Постанова

від 15.01.2024 по справі 360/6215/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року справа №360/6215/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 360/6215/21 (головуючий І інстанції Басова Н.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,-

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач), в якому позивач просив суд: визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2021 (включно) у розмірі 107959,86 грн; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2021 (включно) у розмірі 107959,86 грн (а.с.1-4).

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області, як отримувач пенсії за віком. Позвиач вказав, що за період з 01.03.2016 по 31.08.2021 утворилась заборгованість в сумі 107959,86 грн, а тому звернувся до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 360/6215/21 позов задоволено, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2021 у розмірі 107959 гривень 86 копійок. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2021 у розмірі 107959 гривень 86 копійок.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суми пенсій, які не виплачено за період з 01.03.2016 по 31.08.2021 в сумі 107959,86 грн обліковано в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Луганській області та будуть виплачені згідно Порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо перемішеним особам та особам, які відновилися відповідно до п.1 ч.1 ст.12 Закону України Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 11165 від 10.11.2021.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.

Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.8-12,13).

З даних КП ДСС вбачається, що Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №360/5087/20 позов адвоката Корнієнка Андрія Андрійовича в інтересах ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (ідентифікаційний код 41245565, місцезнаходження: 93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Студентська, буд. 35-А) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано розпорядження Управління Пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області від 25 лютого 2016 року № 161633 про призупинення виплати пенсії ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року.

Зобов`язано Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити ОСОБА_1 з 01 березня 2016 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії за віком, а також виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 березня 2016 року, на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві Державний ощадний банк України.

У задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 840,80 грн (вісімсот сорок грн 80 коп.).

Рішення суду звернуто до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць.

Вказане рішення набрало законної сили 04.03.2021.

Рішенням Рубіжанського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області від 09.03.2021 №22 відновлено нарахування пенсії ОСОБА_1 згідно з рішенням суду з 01.03.2016 (а.с.51).

При цьому заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 березня 2016 року по день набрання законної сили судового рішення по справі №360/ 5087/20 позивачу виплачена не була.

Крім того, після поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу за рішенням суду розпорядженням відповідача від 10.03.2021 №92902 виплату пенсії ОСОБА_1 знову призупинено.

14.07.2021 позивач звернулась до відповідача з заявою про поновлення виплати пенсії, надавши необхідний пакет документів (а.с.35-36).

Сторонами не заперечується, що з 01.09.2021 пенсія позивачу поновлена та виплачується.

При цьому на запит адвоката позивача від 24.09.2021 (а.с.14-15) відповідачем надано відповідь від 22.10.2021 №1200-0801-8/45121, в якій зазначив, що пенсія ОСОБА_1 виплачується з вересня місяця поточного року в місячному розмірі (дата виплати 19 число). Пенсія за попереднім місцем перебування на обліку виплачена по 28.02.2016.

Борг з 01.03.2016 по 31.08.2021 складає 107959,86 грн.

Відповідач також зазначив, що борг позивача складає 72671,52 грн за період з 13.07.2018 по 31.08.2021, оскільки згідно ст.46 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії (а.с.16).

Таким чином, судом встановлено, що відповідач зменшив розмір заборгованості з пенсії позивача, обмеживши його трирічним строком та все також не виплатив заборгованість з пенсії позивачу.

Вважаючи протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 01.03.2016 по 31.08.2021 (включно) у розмірі 107959,86 грн, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до даних правовідносин необхідно застосувати норми Конституції України, Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Закон № 1058-IV) та Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб (далі - Закон № 1706-VII).

Так, у наведених нижче положеннях Конституції України закріплено основи соціальної спрямованості держави:

Стаття 1. Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3. Людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. […]

Стаття 19. [...] Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 46. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 92. Виключно законами України визначаються: […] 6. основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення […].

Визначення поняття внутрішньо переміщеної особи міститься у ст. 1 Закону № 1706-VII, який набрав чинності 22 листопада 2014 року.

Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: -перебуває на території України на законних підставах; -має право на постійне проживання в Україні; -була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.

Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо.

Таким чином, статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Частиною 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Враховуючи те, що відповідно до ч.3 ст.4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.

Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Статтею 46 Закону № 1058-IV передбачено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.

Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, яка утворилась внаслідок відсутності коштів в Пенсійному Фонді України, а також щодо особливостей виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам Верховною Радою не приймались.

Оскільки Україна, як правова держава, гарантує своїм громадянам право на соціальний захист, яке реалізується в тому числі і у щомісячному отриманні пенсіонерами належної їм пенсії, тому невиплата призначеної позивачу пенсії за віком за період з 01.03.2016 по 31.08.2021 є протиправною бездіяльністю відповідача, яка порушує конституційне право позивача на соціальне забезпечення.

При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Щокін проти України, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено, а відповідач допустив протиправну бездіяльність.

Крім того, суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно обмежив суму заборгованості, застосувавши трирічний строк, оскільки невиплата пенсії відбулась саме з вини відповідача протиправного розпорядження, що встановлено рішенням Луганського окружного адміністартивного суду від 01.02.2021 у справі №360/5087/20.

Отже, враховуючи те, що станом на час розгляду даної справи по суті відповідач не здійснив виплату заборгованості за весь період невиплати пенсії позивача, який увібрав у себе декілька періодів призупинення, та ще й протиправно обмежив її розмір трирічним строком, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав про задоволення позовних вимог.

Зважаючи на обставини справи, суд встановив, що порушення прав позивача відбулося внаслідок протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати пенсії позивачу у період з 01.03.2016 по 31.08.2021 включно, тобто допущена протиправна бездіяльність, у зв`язку з чим належним способом захисту порушених прав позивача є стягнення на користь позивача заборгованість з пенсії за вказаний період у розмірі 107959,86 грн без обмежень трирічним строком.

При цьому, суд акцентує увагу на тому, що не дивлячись на те, що вже є рішення суду, яким відповідача зобов`язано виплатити заборгованість з пенсії за віком, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 березня 2016 року, проте воно не містить в собі кінцеву дату періоду виплати та відповідач після цього виносив нові рішення щодо призупинення та поновлення виплати пенсії, а також застосував трирічний термін, обмеживши розмір заборгованості, у зв`язку з цим між сторонами виникли нові правовідносини, які не є тотжніми до предмету позову у справі №360/5087/20, а тому і повинні розглядатись як окремий позов.

Приписами частини першої статті 371 КАС України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету України, рішення підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.

Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 360/6215/21 - залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2021 року у справі № 360/6215/21 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 15 січня 2024 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддяА.А. Блохін

СуддіТ.Г. Гаврищук

І.В. Сіваченко