Постанова

від 16.01.2024 по справі 189/1150/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1517/24 Справа № 189/1150/23 Суддя у 1-й інстанції - Лукінова К. С. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів Барильської А.П., Макарова М.О.

при секретарі Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження»на заочне рішенняПокровського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 рокупо справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» про припинення права оренди земельної ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и л а:

У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження» (далі ТОВ «Відродження») про припинення права оренди земельної ділянки, витребування майна з чужого незаконного володіння, мотивуючи його тим, що вона є власницею земельної ділянки площею 1,31 га, кадастровий номер 1224255100:01:008:1562, яка розташована на території Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

Вказувала, що 13 грудня 2017 року між нею та ТОВ «Відродження» був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки. Відповідно до п.4.1 договору оренди земельної ділянки орендна плата сплачується до 30 листопада кожного року дії договору оренди.

Посилаючись на те, що орендарем не сплачено оренду плату за 2021-2022 роки у розмірі 7 810 грн., чим порушено умови договору, її неодноразові звернення про виплату орендної плати залишені без реагування, просила суд ухвалити рішення та стягнути з ТОВ «Відродження» на її користь заборгованість з виплати орендної плати за 2021-2022 роки в розмірі 7 810 грн; розірвати договір оренди земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер - 1224255100:01:008:1562, яка розташована на території Покровської селищної ради Синельниківського (Покровського) району Дніпропетровської області від 13 грудня 2017 року, укладений між нею та ТОВ «Відродження»; припинити право оренди ТОВ «Відродження» за договором оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право 27450945.

Заочним рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено. Вирішено питання відносно судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ТОВ «Відродження» ставить питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив рішення з порушенням норм матеріального й процесуального справа.

Апеляційна скарга мотивована тим, що вони не мали можливості передати ОСОБА_1 орендну плату, оскільки з початком війни люди змінювали своє місце проживання та вже після ухвалення заочного рішення перерахували грошові кошти за 2021,2022 та 2023 роки. Позивачка не надала суду докази того, що вона вела з ними листування з приводу нездійснення ними орендної плати.

Позивачка своїм правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів не находить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом першої інстанції і підтверджується матеріалам справи, що ОСОБА_1 , згідно державного акту на право приватної власності на землю серії І-ДП №065974, є власницею земельної ділянки, кадастровий номер 1224255100: 01:008:1562, розташованої на території Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.

Згідно з договором оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем ТОВ «Відродження» 13 грудня 2017 року, земельна ділянка, кадастровий номер 1224255100:01:008:1562, була передана в оренду відповідачу - ТОВ «Відродження».

Відповідно до даного договору відповідач зобов`язується протягом строку дії договору оренди земельної ділянки за кожен рік користування земельною ділянкою, не пізніше 30 листопада кожного року дії договору оренди земельної ділянки сплачувати орендну плату.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що умови договору оренди земельної ділянки, орендарем належним чином не виконуються та ним допущено заборгованість по орендній платі за 2021 та 2022 роки, тобто систематичне порушення умов договору. Факт систематичного порушення договору оренди земельної ділянки щодо внесення орендної плати є вичерпною підставою для розірвання такого договору, про що свідчить усталена судова практика Верховного Суду, яку слід урахувати при застосуванні норми права відповідно до вимог ч.4 ст.263 ЦПК.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Частиною першою статті 3 ЦК України встановлено, що загальними засадами цивільного законодавства є: неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом; свобода договору; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частинами першою-другою статті 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками (частина перша статті 78 ЗК України).

Частиною першою статті 792 ЦК України визначено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Частиною 1 ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч.ч.1,2 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.652 ЦК України, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувались при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінились настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір, або уклали б його на інших умовах. Якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимоги заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладання договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане, зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагались; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

За змістом ст.1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно зі статтею 13 цього Закону договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем (частина четверта статті 124 ЗК України).

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ч.1 ст.15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата. земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з п.«д» ч.1 ст.141 ЗК України підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, невиплата орендної плати або систематичне порушення строків виплати орендної плати є підставою для розірвання договору оренди.

У постановівід 04грудня 2019року усправі №183/1749/17Верховний СудУкраїни зробиввисновок проте,що неналежневиконання умовдоговору,а самечасткове невиконанняобов`язку зісплати орендноїплати такожє порушеннямумов договоруоренди земельноїділянки,яке даєправо орендодавцювимагати розірваннятакого договору,незважаючи нате,чи виплаченау подальшомузаборгованість,оскільки згіднозі статтею526ЦК Українизобов`язання маєвиконуватися належнимчином відповіднодо умовдоговору тавимог цьогоКодексу,іншихактів цивільногозаконодавства,а завідсутності такихумов тавимог -відповідно дозвичаїв діловогообороту абоінших вимог,що звичайноставляться.Сам фактсистематичного порушенняумов договоруоренди земельноїділянки щодосвоєчасної сплатиорендної платиє підставоюдля розірваннятакого договору,незважаючи нате,чи виплаченав подальшомузаборгованість.

Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору.

Докази мають бути належними, допустимими, достовірними.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.ст.76,77,78,79 ЦПК України).

Згідно з вимогами ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Колегією суддів встановлено що позивачка є власницею земельної ділянки площею 1,31 га, кадастровий номер 1224255100:01:008:1562, розташованої на території Покровської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області. 13 грудня 2017 року між нею та відповідачем ТОВ «Відродження» укладено договір оренди вказаної земельної ділянка. Відповідно до умов договору відповідач зобов`язується протягом строку дії договору оренди земельної ділянки за кожен рік користування земельною ділянкою, не пізніше 30 листопада кожного року дії договору оренди земельної ділянки сплачувати орендну плату (а.с.4,5-6).

Відповідачем допущено заборгованість з орендної плати, тобто порушено умови договору.

Згідно з ч.1 ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося в результаті випадку або дії непереборної сили.

Відповідачем вказаного факту не доведено.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що 22 листопада 2023 року вони сплати орендну плату за 2021, 2022 та 2023 року не може слугувати підставою для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позову, оскільки законність рішення перевіряється саме на момент його ухвалення.

Також колегіясуддів звертаєувагу нате,що орендаплата за2021рік заумовами договоруповинна булабути сплаченадо 30листопада 2021року,тобто щедо початку військової агресію рф проти України, яка стала підставою для запровадження в країні воєнного стану з 05.30 годин 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента від 24 лютого 2022 №64/2022.

Приведені в апеляційній скарзі інші доводи про те, що суд не повно дослідив та встановив обставини даної справи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Відродження»залишити без задоволення.

Заочне рішення Покровського районного суду Дніпропетровської області від 20 вересня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Е.Л.Демченко

Судді: А.П.Барильська

М.О.Макаров