Рішення

від 09.01.2024 по справі 902/1314/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2024 р.Cправа № 902/1314/23

Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни,

за участю секретаря судового засідання Григоренко Н.В.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Приватного підприємства "Альфа та Омега", 21000, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Архітектора Артинова, будинок 1, квартира 1, ідентифікаційний код юридичної особи 37537281

до Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім", 21001, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Академіка Янгеля, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 30684913

про стягнення 34 492,43 гривень

за участю представників:

від позивача - адвокат Грабік О.А., згідно ордеру

від відповідача - не з`явився

В С Т А Н О В И В:

До Господарського суду Вінницької області 23.10.2023 надійшла позовна заява № 01 від 17.10.2023 (вх. № 1335/23 від 23.10.2023) Приватного підприємства "Альфа та Омега" до Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору № 96.01.2020 від 29.01.2020 року у розмірі 34 492,43 гривень, у тому числі 26 237,94 гривень основного боргу, 6 944,74 гривень інфляційних втрат та 1 309,75 гривень 3% річних.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.

Ухвалою від 27.10.2023 судом постановлено позовну заяву №01 від 17.10.2023 (вх. № 1335/23 від 23.10.2023) залишити без руху із встановленням позивачу строку та способу усунення недоліків позовної заяви.

01.11.2023 до суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків з додатками.

Ухвалою від 06.11.2023 року судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1314/23 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 05.12.2023 року о 10:30 год.

За результатами судового засідання 05.12.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/1314/23 по суті на 22.12.2023 об 11:00 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

22.12.2023 до суду від представника позивача надійшли уточнення позовних вимог № 01 від 21.12.2023 (вх. № 01-34/12307/23 від 22.12.2023) у яких позивач зазначив про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 34 852,17 гривень заборгованості, у тому числі 26 237,94 гривень основного боргу, 6 944,74 гривень інфляційних втрат та 1 309,75 гривень 3% річних.

У судовому засіданні 22.12.2023 суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи № 902/1314/23 по суті на 09.01.2024 о 15:30 год., яку занесено до протоколу судового засідання.

08.01.2024 до суду від представника позивача надійшло клопотання № б/н від 05.01.2024 (вх. № 01-34/170/24) про залишення уточнення позовних вимог № 01 від 21.12.2023 (вх. № 01-34/12307/23 від 22.12.2023) у яких позивач зазначив про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 34 852,17 гривень без розгляду.

На визначену судом дату у судове засідання з`явився представник позивача. Відповідач правом участі уповноваженого представника у судовому засіданні не скористався, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений ухвалою суду від 26.12.2023 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 0600240699203.

Відзиву відповідачем до суду не надано, будь-яких заяв, клопотань не надходило.

За приписами частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.

Частиною 1 статті 202 ГПК України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно пункту 1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Приймаючи до уваги, що сторони було належним чином повідомлено про судове засідання у справі та на засадах відкритості і гласності судового процесу сторонам створено всі необхідні умови для захисту їх прав та охоронюваних законом інтересів, а відповідач у свою чергу не скористався наданим йому правом участі у розгляді справи і його неявка у судове засідання не є перешкодою для розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідача за наявними матеріалами.

Представник позивача у судовому засіданні просив задовольнити клопотання про залишення без розгляду уточнення позовних вимог № 01 від 21.12.2023 (вх. № 01-34/12307/23 від 22.12.2023) у яких позивач зазначив про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 34 852,17 гривень, підтримав первісні позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити.

У судовому засіданні суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про залишення без розгляду клопотання представника позивача про уточнення позовних вимог № 01 від 21.12.2023 (вх. № 01-34/12307/23 від 22.12.2023) у яких позивач зазначив про збільшення позовних вимог та просив стягнути з відповідача 34 852,17 гривень.

За наслідками розгляду справи, суд оголосив про вихід до нарадчої кімнати для ухвалення рішення у справі та орієнтовний час повернення.

На оголошення вступної та резолютивної частин рішення представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Суть спору:

Приватне підприємство "Альфа та Омега" звернулося до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" про стягнення заборгованості у розмірі 34 492,43 гривень, у тому числі 26 237,94 гривень основного боргу, 6 944,74 гривень інфляційних втрат та 1 309,75 гривень 3% річних.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов`язань за договором № 96.01.2020 від 29.01.2020 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати за отриманий товар.

Позивач зазначає, що на підставі укладеного між сторонами договору позивачем було здійснено поставку товару відповідачу згідно видаткових накладних на загальну суму 26 237,94 гривень.

За отриманий товар відповідач не розрахувався.

З огляду на несплату відповідачем заборгованості позивачем 31.05.2022 надіслано відповідачу претензію про погашення заборгованості.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 34 492,43 гривень заборгованості, у тому числі: 26 237,94 гривень основного боргу, 6 944,74 гривень інфляційних втрат та 1 309,75 гривень 3% річних у примусовому порядку.

Відповідач своїм процесуальним правом надання відзиву на позов не скористався, будь-яких заяв або заперечень щодо заявлених вимог за час розгляду справи не заявляв.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

29 січня 2020 року між Приватним підприємством "Альфа та Омега" (далі - позивач, виконавець, постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Вінницяпобутхім" (далі - відповідач, замовник, покупець) укладено договір № 96.01.2020 (далі - договір) (т. 1 а.с. 10-12).

Згідно пунктів 1.1., 1.2. договору постачальник зобов`язується поставити, а покупець прийняти та оплатити товар (послуги) по цінах, в кількості, асортименті і в терміни, узгоджені сторонами і вказані в рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або актах виконаних робіт, що є невід`ємною частиною даного договору. Найменування товару (послуг) - друкована продукція; господарчі товари.

За умовами пункту 1.3. договору номенклатура, асортимент та кількість товару (послуг), що поставляється (надаються) за даним договором зазначається в рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або актах виконаних робіт, що видані на підставі цього договору.

Відповідно до пункту 1.4. договору ціна договору (загальна сума договору) складається із сум, вказаних у видаткових накладних та/або актах виконаних робіт, що видаються на підставі даного договору.

Згідно пункту 3.1. договору покупець оплачує товари (послуги) по цінах, зазначених в рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або актах виконаних робіт, що надаються постачальником на кожну партію товару (послуги).

За умовами пункту 3.2. договору ціна на товар (послуги) встановлюється в гривнях з урахуванням ПДВ та узгоджується сторонами на кожну окрему партію товару чи надані послуги. Узгоджена сторонами ціна та товар (послуги) зазначається в рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або актах виконаних робіт, що надаються постачальником на кожну партію товару ( послугу).

Пунктом 3.3. договору сторонами передбачено умови оплати на протязі 6 днів після отримання рахунку.

Згідно пункту 3.4. договору зобов`язання покупця щодо сплати поставленого товару (послуг) вважаються виконаними в повному обсязі та належним чином в момент надходження на рахунок постачальника грошових коштів в розмірі вартості партії товару (послуг), що підлягає оплаті. Часткова оплата товару (послуг) не вважаться належним виконанням зобов`язань і не звільняє покупця від відповідальності за неналежне виконання прийнятих на себе зобов`язань по оплаті товару (послуг).

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022 року , але в будь-якому випадку до повного і належного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 7.1. договору).

Договір містить підписи осіб, зазначених у преамбулі договору, які скріплені печатками сторін.

Як вбачається із видаткових накладних № АО-0000174 від 09.02.2022 р. на суму 23 031,12 грн., № АО-0000176 від 09.02.2022 р. на суму 2029,86 грн. та № АО-0000267 від 18.03.2022 р. на суму 1 176,96 грн. позивачем здійснено поставку товару відповідачу на суму 26 237,94 гривень (т. 1 а.с. 13-17).

Також позивачем виставлено відповідачу рахунки-фактури № AО-0000056 від 09.02.2022, № AО-0006066 від 09.02.2022 та № AО-0000018 від 11.01.2022 на оплату визначеного у видаткових накладних товару (т.1 а.с. 73-76).

З огляду на несплату відповідачем заборгованості у повному обсязі позивачем було надіслано відповідачу 31.05.2022 року претензію з вимогою про сплату простроченої заборгованості (т. 1 а.с. 19-20).

Відповідно до акту звіряння взаємних розрахунків станом на 10.10.2023 року погоджена заборгованість Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" перед позивачем складала 26 237,94 гривень (т. 1 а.с. 21).

У зв`язку із невиконанням відповідачем грошового зобов`язання за договором поставки позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення 34 492,43 гривень заборгованості, у тому числі: 26 237,94 гривень основного боргу, 6 944,74 гривень інфляційних втрат та 1 309,75 гривень 3% річних у примусовому порядку.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача 26 237,94 гривень основного боргу, 6 944,74 гривень інфляційних втрат та 1 309,75 гривень 3% річних за договором № 96.01.2020 від 29.01.2020 року.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.

Частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Приписами статті 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між cторонами договір є договором поставки, правовідносини за яким врегульовано відповідними положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

За змістом частини 2 статті 642 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст. 632 ЦК України).

Положеннями частини 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з частиною 1 статті 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов`язанні має право вимагати доказів того, що обов`язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред`явлення такої вимоги.

Судом встановлено, що відповідно до видаткових накладних позивачем передано, а відповідачем прийнято товар (за асортиментом та кількістю зазначених у них) на загальну суму 26 237,94 гривень (т.1 а.с. 13-17).

Отримання товару згідно видаткових накладних № АО-0000174 від 09.02.2022 р. на суму 23 031,12 грн., № АО-0000176 від 09.02.2022 р. на суму 2029,86 грн. та № АО-0000267 від 18.03.2022 р. на суму 1 176,96 грн. відповідачем не спростовано.

Про отримання станом на 09.02.2022 та 18.03.2022 рахунків на оплату товару свідчить зазначення вказаних рахунків як підстави поставки товару у видаткових накладних спільно підписаних сторонами, відтак оплату поставленого позивачем товару відповідач мав здійснити протягом шести днів після отримання рахунку тобто до 15.02.2022 та до 24.03.2022 відповідно.

Як вбачається із матеріалів справи, позивач свої зобов`язання щодо поставки товару виконав, у той же час відповідач свої зустрічні зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати за отриманий товар у строк визначений договором належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від договору, пропозицій щодо розірвання договору до поставки позивачем товару, пред`явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору, відмови відповідача від прийняття поставленого товару, а також доказів повернення товару позивачу.

Докази сплати основного боргу у розмірі 26 237,94 гривень у матеріалах справи відсутні.

Порушенням зобов`язання згідно зі статтею 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином

Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар у сумі 26 237,94 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору № 96.01.2020 від 29.01.2020 року в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 26 237,94 гривень.

Приймаючи до уваги, що розмір заявленої до стягнення суми основного боргу відповідає фактичним обставинам справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у сумі 26 237,94 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 6 944,74 гривень інфляційних втрат та 1 309,75 гривень 3% річних.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд враховує таке.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).

Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

Приймаючи до уваги, що остаточний розрахунок за отриманий товар у загальному розмірі 25 060,98 гривень за видатковими накладними № АО-0000174, № АО-0000176 від 09.02.2022 р., рахунками № AО-0000056, № AО-0006066 від 09.02.2022 мав бути здійснений до 15.02.2022 року, прострочення з оплати вказаного товару виникло з 16.02.2022 року. За отриманий товар у загальному розмірі 1 176,96 гривень за видатковою накладною № АО-0000267 від 18.03.2022 р., рахунком № AО-0000018 від 11.01.2022 остаточний розрахунок мав бути здійснений до 24.03.2022 року, прострочення з оплати виникло з 25.03.2022 року.

Разом з тим станом на 16.09.2022, 25.03.2022 зобов`язання з оплати відповідно 25 060,98 гривень та 1 176,96 заборгованості відповідачем не були виконані та залишились невиконаними станом на день розгляду справи у суді.

Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати та 3% річних від простроченої суми заборгованості відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.

Здійснивши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" перерахунок заявлених до стягнення 3 % річних, суд дійшов висновку, що сума 3 % річних нарахована вірно, а відтак позовні вимоги щодо стягнення 3 % річних у сумі 1 309,75 гривень є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

У свою чергу, перевіривши за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій "LІGA 360" здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що сума інфляційних втрат становить 7 210,20 гривень.

Приймаючи до уваги, що відповідно до приписів статті 14 ГПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог, а також те, що сума інфляційних втрат визначена позивачем є меншою ніж сума інфляційних втрат визначена судом, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат є обгрунтованими та підлягають задоволенню у розмірі 6 944,74 гривень.

Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. (частини 1-2 статті 86 ГПК України).

Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі у розмірі 34 492,43 гривень заборгованості, у тому числі 26 237,94 гривень основного боргу, 6 944,74 гривень інфляційних втрат та 1 309,75 гривень 3% річних.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.

Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 491 від 11.10.2023 та сплачено судовий збір у розмірі 2 684,00 гривень.

Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги задоволено у повному обсязі, судові витрати позивача на сплату судового збору в сумі 2 684,00 гривень покладаються на відповідача.

Відповідно до позовної заяви, заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та доданих до неї доказів позивач просить стягнути з відповідача 15 000,00 гривень понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Розглянувши вимогу про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, судом враховане таке.

Частиною 3 статті 123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Право на правову допомогу в Україні гарантовано статтею 59 Конституції України.

Відповідно до положень статей 16, 58 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога). Представником у суді може бути адвокат.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Статтею 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що видами адвокатської діяльності, зокрема є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Положеннями Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (частина перша статті 26 Закону).

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За приписами частини 3 статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно із частинами 1-3 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідно до вимог частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно ордеру серії АВ № 1098601 від 17.10.2023 року представництво інтересів позивача Приватного підприємства "Альфа та Омега" у справі № 902/1314/23 здійснювала адвокат Грабік Олена Анатоліївна (т. 1 а.с. 8, 9).

Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, подано докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу разом із позовною заявою.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено, зокрема, копію договору про надання правничої допомоги № 11/10 від 11.10.2023, укладеного між Приватним підприємством "Альфа та Омега" (клієнт) та Адвокатським бюро "Грабік Олени" (адвокат), копію рахунку № 1 від 16.10.2023, копію платіжної інструкції № 494 від 17.10.2023 року на суму 15 000,00 гривень.

Відповідно до пунктів 1-3 розділу "Предмет договору" укладеного між Приватним підприємством "Альфа та Омега" (клієнт) та Адвокатським бюро "Грабік Олени" (адвокат) договору про надання правничої допомоги № 11/10 від 11.10.2023 предметом цього договору є: забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів клієнта у справі за позовом ПП "Альфа та Омега" до ПрАТ "Вінницяпобутхім" про стягнення заборгованості та штрафних санкцій; складання та подача від імені клієнта позовної заяви як постачальника по договору № 96.01.2020 від 29 січня 2020 року; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно пунктів 1, 4 розділу "Вартість і порядок оплати послуг" договору визначено, що послуги надані адвокатом за цим договором клієнт сплачує на підставі рахунку по тарифу адвоката, протягом двох робочих днів з моменту його отримання. За підготовку та подання позовної заяви до суду першої інстанції про стягнення заборгованості та штрафних санкцій до ПрАТ "Вінницяпобутхім" клієнт сплачує адвокату 15 000 грн.

Договір набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 12 наступних календарних місяців (п. 1 розділу "Строк дії договору").

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печаткою адвокатського бюро.

16.10.2023 року адвокатським бюро сформовано рахунок № 1 від 16.10.2023 на оплату гонорару адвоката за надання юридичних послуг відповідно до п.4 розділу "Вартість і порядок оплат послуг" договору про надання правової допомоги № 11/10 від 11.10.2023 року у сумі 15 000,00 гривень.

Згідно платіжної інструкції № 494 від 17.10.2023 року ПП "Альфа та Омега" оплатило послуги за договором про надання правничої допомоги № 11/10 від 1 1.10.2023 року на користь адвокатського бюро "Грабік Олени" у сумі 15 000,00 гривень із зазначенням у графі призначення платежу - гонорар адвоката за надання юридичних послуг згідно рахунка № 1 від 16.10.2023 року.

Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши докази понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що обставина надання адвокатом правничої допомоги на суму 15 000,00 гривень та отримання цієї допомоги позивачем у справі доведена належними та допустимими доказами.

Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі N 755/9215/15-ц, у постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі N 922/445/19, від 22.11.2019 у справі N 902/347/18 та від 06.12.2019 у справі N 910/353/19.

Судом встановлено, що відповідних заяв/клопотань про зменшення витрат на професійну правничу допомогу відповідачем до суду подано не було.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем доведено, документально обґрунтовано, що витрати на професійну правничу допомогу у сумі 15 000,00 гривень пов`язані з розглядом справи № 902/1314/23. Обсяг наданих послуг під час розгляду цього спору підтверджується матеріалами справи. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.

Положеннями частини 4 статті 129 ГПК України визначено, що судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача понесених витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Вінницяпобутхім" (21001, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Академіка Янгеля, будинок 4, ідентифікаційний код юридичної особи 30684913) на користь Приватного підприємства "Альфа та Омега" (21000, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Архітектора Артинова, будинок 1, квартира 1, ідентифікаційний код юридичної особи 37537281) 34 492,43 гривень (тридцять чотири тисячі чотириста дев`яносто дві гривні, 43 копійки) заборгованості, у тому числі 26 237,94 гривень основного боргу, 6 944,74 гривень інфляційних втрат, 1 309,75 гривень 3% річних, 2 684,00 гривень (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривні) судових витрат зі сплати судового збору та 15 000,00 гривень (п`ятнадцять тисяч гривень) судових витрат на професійну правничу допомогу.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

5. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

6. Примірник судового рішення направити позивачу до електронного кабінету у системі ЄСІТС, відповідачу - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повний текст рішення складено 15 січня 2024 р.

Суддя Шамшуріна М.В.

віддрук. прим.:

1 - до справи;

2 - позивачу, електронного кабінету у системі ЄСІТС;

3 - відповідачу, 21001, Вінницька область, місто Вінниця, вулиця Академіка Янгеля, будинок 4.