Рішення

від 15.01.2024 по справі 242/1874/23

СЕЛИДІВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 242/1874/23

Провадження № 2/242/47/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

15 січня 2024 року Селидівський міський суд Донецької області в складі: головуючого - судді Черкова В.Г., при секретарі Кідрон О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Селидівської територіальної громади Донецької області, ОСОБА_2 , від імені якої діє ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування,-

ВСТАНОВИВ:

20.11.2023 р. позивач звернувся до суду із зазначеним позовом.

Стислий виклад позиції позивача.

В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його та відповідачки ОСОБА_2 батько - ОСОБА_4 , після смерті якого залишилось спадкове майно. Вони вступили у спадок, отримали свідоцтво на спадщину за законом на частину майна померлого - земельні ділянки. Окрім цього, 02.11.2023 р. нотаріусом були видані постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії на житловий будинок. Вони з відповідачем ОСОБА_2 домовились, що будинок залишається на праві власності за позивачем ( ОСОБА_2 відмовляється від своєї частки в спадку на будинок на його користь), а позивач відмовляється від своєї частки в спадку на земельні ділянки на користь відповідача ОСОБА_2 .

Просив згідно з домовленістю між спадкоємцями визначити:

- за ним право власності на жилий будинок загальною площею 58,0 кв.м., в тому числі житловою - 28,2 кв.м., з усіма будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок А1, тамбур а1, тамбур 1а1, літня кухня Б1, літня кухня 1Б1, гараж Г1, тамбур В1, погріб п!, сарай С1, сарай 1В1, душ д1, убиральня у1, огорожа 1N, ворота 2N, відповідно до технічного паспорту навіс Н-1 збільшення житлової площі на 1,3 кв.м. не є самочинно побудованими, що розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, за адресою: АДРЕСА_1 ;

- згідно домовленості між спадкоємцями визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку, розташовану на території Селидівської міської ради Покровського району Донецької області за кадастровим номером 1413800000:02:000:1370, площею 4.5064 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ІУ-ДН № 163431, виданого 25.03.2002 р. Селидівською міською радою Донецької області і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 13146, з описом меж згідно кадастру про земельну ділянку НВ-1409177722021, створеного 13.07.2021 р. за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, а також земельну ділянку, розташовану на території Селидівської міської ради Покровського району Донецької області за кадастровим номером 1413800000:02:000:1371, площею 0.0633 га, (пасовище) цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ІУ-ДН № 163431, виданого 25.03.2002 р. Селидівською міською радою Донецької області і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 13146, з описом меж згідно кадастру про земельну ділянку НВ-1409177722021, створеного 13.07.2021 р. за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, згідно реєстру № 816.

Заяви та клопотання сторін.

Відповідач ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , надала заяву, в якій позовні вимоги визнала.

Позивач та відповідачка ОСОБА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , надали заяву, в яких просили розглянути справу за їх відсутності.

Процесуальні дії у справі.

22.11.2023 р. було відкрито провадження, призначено підготовче засідання, витребувані докази за клопотанням позивача.

07.12.2023 р. закрито підготовче провадження та справу призначено до розгляду по суті.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Статтею 6 Конвенції також гарантується право на розгляд справи судом у "розумні строки". Слід відмітити, що у своїй практиці Суд підходив до цієї проблеми дуже індивідуально. Разом із тим, були встановлені певні критерії, в світлі яких слід оцінювати тривалість провадження це: складність справи; поведінка заявника; дії відповідних органів. Ці питання аналізувались судом у справі "Странніков проти України", де Суд дійшов висновку, що тривалість оскаржуваного процесу була надмірною та не відповідала вимозі „розумності строку".

У справі «Dilipak and Karakaya v. Turkey» (№ № 7942/05, 24838/05, рішення від 04.03.2014 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що можливість для сторін взяти участь у судовому розгляді випливає з предмету та мети статті 6 Конвенції, взятої вцілому. Крім того, принципи змагальності судового процесу та рівності сторін, навряд чи можливі без участі сторін у розгляді. ЄСПЛ наголосив, що система Конвенції вимагає від договірних держав вживати необхідних заходів для забезпечення ефективного здійснення прав, гарантованих статтею 6 Конвенції. Це передбачає, насамперед, що особи, стосовно яких судові провадження були розпочаті, повинні бути проінформовані про цей факт. Таким чином, в контексті указаної справи ЄСПЛ вирішував питання, чи прийняла влада необхідні заходи для повідомлення одного із заявників про порушення судового розгляду, і чи відмовився останній від свого права; якщо ні, то чи міг заявник домогтися нового змагального розгляду відповідно до національного законодавства.

З урахуванням зазначеного особа, яка не була присутньою під час розгляду справи, має право на адекватну, скорочену процедуру скасування рішення, а тому суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних доказів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову.

Суд, дослідивши надані матеріали та проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини, прийшов до наступного.

Згідно свідоцтв про народження, батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, що складається з житлового будинку та господарськими спорудами, що розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, за адресою: АДРЕСА_1 , та земельних ділянок, розташованих на території Селидівської міської ради Покровського району Донецької області за кадастровим номером 1413800000:02:000:1370, площею 4.5064 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та за кадастровим номером 1413800000:02:000:1371, площею 0.0633 га, (пасовище) цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 отримали Свідоцтва про право на спадщину за законом на зазначені земельні ділянки.

Суд наголошує, що з огляду на положення ЦПК України щодо компетенції суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Спор між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визнання права власності на земельні ділянки відсутній, вони отримали свідоцтва про право на спадщину за законом.

Таким чином, питання щодо визнання права власності згідно домовленості між спадкоємцями про визнання за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку, розташовану на території Селидівської міської ради Покровського району Донецької області за кадастровим номером 1413800000:02:000:1370, площею 4.5064 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ІУ-ДН № 163431, виданого 25.03.2002 р. Селидівською міською радою Донецької області і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 13146, з описом меж згідно кадастру про земельну ділянку НВ-1409177722021, створеного 13.07.2021 р. за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, а також земельну ділянку, розташовану на території Селидівської міської ради Покровського району Донецької області за кадастровим номером 1413800000:02:000:1371, площею 0.0633 га, (пасовище) цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що належить спадкодавцю на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ІУ-ДН № 163431, виданого 25.03.2002 р. Селидівською міською радою Донецької області і зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 13146, з описом меж згідно кадастру про земельну ділянку НВ-1409177722021, створеного 13.07.2021 р. за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру, згідно реєстру № 816 не входить до компетенції суду і є дискреційними повноваженнями нотаріуса, оскільки саме на нього згідно Закону покладені повноваження при посвідченні правочинів встановлення дійсних намірів кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину.

Враховуючи вищевикладене в задоволені цієї частини позову слід відмовити.

Згідно довідки КП «Селидівське БТІ» № 443 від 09.12.2021 р. станом на 01.01.2013 р. житловий будинок з усіма надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , числиться за ОСОБА_4 . Право власності на житловий будинок не оформлювалось. На земельній ділянці розташовано: житловий будинок А1, тамбур а1, тамбур 1а1, літня кухня Б1, літня кухня 1Б1, гараж Г1, тамбур В1, погріб п1, сарай С1, сарай 1В1, душ д1, убиральня у1, огорожа 1N, ворота 2N, навіс Н1. Загальна площа 58,0 кв.м., в тому числі житлова - 28,2 кв.м. Відповідно до технічного паспорту навіс Н-1 збільшення житлової площі на 1,3 кв.м. не є самочинно побудованими.

Постановою від 22.03.2023 р. ОСОБА_1 було відмовлено у вчиненні нотаріальної дії - видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , псля смерті його батька - ОСОБА_4 , з приводу не подання до нотаріальної контори оригіналі документів, необхідних для вчинення нотаріальної дії.

Зазначене також підтверджується повідомленням Першої селидівської державної нотаріальної контори та Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), Інформаційною довідкою зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори), наданими на виконання ухвали суду.

Таким чином,судом встановлено, що позивач в іншому порядку, аніж судовому, позбавлений можливості отримати Свідоцтво про право власності за законом на житловий будинок, а тому наявним вбачаються підстави для задоволення позову.

Суд враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові № 742/740/17 від 23 вересня 2020 року, в якій зазначено наступне.

На момент виникнення спірних правовідносин і введення будинку в експлуатацію питання набуття права власності регулювалося Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Постанова від 26 серпня 1948 року), які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.

Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п`яти як у місті, так і поза містом.

Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.

Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт побудови його з додержанням вимог цих актів законодавства.

Виникнення права власності на житловий будинок чинним на момент його побудови законодавством не пов`язувалося з проведенням його реєстрації.

Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Конституція України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 1 Конституції Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3 Конституції України).

Згідно з ч.1 ст.5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. При цьому, зі змісту ст.ст.55, 124 Конституції України та ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з вимогами ст. 76-81 ЦПК України засобами доказування у цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експерта, показання свідків. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст..16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до положень ст..1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст..1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно ст..1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Статтею 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно ст..1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до ст..377 ЦК України до особи, яка набула право власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об`єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об`єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об`єкта, у порядку та на умовах, визначених ЗК України. Істотною умовою договору, який передбачає перехід права власності на об`єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва, який розміщений на земельній ділянці і перебуває у власності відчужувача, є умова щодо одночасного переходу права власності на таку земельну ділянку (частку у праві спільної власності на неї) від відчужувача (попереднього власника) відповідного об`єкта до набувача такого об`єкта.

Згідно з п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», свідоцтво про право власності на спадок видається за письмовою заявою спадкоємцями, які прийняли спадок в порядку встановленим цивільним законодавством; у разі відмови нотаріуса в оформлені права на спадок особа може звернутись в суд за правилами позовного провадження.

Відповідно до ст. 66 Закону України «Про нотаріат» свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини, тобто за місцем останнього проживання спадкодавця, а якщо місце проживання спадкодавця невідоме, за місцезнаходженням нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд враховує ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» згідно з якою практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.

Так, право на захист власності викладено у ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка гарантує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Конвенція в ст. 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. На відміну від традиційного розуміння інституту права власності, ЄСПЛ тлумачить поняття «майно» (possessions) набагато ширше й у контексті ст. 1 Першого протоколу під «майном» розуміє не тільки «наявне майно» (existing possessions).

Принцип «пропорційності» тісно пов`язаний із принципом верховенства права: принцип верховенства права є фундаментом, на якому базується принцип «пропорційності», натомість принцип «пропорційності» є умовою реалізації принципу верховенства права і водночас його необхідним наслідком. Судова практика ЄСПЛ розглядає принцип «пропорційності» як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності.

Дотримання принципу «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Відповідно до правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду від 22 вересня 2021 р. №227/3750/19, визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Таким чином, суд повно і всебічно з`ясувавши обставини по справі, надані докази, прийшов до висновку, що позивач є спадкоємцем першої черги після смерті батька, своєчасно звернувся до нотаріальної контори за оформленням своїх спадкових прав, але на даний час з об`єктивних причин позбавлений можливості оформити свої спадкові права на житловий будинок в іншому порядку, аніж в судовому.

Оскільки обставини, викладені у позовній заяві, знайшли своє підтвердження під час дослідження доказів по справі, враховуючи визнання відповідачем ОСОБА_2 позову в частині визнання права власності на житловий будинок за позивачем, то позовні вимоги позивача є обгрутновані та підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 280, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , до Селидівської територіальної громади Донецької області, код ЄДРПОУ 04052962, юридична адреса: Донецька область, м.Селидове, вул..Європейська, 8, ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , про визнання права власності в порядку спадкування - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на жилий будинок загальною площею 58,0 кв.м., в тому числі житловою - 28,2 кв.м., з усіма будівлями та спорудами, а саме: житловий будинок А1, тамбур а1, тамбур 1а1, літня кухня Б1, літня кухня 1Б1, гараж Г1, тамбур В1, погріб п1, сарай С1, сарай 1В1, душ д1, убиральня у1, огорожа 1N, ворота 2N, відповідно до технічного паспорту навіс Н-1 збільшення житлової площі на 1,3 кв.м. не є самочинно побудованими, що розташовані на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності, за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволені решти позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається позивачем протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Суддя