Постанова

від 11.01.2024 по справі 910/17401/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2024 р. Справа№ 910/17401/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Суліма В.В.

Майданевича А.Г.

за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д.,

за участю представників учасників справи:

від позивача: Горобець Д.Г.;

відповідача: Божко В.Г.;

від третьої особи 6: Пріцак І.Є.

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"

на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2023

у справі № 910/17401/21 (суддя - Шкурдова Л.М.)

за заявою Національного банку України про ухвалення додаткового рішення у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юнікс"

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгруп"

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Реал-Стандарт"

третя особа-4, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Фаборіс"

третя особа-5, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Церіс"

третя особа-6, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Національний Банк України

про зміну договору та визнання правочину недійсним

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду першої інстанції

Додатковою ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 заяву Національного банку України про ухвалення додаткового рішення у справі №910/17401/21 задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на користь Національного Банку України судові витрати зі сплати судового збору у сумі 7 945,00 грн за подання апеляційної та касаційної скарги.

2. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду

20.11.2023 (через електронний суд) Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просило апеляційну скаргу ТОВ "Лайк Сіті" задовольнити. Додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі №910/17401/21, якою задоволено заяву НБУ - скасувати. Ухвалити нове додаткове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви Національного Банку України про здійснення розподілу судових витрат у справі 910/17401/21. Також скаржник клопотав про поновлення строку на апеляційне оскарження, клопотання мотивоване тим, що копію оскаржуваної ухвали було отримано 10.11.2023.

27.11.2023 Північний апеляційний господарський суд постановив ухвалу, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на додаткову ухвалу від 07.11.2023 у справі № 910/17401/21 було залишено без руху.

05.12.2023 (через електронний суд) від скаржника надійшла заява про поновлення процесуального строку, до якої сторона долучила докази отримання оскаржуваної ухвали в підсистемі Електронний суд 09.11.2023 та скаржник клопотав про поновлення строку на апеляційне оскарження. Заяву подано в строк, встановлений судом.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2023 було задоволено клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження; поновлено пропущений строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/17401/21, розгляд якої призначено на 11.01.2024.

26.12.2023 від Національного банку України надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі, який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України.

У судове засідання 11.01.2024 з`явились представники позивача, відповідача та третьої особи 6. Представник позивача свою апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити, оскаржувану додаткову ухвалу скасувати, відмовивши в задоволенні поданої заяви. Представники відповідача та третьої особи 6 проти задоволення апеляційної скарги заперечили, просили залишити її без задоволення. Представники інших учасників апеляційного провадження не з`явились, були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання.

3. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

Товариство з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" вважає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, а тому оскаржило її в апеляційному порядку з наступних підстав.

Так, апелянт зазначає, що в даному випадку позовна заява позивача ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 року була залишена без розгляду. Разом з цим, залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору. Наведене визначення міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.11.2022 у справі № 905/458/21.

Тоді як у статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у зв`язку із залишенням позову без розгляду.

Відповідно до ч.5 ст. 130 ГПК України у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Скаржник звертає увагу, що у ч.5 ст. 130 ГПК України врегульовано порядок розподілу саме витрат, пов`язаних з розглядом справи у випадку залишення позову без розгляду, а не судового збору.

Водночас, за доводами скаржника, відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Тобто, на думку скаржника, зі змісту ч.1 ст.123 ГПК України випливає, що судовий збір не належить до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Отже, апелянт вважає, що зміст норм статей 129, 130 ГПК України не охоплює питання розподілу судових витрат зі сплати судового збору у випадку залишення позовної заяви без розгляду.

Таким чином, оскільки ГПК України не визначено порядок розподілу судового збору у випадку залишення позову без розгляду, то підстави для задоволення заяви Національного Банку України про розподіл судового збору були відсутні. Разом з тим, суд першої інстанції, не зважаючи все викладене вище, ухвалив рішення про стягнення судового збору у випадку залишення позову без розгляду.

Також, скаржник зазначив, що суд першої інстанції ухвалив зазначене рішення у формі ухвали (додаткової ухвали). Разом з тим, імперативні вимоги ГПК України не передбачають можливості прийняття судового рішення про розподіл судових витрат у формі ухвали.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Наведене є не тільки окремою та самостійною підставою скасування оскаржуваної ухвали в апеляційному порядку, а й непрямим підтвердженням неможливості стягнення судового збору у випадку залишення позовної заяви без розгляду та відсутності рішення по суті справи.

4. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У поданому відзиві, який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України, Національний банк України зазначає, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою з урахуванням наступного.

Третя особа 6 зазначила, що відповідно до частини другої статті 226 ГПК України про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету. Водночас, ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 у справі № 910/17401/21 судом не було вирішено питання про судові витрати.

При цьому, третя особа зазначила, що згідно із пунктом 3 частини першої статті 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

НБУ зазначив, що при первісному розгляді справи 22.12.2021 рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/17401/21 частково задоволено позов ТОВ «ЛАЙК СІТІ», а саме: визнано недійсним односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням АТ КБ «ПРИВАТБАНК» за вих. № E. 65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017, про одностороннє розірвання з 25.09.2017 кредитного договору № 416089Г від 20.10.2016 з ТОВ «ЛАЙК СІТІ». В задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено. При зверненні з апеляційною та касаційною скаргою, НБУ було сплачено судовий збір 3 405,22 грн та 4 540,00 грн відповідно.

При цьому, третя особа зазначила, що аналіз статей 123, 129 та 244 ГПК України статті свідчить про те, що третя особа також має право на компенсацію всіх судових витрат. Протилежне суперечило б принципам рівності учасників судового процесу, змагальності сторін, верховенства права, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.Отже, за доводами третьої особи 6, позивач, звертаючись до суду із заявою про залишення позову без розгляду, фактично уникнув постановлення негативного для себе рішення суду по суті.

А тому НБУ зазначив, що судом першої інстанції правомірно зазначено, що залишення позову без розгляду на підставі пункту 5 частини першої статті 226 ГПК України є свідченням необґрунтованості дій позивача, який, реалізуючи свої права на звернення з позовом до суду, породив необхідність несення відповідачем витрат з метою організації свого захисту в межах відповідного судового провадження.

Таким чином, враховуючи, що понесені в межах даної справи витрати сторін могли б бути розподілені між сторонами за наслідками нового розгляду даної справи, однак, така можливість залежить від волі позивача, а тому є помилковим обмеження можливості отримання третьою особою 6 відшкодування понесених витрат. Отже, третя особа 6 вважає, що в межах даної справи суд першої інстанції обґрунтовано та правомірно поклав на позивача понесені нею витрати зі сплати судового збору за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у загальному розмірі 7 945,00 грн.

Таким чином, Національний Банк України просив оскаржувану ухвалу залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

5. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 у справі № 910/17401/21 позов задоволено частково. Визнано недійсним односторонній правочин, оформлений письмовим повідомленням АТ КБ "Приватбанк" за вих.№ Е.65.0.0.0/3-106706 від 07.09.2017 про одностороннє розірвання з 25.09.2017 кредитного договору № 4Л16089Г від 20.10.2016 з ТОВ "Лайк Сіті". У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 15.06.2023 касаційні скарги, зокрема, АТ КБ "Приватбанк" задоволено частково, постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.10.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у справі №910/17401/21 скасовано, справу №910/17401/21 було передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду даної справи від позивача надійшла заява про залишення позову без розгляду відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.09.2023 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" було задоволено та залишено без розгляду позов ТОВ "Лайк Сіті" до АТ КБ "ПриватБанк", за участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ТОВ "Юнікс", ТОВ "Інвестгруп", ТОВ "Реал-Стандарт", ТОВ "Фаборіс", ТОВ"Церіс", Національний Банк України про внесення змін до кредитного договору №416089Г від 20.10.2016 укладеного між АТ "Приватбанк" та ТОВ "Лайк Сіті".

Частиною 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Положення статей 123, 129 ГПК України визначають загальний порядок розподілу судових витрат між сторонами у справі та іншими учасниками справи, що ґрунтується на засаді обов`язковості відшкодування судових витрат особи, на користь якої ухвалено судове рішення, за рахунок іншої особи, яка в цьому спорі виступає її опонентом.

Загальні правила розподілу судових витрат визначені статтею 129 ГПК України, згідно з частинами першою та дев`ятою якої судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Суд першої інстанції правомірно зазначив, що ч. 2 ст. 226 ГПК України встановлено, що про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат, про повернення судового збору з бюджету. Тому суд першої інстанції при вирішенні питання розподілу судового збору на підставі ст. 129 ГПК України, правомірно ухвалив додаткову ухвалу, яка є формою судового рішення.

Водночас, судом першої інстанції було правомірно встановленою, що за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 Національним банком України було сплачено загалом 7945,00 грн, у тому числі: 3405,00 грн. - за розгляд апеляційної скарги на рішення від 22.12.2021 та 4540,00 грн. - за подання касаційної скарги на постанову ПАГС від 18.10.2022, що підтверджується меморіальним ордером № 1539000358 (#2493531801) від 18.01.2022 та платіжною інструкцією № 1539010359 (#3383122401) від 25.11.2022.

А тому з урахуванням того, що понесені в межах даної справи витрати сторін могли б буди розподілені між ними за наслідками нового розгляду даної справи, однак, така можливість залежить виключно від волі позивача (чого не відбулось), а тому обґрунтованими є доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, про неприпустимість обмеження можливості отримання третьою особою 6 законного відшкодування понесених витрат волею іншою особи, за рахунок якої і підлягає компенсація таких витрат.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що в межах даної справи наявні підстави для покладення на позивача в порядку ч. 2 ст. 226 Господарського процесуального кодексу України понесені відповідачем витрати зі сплати судового збору за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2021 у загальному розмірі 7 945,00 грн.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції відхиляє через безпідставність доводи скаржника про неправомірне застосування судом першої інстанції положень ч. 5 ст. 130 ГПК України. Оскільки в оскаржуваній ухвалі судом першої інстанції не було застосовано зазначену норму процесуального права (відсутнє посилання). Тоді як розподіл було здійснено з урахуванням положень ч. 2 ст. 226 ГПК України та ст. 244 ГПК України. Натомість суд першої інстанції правомірно не застосовував положення ч. 5 ст. 130 ГПК України при постановленні оскаржуваної ухвали. А тому доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими.

Щодо доводів апелянта, що судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме було постановлено додаткову ухвалу, а не додаткове рішення, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів господарсько-процесуальних правовідносин та їх гарантій.

В цій частині суд апеляційної інстанції враховує посилання апелянта на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 листопада 2022 року у справі № 905/458/21, відповідно до якої колегія дійшла висновку, що залишення позову без розгляду - це форма закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору у зв`язку з виявленням обставин, які перешкоджають розгляду справи, але можуть бути усунуті в майбутньому, наслідком якої є можливість повторного звернення до суду з тотожним позовом. Однак, це не є підставою для скасування додаткової ухвали.

Відповідно до ст. 232 ГПК України, судовими рішеннями є: 1) ухвали; 2) рішення; 3) постанови; 4) судові накази.

Разом з цим, відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Таким чином, аналіз положень статті 244 ГПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід`ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати. Також додаткове судове рішення може бути процесуальним засобом реалізації прав учасника справи, якщо воно ухвалюється за спеціальною заявою такого учасника, поданою з дотриманням відповідної процедури. Неповнота судового рішення може полягати в невирішеності деяких питань, що стояли перед судом. Однак, через незмінність судового рішення суд, який його ухвалив, не вправі при прийнятті додаткового рішення скасовувати чи змінити первісне рішення, проте він має право виправити деякі його недоліки, зокрема пов`язані з необхідністю розподілу судових витрат. Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Таким чином, з урахуванням тієї обставини, що у даній справі було постановлено ухвалу про залишення позову без розгляду (що є формою закінчення розгляду господарським судом справи без прийняття рішення суду по суті спору), а вирішення питання розподілу судових витрат ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (в розумінні ч. 3 ст. 244 ГПК України), суд першої інстанції правомірно постановив додаткову ухвалу у даній справі, а не додаткове рішення, як зазначає апелянт. Доводи скаржника в цій частині є необґрунтованими та такими, що суперечать наведеним нормам процесуального права.

В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що факт апеляційного та касаційного оскарження рішення суду першої інстанції Національним банком України (та понесення витрат із сплати судового збору за таке оскарження) не заперечується, як і факт подання позивачем заяви про залишення позову без розгляду. Таким чином, позивач реалізував своє право на подання заяви про залишення позову без розгляду, натомість, третя особа 6 понесла витрати (зі сплати судового збору) за подання апеляційної та касаційної скарги.

Тоді як покладення сплаченого НБУ судового збору на позивача (який ініціював дане судове провадження, що зумовило апеляційне та касаційне оскарження рішення суду першої інстанції), а в подальшому звернувся із заявою про залишення позову без розгляду) - є справедливим і таким, що відповідає положенням ст. 129 ГПК України. В цій частині суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 266 ГПК України, про залишення позову без розгляду постановляється ухвала, в якій, зокрема, вирішуються питання про розподіл між сторонами судових витрат. А тому правомірним є здійснений судом першої інстанції розподіл судового збору. В цій частині також відхиляються доводи скаржника, що оскільки НБУ є третьою особою без самостійних вимог, їй не можуть відшкодовуватись судові витрати, як безпідставні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що підстав для виходу за межі вимог та доводів апеляційної скарги (в розумінні ч. 4 ст. 269 ГПК України) не встановив.

6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення заяви третьої особи 6 про ухвалення додаткового рішення у справі №910/17401/21 та стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на користь Національного Банку України судових витрат зі сплати судового збору у сумі 7 945,00 грн за апеляційне та касаційне оскарження.

Отже, на підставі ст. 2, 226, 269, 270, 271, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а додаткової ухвали суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 2, 126, 129, 226, 244, 269, 270, 271, ч. 1 ст. 275, ст. ст. 281, 282-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лайк Сіті" на додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/17401/21 - залишити без задоволення.

2. Додаткову ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 у справі № 910/17401/21 - залишити без змін.

3. Матеріали справи направити до місцевого господарського суду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 12.01.2024.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді В.В. Сулім

А.Г. Майданевич