Ухвала

від 12.01.2024 по справі 541/126/24

МИРГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 541/126/24

Провадження № 2/541/304/2024

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2024 року м. Миргород

Суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області Дністрян О.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Поліс», засновника ТОВ ФК «Поліс» ОСОБА_2 , засновника ТОВ ФК «Поліс» Волковецького Ярослава Степановича, засновника ТОВ ФК «Поліс» ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Медікал», приватного нотаріуа Київського міського нотаріального округу Чернокур Олени Михайлівни, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору оренди частини нежитлового приміщення, -

ВСТАНОВИВ:

10 січня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Поліс», засновника ТОВ ФК «Поліс» ОСОБА_2 , засновника ТОВ ФК «Поліс» ОСОБА_6 , засновника ТОВ ФК «Поліс» ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Медікал», приватного нотаріуа Київського міського нотаріального округу Чернокур Олени Михайлівни, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору оренди частини нежитлового приміщення. В своєму позові просила визнати недійсним договір оренди частини нежитлового приміщення 1 по АДРЕСА_1 , площею 90 кв.м., укладеного між ТОВ ФК Поліс та ТОВ СВ Медікал від 01.08.2016 року.

Дослідивши подану позовну заяву та додані до неї документи, приходжу до наступного висновку.

Згідно ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вирішуючи питання про підвідомчість даної категорії справ, необхідно враховувати вимоги частини третьої статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у якій визначено, що місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні, адміністративні справи,а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом. Юрисдикція місцевих судів щодо окремих категорій справ, а також порядок їх розгляду визначаються законом.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою

захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Частиною першою статті 19 ЦПК України передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України(далі -ЦК України) людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. У статтях 25,26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов`язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов`язки як учасник цивільних відносин.

Згідно з частиною другою статті 4 Господарського процесуального кодексу України(далі -ГПК України) юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Ознаками господарського спору є, зокрема: участь у спорі суб`єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, Господарським кодексом України (далі - ГК України), іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З аналізу наведеної вище норми вбачається, що законодавець відніс до юрисдикції господарських судів справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи -підприємці.

Критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб`єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин. Спори між юридичними особами та фізичними особами-підприємцями щодо права власності чи іншого

речового права на нерухоме майно, яке використовується у господарській діяльності розглядаються в порядку господарського судочинства, а інші - за правилами цивільного судочинства.

Отже, критеріями розмежування розгляду справ у порядку цивільного чи господарського судочинства є як суб`єктний склад сторін спору, так і характер спірних правовідносин.

Згідно з частиною першою статті 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Дослідивши позовну заяву та частково додані до неї документи, судом встановлено, що оспорюваний правочин за своєю суттю є господарським, оскільки був укладений між юридичною особою ТОВ «ФК «Поліс» та ТОВ СВ Медікал з приводу передачі в оренду частини нежитлового приміщення для здійснення господарської діяльності

Враховуючи, що у цій справі спір виник щодо користування нежитловим приміщенням і правочин, який оспорюється, за своєю суттю є господарським, суд приходить до висновку, що справа не підсудна суду загальної юрисдикції, а спір між сторонами повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.

Отже, даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

З огляду на викладене, відповідно до п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі.

Керуючись ст.ст. 186, 260, 261 , 353 ЦПК України, суддя -

ПОСТАНОВИВ:

Відмовити у відкритті провадженні у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Поліс», засновника ТОВ ФК «Поліс» ОСОБА_2 , засновника ТОВ ФК «Поліс» Волковецького Ярослава Степановича, засновника ТОВ ФК «Поліс» ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю «СВ Медікал», приватного нотаріуа Київського міського нотаріального округу Чернокур Олени Михайлівни, треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання недійсним договору оренди частини нежитлового приміщення.

Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя: О. М. Дністрян