Рішення

від 15.01.2024 по справі 910/4599/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2024Справа № 910/4599/23

Суддя Господарського суду міста Києва Нечай О.В., розглянувши без виклику сторін (без проведення судового засідання) у спрощеному позовному провадженні матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" (Україна, 08131, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 1; ідентифікаційний код: 35772789)

до Приватного підприємства "Автотакс-2002" (Україна, 03148, м. Київ, вул. Коласа Якуба, буд. 25, оф. 21; ідентифікаційний код: 31956463)

про стягнення 45 471,34 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного підприємства "Автотакс-2002" (далі - відповідач) про стягнення 45 471,34 грн, з яких 36 942,70 грн заборгованості, 2 439,83 грн пені, 2 651,77 грн штрафу, 1 083,03 грн інфляційних втрат та 2 354,01 грн 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором № 390 сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів від 04.05.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.04.2023 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

07.04.2023 до загального відділу діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з додатками.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу визнано судом малозначною, постановлено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та серед іншого встановлено сторонам строки для подання ними відповідних заяв по суті справи.

Частиною п`ятою статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

На момент прийняття позовної заяви до розгляду місцезнаходженням відповідача, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, була наступна адреса: Україна, 03148, м. Київ, пр. Леся Курбаса, буд. 2-Д.

На зазначену адресу, а також на повідомлену позивачем адресу фактичного місцезнаходження відповідача, відповідно до вищевказаних вимог процесуального закону, судом було направлено копію ухвали про відкриття провадження у справі від 12.04.2023 з метою повідомлення відповідача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) та про його право подати, зокрема, відзив на позовну заяву.

18.05.2023 та 19.05.2023 до суду повернулись поштові відправлення, адресовані відповідачу, разом з копіями ухвали суду про відкриття провадження у справі від 12.04.2023, які відповідно до повідомлень підприємства поштового зв`язку не були вручені відповідачу під час доставки та повернуті за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Судом також встановлено, що під час перебування справи в провадженні суду відповідач змінив своє місцезнаходження, проте суд про ці обставини не повідомив.

Пунктом 5 частини шостої статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

За приписами ч. 1 ст. 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 12.04.2023 про відкриття провадження в цій справі була оприлюднена на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень 13.04.2023.

З урахуванням викладеного, за висновком суду, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у цій справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" зазначив, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Суд вважає, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд цієї справи та йому були створені достатні умови для реалізації своїх процесуальних прав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.

Відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Частиною восьмою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

09.05.2018 між Приватним підприємством "Автотакс-2002" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" (виконавець) було укладено Договір № 390 сервісного обслуговування та ремонту транспортних засобів (далі - Договір), згідно з пунктами 1.1, 1.3 якого виконавець зобов`язується виконати роботи з сервісного обслуговування та ремонту транспортного засобу замовника "Hyundai Tucson", номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , а замовник зобов`язується прийняти і своєчасно оплатити роботи, надані виконавцем, на підставі рахунка - фактури, згідно з нарядом - замовленням (актом виконаних робіт), які виставляє виконавець. Кількість, номенклатура (найменування) та ціна робіт, а також кількість, номенклатура (найменування) та ціна матеріалів та/або автозапчастин, що використовуються виконавцем при виконанні робіт, визначаються в кожному окремому випадку нарядом - замовленням, який узгоджується та підписується обома сторонами та є невід`ємною частиною цього Договору.

Роботи вважаються виконаними належним чином з дати підписання обома сторонами акту виконаних робіт за кожним нарядом - замовленням до цього Договору (п. 1.6 Договору).

Відповідно до п. 4.2 Договору розрахунки між сторонами здійснюються згідно з актом виконаних робіт впродовж 2 банківських днів з дати виконання робіт, що зазначена в акті виконаних робіт.

Згідно з п. 5.2 Договору за прострочення строків виконання зобов`язань за цим Договором сторона, яка прострочила, має сплатити на користь іншої сторони неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання, за кожен день прострочення.

У разі порушення строків оплати більше ніж на 20 календарних днів замовник крім відповідальності у вигляді пені, у розмірі передбаченому п. 5.2 Договору, сплачує виконавцю штраф у розмірі 20% від суми заборгованості (п. 5.4 Договору).

Пунктами 6.1, 6.2 Договору передбачено, що Договір діє з моменту підписання до 31.12.2018, а в частині розрахунків - до повного їх погашення. Якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення терміну дії даного Договору не сповістить іншу сторону в письмовому вигляді про його розірвання, термін дії буде автоматично продовжуватися на кожен наступний рік.

Як зазначає позивач, на виконання своїх договірних зобов`язань він надав відповідачу послуги з технічного обслуговування та ремонту автомобіля відповідача загальною вартістю 38 142,60 грн, які останній прийняв, проте власні зобов`язання з оплати наданих послуг не виконав.

З метою досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачеві претензії №130 від 08.08.2022 та №185 від 18.10.2022 про сплату заборгованості в розмірі 38 142,60 грн, які не були вручені відповідачу та за закінченням терміну зберігання повернулись позивачеві.

З огляду на те, що відповідач не розрахувався з позивачем за надані послуги, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача на свою користь 36 942,70 грн заборгованості, 2 439,83 грн пені, 2 651,77 грн штрафу, 1 083,03 грн інфляційних втрат та 2 354,01 грн 3 % річних.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків, та за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Суд встановив факт надання позивачем послуг з технічного обслуговування та ремонту автомобіля відповідача загальною вартістю 38 142,60 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними обома сторонами та скріпленими їхніми печатками актами виконаних робіт № ЕНЗ00058628 від 21.02.2021 на суму 10 414,20 грн та № ЕНЗ00051608 від 17.08.2020 на суму 27 728,40 грн.

Вищевказані акти відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені акти як належні докази на підтвердження надання послуг позивачем та їх прийняття відповідачем.

Докази на підтвердження того, що послуги не були прийняті відповідачем або прийняті ним із зауваженнями в матеріалах справи відсутні.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на положення п. 4.2 Договору зобов`язання з оплати наданих послуг мало бути виконане відповідачем впродовж 2 банківських днів з дати виконання робіт, що зазначена в актах виконаних робіт.

Відтак, приймаючи до уваги умови укладеного сторонами Договору, суд приходить до висновку, що строк виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань є таким, що настав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наданої позивачем банківської виписки по власному рахунку вбачається, що відповідач 09.11.2022 перерахував на рахунок позивача 1 200,00 грн як часткову оплату по рахунку № ЕС 000068109 від 17.08.2020.

Докази сплати відповідачем решти заборгованості в матеріалах справи відсутні.

З огляду на викладене, оскільки невиконання грошового зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів сплати боргу в повному обсязі відповідач не надав, позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості визнається судом обґрунтованою в розмірі 36 942,60 грн.

Суд відзначає, що відповідно до прохальної частини позову (з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви), позивач просить стягнути з відповідача 36 942,70 грн.

Однак, з огляду на відсутність у матеріалах справи доказів наявності у відповідача інших грошових зобов`язань перед позивачем, в частині вимог щодо стягнення з відповідача 0,10 грн суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 439,83 грн пені, 2 651,77 грн штрафу, 1 083,03 грн інфляційних втрат та 2 354,01 грн 3 % річних.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, не виконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 5.2 Договору за прострочення строків виконання зобов`язань за цим Договором сторона, яка прострочила, має сплатити на користь іншої сторони неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання, за кожен день прострочення.

Оскільки неналежне виконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовна вимога про стягнення з відповідача пені, нарахованої на підставі п. 5.2 Договору за несвоєчасне здійснення розрахунків, визнається судом обґрунтованою.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив його арифметичну вірність, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що у разі порушення строків оплати більше ніж на 20 календарних днів замовник крім відповідальності у вигляді пені, у розмірі передбаченому п. 5.2 Договору, сплачує виконавцю штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Судом встановлено прострочення відповідачем виконання свого грошового зобов`язання, що зумовлює для нього настання правових наслідків у вигляді сплати штрафу в розмірі 20% від суми простроченого платежу.

Суд відзначає, що позивач невірно розтлумачив п. 5.4 Договору, оскільки вважає, що цим пунктом передбачено нарахування 20% річних на заборгованість.

Проте, оскільки розрахована позивачем сума штрафу не перевищує 20% від суми заборгованості, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом перевірено розрахунки інфляційних втрат і 3% річних та встановлено, що розрахований розмір інфляційних втрат не перевищує розміру, розрахованого судом, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, натомість розрахунок 3% річних містить арифметичні помилки, які полягають у неправильному визначенні кількості днів у заявленому періоді прострочення, а також при зменшенні суми заборгованості внаслідок часткової оплати.

За підрахунком суду, здійсненим не виходячи за заявлений період нарахування, обґрунтованими є 3% річних у сумі 2 344,80 грн.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 36 942,60 грн заборгованості, 2 439,83 грн пені, 2 651,77 грн штрафу, 1 083,03 грн інфляційних втрат та 2 344,80 грн 3% річних.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 2 683,46 грн. Решта сплаченого судового збору в розмірі 0,54 грн залишається за позивачем.

Керуючись статтями 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "Автотакс-2002" (Україна, 03148, м. Київ, вул. Коласа Якуба, буд. 25, оф. 21; ідентифікаційний код: 31956463) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Едем-Авто" (Україна, 08131, Київська обл., Бучанський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Соборна, буд. 1; ідентифікаційний код: 35772789) заборгованість в розмірі 36 942 (тридцять шість тисяч дев`ятсот сорок дві) грн 60 коп., пеню в розмірі 2 439 (дві тисячі чотириста тридцять дев`ять) грн 83 коп., штраф в розмірі 2 651 (дві тисячі шістсот п`ятдесят одна) грн 77 коп., інфляційні втрати в розмірі 1 083 (одна тисяча вісімдесят три) грн 03 коп., 3% річних в розмірі 2 344 (дві тисячі триста сорок чотири) грн 80 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 683 (дві тисячі шістсот вісімдесят три) грн 46 коп.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Витрати по сплаті судового збору в розмірі 0,54 грн покласти на позивача.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи подається у порядку та строк, визначені статтями 254, 256 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 15.01.2024

Суддя О.В. Нечай