Постанова

від 10.01.2024 по справі 285/874/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

справа № 285/874/20

провадження № 61-15158св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Новоград-Волинський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький),

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 серпня

2020 року у складі судді Заполовської Т. Г. та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Галацевич О. М., Павицької Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

1. У березні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до судуз позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоград-Волинський міськрайонний відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), про виключення відомостей про батька з актового запису про народження дитини.

2. Позов ОСОБА_1 обґрунтований тим, що з 08 вересня 2018 року він перебував із ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який рішенням

Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 05 березня 2020 року розірвано.

3. Відповідно до свідоцтва про народження, виданого міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Новоград-Волинського міськрайонного управління юстиції в Житомирської області 27 грудня

2012 року (актовий запис № 693) та змінами, внесеними 27 вересня 2018 року Новоград-Волинським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції

у Житомирській області, він записаний батьком ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. До реєстрації шлюбу він мав відносини із відповідачкою, тому сумніву щодо батьківства на момент здійснення запису про батька у нього не було. Проте в подальшому під час сварок із відповідачкою йому стало відомо, що він не є біологічним батьком дитини.

5. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив суд виключити

з актового запису про народження ОСОБА_4 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , відомості про нього як про батька дитини.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

6. Заочним рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 серпня 2020 року у позові відмовлено.

7. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив з того, що саме лише припущення позивача щодо відсутності кровного споріднення між ним та дитиною, не може бути прийнято судом як доказ. Натомість належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що позивач не

є біологічним батьком ОСОБА_4 , суду не надано.

8. Ухвалою Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 23 лютого 2023 року заяву ОСОБА_5 про скасування заочного рішення від 10 серпня 2020 року залишено без задоволення.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

9. Постановою Житомирського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 серпня 2020 року без змін.

10. Погодившись із висновком суду першої інстанції щодо вирішення справи по суті, апеляційний суд додатково мотивував відмову в позові посиланням на частину п`яту статті 136 СК України вказавши, що на момент внесення змін до актового запису про народження дитини позивач знав, що він не є її біологічним батьком.

11. Підтвердженням вказаного висновку апеляційний суд вважав, те що

у первісному актовому записі про народження дитини, були зазначені відомості про батька, які не співпадають з прізвищем, ім`ям та по батькові

ОСОБА_1 , а заява про визнання батьківства була подана у вересні 2018 року, тобто майже через 6 років після народження дитини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

12. У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухваливши нове судове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

13. 20 жовтня 2023 року ОСОБА_3 подала касаційну скаргу на заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 серпня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року.

14. Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції. У листопаді 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

15. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

16. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає застосування норм права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

17. Крім того, вказує на порушення судами норм процесуального права та наявність передбачених пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваних судових рішень (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

18. Вважає, що суд з урахуванням визнання нею позову та неможливістю проведення генетичної експертизи, яка не є обов`язковою, мав всі підстави для задоволення позовних вимог.

19. Висновок апеляційного суду про те, що на момент внесення змін до актового запису про народження дитини, позивач знав, що він не є її біологічним батьком вважає припущенням, а застосування частини п`ятої статті 136 СК України помилковим.

20. Крім того посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм процесуального права, оскільки суд розглянув справу за відсутності відповідачки, яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи, у зв`язку з чим не мала можливості подати заяву про визнання позову.

Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив

Обставини справи, встановлені судами

21. ОСОБА_1 та ОСОБА_7 із 08 вересня 2018 року перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 05 березня 2020 року у справі № 285/593/20.

22. ІНФОРМАЦІЯ_2 у відповідачки народився син ОСОБА_8 , про що складено актовий запис № 693.

23. Згідно витягу із Державного реєстру актів цивільного стану громадян, до актового запису про народження дитини від 27 грудня 2012 року № 693 внесено зміни на підставі заяви від 27 вересня 2018 року, а саме прізвище дитини змінено із « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », по-батькові із « ІНФОРМАЦІЯ_4 » на « ІНФОРМАЦІЯ_4 », а батьком дитини записаний ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до вимог

статті 126 СК України, замість « ОСОБА_13 » відомості про якого були внесені на підставі частини першої статті 135 СК України.

24. Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 04 травня 2023 року за клопотанням представника відповідача у справі була призначена молекулярно-генетична експертиза для встановлення наявності або відсутності кровного споріднення між позивачем та дитиною.

25. 07 липня 2023 року експерт повідомив суд про неможливість проведення експертизи, призначеної ухвалою суду, оскільки від

ОСОБА_1 надійшла заява про те, що він відмовляється прибути для відібрання зразків біологічного матеріалу.

26. Представник ОСОБА_3 подав заяву про визнання відповідачем позову ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

27. Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права

у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

28. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

29. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

30. Предметом спору у цій справі є оспорювання батьківства

ОСОБА_1 , який записаний батьком дитини за власною заявою відповідно до статті 126 СК України.

31. Відповідно до статті 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

32. Відповідно до пункту першого статті 7 Конвенції про права дитини, дитина має бути зареєстрована відразу ж після народження і з моменту народження має право на ім`я і набуття громадянства, а також, наскільки це можливо, право знати своїх батьків і право на їх піклування.

33. Відповідно до статті 121 СК України права та обов`язки матері, батька

і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 СК України.

34. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини (частина перша статті 122 СК України).

35. Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: 1) за заявою матері та батька дитини; 3) за рішенням суду (частина друга статті 125 СК України).

36. Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану (частина перша статті 126 СК України).

37. Особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126

і 127 СК України, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження (частини перша та друга статті 136 СК України).

38. Отже до предмету доказування у подібних справах входить доведення відсутності кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною.

39. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово зауважував, що наразі ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства (див. наприклад рішення ЄСПЛ у справі «Kalacheva v. russian federation» № 3451/05, § 34,

від 07 травня 2009 року).

40. Крім того ЄСПЛ у справі «Міфсуд проти Мальти» (Mifsud v. Malta, заява

№ 62257/15, рішення набуло статусу остаточного 29 квітня 2019 року) звертав увагу, що хоча найважливіше завдання статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) це захист особи від довільних дій державних органів, можуть також існувати позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною «повагою» до приватного чи сімейного життя. Ці позитивні зобов`язання можуть передбачати вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя, навіть у сфері міжособистісних стосунків людей (див. справу «Мікулич проти Хорватії» (Mikulic v. Croatia, № 53176/99) та справу «С. Х. та інші проти Австрії» (S.H. and Others v. Austria), № 57813/00).

41. Окрім того, повага до приватного життя вимагає, щоб кожна людина мала змогу встановити подробиці свого особистого походження, а право особи на таку інформацію має важливе значення в контексті впливу на його чи її особистість, які визначають розвиток людини. Таке встановлення передбачає отримання інформації, необхідної для розкриття істини щодо важливих аспектів особистого походження, як-от особистість батьків (див., наприклад, справу «Келін та інші проти Румунії» (Calin and Others v. Romania), № 25057/11).

42. Аналіз вищенаведених норм міжнародного та національного права дає підстави для висновку, що суд не може допускати свавільного втручання

у право дитини на повагу до приватного життя шляхом безпідставних (довільних) змін відомостей про її батьків.

43. У розглядуваній справі дитина народилась у 2012 році, коли сторони не перебували у шлюбі між собою, однак у 2018 році ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відповідно до положень статті 126 СК України подали до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву, на підставі якої позивач був записаний батьком дитини.

44. Під час розгляду справи позивач ОСОБА_1 відмовився від участі у проведенні молекулярно-генетичної експертизи для підтвердження або спростування його кровного споріднення із дитиною, а відповідачка

ОСОБА_3 фактично пропонує суду ухвалити рішення про задоволення вимог щодо оспорювання батьківства, керуючись лише її заявою про визнання позову.

45. Однак будь-яких доказів, які б підтверджували відсутність кровного споріднення між позивачем та дитиною судам не надано, а наполягаючи на виключенні відомостей про ОСОБА_1 , як про батька дитини, відповідачка не повідомила суду, хто ж у такому випадку є батьком ОСОБА_4 та яким чином буде остаточно вирішене це питання у долі дитини, що вже досягла віку в якому може усвідомлювати своє походження.

46. Разом із тим і ОСОБА_1 і ОСОБА_3 подаючи

у 2018 році до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву на підставі якої позивач був записаний батьком дитини мали б зважати на значення своїх дій, їх юридичні наслідки для дитини та неможливість

в подальшому довільно, на власний розсуд, змінювати відомості про батька.

47. Крім того, поведінка позивача, який відмовився від участі в експертизі, не оскаржував ні рішення суду першої інстанції, ні постанову апеляційного суду свідчить про відсутність в нього справжньої зацікавленості у результатах розгляду справи.

48. При цьому ОСОБА_1 не уповноважував відповідачку діяти в його інтересах та вона не є його представником у розглядуваній справі.

49. Процесуальним законом дійсно передбачена можливість відповідачу визнати позов (стаття 49 ЦПК України).

50. Відповідно до частин четвертої, п`ятої статті 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

51. Верховний Суд звертає увагу, що кожна дитина має право зростати

у стабільному та благополучному середовищі.

52. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захисті піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права

й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих

і адміністративних заходів (частини перша та друга статті 3 Конвенції про права дитини).

53. За встановлених обставин Верховний Суд погоджується із висновком судів попередніх інстанцій по суті вирішення спору про відмову у задоволенні позову, оскільки відсутність кровного споріднення між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не доведена, а крім того відсутні підстави вважати, що визнання відповідачем позову відповідає вимогам закону та найкращим інтересам малолітнього ОСОБА_4 .

54. Апеляційний суд забезпечив ОСОБА_3 можливість

в повній мірі реалізувати свої процесуальні права та бути заслуханою

у відкритому судовому засіданні.

55. Оскаржені судові рішення по суті вирішення спору не суперечать висновкам Верховного Суду у постанові від 06 травня 2020 року у справі № 641/2867/17, на які посилалась заявниця у касаційній скарзі та які зроблені з урахуванням обставин встановлених у конкретній справі. Зокрема у справі № 641/2867/17 був наявний ДНК-тест на батьківство, за результатами якого, ймовірність батьківства позивача щодо дитини складає 0,00 %.

56. В іншій частині наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення по суті справи.

57. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

58. Разом з тим, Верховний Суд погоджується із доводами заявниці про те, що посилання апеляційного суду в оскарженій постанові на частину п`яту статті 136 СК України є помилковим.

59. Відповідно до вказаної норми не має права оспорювати батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком, а також особа, яка дала згоду на застосування допоміжних репродуктивних технологій відповідно до

частини першої статті 123 СК України.

60. Апеляційний суд свій висновок про те, що ОСОБА_1 знав, що не

є батьком дитини, мотивував тим що до позивача у актовому записі про народження були зазначені інші відомості про батька дитини.

61. Однак при цьому апеляційний суд не звернув увагу, що попередні відомості про батька дитини були записані відповідно до частини першої статті 135 СК України, яка передбачає, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.

62. Тобто у випадку передбаченому абзацом першим частини першої статті 135 СК України, фактично ім`я та по батькові батька дитини, які будуть внесені органом державної реєстрації актів цивільного стану до актового запису про народження, залежать від розсуду матері, і, з об`єктивних та/або суб`єктивних причин, не завжди можуть збігатися із ім`ям та по батькові біологічного батька.

63. Отже лише сам по собі факт наявності в актовому записі про народження відомостей про батька дитини зазначених на підставі абзацу першого частини першої статті 135 СК України (за вказівкою матері) не може свідчити про те, що особа, яка в подальшому була записана батьком дитини відповідно до статті 126 СК України, в момент такої реєстрації знала, що не є її батьком.

64. За таких обставин постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини посилань на частину п`яту статті 136 СК України та висновків про те, що на момент внесення змін до актового запису про народження дитини, позивач знав, що він не є її біологічним батьком.

65. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено

з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати

в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

66. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги, зміну мотивів постанови апеляційного суду із залишенням без змін рішення суду першої інстанції та в незміненій частині постанови суду апеляційної інстанції.

67. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411

ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

2. Постанову Житомирського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини посилання на частину п`яту статті 136 Сімейного кодексу України та висновок про те, що на момент внесення змін до актового запису про народження дитини, ОСОБА_1 знав, що він не є її біологічним батьком.

3. Заочне рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області від 10 серпня 2020 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 31 серпня 2023 року в незміненій частині залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович