Рішення

від 15.01.2024 по справі 910/17045/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

15.01.2024Справа № 910/17045/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Привалова А.І., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи

справу №910/17045/23

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Буделектрокабель»</a>;

про стягнення 484 129,98 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтек» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Буделектрокабель» про стягнення 484129,98 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором поставки № 14062022 від 14.06.2022, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у загальній сумі 364 000,01 грн, за прострочення сплати якої додатково нараховані 3% річних у сумі 10920,00 грн, інфляційні втрати в сумі 10919,90 грн. Крім того, позивачем нарахована пеня в сумі 98289,98 грн за порушення строків поставки товару за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2023 відкрито провадження у справі №910/17045/23 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до Єдиного державного реєстру, зокрема, вносяться відомості про місцезнаходження юридичної особи.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру. Невід`ємною архівною складовою частиною Єдиного державного реєстру є Реєстр документів дозвільного характеру, Єдиний реєстр громадських формувань, Реєстр громадських об`єднань та Єдиний реєстр підприємств, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 10.11.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: б-р Гавела Вацлава, 8, м. Київ, 03124.

Ухвалу суду уповноважена особа відповідача отримала 21.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, долученого до матеріалів справи.

Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.

Приписами ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, ані клопотання про продовження строку на його подання, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

УСТАНОВИВ:

14.06.2022 між Товариством з обмеженою відповідальність «Грінтек» (за договором - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Буделектрокабель» (за договором - постачальник) було укладено Договір поставки №14062022 (надалі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується передавати у власність (повне господарське відання) покупцю кабельно-провідникову, електротехнічну та світлотехнічну продукцію, електрофурнітуру, надалі - товар, у кількості та асортименті відповідно до письмових замовлень покупця, а покупець - прийняти та своєчасно оплатити його вартість на умовах даного договору.

Згідно п. 5.1. договору товар постачається покупцю протягом строку, узгодженого сторонами, і вказується в рахунках постачальника.

Умовами пунктів 6.1., 6.2, 6.3 договору визначено, що покупець оплачує поставлений Постачальником товар за ціною, передбаченою у рахунках, які невід`ємною частиною цього Договору. Ціни в рахунках за Договором зазначені з урахуванням ПДВ. Розрахунки за поставлений товар здійснюються в національній валюті України.

Відповідно до п.п.7.1, 7.2. договору сторони передбачили, що розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються в безготівковому порядку на рахунок постачальника. Покупець здійснює 100 % оплату за товар за ціною, передбаченою у рахунках.

Перехід права власності на товар відбувається в момент підписання видаткової накладної, згідно якої товар відпускається покупцю (п. 8.3. договору).

У п. 12.1. договору визначено, що даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2022 року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань згідно договору.

Як вбачається з позовної заяви, на виконання умов укладеного між сторонами договору відповідач виставив позивачу для оплати наступні рахунки: № 247 від 10.06.2022 на суму 618 000,00 грн, № 254 від 13.06.2022 на суму 1 056 000,00 грн, № 258 від 14.06.2022 на суму 9986,21 грн, № 352 від 27.07.2022 на суму 452 764,08 грн, № 354 від 27.07.2022 на суму 918 000,00 грн, № 588 від 15.11.2022 на суму 4943,04 грн, № 616 від 02.12.2022 на суму 79 504,68 грн, № 723 від 30.12.2022 на суму 6960,00 грн, № 718 від 29.12.2022 на суму 663 040,01 грн.

У свою чергу, позивач повністю оплатив вказані вище рахунки, що підтверджується доданими до матеріалів справи платіжними дорученнями: № 531 від 14.06.2022 на суму 420 000,00 грн, № 532 від 14.06.2022 на суму 1 056 000,00 грн, №554 від 21.06.2022 на суму 9986,21 грн, № 595 від 27.07.2022 на суму 198 000,00 грн, № 601 від 28.07.2022 на суму 452 764,08 грн, № 602 від 28.07.2022 на суму 918 000,00 грн, № 703 від 15.11.2022 на суму 4943,04 грн, № 726 від 05.12.2022 на суму 79504,68 грн, № 760 від 30.12.2022 на суму 663040,01 грн, № 765 від 30.12.2022 на суму 6960,00 грн.

Відповідач здійснив поставку товару за видатковими накладними № 112 від 23.06.2022 на суму 1 056 000,00 грн, № 113 іфд 23.06.2022 на суму 9986,21 грн, № 158 від 29.07.2022 на суму 618 000,00 грн, № 167 від 05.08.2022 на суму 452 764,08 грн, № 249 від 05.10.2022 на суму 918 000,00 грн, № 306 від 16.11.2022 на суму 4943,04 грн, № 335 від 12.12.2022 на суму 79504,68 грн. Вказані накладні підписані представниками та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.

Станом на 31.12.2022 сторонами було складено та підписано Акт звірки взаємних розрахунків за період 2022 р., яким зафіксовано заборгованість відповідача перед позивачем у сумі 670 000,01 грн.

15.02.2023 позивач за допомоги електронної пошти надіслав на адресу відповідача лист за вих. № 8 від 15.02.2023 з вимогою повернути кошти в розмірі 670 000,01 грн, які були сплачені на підставі платіжних доручень № 760 від 30.12.2022 на суму 663040,01 грн, № 765 від 30.12.2022 на суму 6960,00 грн згідно з рахунками № 718 від 29.12.2022 і № 723 від 30.12.2022.

Відповідач вказану вимогу залишив без відповіді, проте на підставі видаткової накладної № 73 від 24.02.2023 передав позивачу товар на суму 6960,00 грн. Вказана накладна підписана представниками та скріплені печатками сторін без будь-яких зауважень.

Таким чином, з наданих суду первинних бухгалтерських документів вбачається, що відповідачем не були виконані зобов`язання з поставки товару згідно з оплаченим позивачем рахунком № 718 від 29.12.2022 на суму 663 040,01 грн.

Як стверджує позивач, 09.03.2023 на підставі видаткової накладної № 85 йому частково було поставлено передплачений згідно з рахунком № 718 від 29.12.2022 товар, проте за ціною, яка сторонами не узгоджувалася, у зв`язку з чим позивач вказану видаткову накладну не підписав.

Позивач самостійно здійснив перерахунок ціни товару за видатковою накладною №85 від 09.03.2023, враховуючи ціну товару, обумовлену рахунком № 718 від 29.12.2022, та відповідно зменшив заборгованість відповідача за непоставлений товар на суму 299 040,00 грн.

Таким чином, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач до моменту направлення позову до суду не здійснив поставку товару та не повернув суму попередньої оплати за Договором поставки № 14062022 від 14.06.2022 у розмірі 364000,01 грн. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем становить 364000,01 грн. Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом та нарахуванням, на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України, за час прострочення сплати заборгованості з 01.04.2023 по 31.10.2023 3% річних у розмірі 10920,00 грн та інфляційних втрат - 10919,90 грн. Крім того, позивачем на підставі п. 11.5. договору та ч. 4 ст. 267 ГК України за період з 01.04.2023 по 31.10.2023 нарахована пеня в сумі 98289,98 грн за порушення строків поставки товару за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Пунктом 1 ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Нормами ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За приписами ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару (ст. 664 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 693 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

З наданих суду доказів вбачається, що згідно з вартістю товару, оплаченого позивачем на підставі виставленого рахунку № 718 від 29.12.2022 на суму 663 040,01 грн позивач товар поставив частково на суму 299 040,00 грн.

Відповідач вказані обставини належними засобами доказування не спростував. Відтак, заборгованість відповідача перед позивачем за непоставлений товар становить 364 000,01 грн.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з умов укладеного сторонами Договору поставки № 14062022 від 14.06.2022, зокрема, пункту 5.1., яким визначено, що товар постачається покупцю протягом строку, узгодженого сторонами, і вказується в рахунках постачальника.

Як свідчать надані до справи рахунки на оплату, в останніх сторонами не було узгоджено строків поставки товару.

В свою чергу, позивач за допомоги електронної пошти надіслав на адресу відповідача лист за вих. № 8 від 15.02.2023 з вимогою повернути протягом 3-х календарних днів кошти у розмірі 670 000,01 грн, які були сплачені на підставі платіжних доручень № 760 від 30.12.2022 на суму 663040,01 грн, № 765 від 30.12.2022 на суму 6960,00 грн згідно з рахунками № 718 від 29.12.2022 і № 723 від 30.12.2022.

Згідно із ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Позивач скористався наданим йому правом та обрав в якості захисту порушеного права - повернення суми попередньої оплати. При цьому, як свідчать матеріали справи, в рахунок погашення заборгованості, позивач прийняв товар на загальну суму 306 000,00 грн.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Доказів поставки товару, як і доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 364 000,01 грн. матеріали справи не містять.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не вчинено жодної дії і не надано жодного доказу з метою спростування факту існування у нього заборгованості перед позивачем на заявлену до стягнення суму.

З огляду на вищевикладене, в силу чинного законодавства позивач наділений правом вимагати повернення коштів попередньої оплати та враховуючи, що позивач має право вільно обирати незаборонений законом спосіб захисту прав і свобод, у тому числі й судовий, а відповідач доказів, які б підтверджували повернення попередньої оплати за непоставлений товар в сумі 364000,01 грн. не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 364000,01 грн. попередньої оплати за Договором поставки № 14062022 від 14.06.2022 є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за загальний період з 01.04.2023 по 31.10.2023 нараховано 3% річних у загальному розмірі 10920,00 грн. та інфляційні втрати в сумі 10919,90 грн. за загальний період з квітня по жовтень 2023 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

Три відсотки річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Суд перевірив розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, наведених позивачем у позовній заяві, та встановив, що вони є арифметично не вірними.

Так, за розрахунком суду 3% річних підлягають розрахунку за наступною формулою: 364 000,001 грн : 100 : 365 х 3 х 214 днів = 6402,41 грн.

Інфляційні втрати за період, визначений позивачем з квітня по жовтень 2023 року з урахуванням індексу інфляції за кожний місяць у заявленому періоду, складають 2847,52 грн.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню.

Щодо стягнення пені в сумі 98289,98 грн за порушення строків поставки товару за договором, суд відзначає наступне.

Згідно з ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 11.5. договору сторони передбачили, що за несвоєчасне постачання товару згідно умов даного договору, постачальник сплачує пеню в розмірі 0,3% від суми недопоставки товару за кожний день прострочення, однак не більше подвійної облікової ставки НБУ.

Водночас, як встановлено судом вище, сторони не узгодили в рахунку № 718 від 29.12.2022 строків поставки товару на загальну суму 663 040,01 грн.

Позивач, обґрунтовуючи порушення відповідачем строків поставки товару, посилається на положення ч. 4 ст. 267 ГК України, якою визначено, що у разі якщо сторонами передбачено поставку товарів окремими партіями, строком (періодом) поставки продукції виробничо-технічного призначення є, як правило, квартал, а виробів народного споживання, як правило, - місяць.

Отже, позивач вважає, що відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 31.03.2023.

Проте, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, позивач скористався своїм правом на повернення коштів, у зв`язку з чим з моменту пред`явлення вимоги 15.02.2023 у сторін виникли грошові зобов`язання.

Грошовим зобов`язанням, відповідно до ст. ст. 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України є виражене в грошових одиницях зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка відповідно має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Крім того, позивачем здійснено на підставі ст. 625 ЦК України нарахування саме за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Будь-якого листування з приводу поставки товару на суму 663 040,01 грн матеріали справи не містять, що виключає застосування положень ч.4 ст. 267 ГК України за період після 15.02.2023 (дата пред`явлення вимоги про повернення коштів).

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені в сумі 98289,98 грн задоволенню не підлягають.

За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн.

Частинами 2-6 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

В якості доказів понесення витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, позивачем разом з позовною заявою надано: ордер на надання правничої допомоги серія АН № 1283042 від 31.10.2023, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ДН № 5869 від 26.08.2020, копію Договору про надання правничої допомоги № 19/10/23 від 19.10.2023; копію платіжної інструкції № 896 від 30.10.2023 на суму 8000,00 грн.

Таким чином, судом встановлено, що понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8000,00 грн. є підтвердженими, а відповідачем не доведено неспівмірності цих витрат відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України.

Враховуючи наявні докази понесення позивачем реальних витрат, як вартості адвокатських витрат, відсутність заперечень позивача щодо не співмірності заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу, суд задовольняє вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правову допомогу адвоката, у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України, пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. 123, 126, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова компанія «Буделектрокабель»</a> (ідентифікаціний код 43716634, адреса: б-р Гавела Вацлава, 8, м. Київ, 03124) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтек» (ідентифікаціний код 42820558; адреса: вул. Головна, 265-А, м. Чернівці, 58018) заборгованість у розмірі 364 000 грн 01 коп. 3% річних - 6402 грн. 41 коп., інфляційні втрати - 2847 грн 52 коп., судовий збір - 5598 грн 75 коп. та витрати на правничу допомогу в розмірі 6167 грн 76 коп.

3. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 15.01.2024.

Суддя А.І. Привалов