Постанова

від 09.01.2024 по справі 920/395/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2024 р. Справа№ 920/395/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коробенка Г.П.

суддів: Кравчука Г.А.

Козир Т.П.

за участю секретаря судового засідання Огірко А.О.

за участю представника(-ів): згідно з протоколом судового засідання від 09.01.2024

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сумбуд"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 16.08.2023 (повний текст складено та підписано 21.08.2023)

у справі №920/395/23 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Сумбуд"

до Коробко Олени Юріївни

про визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до господарського суду Сумською області з позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір про надання поворотної фінансової допомоги від 22.12.2015 року №22/12-15, укладений між Приватним акціонерним товариством "Сумбуд" і фізичною особою-підприємцем Коробко Оленою Юріївною, з моменту укладення.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.08.2023 у позові Приватного акціонерного товариства "Сумбуд" до відповідача: Коробко Олени Юріївни про визнання договору недійсним - відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Сумбуд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Сумської області від 16.08.2023у справі №920/395/23 скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невірне застосування норм матеріального права. Скаржник стверджував, що саме укладення договору про надання поворотної фінансової допомоги від 22.12.2015 №22/12-15 свідчить про факт зловмисної домовленості між представником позивача та відповідачем, а передання відповідачу на тривалий строк грошових коштів підприємства на умовах відсутності будь-якої компенсації за користування коштами суперечить статутним завданням товариства та інтересам акціонерів товариства, тому що ці дії не спрямовані на отримання прибутку.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2023 апеляційну скаргу у справі №920/395/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Коробенко Г.П., судді: Козир Т.П., Шаптала Є.Ю.

Через систему "Електронний суд" 08.09.2023 до суду від позивача надійшли доповнення до змісту апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.09.2023 витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відкладено вирішення питання щодо подальшого руху справи.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Сумбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 16.08.2023 у справі №920/395/23 та призначено судове засідання на 23.11.2023.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023, у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №920/395/23.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.11.2023, справу №920/395/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Коробенко Г.П. (головуючий), судді: Козир Т.П., Кравчук Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.11.2023 ухвадено здійснювати розгляд апеляційної скарги спочатку колегією суддів у складі: Коробенка Г.П. (головуючий, доповідач), Козир Т.П., Кравчук Г.А., яка визначена протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями 23.11.2023. Розгляд апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Сумбуд" на рішення Господарського суду Сумської області від 16.08.2023 у справі №920/395/23 призначено на 09.01.2024.

Через систему "Електронний суд" 06.12.2023 до суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечив доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, просив залишити рішення Господарського суду Сумської області від 16.08.2023 без змін.

У судове засідання 09.01.2024 представники сторін не з`явилися, про розгляд справи повідомлені шляхом доставки процесуальних документів в Електронний кабінет, що підтверджується довідками про доставку електронного документу від 25.12.2023.

Відповідно до частини п`ятої статті 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) у порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів). Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Оскільки явка представників учасників справи в судове засідання не була визнана обов`язковою, зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення сторін про місце, дату і час судового розгляду, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та відповідача.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового акту, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні чи скасуванню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи слідує та встановлено судом, що 22.12.2015 між Приватним акціонерним товариства "Сумбуд" та Фізичною особою-підприємцем Коробко Оленою Юріївною було укладено договір про надання поворотної фінансової допомоги №22/12-15, за умовами якого позикодавець (позивач) надає позичальнику (відповідачу) поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов`язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1. договору).

Поворотна фінансова допомога (надалі допомога) - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами. (Згідно п.п.14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України) (п. 1.2. договору).

Відповідно до п. 3.1. договору поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31 грудня 2025 року.

Позивач просить суд застосувати до спірного договору положення ст. 232 ЦК України та визнати його недійсним, з огляду на те, що спірний договір укладено без дотримання майнових інтересів товариства та його акціонерів, всупереч господарським завданням товариства (отримання прибутку), що свідчить про наявність дефекту волі юридичної особи, спотвореної її уповноваженим представником, який зловживаючи наданими йому повноваженнями створив передумови для виведення грошових коштів з обігу товариства на строк до 10 років без можливості будь-якої компенсацій за користування коштами з боку їх отримувача - відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно статті 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Таким чином, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними, а також доведено наявність порушеного права.

Позивач вказує, що спірний договір підписаний від імені позивача головою правління ПАТ "Сумбуд" Бритовим О.Б. укладено не в інтересах юридичної особи за умови порушення приписів матеріального права, а саме ст. 92, 232, 237, 238 Цивільного кодексу України, принципів розумності і добросовісності, з порушенням визначених повноважень, та вчинений внаслідок зловмисної домовленості сторін (виведення активів товариства, при тому, що позивач будь-яких коштів за наслідками вчинення договору не отримав і не отримає), а отже, спірний правочин призвів до втрати підприємством позивача можливості отримати прибуток.

Частиною 4 ст. 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17 зазначено, що ч. 3 ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №357/6663/16-ц зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:

1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;

3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

У постанові від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині застосування ст. 232 ЦК України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Відповідний висновок, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя також викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/14138/18, у якій враховано позицію Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 07.12.2018 у справі №910/7547/17 щодо того, що є зловмисною домовленістю.

Крім цього, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц міститься висновок, що тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Відповідний висновок також міститься у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №182/3593/17.

Також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №753/7290/17 міститься висновок про те, що за змістом ст. 232 ЦК України необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Тобто, Верховним Судом сформовано позицію, відповідно до якої необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 238 ЦК України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Тобто, правочин завжди має вчинятися в інтересах сторони, яку представляють.

З метою забезпечення інтересів цієї особи представнику заборонено вчиняти правочин у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є.

Правило, передбачене частиною 3 статті 238 ЦК України, покликане гарантувати інтереси особи, яку представляють, від можливих зловживань з боку представника.

При цьому словосполучення "у своїх інтересах" слід розуміти таким чином, що представник не може вчиняти від імені особи, яку він представляє, правочин щодо себе особисто (тобто бути стороною цього правочину) або іншим шляхом на шкоду інтересам довірителя, в тому числі на користь інших осіб, включаючи і тих, представником яких він одночасно є.

Зазначена норма права передбачає також добросовісність поведінки особи-представника, який діє від імені іншої особи на підставі довіреності або в силу своїх повноважень.

Законом не встановлено виключного переліку обставин, які свідчать про недобросовісність дій. Проте, з огляду на загальні засади здійснення цивільних прав (статті 12 Цивільного кодексу України), висновок про добросовісність поведінки особи залежить від того, чи відповідало укладення договору її внутрішній волі, чи бажала ця особа реального настання правових наслідків, що обумовлені договором, і чи настали такі наслідки насправді.

Судом встановлено, що позивач жодними доказами не підтверджено наявності зловмисної домовленості представника Бритова О.Б. із відповідачем, а лише у позові констатовано про наявність, з точки зору позивача, такої домовленості.

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявності усіх ознак правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони, отже відсутні підстави для визнання недійсним договору про надання поворотної фінансової допомоги від 22.12.2015 року №22/12-15 відповідно до ст. 232 ЦК України, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Твердження апелянта викладені в апеляційній скарзі про те, що саме укладення спірного договору свідчить про факт зловмисної домовленості між представником позивача та відповідачем, є безпідставними та відхиляються апеляційним судом, оскільки сам лише факт укладення договору не може свідчити про зловмисну домовленість сторін.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Щодо доводів апелянта стосовно того, що передання відповідачу на тривалий строк грошових коштів підприємства на умовах відсутності будь-якої компенсації за користування коштами, суперечить статутним завданням товариства та інтересам акціонерів товариства, тому що ці дії не спрямовані на отримання прибутку, є необґрунтованими та відхиляються колегією суддів, оскільки передача грошових коштів у вказаному розмірі та на вказаний строк є погодженими сторонами умовами спірного договору, доказів у підтвердження неправомочності підписанта спірного договору чи вжиття дій з перевищенням його повноважень, позивачем до матеріалів справи не долучено, відтак відсутні підстави вважати, що договір від 22.12.2015 суперечить господарським зобов`язанням товариства.

Усі інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами перегляду даної справи колегія суддів дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місцевого господарського суду, скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується із здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 255, 267-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Сумбуд" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 16.08.2023 у справі №920/395/23 залишити без змін.

Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Сумбуд".

Матеріали справи №920/395/23 повернути Господарському суду Сумської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано 15.01.2024

Головуючий суддя Г.П. Коробенко

Судді Г.А. Кравчук

Т.П. Козир