Ухвала

від 11.01.2024 по справі 910/14417/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/14417/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової Т.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Гелемей Ю.М. (адвокат),

відповідача - Прокопів Н.М. (адвокат), Прохоров Ю.Г. (адвокат),

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Юзефо-Миколаївська біогазова компанія",

на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2023 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Юзефо-Миколаївська біогазова компанія"

до державного підприємства "Гарантований покупець"

про стягнення 45 672 020,30 грн,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Юзефо-Миколаївська біогазова компанія" (далі - Товариство, позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець", Підприємство, відповідач) про стягнення 45 672 020,30 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором від 05.12.2019 №1097/01 (далі - Договір) щодо сплати вартості придбаної електроенергії у лютому - липні 2022 року, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у визначеному позивачем розмірі.

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.05.2023 (суддя Чинчин О.В.) у справі №910/14417/23, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 (колегія суддів: Іоннікова І.А., Тарасенко К.В., Шаптала Є.Ю.) у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані необґрунтованістю позовних вимог з огляду на відсутність у відповідача перед позивачем заборгованості за Договором на час розгляду спору (в період дії воєнного стану).

Зокрема, за висновками судів, у спірних правовідносинах (при вирішенні питання розміру коштів, що підлягають сплаті позивачу за поставлену електричну енергії у лютому-липні 2022 року) підлягають застосуванню положення наказів Міністерства енергетики України від 28.03.2022 №140 "Про розрахунки на ринку електричної енергії" (далі - Наказ №140) та від 15.06.2022 №206 "Про розрахунок з виробниками за "зеленим" тарифом" (далі - Наказ №203) на період дії воєнного стану в Україні.

Відповідач на виконання умов Договору сплатив на користь позивача грошові кошти за відпущену електричну енергію, вироблену продавцем за "зеленим" тарифом, за період лютий 2022 року - липень 2022 року в загальному розмірі 51 367 738,15 грн (указані обставини не заперечуються сторонами спору). Тобто, відповідач сплатив на користь позивача вартість відпущеної електричної енергії у більшому розмірі, ніж 40% від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, що і було визначено наказами Міністерства енергетики України №140 та №203 на період дії воєнного стану в Україні.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів попередніх інстанцій Товариство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати судові рішення попередніх інстанцій зі справи та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

На обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди першої і апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених:

- у постанові Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №910/11830/20 (щодо застосування положень пункту 2 частини третьої статті 30 та статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії");

- у постанові Верховного Суду від 14.09.2021 у справі №910/7256/20 (щодо застосування положень статті 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);

- у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/9911/21 (щодо застосування положень частини першої статті 652 ЦК України);

- у постанові Верховного Суду від 07.04.2023 у справі №910/15867/21 (щодо застосування положень статті 65 Закону України "Про ринок електричної енергії" (далі - Закон №2019-VIII), пункту 10.4 Порядку купівлі гарантованим покупцем електричної енергії, виробленої з альтернативних джерел енергії, затвердженого постановою Комісії від 26.04.2019 №641 [далі - Порядок №641], пункту 3.3 Договору та статті 530 ЦК України, зокрема, у контексті визначення строку виконання грошового зобов`язання відповідача, як гарантованого покупця за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом);

- у постанові Верховного Суду від 19.08.2021 у справі №910/11889/20 (щодо застосування положень статті 610 ЦК України). Зокрема, у контексті того, що факт відсутності бюджетного фінансування не може бути підставою для звільнення відповідача від обов`язку належним чином виконати свої договірні зобов`язання в частині повної оплати придбаної електричної енергії;

- у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 (щодо застосування судами попередніх інстанцій при вирішенні спору принципу jura novit curia ["суд знає закони"] та обов`язку суду застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм). Зокрема, щодо необхідності надання судами належної правової кваліфікації умовам Договору в частині можливості застосування до спірних правовідносин належних норм матеріального права у тому числі і у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні Договору;

- у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17 (щодо застосування положень частини четвертої статті 75 ГПК України) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №9901/415/18 (щодо права на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень). Зокрема, у контексті того, що преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

За твердженням позивача, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, якими врегульовано питання виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань, визначених умовами Договору. Зокрема, суди покликаючись на положення Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 №1932-ХІІ та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 №З543-XII, не дослідили та не зазначили норм, які на законодавчому рівні встановлюють інший порядок та спосіб виконання зобов`язань відповідача перед позивачем, ніж встановлений у Договорі та у Порядку №641.

Установивши обставини, що постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП, Регулятор) від 09.09.2022 №1117 та від 20.09.2022 №1190 було затверджено розмір вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії, наданої ДП "Гарантований покупець" у лютому, березні, квітні, травні, червні та липні 2022 року, суди попередніх інстанцій усупереч приписам статей 526, 530 ЦК України, статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 30, 65 Закону №2019-VIII, пункту 10.4 Глави 10 Порядку №641 та умовам пункту 3.3 Договору, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Товариства. У цьому, контексті скаржник наголошує на тому, що на час вирішення даного спору відсутній будь-який законодавчий акт, який надавав би право відповідачу, як гарантованому покупцю в односторонньому порядку змінювати умови Договору, зокрема, і в частині умов щодо проведення розрахунків за придбану електроенергію.

Також позивач вважає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували у спірних правовідносинах положення частини четвертої статті 75 ГПК України щодо преюдиції, встановленої рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №640/10894/22, про правомірність наказу Міністерства енергетики України №206.

У застосуванні положень частини четвертої статті 75 ГПК України суди попередніх інстанцій не врахували, що судовими рішеннями у справі №640/10894/22 на які посилаються суди, не досліджувались обставини щодо колізії між положеннями нормам наказу Міністерства енергетики України №140 і Наказу №206 та положеннями Порядку №641.

Суди залишили поза увагою, що Наказами №140 та №206 зобов`язано ДП "Гарантований покупець" на період дії воєнного стану в Україні забезпечити перерахування коштів виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії за укладеними договорами, саме з дотриманням Порядку №641, а тому, у контексті спірних правовідносин, суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків Верховного Суду, зокрема, щодо остаточного розрахунку за електричну енергію відповідного періоду, який неминуче настає з дати затвердження вартості послуги НКРЕКП. За твердженням скаржника, висновки судів попередніх інстанцій в цій частині є необґрунтованими оскільки Наказами №140 та №206 питання щодо остаточного розрахунку взагалі не було врегульовано.

Всупереч наведеному вище, суди попередніх інстанцій взагалі не надали правової кваліфікації договірним зобов`язанням відповідача, як гарантованого покупця, у тому числі і щодо обов`язку внесення змін до Договору у зв`язку зі зміною істотних обставин. Також не надали правової кваліфікації положенням Наказів №140 та №206, у частині зміни порядку і строків розрахунків за придбану електричну енергію. З огляду на, що не встановили обставин стосовного того чи є такі зміни істотною зміною обставин у розумінні статті 652 ЦК України та, відповідно, чи такі зміни істотно порушують баланс інтересів позивача і суттєво знижують для нього очікуваний результат за Договором.

Скаржник вважає, що оскільки Порядок №641 є чинним, до нього та до умов Договору не були внесені зміни, то відповідно, він має право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за поставлену ним електричну енергію.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство доводи касаційної скарги не визнає і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Згідно з доводами скаржника об`єктом касаційного оскарження є залишене без змін постановою апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення вартості придбаної електричної енергії за Договором купівлі-продажу електроенергії, виготовленої за "зеленим" тарифом.

Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Надаючи оцінку зазначеній скаржником підставі касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України та її обґрунтуванню, Суд касаційної інстанції враховує таке.

У цій справі (№910/14417/22) предметом розгляду є заявлені вимоги про стягнення заборгованості за Договором купівлі-продажу електроенергії, виготовленої за "зеленим" тарифом у лютому - липні 2022 року (період дії воєнного стану в Україні).

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з такого:

- у силу положень умов Договору, глави 10 Порядку №641 та з урахуванням положень Постанови НКРЕКП №1117 відповідач мав обов`язок провести з позивачем остаточний розрахунок за поставку електричної енергії у лютому 2022 року - червні 2022 року у строк по 14.09.2022 (включно).

- водночас із початком військової агресії росії проти України і проведенням бойових дій на території України, тобто з початку введення воєнного стану в Україні значно зменшились обсяги споживання електричної енергії, в тому числі промисловими підприємствами. Крім того, у силу відсутності коштів, НЕК "Укренерго" припинило здійснювати сплату авансових платежів гарантованому покупцю (відповідачу) за послугу і єдиним джерелом для сплати коштів продавцям за "зеленим" тарифом залишались кошти, отримані гарантованим покупцем від реалізації електричної енергії на ринку.

- рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 04.03.2023 у справі №640/10894/22, яке набрало законної сили та не може бути поставлено під сумнів встановлено, що наказ Міністерства енергетики України №206 був виданий для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії. Приймаючи оскаржуваний наказ Міністерство енергетики України реалізувало передбачену компетенцію по регулюванню сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП "Гарантований покупець") в особливий період, а саме: під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64;

- отже розрахунки ДП "Гарантований покупець" на період дії воєнного стану в Україні з виробникам електричної енергії з альтернативних джерел енергії, що мають договірні відносини з Підприємством мають проводитися саме з урахуванням показників, визначених Наказами №140 та №206.

- зокрема, згідно з положеннями Наказів №140 та №206 для Товариства застосується показник, що дорівнює значенню 40 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, як для виробників, що здійснюють виробництво електричної енергії з біогазу.

- згідно з оголошенням, яке оприлюднено на офіційному веб-сайті ДП "Гарантований покупець"(запосиланнямhttps://www.gpee.com.ua/news_item/105) - значення середньозваженого тарифу за 2021 рік складає 4061,47 грн/МВт-год.

- таким чином, 40 відсотків від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, що підлягає виплаті відповідачем Товариству за куплену електричну енергію, вироблену у період лютого 2022 року - липня 2022 року в обсязі 19 286 660,000 кВт*год, що дорівнює 19286,66 мВт*год, складає: 31 332 876,40 грн ((19286,66 мВт*год*4061,47 грн/МВт-год)*40%/100%).

- відповідачем на виконання умов Договору було сплачено на користь позивача грошові кошти за відпущену електричну енергію (за період лютий 2022 - липень 2022 року) у загальному розмірі 51 367 738,15 грн, тобто у більшому розмірі, ніж 40% від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, що визначені наказами №140 та №206;

- при цьому позивач не заперечує, що така загальна сума здійсненої відповідачем оплати за електричну енергію за спірний період не відповідає розміру, встановленому положеннями наказів Міністерства енергетики України №140 та №206.

Встановивши обставини, виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань у спірному періоді з оплати відпущеної електричної енергії (за період лютий 2022 - липень 2022 року) на суму 51 367 738,15 грн, тобто у більшому розмірі, ніж 40% від середньозваженого розміру "зеленого" тарифу за 2021 рік, суди і дійшли висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором станом на момент розгляду даного спору в період дії воєнного стану відсутня.

У поданій касаційній скарзі позивач зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми права (положення статей 530, 599 ЦК України у сукупності з положеннями статей 30, 65 Закону №2019-VIII та Порядку №641), якими врегульовано питання виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань, визначених умовами Договору.

На думку скаржника, ухвалюючи оскаржувані судові рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми права, якими врегульовано питання виконання відповідачем своїх господарських зобов`язань, визначених умовами Договору, без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №910/11830/20, від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, від 07.04.2023 у справі №910/15867/21, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №9901/415/18, від 15.06.2021 у справі №904/5726/19.

У контексті доводів касаційної скарги та висновків судів попередніх інстанцій Суд виходить з того, що як правильно встановлено судами попередніх інстанцій правовідносини між сторонами виникли з Договору купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом. Позивач у розумінні положень Договору є виробником за "зеленим" тарифом, а відповідач у розумінні положень Договору є гарантованим покупцем. Регулювання спірних правовідносин здійснюється положеннями ЦК України, ГК України, Закону №2019-VIII та Порядку №641.

У розрізі спірних питань поставлених у касаційній скарзі, Суд зазначає про те, що у постановах від 12.05.2021 у справі №910/11830/20, від 07.04.2023 у справі №910/15867/21, від 14.09.2021 у справі №910/7256/20 та від 19.08.2021 у справі №910/11889/20 (на які посилається скаржник) Верховний Суд сукупно викладав висновки щодо визначення строків виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом.

При цьому, Суд зазначає про те, що висновки Верховного Суду у наведених вище справах стосуються правовідносин, які є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається за правовим регулюванням.

Так, у наведених скаржником справах, аналогічно до справи що розглядається (№910/14417/22), позивачі зверталися до суду з позовом до гарантованого покупця з вимогою про стягнення заборгованості, яка виникла за договором купівлі-продажу електроенергії, виготовленої за "зеленим" тарифом.

Зокрема, Верховний Суд у справах №910/15867/21, №910/11830/20, №910/7256/20 та №910/11889/20 у контексті визначення строку виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію зазначив, що:

- відповідно до умов Договору та Порядку №641 продавці за "зеленим" тарифом мають право на своєчасне та у повному обсязі отримання коштів за поставлену ними електричну енергію відповідно до укладеного Договору, а гарантований покупець (ДП "Гарантований покупець") зобов`язаний здійснювати оплату у кожному розрахунковому місяці за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у три етапи (два авансових та один - за фактом закінчення розрахункового місяця), а саме: перший (авансовий) - до 15 числа (включно) розрахункового місяця; другий (авансовий) - до 25 числа (включно) розрахункового місяця; третій (остаточний, у розмірі 100%) - протягом трьох робочих днів з дати затвердження НКРЕКП розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

- отже, з огляду на приписи статті 65 Закону №2019-VIII, пункту 10.4 Порядку №641, пункту 3.3 Договору та статті 530 ЦК України строк виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію за куплену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом підлягає виконання останнім після отримання від продавця акта купівлі-продажу протягом трьох робочих днів з дати оприлюднення рішення Регулятора щодо затвердження розміру вартості послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел, наданої гарантованим покупцем у розрахунковому місяці.

Разом з тим, зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності правових підстав для задоволення вимог Товариства ґрунтуються на тому, що заборгованість відповідача перед позивачем за Договором, станом на час розгляду даного спору в період дії воєнного стану в Україні відсутня.

Зокрема, суди виходили з того, що з моменту введення воєнного стану (Указ Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та Укази Президента України від 14.03.2022 №133 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", від 17.05.2022 №341 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні") в силу положень статті 1 Закону України "Про оборону України", в Україні діє особливий період. Отже, у вирішенні питання щодо розміру коштів, які підлягають сплаті гарантованим покупцем за поставлену електричну енергію у липні-серпні 2022 року (у період дії воєнного стану в Україні), необхідно керуватись нормативно-правовими актами, які встановлювали та встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів у ці періоди.

Міністерством енергетики України, як центральним органом виконавчої влади та в силу положень частини восьмої статті 16 Закону №2019-VIII в умовах особливого періоду задля для стабілізації ситуації в енергетичному секторі країни в період дії воєнного стану та з метою збереження можливості для всіх без винятку генерацій здійснювати виробництво електричної енергії з альтернативних джерел в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії було видано Накази №140 та №206. Якими зокрема, було визначено мінімальні коефіцієнти оплати виробникам за "зеленим" тарифом, в залежності від типу альтернативного джерела енергії, що, у свою чергу, дозволить забезпечити їх фінансування на рівні, який щонайменше покриватиме операційні витрати виробників та дозволить виконувати податкові зобов`язання.

При цьому, суди врахували, що правомірність наказу Міністерства енергетики України від 15.06.2022 №206 була предметом дослідження Окружним адміністративним судом міста Києва у справі №640/10894/22 і за результатами розгляду спору у позові про визнання цього наказу протиправним та скасування відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Також суди зазначили, що судовими рішеннями у справі №640/10894/22 підтверджуються обставини щодо прийняття Міністерством енергетики України Наказу №206 в межах своїх повноважень саме з метою сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП "Гарантований покупець") в особливий період, а саме: під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64.

Отже, за висновками судів, ДП "Гарантований покупець" (відповідач) на період дії воєнного стану в Україні (в умовах особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону №2019-VIII) виконує свої зобов`язання в частині здійснення розрахунків придбану електричну енергію за Договором, укладеним з позивачем, як виробником електричної енергії за "зеленим" тарифом (здійснює виробництво електричної енергії з біогазу) саме з урахуванням показників, визначених Наказами №140 та №206. Наказ №206 є чинним, діє протягом періоду воєнного стану в Україні та є обов`язковим для врахування учасниками ринку.

Поряд з тим, колегія суддів зауважує, що у наведених скаржником постановах Верховний Суд в межах доводів касаційної скарги, підстав відкриття касаційного провадження та висновків судів попередніх інстанцій у оскаржуваних судових рішеннях викладав висновки щодо застосування положень статті 65 Закону №2019-VIII, пункту 10.4 Порядку №641, пункту 3.3 Договору та статті 530 ЦК України у спірних правовідносинах, які виникли між сторонами у період до введення воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону №2019-VIII).

Зокрема:

- у справі №910/11830/20 заявлені позовні вимоги ґрунтувались на тому, що ДП "Гарантований покупець" неналежним чином виконало свої грошові зобов`язання зі сплати вартості придбаної електроенергії за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом у травні 2020 року;

- у справі №910/15867/21 заявлені позовні вимоги ґрунтувались на тому, що ДП "Гарантований покупець" неналежним чином виконало свої грошові зобов`язання зі сплати вартості придбаної електроенергії за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом у період із січня до серпня 2021 року;

- у справі №910/7256/20 заявлені позовні вимоги ґрунтувались на тому, що ДП "Гарантований покупець" неналежним чином виконало свої грошові зобов`язання зі сплати вартості придбаної електроенергії за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом у березні 2020 року;

- у справі №910/11889/20 заявлені позовні вимоги ґрунтувались на тому, що ДП "Гарантований покупець" неналежним чином виконало свої грошові зобов`язання зі сплати вартості придбаної електроенергії за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим" тарифом у травні 2020 року.

Отже, з урахуванням тих обставин, що укладений між сторонами спору сторонами Договір, укладено з метою забезпечення стимулювання виробництва електроенергії з альтернативних джерел, колегія суддів вважає, що висновок Верховного Суду у наведених вище постановах, що стосується визначення строку виконання грошового зобов`язання гарантованого покупця у розмірі 100 % оплати за поставлену електричну енергію у виробника за "зеленим" тарифом у період до введення воєнного стану в України та до прийняття Міністерством енергетики України Наказів №140 та №206 не може однаково застосовуватися у спірних правовідносинах які виникли під час дії воєнного стану в Україні (особливого періоду у розумінні положень статті 16 Закону №2019-VIII).

Верховний Суд зазначає, що у справі №910/14417/22 вирішуючи питання щодо визначення розміру коштів, які підлягають сплаті гарантованим покупцем за поставлену електричну енергію у липні-серпні 2022 року (у період дії воєнного стану в Україні), суди попередніх інстанцій керувались нормативно-правовими актами, які встановлювали та встановлюють регуляторні механізми щодо розміру розподілу грошових коштів саме у ці спірні періоди.

Враховуючи наведене вище, правовідносини у цих справах та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

Відмінність фактичних обставин, що слугували підставою позову в справах №910/15867/21, №910/11830/20, 910/7256/20 та №910/11889/20, які мають юридичне значення, свідчить про неподібність правовідносин у цих справах за змістовним критерієм (в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин - виконання ДП "Гарантований покупець" своїх Договірних зобов`язань в умовах настання особливого періоду).

У цьому контексті Суд зауважує, що не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

Суд також відхиляє доводи позивача про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які викладено у постанові від 07.09.2022 у справі №910/9911/21 (щодо застосування положень частини першої статті 652 ЦК України).

Так, у справі №910/9911/21 предметом спору були вимоги державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Енергоатом-Трейдинг" (НАЕК "Енергоатом") до ДП "Гарантований покупець" про стягнення заборгованості, штрафу, пені, 3% річних, інфляційних втрат у зв`язку з несплатою/невчасною оплатою купленої електричної енергії за договором купівлі-продажу електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів, а також зустрічні вимоги ДП "Гарантований покупець" про внесення змін до договору, укладеного сторонами, у зв`язку з істотною зміною обставин.

У наведеній скаржником постанові від 07.09.2022 Верховний Суд у межах повноважень, визначених статтею 300 ГПК України переглянув прийняті у справі №910/9911/21 судові рішення, на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій у спірних правовідносинах таких норм матеріального та процесуального права, зокрема: положень статті 62 Закону №2019-VIII та Порядку проведення електронних аукціонів з продажу електричної енергії за двосторонніми договорами, затвердженого постановою КМУ від 05.06.2019 №499 у сукупності з положеннями статті 538 ЦК України; положень частини третьої статті 551 ЦК України та частин першої, другої статті 233 Господарського кодексу України (у тому числі і щодо можливості зменшення інфляційних втрат, нарахованих в силу положень частини другої статті 625 ЦК України); положень статей 651, 652 ЦК України у разі, якщо підставою позовних вимог про внесення змін до договору є посилання позивача на неналежне виконання НАЕК "Енергоатом" своїх зобов`язань, шляхом поставки електроенергії у обсягах менших, ніж то передбачено пунктом 7 Положення про покладення спеціальних обов`язків на учасників ринку електричної енергії для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку електричної енергії, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 №483; правильність застосування судом апеляційної інстанції положень статей 13, 42, 86, 236, 267, 269, 270 на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Таким чином, спірні правовідносини у справі №910/14417/22, що розглядається, враховуючи їх зміст та правове регулювання, є неподібними за змістом та матеріально-правовим регулюванням з правовідносинами у справі №910/9911/21.

Стосовно доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 , зокрема у контексті обов`язку при вирішенні спору принципу "jura novit curia" [1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum,tibi jus)], колегія суддів зазначає таке.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 ухвалена за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Порше Лізинг Україна" до фізичної особи - підприємця Терентьєвої О. Ю. про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу.

У справі, що розглядається (№910/14417/22) спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов`язань зі сплати вартості придбаної електроенергії за договором купівлі-продажу електричної енергії за "зеленим". Отже, предмет, підстави, зміст спірних правовідносин, їх матеріально-правове регулювання у справі №904/5726/19 є неподібними зі справою №910/14417/22, що розглядається.

Скаржник також зазначає про те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували у спірних правовідносинах положення частини четвертої статті 75 ГПК України щодо преюдиції, встановленої рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.12.2022 у справі №640/10894/22, про правомірність наказу Міністерства енергетики України №206. У цій частині скаржник посилається на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, які викладено у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17 (щодо застосування положень частини четвертої статті 75 ГПК України) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №9901/415/18 (щодо права на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень). Зокрема, у контексті того, що преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Що ж до наведених вище доводів касаційної скарги, колегія суддів зазначає таке.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що судами попередніх інстанцій у вирішенні даного спору не було застосовано положення частини четвертої статті 75 ГПК України.

Зокрема, суди лише зазначили про наявність судових рішень у справі №640/10894/22, у яких встановлено обставини:

- суттєвого зниження рівня розрахунків на ринку електричної енергії у зв`язку з початком повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України;

- Міністерство енергетики України, як центральний орган виконавчої влади, наділене регуляторними повноваженнями у відносинах, які виникають у сфері функціонування електроенергетики в умовах особливого періоду;

- видаючи Наказ №206 Міністерство енергетики України реалізувало свою передбачену законом компетенцію по регулюванню сталого функціонування підприємства паливо-енергетичного комплексу (ДП "Гарантований покупець") в особливий період, а саме: під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64.

Тобто, суди посилаючись на судові рішення у справі №640/10894/22 лише констатували, що Міністерство енергетики України в умовах значного дефіциту коштів на ринку електричної енергії видало Наказ №206 саме задля стабілізації ситуації в енергетичному комплексі та про наявність у Міністерства повноважень на встановлення для ДП "Гарантований покупець" порядку перерахування коштів на сплату платежів за придбану електричну енергію в особливий період, а саме: під час воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64 та, відповідно, встановлення/обмеження розміру цих розрахунків.

Верховний Суд констатує, що постанови Верховного Суду у зазначених вище справах, на які посилається скаржник є очевидно неподібними зі справою, що розглядається з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання та суб`єктний склад.

Також колегія суддів не бере до уваги посилання скаржника на обґрунтування своїх доводів на викладену в постановах від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №9901/415/18 правову позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах з огляду на таке.

Так, зокрема:

- у справі №902/201/19 предметом розгляду були вимоги про стягнення вартості безпідставно набутого майна на підставі статей 1212, 1213 ЦК України;

- у справі №520/11429/17 предметом розгляду були вимоги про скасування державної реєстрації, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні майном та виселення відповідача з будинку;

- у справі №9901/415/18 предметом розгляду: були вимоги про визнання протиправним та нечинним Указу Президента України від 29.12.2017 №449/2017 "Про ліквідацію та утворення місцевих загальних судів".

Отже, аналіз змісту наведених вище постанов дає підстави для висновку, що визначальна відмінність предмета, підстав позову та правового регулювання у даній справі та у справах №902/201/19, №520/11429/17 та №9901/415/18, на які посилається скаржник, так само як і неподібність правовідносин у цій справі за будь-яким іншим із зазначених критеріїв подібності (змістовий, суб`єктний та об`єктний) не дають підстав для касаційного оскарження в розумінні пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

З огляду на наведене вище Суд відхиляє ці доводи, як необґрунтовані та такі, що зводяться лише до вільного трактування скаржником висновків судів попередніх інстанцій у прийнятті оскаржуваних судових рішень. Посилаючись на такі висновки виокремлює їх із контексту судових рішень, без урахування викладених у цих рішеннях правових позицій Верховного Суду стосовно спірних правовідносин та предмету спору (в контексті досліджуваних судами у вказаних справах доказів та встановлених фактичних обставин).

Колегія суддів також звертає увагу на тому, що цитування у касаційній скарзі норм законодавства, наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого аргументування і обґрунтування висновків Верховного Суду саме подібності правовідносин із загальним посиланням, що судом попередньої інстанції рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням матеріального права, не є доведеним і переконливим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.05.2021 у справі №910/11830/20, від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 07.09.2022 у справі №910/9911/21, від 07.04.2023 у справі №910/15867/21, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20, від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 19.12.2019 у справі №520/11429/17 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №9901/415/18, від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 не знайшли свого підтвердження.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційних скаргах, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/14417/22.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, враховуючи відзив на касаційну скаргу, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Юзефо-Миколаївська біогазова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 у справі №910/14417/22.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною практикою ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Юзефо-Миколаївська біогазова компанія" на рішення господарського суду міста Києва від 03.05.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.11.2023 у справі №910/14417/22.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова