Рішення

від 15.01.2024 по справі 504/3354/23

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 504/3354/23

провадження №2/504/859/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2024смт.Доброслав

Комінтернівський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді Доброва П. В.,

за участю секретаря судових засідань Данько Т.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комінтернівського районного суду Одеської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 адвоката Співака Олексія Миколайовича до Одеської регіональної філії Державного підприємства «Національні інформаційні системи», Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовом у якому просив зняти арешт з 1/6 частини будинку АДРЕСА_1 .

У обґрунтування позову зазначив, що йому належить 1/6 частина вищевказаного будинку, проте з Єдиного реєстру заборон йому стало відомо, що 11.07.2012 року за №12722570 Одеською філією ДП Інформаційний центр МЮУ було накладено арешт на належну йому частину будинку. Зазначений арешт був накладений на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження №27765171 від 09.07.2012 року ВДВС Комінтернівського РУЮ. Він звертався до Доброславського ВДВС із питанням щодо зняття арешту, однак через сплив часу виконавчі провадження були знищені. Зазначає, що оскільки на даний час відсутня інформація щодо відкритих виконавчих проваджень відносно нього, то наявний арешт порушує його конституційні права, у зв`язку із чим він вимушений звернутись до суду із вказаним позовом.

Представник позивача адвокат Співак О.М. у судове засідання не з`явився, надавши заяву про розгляд справи за його відсутність.

Представник Одеської регіональної філії державного підприємства «Національні інформаційні системи» В. Балан,надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив визнати Одеську філію ДП «НАІС» не належним відповідачем по даній справі, а у задоволенні позову відмовити. У обґрунтування відзиву зазначили, що Одеською філією ДП «НАІС» було зареєстроване в реєстрі заборон обтяження про накладення арешту на 1/6 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Підставою для реєстрації зазначеного рішення була постанова про арешт майна боржника та заборони та оголошення заборони на його відчуження №27765171 від 09.07.2021 ВДВС Комінтернівського РУЮ. Заявником та обтяжувачем по зазначеному обтяженню виступав ВДВС Комінтернівського РУЮ. Вказують, що ДП «НАІС» є самостійним окремим підприємством та з 03.07.2015 року повноваження адміністраторів реєстру, створення та забезпечення функціювання належить до компетенції Міністерства юстиції України, на даний час у ДП «НАІС» відсутні будь які технічні можливості для проведення реєстраційних дій у Державному реєстрі прав, у тому числі зняття арешту з будинку. Вказують, що позивач не навів належним чином, яким саме чином ДП «НАІС» порушив його права, а внесення інформації до державного реєстру речових прав не належить до компетенції ДП «НАІС».

Представник Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судовим розглядом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право приватної власності на жилий будинок від 06.09.1994 року, ОСОБА_1 належить 1/6 частина будинку АДРЕСА_1 .

Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, реєстратором: Одеська філія державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України було зареєстроване обтяження №12722570 на 1/6 частину житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі постанови про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження №27765171 від 09.07.2012 року ВДВС Комінтернівського РУЮ. Обтяжувачем та заявником значиться Відділ державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції.

Відповіддю в.о. начальника відділу Доброславського ДВС Гидирим А.М., позивачу повідомлено, що термін зберігання виконавчих проваджень сплив та виконавче провадження знищено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що позивачем не доведено, а судовим розглядом не встановлено порушення Одеської регіональної філії Державного підприємства «Національні інформаційні системи» прав та законних інтересів позивача, оскільки Одеська філія ДП «НАІС» здійснювало лише реєстраційні дії (шляхом внесення в реєстр відповідних відомостей на підставі постанови державного виконавця), а обтяжувачем та заявником значиться Відділ державної виконавчої служби Комінтернівського районного управління юстиції.

Ухвалюючи рішення, суд зазначає, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18.

Відмовляючи у задоволені позову, суд зазначає, що позивач пред`явив позовні вимоги до Одеської регіональної філії Державного підприємства «Національні інформаційні системи», яка не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідач не залучений. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не долучено копії оскаржуваної постанови, доказів того, що копія постанови відсутня у реєстратора, у даному випадку Одеській регіональній філії Державного підприємства «Національні інформаційні системи», позивачем надано не було, так само, як і не було заявлено вимоги про витребування зазначених доказів.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України та згідно з ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 82 ЦПК України передбачені підстави звільнення від доказування, зокрема, в ч.1 зазначеної статті визначено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Також, ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, про те можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участь у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Частиною 4 ст. 263 ЦПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм, викладені в постановах верховного Суду.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Захист права власності фізичних та юридичних осіб гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та Конституцією України.

Статті 15 та 16 ЦК України вказують, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статті 316, 317, 319, 321 ЦК України передбачають, що право власності є непорушним, власник речі має право користуватися, володіти та розпоряджатися своїми речовими правами на славний розсуд в незалежності від волі інших осіб.

Відповідно до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення з-під арешту.

Як вбачається з п. 2 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2016 року №5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна», позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником майна.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують в державах учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (Проніна проти України, №63566/00, пр.23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 р.).

Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов`язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів з власної ініціативи і зобов`язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів і в межах заявлених позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позов задоволенню не підлягає, у зв`язку з його недоведеністю.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір на користь позивача не стягується.

Керуючись ст.ст. 4, 5,11-13, 76-81, 128, 141, 142, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 16, 317, 321, 391 ЦК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 адвоката Співака Олексія Миколайовича до Одеської регіональної філії Державного підприємства «Національні інформаційні системи», Доброславського відділу державної виконавчої служби в Одеському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про зняття арешту з майна відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Добров П.В.