com письмового повідомлення від Генпідрядника.

Так, на виконання умов пункту 5.1.1 Договору відповідач листом №22/11-1в від 22.11.2021 року повідомив позивача про те, що предприймання магазину АТБ за адресою: Одеська область, Лиманський район, Крижановська сільська рада, село Крижанівка, земельна ділянка кадастровий номер 5122783200:02:002:0059 відбудеться 23.11.2021 року.

Відповідно до частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

За приписами ч.ч. 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.

Ціна у договорі підряду може бути визначена у кошторисі. Якщо робота виконується відповідно до кошторису, складеного підрядником, кошторис набирає чинності та стає частиною договору підряду з моменту підтвердження його замовником. Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (ч.ч. 1, 2 статті 844 Цивільного кодексу України).

Відповідно до пункту 3.1 Договору вартість робіт і використовуваних матеріалів з монтажу і наладки системи відеоспостереження на об`єктах Генпідрядника визначається згідно Кошторису, що є Додатком № 1 до цього договору.

Зокрема, у Додатку №1 до Договору (Кошторис) сторони погодили, що загальна вартість робіт і використовуваних матеріалів з монтажу і наладки системи відеоспостереження становить 407 783,86 грн.

Відповідно до частини 4 статті 879 Цивільного кодексу України оплата робіт проводиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Згідно частини 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором (частина 2 статті 854 Цивільного кодексу України).

За умовами пункту 4.1 Договору оплата виконаних підрядних робіт за цим договором здійснюється Генпідрядником у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Підрядника у наступному порядку:

- аванс у розмірі 290 000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 48 333,33 гри., сплачується на підставі виставленого Підрядником рахунку протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору та отримання Генпідрядником оригіналу цього рахунку;

- остаточний розрахунок, за виконані роботи по Об`єкту здійснюються Генпідрядником після надання Підрядником Генпідряднику підписаного керуючою особою Магазину ТОВ «АТБ-Маркет» та службою безпеки Магазину ТОВ «АТБ-Маркет», а також затвердженого печаткою Магазину ТОВ «АТБ-Маркет» Попереднього Акту виконаних робіт з монтажу і наладки системи відеоспостереження, що є Додатком №2 до цього Договору, на підставі виставленого Підрядником рахунку та Акту здачі-приймання виконаних робіт підписаних Сторонами, протягом 5 робочих днів. Відстрочення платежу не є комерційним кредитом.

Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати виконаних за Договором робіт матеріали справи не містять.

За матеріалами справи судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що на виконання умов пункту 4.1 Договору та на підставі виставленого позивачем рахунку на оплату №ВЕ000004519 від 26.10.2021 року ТОВ «Торговий дім «РОСТ 2» було перераховано ТОВ «ВЕТО» аванс у розмірі 290 000,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією відповідного платіжного доручення №3631 від 02.11.2021 року на суму 290 000,00 грн.

Будь - яких заперечень щодо факту здійснення попередньої оплати, розміру перерахованих коштів та порядку їх зарахування сторонами суду не надано.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України передбачено, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Суд зазначає, що обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт), законом покладений саме на замовника.

Отже, відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника (генпідрядника) до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта.

При цьому сам по собі факт відсутності підписаних сторонами актів передачі-приймання виконаних робіт не є визначальним для висновку про невиконання позивачем робіт.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.08.2021 року у справі № 910/16308/20.

В силу частини 2 статті 853 Цивільного кодексу України замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звичайному способі її прийняття (явні недоліки).

Судом також встановлено, що 04.12.2021 року між ТОВ «ВЕТО» та ТОВ «АТБ-Маркет» на виконання вимог п.4.1 Договору був підписаний попередній Акт виконаних робіт з монтажу і наладки системи відеоспостереження на об`єкті: магазин Продукти №544, м. Одеса, вул. Паустовського, 8, в якому зазначено, що роботи виконані в строк, якісно та зауваження від представників ТОВ «АТБ-Маркет» відсутні.

Поряд з цим, 06.12.2021 року ТОВ «ВЕТО» було складено Акт №ВЕ-515 здачі-приймання виконаних робіт на загальну суму 396 305,21 грн. та виставлено рахунок-фактуру №ВЕ000004519/1 від 06.12.2021 року на суму 106 305,21 грн.

Вказані документи, а саме попередній Акт виконаних робіт від 04.12.2021 року, рахунок-фактура від 06.12.2021 року та Акт №ВЕ-515 здачі-приймання від 06.12.2021 року було надіслано позивачем засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача (tovrost2@gmail.com), що підтверджується скрін-шотами електронного листування між сторонами у справі, копії яких наявні в матеріалах справи.

Суд зазначає, що відповідно до частин 1, 2 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини 1 статті 96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом (пункт 77 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

У частині 2 статті 96 ГПК передбачено, що електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону "Про електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. У частині 3 зазначеної статті встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини 5, 6 статті 96 ГПК).

Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Відтак Закон не вимагає на копіях електронного цифрового підпису.

Листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за статтею 7 Цивільного кодексу України (постанова Верховного Суду від 27.11.2018 року у справі №914/2505/17).

Обмін сторонами інформацією при виконанні договірних зобов`язань шляхом надіслання електронних листів уже давно став частиною ділових звичаїв в Україні. Відповідно до статей 3, 5, 8 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг" електронні документи вже давно стали частиною ділового обороту та юридична сила електронного документа, як доказу, не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (пункт 84 постанови Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина 3 статті 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України).

Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці та викладений у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21), і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для того, щоб його змінювати.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 року у справі № 916/3027/21 - оняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до статті 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст.

Як зазначено судом касаційної інстанції у справі № 923/1379/20, сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу.

Згідно правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 15.07.2022 року у справі №914/1003/21, чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації.

Так, за результатом оцінки наданих позивачем доказів у вигляді електронного листування між ТОВ «ВЕТО» (secretar@veto.dp.ua) та ТОВ «Торговий дім «РОСТ 2» (tovrost2@gmail.com), судом встановлено, що відправлені електронною поштою документи, зокрема, акт здачі-приймання виконаних робіт №ВЕ-515 від 06.12.2021року, були успішно доставлені відповідачу.

Заперечення щодо факту отримання попереднього Акту виконаних робіт від 04.12.2021 року, рахунку-фактури від 06.12.2021 року та Акту №ВЕ-515 здачі-приймання від 06.12.2021 року, а також змісту вказаних документів та супровідних листів до них з боку відповідача суду не надані.

У зв`язку з викладеним суд зазначає, що надані позивачем на підтвердження надсилання акту виконаних робіт на електронну адресу відповідача tovrost2@gmail.com відповідні роздруківки електронних листів та додатків до них є паперовою копією електронного доказу та не підлягають засвідченню електронним підписом. Вказані документи належним чином засвідчені електронним підписом представника позивача, та підтверджують факт направлення перелічених вище документів на електронну адресу відповідача та їх отримання останнім.

Проте, вказаний акт відповідачем підписано та повернуто позивачеві не було.

Суд зазначає, що визначеному Договором обов`язку підрядника з надання генпідряднику (замовнику) документів для оплати виконаних робіт кореспондує обов`язок генпідрядника зі своєчасного підписання наданих виконавцем актів для засвідчення факту належного виконання робіт за Договором згідно умов пункту 4.1 Договору.

Тобто, з огляду на умови підпункту 4.1 Договору та з урахуванням наявності попереднього Акту виконаних робіт від 04.12.2021 року, суд вважає вказаний підписаний в односторонньому порядку ТОВ «ВЕТО» Акт здачі - приймання робіт №ВЕ-515 від 06.12.2021 року таким, що погоджений генпідрядником (замовником), та є доказом належного виконання позивачем своїх зобов`язань щодо своєчасного та повного виконання обумовлених Договором робіт, отже приходить до висновку про можливість вважати вказані в цьому акті роботи такими, що позивачем виконані в повному обсязі та відповідно до умов Договору.

Доказів пред`явлення відповідачем претензій щодо виявлення відхилень при виконанні робіт від належної якості, обсягів та ціни робіт, а також термінів виконання робіт, як і обґрунтованих письмових відмов від їх оплати до суду не надходило, будь-які докази відступів від умов Договору та відмови від приймання виконаних робіт та підписання акту здачі - приймання останніх, а також заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору у вказаній частині з боку відповідача відсутні.

В той же час, будь-яких пояснень щодо наявності причин не підписання та неповернення стороною зазначеного акту здачі-приймання виконаних робіт від 06.12.2021 року відповідачем станом на час розгляду справи суду не надано.

Поряд із тим факт виконання позивачем робіт з монтажу і наладки системи відеоспостереження на об`єкті - магазин «Продукти-АТБ», м. Одеса, вул. Паустовського, 8 згідно умов Договору своєчасно та якісно відповідачем не заперечувався та належним чином підтверджується підписаним між позивачем та ТОВ «АТБ-Маркет» попереднім Актом виконаних робіт від 04.12.2021 року.

За таких обставин, за відсутності будь - яких претензій/зауважень відповідача щодо обсягу, змісту та ціни виконаних робіт, а також ненадання сторонами жодних доказів наявності мотивованої відмови відповідача від підписання зазначеного акту здачі-приймання виконаних робіт від 06.12.2021 року та/або повернення його, суд доходить висновку, що позивачем виконано прийняті на себе зобов`язання по виконанню робіт, обумовлених Договором, в обсягах та вартістю, зазначених в Акті №ВЕ-515 здачі-приймання від 06.12.2021 року, а відповідачем, у свою чергу, прийнято виконання цих робіт у вказаних обсягах та на суму 396 305,21 грн. без будь - яких зауважень.

При цьому суд наголошує, що укладення між сторонами субпідрядного Договору № В-287/21 від 26.10.2021 року було спрямоване на виконання підрядником робіт з монтажу і наладки системи відеоспостереження на об`єкті: магазин «Продукти-АТБ», м. Одеса, вул. Паустовського, 8 що, в свою чергу, породжує обов`язок відповідача як замовника оплатити виконані роботи, результат яких було прийнято належним чином ТОВ «АТБ-Маркет» шляхом підписання попереднього Акту виконаних робіт від 04.12.2021 року.

Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документом, який підтверджує як факт виконання позивачем зобов`язання з виконання робіт за завданням відповідача так і факт виникнення у останнього зобов`язання з їх оплати, є попередній Акт виконаних робіт та Акт здачі-приймання виконаних робіт, які мають бути сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень.

Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарських операцій і містять інформацію про вартість виконаних робіт.

Таким чином, встановлений судом факт підписання між ТОВ «ВЕТО» та ТОВ «АТБ-Маркет» попереднього Акту виконаних робіт від 04.12.2021 року у сукупності з відсутністю будь-яких претензій відповідача щодо виконаних позивачем підрядних робіт на загальну суму 396 305,21 грн. згідно з Актом здачі-приймання виконаних робіт №ВЕ-515 від 06.12.2021 року, який підписано позивачем в односторонньому порядку, та які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, виходячи з приписів чинного законодавства та умов Договору є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за виконані позивачем підрядні роботи.

Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Судом встановлено, що на виконання вимог пункту 4.1 Договору позивачем був виставлений відповідачу рахунок №ВЕ000004519/1 від 06.12.2021 року на суму 106 305,21 грн. та який мав бути оплачений останнім протягом 5 робочих днів, тобто до 14.12.2021 року.

Проте, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач остаточний розрахунок за виконані позивачем підрядні не здійснив, сплативши лише аванс у розмірі 290 000,00 грн., у зв`язку з чим за відповідачем - ТОВ «Торговий дім «РОСТ 2» обліковується прострочена заборгованість за Договором у сумі 106 305,21 грн.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З метою досудового врегулювання спору позивач 30.09.2022 року звертався до відповідача з претензією №308-10 від 26.09.2022 року про погашення заборгованості за Договором у сумі 106 305,21 грн., факт надсилання якої на адресу відповідача підтверджується наявною в матеріалах справи копією рекомендованого повідомлення №0504502817700 від 30.09.2022 року та списком згрупованих відправлень від 27.09.2022 року.

Проте, відповідач претензію позивача щодо оплати заборгованості за Договором у сумі 106 305,21 грн. залишив без відповіді та задоволення.

Таким чином, як встановлено судом, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, останній свої зобов`язання щодо перерахування коштів за виконані позивачем роботи, пов`язані з монтажем та наладкою відеоспостереження в розмірі 106 305,21 грн. грн. у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору, не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у встановленому судом вище розмірі, яку позивач просив стягнути в судовому порядку.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 124, пунктах 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином, обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.

Доказів визнання недійсним чи розірвання Договору субпідряду № В-287/21 від 26.10.2021 року або його окремих положень суду не надано.

Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення даного Договору на час його підписання та в процесі виконання з боку сторін відсутні.

В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості за виконані роботи за Договором на підставі наданих позивачем доказів.

Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем зобов`язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати виконаних позивачем робіт відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 106 305,21 грн. боргу за виконані за вказаним Договором роботи підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною 2 статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зазначені інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань зі своєчасної оплати підрядних робіт за Договором, позивачем нараховано та пред`явлено до стягнення на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 3 075,57 грн. процентів річних та 27 212,36 грн. втрат від інфляції за період з 14.12.2021 - 30.11.2022 року, які останній просив стягнути з відповідача відповідно до наданого розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто, визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині відсотків річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості та нарахувань), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір процентів річних та втрат від інфляції, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам Договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 075,57 грн. процентів річних та 27 212,36 грн. втрат від інфляції підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «РОСТ 2» (вул. Павлівська, буд. 29, м. Київ, 01135, код ЄДРПОУ 40513894) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕТО» (вул. Липова, 6, м. Дніпро, 49124, код ЄДРПОУ 32653295) 106 305 (сто шість тисяч триста п`ять) грн. 21 коп. основного боргу, 3 075 (три тисячі сімдесят п`ять) грн. 57 коп. процентів річних, 27 212 (двадцять сім тисяч двісті дванадцять) грн. 36 коп. втрат від інфляції та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано 11 січня 2024 року.

Суддя А.М. Селівон