Постанова

від 15.01.2024 по справі 420/8728/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

------------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8728/23

Перша інстанція: суддя Попов В.Ф.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді доповідача - Турецької І. О.,

суддів - Градовського Ю. М., Шеметенко Л. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту освіти та науки Одеської міської ради на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року у справі за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси, в інтересах держави, в особі Служби у справах дітей Одеської міської ради, до Департаменту освіти та науки Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог.

У квітні 2023 року заступник керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (далі - Прокурор), в інтересах держави, в особі Служби у справах дітей Одеської міської ради, звернувся до суду першої інстанції з позовом до Департаменту освіти та науки Одеської міської ради в якому заявив такі вимоги:

- визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої частиною 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам загальноосвітніх навчальних закладів Одеської міської територіальної громади з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, a саме: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 ;

- зобов`язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідно віку випускникам загальноосвітніх навчальних закладів Одеської міської територіальної громади з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а саме: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_9 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Обґрунтування позову полягало в тому, що Департамент освіти та науки Одеської міської ради не виплатив переліченим вище дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, які є випускниками загальноосвітніх навчальних закладів, одноразову грошову допомогу в розмірі 6 прожиткових мінімумів, для осіб відповідного віку, передбачену частиною 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Прокурор вважає, що усі діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, незалежно від форми їх утримання та виховання, гарантовано перебувають на повному державному утриманні, а сам факт випуску з навчального закладу, є підставою для виплати одноразової грошової допомоги в розмірі не менше 6 прожиткових мінімумів, встановлених законом.

Підставами для звернення до суду з відповідним позовом, Прокурор зазначає неналежне виконання, Службою у справах дітей Одеської міської ради, повноважень щодо захисту інтересів соціально незахищеної категорії дітей, що виразилося у відсутності судових позовів на захист дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

На переконання Прокурора виникла ситуація, що створює загрозу порушення суспільних інтересів держави у сфері охорони дитинства щодо реалізації в повному обсязі завдань та заходів державної політики з питань соціально - правового захисту дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року, ухваленого за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), позов задоволено.

Суд визнав протиправною бездіяльність Департаменту освіти та науки Одеської міської ради щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам загальноосвітніх навчальних закладів Одеської міської територіальної громади з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, a саме:

ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 . тa ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Суд зобов`язав Департамент освіти та науки Одеської міської ради, переліченим вище дітям-сиротам та дітям, позбавлених батьківського піклування, що є випускниками загальноосвітніх навчальних закладів Одеської міської територіальної громади, нарахувати і виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі не менше шести прожиткових мінімумів для осіб відповідно віку.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції керувався частиною 7 статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-IV (далі - Закон № 2342-IV), яка встановлює обов`язок з виплати грошової допомоги усім випускникам навчальних закладів, не розмежовуючи їх на окремі категорії - тих, хто продовжив навчання в іншому навчальному закладі, та тих, хто працевлаштувався та інші.

Проаналізувавши положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.04.1994 №226 «Про поліпшення виховання, навчання, соціального захисту та матеріального забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» (далі - Постанова №226), суд першої інстанції дійшов висновку, що даним нормативним актом фактично обмежується право на отримання одноразової грошової допомоги шляхом встановлення певної умови, а саме: працевлаштування після закінчення навчального закладу.

Тому, суд, виходячи із загальних засад пріоритетності законів над іншими підзаконними нормативними актами та враховуючи, що Постанова №226 була прийнята до набрання чинності Законом №2342-IV, вважав, що для вирішенні спірного питання підлягають застосуванню саме норми Закону №2342-IV.

Також суд першої інстанції поважав безпідставним посилання Департаменту освіти та науки Одеської міської ради на відсутність у прокурора повноважень на звернення до суду з наведеним позовом, зазначивши, що такі повноваження закріплені в статтях 2 та 23 Закону України «Про прокуратуру», а також передбачені статтею 131-1 Конституції України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та відзиву.

Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим Департамент освіти та науки Одеської міської ради, в апеляційній скарзі, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову Прокуророві в задоволенні позову.

Підставами для задоволення апеляційної скарги Департамент освіти та науки Одеської міської ради заявляє таке.

По - перше, скаржник указує про неправильний висновок суду першої інстанції про наявність у Прокурора права звертатися з позовом до суду в інтересах Служби у справах дітей Одеської міської ради, позаяк не встановлено яким чином Департамент освіти та науки Одеської міської ради порушив інтереси держави, в особі даного органу.

Також, скаржник, покликаючись на пункт 1 статті 6 Сімейного кодексу України та на пункт 18 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 №866 (далі - Порядок №866), наголошує, що служба у справах дітей, за місцем первинного обліку дитини - сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, здійснює супровід до досягнення повноліття, тобто до 18 років.

Між іншим, як указує скаржник, на момент подання позову, ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 досягли повноліття та набули адміністративної процесуальної дієздатності, а тому можуть самостійно звертатися до суду за захистом своїх прав.

По - друге, Департамент освіти та науки Одеської міської ради зазначає, що суд першої інстанції помилково керувався тільки статтею 8 Закону № 2342-IV, не звернувши увагу на статтю 26 цього Закону, яка унормовує, що порядок відшкодування витрат, пов`язаних з утриманням дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та осіб з їх числа, у тому числі на харчування, одяг, взуття, м`який інвентар на одну фізичну особу, здійснення грошових виплат при працевлаштуванні та вступі до навчального закладу, а також інших виплат, передбачених цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до державних соціальних стандартів.

По - третє, Департамент освіти та науки Одеської міської ради заявив, що є неналежним відповідачем у даній справі. Пояснюючи дані обставини скаржник зазначив, що пункти 3 та 5 частини 4 статті 38 Закону України «Про повну загальну освіту» покладають на керівник закладу загальної середньої освіти розробляти проект кошторису та подавати його засновнику або уповноваженому ним органу на затвердження; організовувати фінансово - господарську діяльність закладу загальної середньої освіти в межах кошторису.

Так, як стверджує скаржник, заклади освіти комунальної власності, які не здійснюють самостійний фінансово - господарський супровід діяльності, надають до Комунальної установи «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси» орієнтовну пропозицію щодо фінансування на відповідний бюджетний період, відповідно до потреб.

Узагальнюючи наведене, Департамент освіти та науки Одеської міської ради зазначає, що Комунальна установа «Центр фінансування та господарської діяльності закладів та установ системи освіти Приморського району м. Одеси» надсилає бюджетний запит на його адресу, а він, у свою чергу, до фінансового органу вищого рівня, а після отримання бюджетного призначення, доводить його до згаданої комунальної установи, яка і здійснює фінансування витрат.

Також скаржник, в особі Департаменту освіти та науки Одеської міської ради, надав до суду апеляційної інстанції додаткові пояснення, які доповнюють зміст апеляції, наведеної в цих поясненнях, судовою практикою.

Прокурор направив на адресу суду апеляційної інстанції заперечення на вказані додаткові пояснення, де вважає необґрунтованими доводи Департаменту освіти та науки Одеської міської ради про відсутність у нього повноважень звертатися до суду з наведеним позовом. Для цього, наводить аргументи, що викладалися ним в позовній заяві.

В резолютивній частині заперечень, Прокурор просить залишити апеляцію Департаменту освіти та науки Одеської міської ради без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Зважаючи, на викладені Прокурором, в запереченнях на додаткові пояснення аргументи, колегія суддів дійшла висновку, що вказаний процесуальний документ є відзивом на апеляцію.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, ухваленого в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Фактичні обставини справи.

Приморська окружна прокуратура міста Одеси, в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру», витребувала та опрацювала інформацію щодо стану додержання вимог законодавства з питань соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування на території Приморського району міста Одеси Одеської області.

За результатами вивчення отриманої інформації, Прокурор встановив факт ненарахування та невиплати Департаментом освіти та науки Одеської міської ради одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 8 Закону № 2342-IV, у розмірі шести прожиткових мінімумів для осіб відповідного віку випускникам загальноосвітніх навчальних закладів Одеської міської територіальної громади з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Такими особами являлися: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_10 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_12 ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Зокрема, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка позбавлена батьківського піклування у 2022 році закінчила навчання у Одеській ЗОШ № 77 І-ІІІ ступенів Одеської міської ради, відрахована у зв`язку зі здобуттям повної загальної середньої освіти.

У 2020 році завершив навчання в Одеській гімназії № 105 Одеської міської ради, позбавлений батьківського піклування, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

У 2022 році завершив навчання, у зв`язку зі здобуттям повної загальної середньої освіти в Одеському ліцеї № 68 Одеської міської ради, дитина-сирота - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ..

Також у 2022 році завершила навчання в Одеській гімназії № 21 Одеської міської ради, позбавлена батьківського піклування - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_9 ..

У 2021 році закінчили навчання у Одеській ЗОШ № 58 І-Ш ступенів Одеської міської ради та здобули повну загальну середню освіту - ОСОБА_13 (зміна прізвища на ОСОБА_14 ), ІНФОРМАЦІЯ_10 , який має статус дитини, позбавленої батьківського піклування та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який має статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Джерела правового регулювання (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та оцінка суду апеляційної інстанції доводів апеляції і висновків суду першої інстанції.

Переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що наявні підстави для задоволення апеляції, з огляду на таке.

Аналіз доводів апеляційної скарги свідчить про те, що наріжним питанням у цій справі, є наявність правових підстав для звернення прокурора з позовом, який обґрунтовується необхідністю захисту інтересів держави у сфері охорони дитинства.

Вивчаючи дане питання, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно з частинами третьою - п`ятою статті 53 КАС України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Частиною третьою статті 23 Закону України від 14.10.2014 №1697-VII «Про прокуратуру» визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, прокурор у визначених законом випадках наділений повноваженнями здійснювати представництво інтересів держави або конкретної особи шляхом звернення до суду з позовом, якщо таке представництво належним чином обґрунтоване.

Прокурор, який звертається до адміністративного суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає у чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту і зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень на звернення до суду з позовом прокурор зазначає про це в позовній заяві та в такому випадку прокурор набуває статусу позивача. Підставою для представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Тобто, виключними випадками, за умови настання яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з яким інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Тому, колегія суддів вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 19.09.2019 у справі №815/724/15, від 28.01.2021 у справі №380/3398/20, від 05.10.2021 у справі №380/2266/21, від 02.12.2021 у справі №320/10736/20 та від 23.12.2021 у справі №0440/6596/18.

Громада володіє деякими ознаками суб`єкта публічно-правових відносин, яка може мати власні (публічні) інтереси, що є відмінними від інтересів конкретної (приватної) особи.

При цьому, Основним Законом України (статті 13, 23, 41, 43, 89 та 95) передбачено, що суспільні (публічні) інтереси підлягають самостійному захисту, а також обов`язковому врахуванню при прийнятті найважливіших рішень на рівні держави або відповідної територіальної громади.

Хоча у Конституції України не йдеться про захист прокурором інтересів суспільства, але інтерес держави є насамперед інтересом більшості членів суспільства, якому вона служить. Отже, інтерес держави охоплює суспільні (публічні) інтереси. Тому прокурор може захищати і суспільні інтереси, зокрема, громад з тих самих підстав, що й інтереси держави. З наведеного констатується, що звернення прокурора з позовом в інтересах держави охоплює, у тому числі, й захист інтересів громади.

Це відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №240/401/19.

Виходячи з таких критеріїв, у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 у справі №910/5201/19.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Аналіз положень частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

(1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

(2) у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

При цьому варто зауважити, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, зокрема, замінює відповідного суб`єкта владних повноважень в судовому провадженні у разі, якщо той всупереч закону не здійснює захисту чи робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести, а суд перевірити, причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, що викладена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.02.2019 №826/13768/16 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Звертаючись до суду з цим адміністративним позовом, прокурор послався на порушення інтересів держави у сфері охорони дитинства, яке, на його переконання, полягало у тому, що Департаментом освіти та науки Одеської міської ради не виконуються покладені на нього повноваження щодо виплати спірної грошової допомоги випускникам загальноосвітніх шкіл, які мають статус дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а захист цих інтересів у спірних відносинах повинна здійснювати, саме Служба у справах дітей Одеської міської ради, яка однак жодних дій з цією метою не вчиняла, що й зумовило подання цього позову в особі вказано органу місцевого самоврядування.

Водночас як вбачається зі змісту оскаржуваного судового рішення та доводів скаржника, у цьому випадку має місце різне трактування прокурором з одного боку та Службою у справах дітей і Департаментом освіти та науки Одеської міської ради з іншого боку положень статті 8 Закону України «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування», в частині наявності підстав для виплати одноразової грошової допомоги дітям, які вказані прокурором у позові, як особам до 18 років, які мають статус дітей, які позбавлені батьківського піклування, і є випускниками загальноосвітніх навчальних закладів.

Департамент освіти та науки Одеської міської ради заперечує наявність передбачених законом підстав для виплати у спірних правовідносинах одноразової грошової допомоги, передбаченої вищезгаданим Законом, тоді як прокурор стверджує протилежне і вважає, що зазначені ним особи мали право на виплату їм такої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено правову позицію, за якої прокурор має право звернутися відповідно до порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», із позовом в інтересах держави, якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави.

Зміст же поданої прокурором позовної заяви, не дозволяє стверджувати про те, що у цьому випадку, звернення до суду спрямоване на захист інтересів невизначеного, широкого кола осіб, наприклад територіальної громади, окремої групи (частини) суспільства, інших суб`єктів, інтереси яких збігаються з державними і потребують захисту саме у обраний прокурором спосіб.

З прохальної частини позовної заяви вбачається, що прокурор звернувся до суду з позовом на захист прав та інтересів конкретних фізичних осіб - шести дітей, які, на його переконання, незаконно були позбавлені наданих державою гарантій у сфері захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

За приписами статті 11 Закону № 2342-IV органами опіки та піклування є районні, районні у містах Києві та Севастополі місцеві державні адміністрації, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад. Органи опіки та піклування забезпечують вирішення питань щодо: подання заяв, клопотань, позовів про захист прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Функції служби у справах дітей щодо опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, визначає стаття 12 вищенаведеного Закону.

Так, за нормами вказаної вище статті на служби у справах дітей покладаються безпосереднє ведення справ та координація діяльності стосовно дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Служба у справах дітей, зокрема, бере участь у здійсненні заходів щодо соціального захисту і захисту прав та інтересів дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, і несе відповідальність за їх дотримання, а також координує здійснення таких заходів.

Встановленими у даній справі обставинами підтверджується, що 3 особи досягли повноліття на дату подання Прокурором позову та набули адміністративно-процесуальної дієздатності, в розумінні частини другої КАС України, а тому в спорах з приводу публічно-правових відносин вони можуть самостійно брати участь, в тому числі звернутися за захистом оспорюваного чи порушеного права.

Проте, інші 3 особи, на момент звернення Прокурора із цим позовом, не досягли повноліття та не набули адміністративно-процесуальної дієздатності.

Частиною першою статті 56 КАС України визначено, що права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.

Отже, інтереси вищевказаних осіб, які не досягли повноліття та не набули адміністративно процесуальної дієздатності, повинні захищати, насамперед, визначені законом органи та особи.

Водночас, законодавство не виключає, що представництво цих же осіб у суді може здійснюватися й прокурором в порядку частини другої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», якою встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Тому, колегія суддів вважає, що прокурор не позбавлений можливості здійснювати представництво в суді інтересів вищевказаних громадян, однак повинен довести існування передбачених законом підстав для цього, зокрема, неспроможність ними самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, не здійснення або неналежне здійснення захисту цих осіб законними представниками або органами, яким законом надано право захищати їх права, свободи та інтереси.

Поряд з цим, аналіз правових підстав позову свідчить про відсутність у спірних відносинах інтересів держави, захист яких необхідно здійснювати у обраний прокурором спосіб, а наявність підстав для представництва інтересів неповнолітніх осіб не доведена з посиланням на ті обставини, які вказані у частині другій статті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Беручи до уваги усе вищевикладене, колегія суддів констатує, що у справі, яка розглядається, прокурор, зазначаючи у своєму позові про необхідність захисту інтересів держави, не навів належних обґрунтувань стосовно того, у чому саме виражається порушення або загроза порушення таких інтересів і які саме інтереси держави, сумісні з вказаними у цій постанові Верховного Суду критеріями, підлягають судовому захисту.

Слід відзначити, що аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.11.2021 у справі №140/4953/20, від 07.08.2023 у справі №120/2940/23, яка, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, враховується щодо застосування норм права до спірних правовідносин.

Згідно з уже розробленими теоретичними підходами, зробленими на основі аналізу прецедентної практики Європейського суду з прав людини, існують такі критерії мотивованості судового рішення, це, зокрема: у рішенні містяться відповіді на головні аргументи сторін; у рішенні чітко та доступно зазначені доводи і мотиви, на підставі яких обґрунтовано позицію суду, що дає змогу стороні правильно аргументувати касаційну скаргу.

На переконання колегії суддів, такі критерії мотивованості судового рішення виконані, надані відповіді на головні аргументи сторін, що дає змогу стороні правильно аргументувати касаційну скаргу.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права.

У контексті спірних правовідносин, на думку суду апеляційної інстанції, суд першої інстанції неправильно розтлумачив закон, який застосував до спірних правовідносин.

За результатами апеляційного оскарження розподіл судових витрат не проводиться.

Стаття 328 КАС України встановлює право учасників справи, а також осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки на касаційне оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Водночас пункт 2 частини 5 вказаної статті встановлює, що не підлягають касаційному оскарженню, у тому числі судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків якщо:

а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики;

б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;

в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;

г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Отже, враховуючи, що судом апеляційної інстанції постановлено рішення у справі розглянутої за правилами спрощеного позовного провадження, відсутні підстави для його оскарження в касаційному порядку.

Керуючись статтями: 308, 311, 317, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту освіти та науки Одеської міської ради - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2023 року - скасувати.

Ухвалити у справі за позовом заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси, в інтересах держави, в особі Служби у справах дітей Одеської міської ради, до Департаменту освіти та науки Одеської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Доповідач - суддя І. О. Турецька

суддя Ю. М. Градовський

суддя Л. П. Шеметенко

Повне судове рішення складено 15.01.2024.