Рішення

від 15.01.2024 по справі 910/17073/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2024Справа № 910/17073/23Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНОКС ГРУП»

про стягнення 183 569,60 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНОКС ГРУП» про стягнення 183 569,60 грн, з яких 132 936,68 грн основної заборгованості, 42 685,69 грн інфляційної складової боргу та 7 947,23 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем свого обов`язку зі своєчасної оплати за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.11.2023 прийнято вказаний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/17073/23, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

28.11.2023 до суду за допомогою системи «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, до якого долучено, зокрема, клопотання про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, клопотання про витребування доказів та заява про застосування строку позовної давності.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНОКС ГРУП» про витребування доказів від 27.11.2023 відмовлено. Клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

20.12.2023 до суду за допомогою системи «Електронний Суд» від відповідача надійшов додаток до відзиву на позовну заяву, у якому зазначено про відсутність у представника позивача - Лопатіна К.О. повноважень на представництво інтересів Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» в суді та підписання позовної заяви, а також про засвідчення копій додатків до позову невідомими особами без повноважень.

Суд, розглянувши вищезазначені доводи відповідача, зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Частинами 1, 3 ст. 56 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 58 Господарського процесуального кодексу України представником у суді може бути адвокат або законний представник.

При розгляді справ у малозначних спорах (малозначні справи) представником може бути особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Згідно з положеннями ст. 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами: 1) довіреністю фізичної або юридичної особи; 2) свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна. Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або у визначених законом випадках іншою особою. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами. Повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: 1) довіреністю; 2) ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 3) дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України «Про безоплатну правничу допомогу».

Суд зазначає, що за приписом підпункту 11 пункту 16-1 розділу ХV «Перехідні положення» Конституції України з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» представництво відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 та статті 131-2 цієї Конституції виключно прокурорами або адвокатами у Верховному Суді та судах касаційної інстанції здійснюється з 1 січня 2017 року; у судах апеляційної інстанції - з 1 січня 2018 року; у судах першої інстанції - з 1 січня 2019 року.

Представництво органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах виключно прокурорами або адвокатами здійснюється з 1 січня 2020 року.

Водночас згідно зі ст. 131-2 Конституції України, законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Оскільки справа № 910/17073/23 розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, то представництво Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» у цій справі може здійснювати особа, яка досягла вісімнадцяти років, має цивільну процесуальну дієздатність, за винятком осіб, визначених статтею 59 цього Кодексу.

Матеріали справи містять копії статуту Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»; наказу № 45-к від 30.04.2018 про переведення директора КП «Київтеплоенерго» Лопатіна К.О. на посаду директора СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» з 02.05.2018, наказу Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» від 27.08.2018 № 226 про надання повноважень директору СП «Енергозбут», яким надано право директору Структурного підрозділу «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» Лопатіну К.О., зокрема, вести від імені КП «Київтеплоенерго» справи в усіх органах судової системи незалежно від їх юрисдикції, в загальних, господарських та адміністративних судах першої, апеляційної та касаційної інстанції з усіма правами, наданими стороні в процесі, подавати та підписувати від імені КП «Київтеплоенерго», зокрема, позовні заяви.

Крім того, в матеріали справи надано копію довіреності від 16.03.2023 № 16/03/23-01, якою директором Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» Біндом В.Є. уповноважено директора Структурного підрозділу «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» Лопатіна К.О., який працює на підставі трудового договору № 45-К від 30.04.2018, у порядку самопредставництва представляти інтереси позивача в усіх органах судової системи, зокрема, в господарських судах, з правом подачі та підпису позовної заяви.

Отже, матеріали справи містять належні та допустимі докази у розумінні статей 76-77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повноважень Лопатіна К.О. із представництва інтересів позивача в суді та підписання позовної заяви, а тому відповідні заперечення відповідача щодо повноважень вказаної особи відхиляються судом як безпідставні.

Також матеріали справи містять копії довіреностей, виданих директором Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» Біндом В.Є., якими уповноважено Бегеку Ю.В., Пилипенка О.П., Ломоносову Т.В. та Гаврилова Є.Ю., зокрема, засвідчувати своїм підписом достовірність копій документів. Строк дії відповідних довіреностей на момент засвідчення вказаними особами копій документів не сплив.

Отже, з урахуванням вищевикладеного, судом відхиляються як безпідставні доводи відповідача щодо засвідчення додатків до цього позову неуповноваженими особами, як такі, що спростовані матеріалами справи.

Позивач своїм правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 1693 від 27.12.2017 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 591 від 10.04.2018 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Згідно з п. 2.2.1 Статуту КП «Київтеплоенерго», затвердженого розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.05.2016 № 323 (у редакції розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 27.06.2019 № 1160) предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії.

Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно судом встановлено, що за Товариством з обмеженою відповідальністю «Ленокс Груп» (код ЄДРПОУ 37593739) зареєстровано право приватної власності на нежилі приміщення з № 1 по № 22 групи приміщень № 343 літера «А» загальною площею 313,90 кв.м. за адресою: вул. Виборзька (нині - вул. Олекси Тихого), буд. 55/13, м. Київ.

Вказані обставини перевірені судом за відповідним запитом до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та підтверджуються наданим відповідачем в матеріали справи договором купівлі-продажу нежилого приміщення від 31.05.2016, зареєстрованим у реєстрі за № 433.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що ним у період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року здійснювалося постачання теплової енергії до будинку за адресою: м. Київ, вул. Олекси Тихого, 55/13. Позивач вказує, що відповідач є власником приміщення (кімната № 6) площею 313,90 кв.м. у вказаному будинку, а тому на нього покладено обов`язок зі сплати спожитої теплової енергії. При цьому, договору на постачання теплової енергії сторонами укладено не було, оскільки направлений позивачем проєкт такого договору відповідач не підписав. З огляду на те, що законом встановлено обов`язок споживача оплачувати послуги з теплопостачання не дивлячись на відсутність договірних відносин, позивач зазначає, що відповідачем порушено свої зобов`язання з оплати спожитої теплової енергії, внаслідок чого він зобов`язаний сплатити 132 936,68 грн боргу. Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати у розмірі 42 685,69 грн та 3% річних у розмірі 7 947,23 грн.

Відповідач проти задоволення позову заперечує та зазначає, що позивачем не доведено факту укладення договору з відповідачем на постачання теплової енергії з 2018 року, а також не надано належних доказів надсилання відповідачу проєкту такого договору, а тому відсутність підписаного з боку відповідача договору свідчить про безпідставність заявлених позовних вимог. При цьому, відповідач вказує, що позивачем не надано рахунків, актів виконаних робіт, які складались щомісячно протягом жовтня 2018 року - грудня 2021 року, а долучені до позову документи не підтверджують фактичне постачання теплової енергії у приміщення відповідача. Більше того, як стверджує відповідач, заявляючи позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за теплову енергію, поставлену в період з 10.2018 по 12.2021, позивач надає до суду розрахунок з 01.03.2021 по 30.04.2023, та відповідно нараховує за цей період інфляційні та 3% річних, що, на думку відповідача, є необґрунтованим. Також відповідач зазначає про те, що фактично послуги з теплопостачання ним не отримувались, а приміщення відповідача не містить жодних приладів централізованого теплопостачання, про що позивач був обізнаний.

При цьому, відповідачем заявлено про застосування позовної давності до позовних вимог.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що коті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 1-2 ст. 714 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність.

Відповідно до пунктів 5, 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

У пунктах 1, 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Як передбачено ч. 1 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача, або з управителем багатоквартирного будинку з метою постачання електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» постачання теплової енергії (теплопостачання) - це господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору. Споживач теплової енергії - це фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору. Суб`єкти відносин у сфері теплопостачання - це фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (ч. 6 ст. 19 Закону України «Про теплопостачання»).

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено обов`язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Згідно з ч. 2 ст. 275 Господарського кодексу України відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Зазначені положення кореспондуються з пунктами 4, 14 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198 (надалі - Правила), якими передбачено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, споживач зобов`язаний до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання укласти з теплопостачальною організацією такий договір.

Статтею 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.

Судом встановлено, що 26.03.2021 позивач листом від 26.03.2021 № 30/5/3/4642 направив на адресу відповідача (вул. Олекси Тихого, буд. 55/13, кім. 6, м. Київ, 03067) проєкт договору № 4541138-0101 на постачання теплової енергії, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 0103275697668, накладною відділення поштового зв`язку та фіскальним чеком про надання послуг поштового зв`язку.

Слід зазначити, що порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними визначені Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

Відповідно до визначення, яке міститься у п. 2 вказаних Правил, документом, що підтверджує надання послуг поштового зв`язку є розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

За змістом п. 61 Правил надання послуг поштового зв`язку, у разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися.

Отже, належними доказами відправлення відповідачу проєкту договору на постачання теплової енергії є опис вкладень в поштовий конверт та документ, що підтверджує надання поштових послуг (касовий чек, розрахункова квитанція тощо).

Оскільки позивачем надано в матеріали справи належні та допустимі докази направлення відповідачу проєкту договору № 4541138-0101 на постачання теплової енергії, суд визнає необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи доводи відповідача про відсутність доказів направлення йому позивачем проєкту вказаного договору.

Відтак, з огляду на положення ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», враховуючи, що матеріали справи не містять доказів відмови відповідача від укладання договору (внесення змін) або надання ним будь-яких заперечень або протоколу розбіжностей до договору, суд доходить висновку, що договір № 4541138-0101 вважається укладеним у редакції, запропонованій позивачем.

Відповідно до п. 40 Правил споживач теплової енергії зобов`язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» до основних обов`язків споживача належить, зокрема, своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Системне тлумачення вказаних норм свідчить, що на споживачів покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за постачання теплової енергії, а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом погодження на укладання договору на постачання теплової енергії або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання.

Таким чином, договір на постачання теплової енергії є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта повністю та без застережень або у вигляді конклюдентних дій прийняв оферту, або за умови передбачення у договорі або законі не висловив заперечень проти договору (мовчання).

Відповідно до п. 8.1. Договору № 4541138-0101 на постачання теплової енергії вбачається, що цей договір вступає в дію з моменту підписання та діє до 15.04.2022. Сторони дійшли згоди, що у відповідності до ч. 3 ст. 631 ЦК України умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, а саме з 01.05.2018.

Додатком № 8 договору встановлено, що об`єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 313,9 кв.м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Олекси Тихого, 55/13.

Отримання відповідачем послуг теплопостачання у період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: актом прийняття теплового вузла обліку, корінцями нарядів на включення та відключення об`єкту теплоспоживання; обліковими картками, що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість годин роботи (споживання) та її вартість.

Як вбачається з корінців нарядів № 213 від 24.10.2018, № 223 від 06.04.2019, № 64 від 31.10.2019, № 223 від 07.04.2020, № 223 від 20.10.2020, № 220 від 14.04.2021, № 531 від 26.10.2021 на включення та відключення будинку за адресою: вул. Олекси Тихого (Виборзька), 55/13, споживачем в них зазначено Комунальне підприємство «Індустріальне».

Отже, судом встановлено, що на підставі вказаних корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому, що обґрунтовує зазначення у них обслуговуючої організації, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою.

За таких обставин, позивачем доведено факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку.

Щодо заперечень відповідача про те, що договір з позивачем на теплопостачання не укладався та фактично відповідачем не споживалась теплова енергія у належному йому приміщенні, слід відмітити, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.

Так, положеннями ст. ст. 13, 19 та 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведені висновки, викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц.

Водночас відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005, яка була чинною у спірний період, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.

Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005, який діяв до 17.09.2019, та Порядком відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26.07.2019 № 169.

Відповідачем під час розгляду справи не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання приміщення (кімнати) № 6 за адресою: вул. Олекси Тихого, 55/13, м. Київ, а тому у відповідача існує обов`язок щодо відшкодування вартості спожитої ним теплової енергії.

Наданий відповідачем акт № 1 приймання-передачі нежилого приміщення до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 31.05.2016, яким останній підтверджує відсутність у приміщенні центрального опалення та постачання гарячої води суд оцінює критично, адже матеріали справи не містять спільно складених між сторонами актів обстеження приміщення № 6 за адресою: вул. Олекси Тихого, 55/13, м. Київ, якими б було підтверджено відсутність у ньому приладів централізованого опалення. Крім того, судом не беруться до уваги надані відповідачем фотознімки приміщення в якості доказів відсутності приладів централізованого опалення (труб, батарей) та наявності лише електричних приладів опалення, оскільки з цих доказів неможливо достовірно встановити, що це саме фото з приміщення відповідача за адресою: вул. Олекси Тихого, 55/13, м. Київ.

При цьому, відповідачем не було заявлено жодних клопотань про призначення у справі судової експертизи для встановлення відповідних обставин відсутності у приміщенні приладів централізованого опалення, як і не надано жодних висновків експертиз, складених за замовленням відповідача з цього питання.

Таким чином, відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами факту постання позивачем теплової енергії до приміщення відповідача.

Як визначено у Додатку №3 до договору (тарифи на теплову енергію), розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію теплопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для КП «Київтеплоенерго» (без урахування ПДВ): опалення - 1 402,86 грн/Гкал; За півторакратне заповнення мережною водою теплопостачальною організацією теплових мереж та місцевих систем теплопостачання, а також за поповнення нормативного витоку, абонент сплачує вартість отриманої мережної води та витрати по її хімічній обробці за плановою собівартістю теплопостачальної організації за тарифом 19,29 грн/тону (без урахуванням ПДВ) і теплової енергії в мережевій воді за тарифами згідно п. 1 цього додатку.

За умовами пунктів 1, 3 Додатку 4 до договору (порядок розрахунків за теплову енергію) розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі. Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: проспект Повітрофлотський, буд. 58: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК), акт приймання-передавання товарної продукції, рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Частинами 6, 7 ст. 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно зі ст. 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Суд встановив, що за спірний період постачання теплової енергії позивачем застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що також відображено в облікових картках (табуляграмах) по особовому рахунку відповідача.

При цьому судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, 12.07.2018 у справі №910/6654/17, 12.10.2018 у справі №910/30728/15 та 03.09.2020 у справі №910/17662/19).

До позовної заяви додавались також акти приймання-перевання товарної продукції, які містять інформацію про обсяги та вартість відвантаженої товарної продукції (теплової енергії) у період з жовтня 2018 року по грудень 2021 року до приміщення (кімнати) № 6 за адресою: вул. Олекси Тихого (Виборзька), 55/13, м. Київ, а також одиниці виміру, кількість товарної продукції та застосований тариф.

Відповідні акти приймання-передавання товарної продукції від 31.03.2021 на суму 8 116,37 грн, від 30.04.2021 на суму 120 790,50 грн, від 31.10.2021 на суму 2 056,03 грн та від 31.12.2021 на суму 1 973,78 грн та акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2023 підписані лише з боку позивача.

При цьому, судом встановлено, що позивачем на адресу відповідача 27.03.2023 надіслано вимогу про сплату заборгованості у розмірі 132 936,68 грн, до якої долучено акти приймання-передавання товарної продукції, акт звіряння розрахунків за теплову енергію та рахунок-фактуру № 4541138-0101/2023-2.

Матеріали справи не містять будь-яких відповідей відповідача на вказану вимогу, як і не містять доказів належного виконання відповідачем умов п. 3 Додатку 4 до договору, а також мотивованої відмови споживача від підписання надісланих актів.

Таким чином, факт відсутності підписаних сторонами актів приймання-передавання товарної продукції не є підставою для висновку про невиконання позивачем своїх зобов`язань щодо постачання теплової енергії.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт надання позивачем визначених умовами договору послуг постачання теплової енергії та факт порушення відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати поставленої теплової енергії підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу у розмірі 132 936,68 грн.

Крім того позивачем заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати у розмірі 42 685,49 грн та 3% річних у розмірі 7 947,23 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зазначає, що сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, яку висловлено у постанові 07.04.2020 у справі № 910/4590/19, зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення розрахунків з позивачем за поставлену теплову енергію, позивачем правомірно нараховано до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, вірність та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, тому вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Щодо заяви відповідача про застосування строку позовної давності суд зазначає, що вона не підлягає задоволенню, оскільки хоч заборгованість у відповідача виникла з 2018 року і дія договору, за домовленістю сторін, поширюється на взаємовідносини, які виникли у сторін з 01.05.2018, проте проєкт договору надіслано позивачем відповідачу 26.03.2021, і перерахунок вартості отриманої відповідачем енергії здійснений у 2021 році, а тому позивачем не було пропущено строк позовної давності.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту ст. 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов0язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (зазначену правову позиція викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17 та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, враховуючи принцип змагальності сторін, суд вважає, що позивач підтвердив більш вірогідними доказами обставинами постачання теплової енергії до належного відповідачу на праві власності приміщення та наявності в останнього обов`язку з оплати цієї теплової енергії, аніж це спростував відповідач.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, враховуючи принцип змагальності сторін та встановлені судом обставини суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог, що має наслідком задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕНОКС ГРУП» (вул. Виборзька (Олекси Тихого), буд. 55/13, кім. 6, м. Київ, 03067; ідентифікаційний код 37593739) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (площа Івана Франка, 5, м. Київ, 01001; ідентифікаційний код 40538421) суму основного боргу у розмірі 132 936,68 грн, інфляційні втрати у розмірі 42 685,69 грн, 3% річних у розмірі 7 947,23 грн та судовий збір у розмірі 2 753,54 грн.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 15.01.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко