Рішення

від 06.12.2023 по справі 369/4659/21

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/4659/21

Провадження № 2/369/526/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

06.12.2023 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Волчка А.Я.

при секретарі судового засідання Лоу А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» до ОСОБА_1 (далі- Відповідач -1), ОСОБА_2 (далі - Відповідач-2), ОСОБА_3 (далі - Відповідач -3), третя особа-1: приватний нотаріус Київського МНО Косенко Микола Олександрович, третя особа-2 приватний нотаріус Києво-Святошинського РНО Ященко Поліна Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності, -

В С Т А Н О В И В:

08.04.2021 року представник позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Київського МНО Косенко Микола Олександрович, приватний нотаріус Києво-Святошинського РНО Ященко Поліна Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що Відповідач-1 ( ОСОБА_1 ) 21.11.2007 року уклала Кредитний договір №712/П/99/2007-840 з Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (надалі - Банк), відповідно до якого отримала грошові кошти в сумі 242 959 доларів США 50 центів для придбання цінних паперів.

Свої вимоги обґрунтував тим, що ОСОБА_1 21.11.2007 року звернулась до ВАТ КБ «Надра» із заявою про надання кредиту у розмірі 242959, 50 грн для придбання цінних паперів, що був складений кредитний догові №712/П/00/2007-840. Відповідно до розділу 1 договору, Банк надав відповідачу -1 ( ОСОБА_1 ) грошові кошти в розмірі 242 959 доларів США 50 центів, на строк 20 років з 21.11.2007 року до 21.11.2027 року у порядку, визначеному п.1.4 розділу 1 Кредитного договору. Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, цільовим використанням кредиту є придбання цінних паперів - облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 17 140 шт., емітованих ТОВ «УКРГАЗ» з номінальною вартістю кожної облігації 30 грн., з метою фінансування будівництва/реконструкції житлової нерухомості, згідно Договору купівлі-продажу облігацій № Б-337/81-06-2/2007/001 від 21.11.2007 року, що укладений між Позичальником та продавцем цінних паперів ТОВ КУА «ЕКСІНОР» з подальшим їх обміном на об`єкт нерухомості - квартиру, яка по Договору про резервування/бронювання приміщення № 4/1/4/20/Ж від 26.10.2007 року, що укладений між Позичальником та ТОВ «УКРГАЗ», на підставі якого за позичальником бронюється об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-5-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрфінансгруп» був укладений договір № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовам даного договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 712/П/99/2007-840 від 21.11.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», Договором застави цінних паперів №222 ДМП від 21.11.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра». 30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» був укладений договір № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами даного договору ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) ) № 712/П/99/2007-840 від 21.11.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», Договором застави цінних паперів №222 ДМП від 21.11.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра». Позивач зазначає, що йому з інформаційної довідки стало відомо, що Відповідач -1 ( ОСОБА_1 ), 26.05.2010 року, отримавши свідоцтво про право власності зареєструвала за собою квартиру АДРЕСА_2 . Відповідно до п.4.3.5 Кредитного договору відповідач-1 протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту реєстрації права власності на нерухоме майно, зобов`язаний укласти з Банком Договір іпотеки нерухомості. У порушення вимог передбачених п. 4.3.5 Кредитного договору, Відповідач-1, отримавши свідоцтво про право власності на майно, продала третій особі, а саме відповідачу-2 ( ОСОБА_2 ). 18.08.2010 року, між Відповідачем-1 ( ОСОБА_1 ) та Відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за Р№2342. 11.11.2010 року, між Відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) та Відповідачем-3 ( ОСОБА_3 ), було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського РНО Ященко П.В., зареєстрований в реєстрі за Р№4294.Позивач в позовній заяві також зазначає, що у Відповідача-1 ( ОСОБА_1 ) перед ВАТ КБ «Надра» була наявна заборгованість за Кредитним договором №712/П/99/2007-840. Позивач зазначає, що на його думку, це дає підстави вважати, що Відповідач-1 ( ОСОБА_1 ) усвідомлюючи, що на її майно буде звернуто стягнення, навмисно порушила вимоги Кредитного договору та продала квартиру. Зазначає, що на момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу від 18.08.2010 року Відповідач-1 мав непогашену заборгованість за кредитним договором.

На підставі викладеного, просив суд:

визнати недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який посвідчений 18.08.2010 р. приватним нотаріусом Київського МНО Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за номером Р№2342;

скасувати у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності про проведену державну реєстрацію права власності 18.08.2010 року за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 ; припинити право власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 .

визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений 11.11.2010р. приватним нотаріусом Києво-Святошинського РНО Ященко П.В., зареєстрований в реєстрі за номером Р№4294 та скасувати у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності про проведену державну реєстрацію права власності від 11.11.2010 року за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 ; припинити право власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 .

28.05.2021 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі, призначено підготовче судове засідання.

22.02.2022 року протокольною ухвалою задоволено заяву ТОВ «Укргаз» про залучення його до справи в якості третьої особи.

17.05.2023 року ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до розгляду по суті у загальному позовному провадженні, встановивши загальний порядок дослідження доказів по справі.

Позивач у судове засідання не з`явився, представник позивача - адвокат Макаренко С.С. подав до суду заяву про розгляд справи без участі представника позивача. Позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Відповідач-1 у судове засідання не з`явилася. На адресу суду відзиву на позовну заяву не подав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі не отримав, вказана кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою працівника поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Відповідач-2 у судове засідання не з`явилася. На адресу суду відзиву на позовну заяву не подав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі не отримав, вказана кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою працівника поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Представник Відповідача - 3 Лукомський Т.В. у судове засідання не з`явилася. Через канцелярію суду була подана заява про розгляд справи без її участі , у задоволенні позову просив відмовити.

Третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» у судове засідання не з`явився. Подав на адресу суду заяву, в якій просила суд провести розгляд справи без її участі та без участі її представників.

Третя особа: Приватний нотаріус Київського МНО Косенко Микола Олександрович, у судове засідання не заявився. Повідомлявся судом належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

Третя особа-2: Приватний нотаріус Києво-Святошинського РНО Ященко Поліна Володимирівна у судове засідання не заявилася. Повідомлявся судом належним чином. Причини неявки суду не повідомив.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до вимог ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, та не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

За таких обставин суд, враховуючи вимоги ст. 280 ЦПК України, вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача та ухвалити по справі заочне рішення.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що між Відповідач-1 ( ОСОБА_1 ) 21.11.2007 року було укладено Кредитний договір №712/П/99/2007-840 з Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (надалі - Банк), відповідно до якого отримала грошові кошти в сумі 242 959 доларів США 50 центів для придбання цінних паперів.

Відповідно до розділу 1 договору, Банк надав відповідачу -1 ( ОСОБА_1 ) грошові кошти в розмірі 242 959 доларів США 50 центів, на строк 20 років з 21.11.2007 року до 21.11.2027 року у порядку, визначеному п.1.4 розділу 1 Кредитного договору.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору, цільовим використанням кредиту є придбання цінних паперів - облігацій у бездокументарній формі випуску у кількості 17 140 шт., емітованих ТОВ «УКРГАЗ» з номінальною вартістю кожної облігації 30 грн., з метою фінансування будівництва/реконструкції житлової нерухомості, згідно Договору купівлі-продажу облігацій № Б-337/81-06-2/2007/001 від 21.11.2007 року, що укладений між Позичальником та продавцем цінних паперів ТОВ КУА «ЕКСІНОР» з подальшим їх обміном на об`єкт нерухомості - квартиру, яка по Договору про резервування/бронювання приміщення № 4/1/4/20/Ж від 26.10.2007 року, що укладений між Позичальником та ТОВ «УКРГАЗ», на підставі якого за позичальником бронюється об`єкт нерухомості, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

21 листопада 2007 року ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір застави майнових прав по договору купівлі-продажу облігацій №712/П/99/2007-840 від 21.11.2007 року.

21 листопада 2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 було укладено договір застави цінних паперів №222 ДМП від 21.11.2007року.

18.08.2010 року, між Відповідачем-1 ( ОСОБА_1 ) та Відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за Р№2342. Це підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.08.2010 р. (номер витягу 8897523 від 18.08.2010).

11.11.2010 року, між Відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) та Відповідачем-3 ( ОСОБА_3 ), було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського РНО Ященко П.В., (номер витягу 9236271 від 11.11.2010).

05 серпня 2020 року відповідно до результатів відкритих торгів, оформлених протоколом електронних торгів № UA-EA-2020-5-12-000017-b від 22.05.2020 року між ПАТ КБ «Надра» та ТОВ ФК «Дніпрфінансгруп» був укладений договір № GL48N718070_blank про відступлення прав вимоги. За умовам даного договору ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за Кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) № 712/П/99/2007-840 від 21.11.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», Договором застави цінних паперів №222 ДМП від 21.11.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра».

30 вересня 2020 року між ТОВ ФК «Дніпрофінансгруп» та ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» був укладений договір № GL48N718070_blank_01 про відступлення прав вимоги. За умовами даного договору ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» набуло право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів зокрема за кредитним договором (з додатками, додатковими угодами, договорами про внесення змін та доповнень тощо) ) № 712/П/99/2007-840 від 21.11.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра», Договором застави цінних паперів №222 ДМП від 21.11.2007 року укладеним між ОСОБА_1 та ВАТ КБ «Надра»

Судом встановлено, що відповідно до п. 4.3.5. кредитного договору №712/П/99/2007-840 від 21.11.2007 року позичальник протягом 3 робочих днів з моменту реєстрації прав власності на нерухоме майно, зобов`язаний укласти з банком договір, передбачений п. 2.1.3. договору, а саме Договір іпотеки нерухомості, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , квартира АДРЕСА_5 (загальною площею 84 метрів квадратних).

Суд звертає увагу, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» пред`явлені щодо квартири АДРЕСА_2 .

Враховуючи наведене, суд встановив відсутність у п. 4.3.5. кредитного договору №712/П/99/2007-840 від 21.11.2007 року обов`язку позичальника укладати з банком договір іпотеки протягом 3 робочих днів з моменту реєстрації прав власності на нерухоме майно щодо квартири АДРЕСА_2 .

Крім того, суд зауважує, що не може прийняти до уваги твердження представника позивача про те, що на момент нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири від 21.11.2007 року відповідач-1 ( ОСОБА_1 ) мала непогашену заборгованість за кредитним договором, так у матеріалах справи відсутні будь-які докази пред`явлення стягувачом вимоги про стягнення заборгованості.

Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком осіб, які беруть участь у справі (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії», рішення від 07.07.1789 року).

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України резюмується правомірність правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України, також встановлено свободу договору, з посиланням на ст. 6 зазначеного Кодексу із зазначенням того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 629 ЦК України встановлює, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ст. 656 ЦК України «Предметом договору купівлі-продажу може бути майно (товар), яке є у продавця на момент укладення договору або буде створене (придбане, набуте) продавцем у майбутньому».

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу квартири укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 31.03.2021 року у справі № 201/2832/17 зазначив, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме собою невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

При цьому, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Рішенням Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом ст. 325 ЦК України суб`єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи, які можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, що відповідно за законом не можуть їм належати.

У спірних правовідносинах права відповідача-2 ( ОСОБА_2 ), та відповідача-3 ( ОСОБА_3 ) як власників квартири захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.

У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1750 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Разом із тим, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про необхідність відмовити у позовній вимогі про визнання недійсним договорів купівлі-продажу спірної квартири, укладений між Відповідачем-1 ( ОСОБА_1 ) та Відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за Р№2342, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.08.2010р. (номер витягу 8897523 від 18.08.2010) та укладеного договору купівлі продажу між Відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) та Відповідачем-3 ( ОСОБА_3 ), квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського РНО Ященко П.В., (номер витягу 9236271 від 11.11.2010).

Враховуючи те, що позовні вимоги про скасування у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності про проведену державну реєстрацію права власності 18.08.2010 року за відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) та 11.11.2010 року відповідачем-3 ( ОСОБА_3 ), а також вимога припинити право власності за відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) та відповідачем-3 ( ОСОБА_3 ) на спірну квартиру є похідними.

Оскільки вимогами від основної вимоги про визнання недійсним договорів купівлі-продажу квартири від 18.08.2010 року, укладеного між Відповідачем-1 ( ОСОБА_1 ) та Відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) за адресою : АДРЕСА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського МНО Косенко М.О., зареєстрований в реєстрі за Р№2342, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.08.2010 р. (номер витягу 8897523 від 18.08.2010) та визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 11.11.2010 року, укладеного між Відповідачем-2 ( ОСОБА_2 ) та Відповідачем-3 ( ОСОБА_3 ) за адресою: АДРЕСА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського РНО Ященко П.В., (номер витягу 9236271 від 11.11.2010 року в задоволенні якої судом відмовлено, суд також відмовляє у задоволенні вимог про скасування у Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно) запису про право власності про проведену державну реєстрацію права власності 18.08.2010 року за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_3 ; припинення права власності за ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_2 . та запису про право власності про проведену державну реєстрацію права власності 11.11.2010 року за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_3 ; припинення права власності за ОСОБА_3 на квартиру АДРЕСА_2 . та

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 141, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа-1: приватний нотаріус Київського МНО Косенко Микола Олександрович, третя особа-2 приватний нотаріус Києво-Святошинського РНО Ященко Поліна Володимирівна про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування рішення та записів про державну реєстрацію права власності, -- відмовити повністю.

Копію заочного рішення негайно направити відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Андрій ВОЛЧКО