Вирок

від 16.01.2024 по справі 295/9216/23

БОГУНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЖИТОМИРА

Справа №295/9216/23

Категорія 387

1-кп/295/351/24

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.01.2024 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участі: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Житомира матеріали кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за №62023240020000624 від 07.06.2023 на підставі обвинувального акту відносно:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Євсуг Біловоцького району Луганської області, громадянина України, неодруженого, дітей не має, з середньо-спеціальною освітою, військовослужбовця, учасника бойових дій, раніше не судимого, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , тел. НОМЕР_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 , будучи військовослужбовцем військової служби за контрактом, перебуваючи на посаді стрільця-помічника гранатометника 3 десантно-штурмового відділення 2 десантно-штурмового взводу 2 десантно-штурмової роти в/ч НОМЕР_2 , в порушення вимог ст. ст. 11, 16, 40, 49, 128, 200 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, ст. ст. 3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи з прямим умислом, з особистих мотивів та з метою тимчасово ухилитись від військової служби, без дозволу відповідних командирів (начальників) та без поважних причин, в умовах воєнного стану, о 08 год. 00 хв. 26.06.2022 не з`явився на службу до пункту тимчасової дислокації - оперативної групи військової частини НОМЕР_2 за адресою: АДРЕСА_3 та проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його із виконанням службових обов`язків до 12.07.20263, коли прибув до другого слідчого відділу (з дислокацією у м. Житомирі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому за адресою: АДРЕСА_4 , чим закінчив вчинення злочину.

За час відсутності у військовій частині НОМЕР_2 та оперативній групі військової частини НОМЕР_2 солдат ОСОБА_4 в період часу з 26.06.2022 по 12.07.2023 обов`язки військової служби не виконував, перебуваючи поза межами військової частини, правоохоронні органи або органи державної влади про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення військової частини НОМЕР_2 та його причини не повідомив та проводив час на власний розсуд.

Кримінальна відповідальність за вчинене передбачена ч.5 ст.407 КК України, а саме за нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад один місяць, вчиненому в умовах воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вказав, що обвинувачення йому зрозуміле, вину у вчиненні інкримінованому йому кримінальному правопорушенні визнає повністю. Пояснив, що проходить військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_2 . Після початку повномасштабного вторгнення перебував у Донецькій області, де був двічі поранений в ході бойових дій, проходив лікування та перебував на навчанні. Після повернення з навчання 26.06.2022 року не з`явився на службу і проводив час на власний розсуд до 12.07.2023 року. Вільний час використовував на власний розсуд за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_5 , обов`язки військової служби не виконував. 12.07.2023 самостійно прибув із зізнанням про вчинене до Другого СВ (з дислокацією у м. Житомирі) ТУ ДБР розташованого у місті Хмельницькому. Вину визнає в повному обсязі, щиро розкаюється у вчиненому та планує продовжити проходити службу.

Враховуючи, що обвинувачений ОСОБА_4 свою вину визнав повністю, обставини справи ніким із учасників судового розгляду не оспорюються, обвинувачений та інші учасники правильно розуміють зміст цих обставин, сумнівів у добровільності їх позиції не має та їм роз`яснено про позбавлення права оспорювати ці фактичні обставини справи в апеляційному порядку, суд, відповідно до ч.3 ст. 349 КПК України, прийшов до висновку про недоцільність дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються та вважає можливим обмежити обсяг дослідження доказів допитом обвинуваченого та письмових матеріалів, що характеризують його особу.

Таким чином, оцінюючи надані сторонами кримінального провадження докази, кожен з точки зору належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність - з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд доходить висновку про доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 за нез`явлення вчасно на службу без поважних причин, тривалістю понад один місяць, вчиненому в умовах воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби), при встановлених судом фактичних обставинах, поза розумним сумнівом, а його дії правильно кваліфіковані за ч.5 ст.407 КК України.

Призначаючи міру покарання, суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_4 відповідно до ст.12 КК України вчинив тяжкий злочин, вперше притягується до кримінальної відповідальності. На обліку у спеціалізованих медичних установах не перебуває. За місцем несення військової служби характеризувався позитивно. Брав участь у бойових діях та захисті територіальної цілісності України від агресора. Вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав, щиро каявся.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому у відповідності до вимог ст.66 КК України суд визнає щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та з`явлення із зізнанням.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у відповідності до вимог ст.67 КК України судом не встановлені.

За таких даних про особу обвинуваченого, з урахуванням обставин, які пом`якшують покарання обвинуваченого та відсутність обтяжуючих, а також з врахуванням сукупності всіх обставин, які характеризують особу винного, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції статті кримінального закону з випробуванням виходячи з такого.

Відповідно до ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з ч. 2, 3 ст. 4 КК України злочинність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння.

Часом вчинення кримінального правопорушення визнається час вчинення особою передбаченої законом про кримінальну відповідальність дії або бездіяльності.

При цьому суд зазначає, що інкриміноване обвинуваченому кримінальне правопорушення було вчинене до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо особливостей несення військової служби в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці» від 13 грудня 2022 року № 2839-IХ, яким були внесені відповідні зміни до КК України, в тому числі й до ч. 1 ст. 75 КК України та визначені обмеження щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, передбачене ст.ст. 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці. Так, положення ч. 2 ст. 5 КК України визначають, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі. Тобто, оскільки зміни до ч. 1 ст. 75 КК України були внесенні з 27 січня 2023 року, які погіршують становище особи, тому не можуть бути застосовані та не мають зворотної дії в часі.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти, згідно з частиною першою статті 9 Конституції України, є частиною національного законодавства України.

Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до вимог ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Загальні засади призначення покарання (ст. 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Таким чином, вирішення судом питання про призначення обвинуваченому ОСОБА_4 покарання ґрунтується на наведених вище вимогах.

Повною мірою врахувавши вказані обставини, а також зваживши на другорядну роль кари як мети покарання, суд доходить висновку про те, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 є можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі з встановленням іспитового строку, який буде достатнім для того, щоб засуджений в умовах здійснення контролю за його поведінкою довів своє виправлення.

На думку суду, такий захід примусу відповідає меті покарання, є співрозмірним характеру вчиненого діяння, його наслідкам та особі винного.

Натомість судом не встановлено обставин, які свідчили б про неможливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання у виді позбавлення волі.

Запобіжний захід обвинуваченому не обирався.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Речові докази та процесуальні витрати по кримінальному провадженню відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження не застосовувались.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на п`ять років.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбуття призначеного покарання, якщо він протягом трьох років не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до ст. 76 КК України, в період іспитового строку покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Здійснення нагляду за виконанням ОСОБА_4 обов`язків покласти на командира відповідної військової частини, а в разі звільнення з військової служби - на уповноважений орган з питань пробації.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

На вирок можуть бути подані учасниками судового провадження апеляційні скарги до Житомирського апеляційного суду через Богунський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1