Рішення

від 15.01.2024 по справі 120/15148/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

15 січня 2024 р. Справа № 120/15148/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба (вул. Сумська, 77/79, м. Харків, 61023)

про: визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2021 року 02.09.2023 року включно; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2021 року по 02.09.2023 року у розмірі грошового забезпечення за шість місяців; визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року, а саме: за період з 29.01.2020 року по 02.09.2023 року.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом відповідача №17 від 27.01.2021 року його виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення. На день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не було виплачено за період з 29.01.2020 року по 09.11.2020 року грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року по справі №120/400/22-а, відповідач здійснив виплату належних позивачеві сум шляхом зарахування на картковий рахунок позивача 02.09.2023 року коштів в розмірі 324 932, 21 грн. Таким чином, остаточний розрахунок з позивачем проведено 02.09.2023 року, з огляду на що позивач зазначає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Ухвалою суду від 04.10.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою у відповідача витребувано довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням та середньоденний розмір його грошового забезпечення на дату звільнення.

18.10.2023 року за вх.№63757/23 до суду від відповідача надійшов відзив на позову заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу. Відповідач зауважує, що ані нормативно-правовими актами України, ані іншими нормами права, що регулюють правовідносини проходження військової служби, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільнення військовослужбовця.

04.01.2024 року за вх.№907/24 до суду від відповідача надійшли витребувані докази.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Наказом відповідача №17 від 27.01.2021 року позивача виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення.

Проте на день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку, зокрема не було виплачено за період з 29.01.2020 року по 09.11.2020 року грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року по справі №120/400/22-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 03.01.2023 року, зобов`язано Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017.

На виконання рішення вищезазначеного рішення відповідач 02.09.2023 року виплатив належні позивачеві при звільненні суми грошового забезпечення в розмірі 324 932, 21 грн.

Водночас, за період з 28.01.2021 року по 02.09.2023 року відповідач не нарахував та не виплатив позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, а також компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 02.09.2023 року.

Не погоджуючись з наведеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із такого.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Ст. 1 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно ч. 2 ст. 1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Ч. 1 та 2 ст. 9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» установлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Ст. 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час звільнення позивача) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.

Положеннями ч. 1 ст. 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ч. 2 ст. 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм трудового законодавства дає підстави для висновку про те, що умовами застосування ст. 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум. У разі дотримання наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року у справі № 810/451/17 та від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17.

Суд зауважує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати компенсації за невикористану відпустку) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування норм ст.117 КЗпП України як такої, що є загальною та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення військовослужбовців з військової служби.

Така позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 01.03.2018 року у справі № 806/1899/17, від 31.05.2018 року у справі № 823/1023/16, та, в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України, враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

19.07.2022 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю.

Так, згідно ст. 117 КЗпП України (чинній на день виплати позивачу індексації грошового забезпечення) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.

Відтак, враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні розрахунку при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 810/451/17 зауважила, що за змістом ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Суд зазначає, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підставі ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Судом встановлено, що наказом відповідача від 27.01.2021 року № 17 позивач виключено зі списків особового складу університету та всіх видів забезпечення з 27.01.2021 року.

Відтак строк затримки по виплаті заробітної плати слід рахувати з 28.01.2021 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після не проведення зазначених виплат.

Оскільки відповідач, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року по справі №120/400/22-а, здійснив виплату позивачеві грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017, в загальній сумі 324 932, 21 02.09.2023 року, то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.

При цьому, суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Судом встановлено, що відповідач провів остаточний розрахунок з позивачем 02.09.2023 року шляхом виплати, на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29.09.2022 року по справі №120/400/22-а, коштів в сумі 324 932, 21 грн.

Згідно із наданою відповідачем довідкою про заробітну плату позивача, середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1 158, 81 грн.

Затримка розрахунку при звільненні за період з 28.01.2021 року по 02.09.2023 року становить 948 календарні дні. Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період 28.01.2021 року по 02.09.2023 року становить 1 098 551, 88 грн. (948 днів х 1 158, 81 грн.).

Істотність частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 324 932, 21 грн/1 098 551, 88 грн. (сума виплати грошового забезпечення при звільненні за рішеннями суду/середній заробіток за весь час затримки розрахунку) = 0,30.

Водночас суд повторно зазначає, що з 19.07.2022 р. набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352-IX від 01.07.2022 року, яким викладено в новій редакції норму ст.117 КЗпП України, а саме встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.

З урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, а саме 02.09.2023 року, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма ст.117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX. А відтак, позивач має право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні починаючи з 28.01.2021 року, проте не більш як за шість місяців, тобто з 28.01.2021 року по 27.07.2021 року.

Із цього слідує, що середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст.117 КЗпП України шестимісячного терміну та з врахуванням принципу співмірності становить становить 62 923, 38 грн. ( 1158, 81 грн. х 181 календарний день х 0,30).

Таким чином, з урахуванням принципу розумності, справедливості та співмірності, суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути виплачений позивачу у розмірі 62 923, 38 грн. з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум в порівнянні із середнім заробітком позивача.

Відтак суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на її користь 62 923, 38 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19.10.2000 року №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно з ч. 2 ст. 2 вказаного Закону України під доходами слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Приписами ст. 3, 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" обумовлено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок №159), компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до п. 2, 4 Порядку №159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Положеннями пункту 3 Порядку №159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення).

Використане у ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1- 3 вказаного Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати" дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду України від 11.07.2017 № 21-2003а16, Верховного Суду від 22.06.2018 у справі № 810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі № 803/203/17.

Крім того, Верховний Суд у своїх постановах від 19.05.2022 року по справі №200/3859/21, від 24.01.2023 року по справі № 200/10176/19-а дійшов висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Відтак, суд, враховуючи наявність факту невиплати позивачу сум належних суми грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року, вважає, що позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення в належному розмірі за період з 29.01.2020 року по 02.09.2023 року.

Водночас така компенсація відповідачем не виплачена.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення нарахування та виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року.

Отже, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року, а саме: за період з 29.01.2020 року по 02.09.2023 року.

Відповідно до ст. 9, 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно зі ст. 90 цього Кодексу оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

При цьому в силу положень ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що позовні вимоги належить задовольнити.

Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору та ним не понесено витрат, пов`язаних з розглядом справи, тому судові витрати у даній справі не розподіляються.

Керуючись Конституцією України, Законами України «Про військовий обов`язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кодексом законів про працю України та ст. 2, 6, 9, 73- 78, 90, 245, 246, 255, 293, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба щодо не проведення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2021 року 02.09.2023 року.

Стягнути з Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2021 року по 27.07.2021 року в розмірі 62 923, 38 грн. (шістдесят дві тисячі дев`ятсот двадцять три гривні тридцять вісім копійок).

Визнати протиправною бездіяльність Харківського національного університету Повітряних Сил ім. І. Кожедуба щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року.

Зобов`язати Харківський національний університет Повітряних Сил ім. І. Кожедуба нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 27.01.2021 року, а саме: за період з 29.01.2020 року по 02.09.2023 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Харківський національний університет Повітряних Сил ім. Івана Кожедуба (вул. Сумська, 77/79, м. Харків, 61023, код ЄДРПОУ 24980799)

Повний текст рішення складено та підписано суддею 15.01.2024 року.

СуддяМаслоід Олена Степанівна