Рішення

від 15.01.2024 по справі 467/1467/23

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 467/1467/23

2/467/23/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2024 року Арбузинський районний суд Миколаївської області

в складі: головуючої судді Кірімової О.М.

за участю секретаря судового засідання Розмеріци О.В.

позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Арбузинка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відділу освіти, культури, молоді та спорту Благодатненської сільської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Благодатненський ліцей Благодатненської сільської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньої заробітної плати мобілізованим та зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відділу освіти, культури, молоді та спорту Благодатненської сільської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Благодатненський ліцей Благодатненської сільської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньої заробітної плати мобілізованим та зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що згідно з наказом № 13 від 25 серпня 1999 року ОСОБА_1 був прийнятий на роботу на посаду вчителя фізики та інформатики Благодатненської середньої школи, де і працює по теперішній час.

Наказом № 20-од від 15 серпня 2022 року "Про затвердження нової редакції статуту і зміну назви навчального закладу" змінено назву загальноосвітнього закладу "Комунальний заклад Благодатненська загальноосвітня школа I-III ступенів Благодатненської сільської ради" на Благодатненський ліцей Благодатненської сільської ради Миколаївської області.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", ОСОБА_1 25 лютого 2022 року на підставі наказу ВГ ЗСУ від 22 лютого 2022 року №2 призваний на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Наказом директора школи №3-к від 25 лютого 2022 року вивільнено від роботи 25 лютого 2022 року вчителя фізики та інформатики ОСОБА_1 . Останньому забезпечено гарантоване збереження місця роботи, посади і середнього заробітку.

Службу в Збройних Силах України проходив до 21 липня 2023 року, а з 21 липня 2023 року звільнений на підставі пп. "г"п.2ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" (за сімейними обставинами).

Наказом начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Благодатненської сільської ради № 65-к від 20.07.2022 року ОСОБА_1 , як мобілізованому працівнику, з 19 липня 2022 року припинено нарахування середньої заробітної плати.

Позивач вважає наказ начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Благодатненської сільської ради № 65-к від 20.07.2022 року в частині припинення з 19 липня 2022 року нарахування йому, мобілізованому, середньої заробітної плати таким, що обмежує його права, як працівника даного закладу, суперечить законодавству про оплату праці, є протиправним та підлягає скасуванню, оскільки відповідно до положень ч.2ст. 57 Закону України "Про освіту"за ним має зберігатися середній заробіток під час проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просив: - визнати протиправним та скасувати наказ № 65-к від 20.07.2022 року "Про припинення виплати середньої заробітної плати мобілізованим" виданий начальником відділу освіти, культури, молоді та спорту Благодатненської сільської ради ОСОБА_2 , в частині припинення з 19 липня 2022 року нарахування середньої заробітної плати мобілізованому ОСОБА_1 ; - зобов`язати відділ освіти, культури, молоді та спорту Благодатненської сільської ради нарахувати та виплатити середньомісячну заробітну плату вчителю фізики та математики ОСОБА_1 за період з 19 лютого 2022 року по 21 липня 2023 рік. Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження виплати заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць.

Ухвалою суду від 30.11.2023 року відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено провести в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову.

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та просив суд їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, надіслав на адресу суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Благодатненський ліцей Благодатненської сільської ради Миколаївської області наділала на адресу суду заяву про розгляд справи без участі її представника, та просила відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву.

Суд, вислухавши позивача, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому їх дослідженні, а також оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, керуючись принципом верховенства права, приходить до наступного.

Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно дост. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року за№ 3477-IVзастосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі Конвенція), ратифікованоїЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97 ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайновіта майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст. 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч. 2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається та підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 відповідно до наказу № 13 від 25 серпня 1999 року був прийнятий на роботу на посаду вчителя фізики та інформатики Благодатненської середньої школи ( а.с.6-7).

У зв`язку з введенням в Україні воєнного стану, 25 лютого 2022 року позивач на підставі наказу ВГ ЗСУ від 22 лютого 2022 року був призваний на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (а.с.10).

Наказом директора школи №3-к від 25 лютого 2022 року відповідно до Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", ст. 119 КЗпП України, на підставі повідомлення начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , вчителя фізики та інформатики ОСОБА_1 вивільнено від роботи 25 лютого 2022 року. Останньому забезпечено гарантоване збереження місця роботи, посади і середнього заробітку (а.с.8).

Наказом №20-од від 15 серпня 2022 року "Про затвердження нової редакції статуту і зміну назви навчального закладу" змінено назву загальноосвітнього закладу "Комунальний заклад Благодатненська загальноосвітня школа I-III ступенів Благодатненської сільської ради" на Благодатненський ліцей Благодатненської сільської ради Миколаївської області (а.с.11).

Наказом начальника відділу освіти, культури, молоді та спорту Благодатненської сільської ради О. Третяк № 65-к від 20.07.2022 року вчителю фізики та математики ОСОБА_1 , як мобілізованому працівнику, з 19 липня 2022 року припинено нарахування середньої заробітної плати (а.с.9).

З оспорюваного наказу встановлено, що підставами для його видання був Закон України «Про внесення змін до деяких Законів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-IХ.

За змістом положеньст.19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцієюта законами України.

Згідно ст.24 Конституції Українигарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно дост. 46 Конституції Українигромадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, частковоїабо тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 48 Конституції України передбачено, що кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім`ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до положень ч.ч.1-3 ст.1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року №2232-XII (ЗаконУкраїни №2232-XII) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону України №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно ч.2 ст. 39 Закону України №2232-XII громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту", частиною другою статті44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту", частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-ІХ внесено зміни та у ч.3 ст.119 КЗпП України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", прийнятий Верховною Радою України 01липня 2022 року, набрав чинності 19 липня 2022 року, а отже з 19 липня 2022 року ч.3ст.119 КЗпП Українидіє в наступній редакції: за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Відтак, компенсація з бюджету середнього заробітку на підприємстві (в установі/організації), де працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та форми власності здійснюється по 18липня 2022 року включно, тобто до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01 липня 2022 року.

Тому, з 19 липня 2022 року правові підстави для збереження середнього заробітку за працівником, призваним на військову службу, відсутні.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в рішенні від 26 грудня 2011 року №20-рп/2011, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1ст.17 Конституції Україниє найважливішою функцією держави.

Конституційний Суд України у пункті 2.3 рішення від 22 травня 2018 року №5-р/2018 сформулював юридичну позицію, відповідно до якої держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте, держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю.

У п.3 вказаного рішення зазначено, що Верховна Рада України, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей держави та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати або поновлювати такі пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а отже, не можуть розглядатися як конституційні права, свободи та гарантії їх реалізації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» також констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі «Кйартан Асмупдсон проти Ісландії» від 12 жовтня 2004 року.

Зважаючи на викладені норми закону, правові позиції Конституційного Суду України та Європейського суду, посилання позивача на те, що оскаржуваний наказ звужує його права і свободи та об`єктивно призводить до погіршення становища, є неспроможними.

Враховуючи, що Прикінцевими та перехідними положеннямиЗакону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-1Xне визначено особливостей застосування нормч.3 ст.119 КЗпП України, то з дня набрання чинностіЗакону України №2352-IXза працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу слід зберігати лише місце роботи (посаду).

НатеперЗакон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01липня 2022 року №2352-IXє чинним та обов`язковим до виконання.

Мінекономіки у листі від 28 липня 2022 року за №2498/4/4.1-ЗВ-22а з посиланням наЗакон України №2352-IXта оновлену редакцію ч.3ст.119 КЗпП Українивказувало про те, що за працівниками, призваними (прийнятими) на військову службу як до 19 липня 2022 року, так і після цієї дати, передбачено обов`язок збереження лише місця роботи і посади.

Таким чином, з моменту набрання чинностіЗаконом України №2352-IXне вбачається правових підстав для продовження виплати роботодавцем середньої заробітної плати працівникам, які були призвані на військову службу, з дня набрання чинності Законом.

З наведеного вбачається, що положення ч.3 ст.119 КЗпП Українив частині збереження за позивачем середнього заробітку на час перебування на військовій службі поширювалися на нього до 19 липня 2022 року, тобто до дня набрання чинності Законом України №2352-IX. Починаючи з 19 липня 2022 року, відповідач був позбавлений права зберігати за позивачем середній заробіток, оскільки відповідні положення ч.3 ст.119 КЗпП Українибули виключені.

При цьому, припинення відповідачем нарахування та виплати середнього заробітку позивачу було спрямовано на приведення трудових правовідносин з позивачем у відповідність до вимог Закону.

З часу набрання чинностіЗаконом України № 2352 -IXраніше існуючі трудові правовідносини осіб, які призвані на військову службу, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням. У зв`язку з цим із 19 липня 2022 року за такими особами не зберігається середній заробіток за місцем роботи на час проходження ними військової служби. Натомість їм виплачується грошове забезпечення військовослужбовця в установленому законом розмірі.

За такого, саме з 19 липня 2022 року законодавчо врегульовано питання виплат грошового забезпечення військовослужбовцям, які мають здійснюватися за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно доЗакону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тому на роботодавця не покладається обов`язок по збереженню та виплаті середнього заробітку за особами, визначеними в ч.3ст.119 КЗпП України.

Суд не бере до уваги доводи позовної заяви щодо переваги в застосуванні положень ч.2ст. 57 Закону України "Про освіту"над нормами ч.3ст. 119 КЗпП Україниз огляду на таке.

Як визначеност. 4 КЗпП України, законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю Українита інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Отже, інші акти законодавства України повинні прийматися у відповідності до норм цьогоКодексу.

Разом з тим, щодо питання пріоритетності норм закону висловилася Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 червня 2021 року у справі №334/3161/17, а також про такий спосіб вирішення колізії нормЦК Україниз нормами інших законів - з констатацією пріоритету норм цьогоКодексунад нормами інших законів підтримувався як Конституційним Судом України (рішення від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012), так і Верховним Судом України (постанови від 30 жовтня 2013 року у справі №6-59цс13, від 16грудня2015 у справі №6-2023цс15). Відповідно дост.4 ЦК України Закон України № 1952 -ІVне міг встановлювати інші правила, аніж передбаченоЦК України.

У рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012вказано: "Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини рішення від 03 жовтня 1997 року №4-зп). Виходячи з наведеного, Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу".

Конституційний Суд у цьому рішенні вказав, що зазначення уЦК Українипро необхідність прийняття інших законів відповідно до цьогоКодексує достатньою підставою вважати, що норма Кодексу превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням Кодексу.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and others v. the United Kingdom) та ін.).

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку, з урахуванням вимогст.4 КЗпП України, яка вказує на те, що інші акти законодавства України мають бути прийняті відповідно до норм цього Кодексу, слід застосовувати норми ч.3 ст. 119 КЗпП України, в які внесено зміни, що діють з 19липня 2022 року.

Разом з тим, відповідно дост. 9-1 КЗпП Українипідприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не виносив відповідного рішення про покладення на себе обов`язку зі збереження середнього заробітку після 19 липня 2022 року за працівниками освітніх закладів, які перебувають на військовій службі.

Враховуючи вищевказані обставини суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з вищевикладених підстав.

Така ж позиція викладена в постановах Верховного Суду від 16 листопада 2023 року(справа № 449/995/22 провадження № 61-9419св23), від 18грудня 2023року(справа№ 449/990/22провадження № 61-10685св23), від 22 листопада2023 року (справа № 711/5198/22)

Згідно зіст. 133 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, то з позивача слід було б стягнути 1073,60 грн. судового збору. Проте, позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.1 ч.1ст.5 Закону України "Про судовий збір".

Відповідно до положеньст. 141 ЦПК України, та враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до п.1 ч.1 ст.5 ЗУ «Про судовий збір», а судом ухвалюється рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, судові витрати по сплаті судового збору відносяться на рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відділу освіти, культури, молоді та спорту Благодатненської сільської ради Миколаївської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: Благодатненський ліцей Благодатненської сільської ради Миколаївської області про визнання незаконним та скасування наказу про припинення виплати середньої заробітної плати мобілізованим та зобов`язання нарахувати та виплатити заробітну плату відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 16 січня 2024 року о 08 годині 00 хвилин.

Суддя Арбузинського

районного суду О.М. Кірімова