Рішення

від 16.01.2024 по справі 910/16791/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2024Справа № 910/16791/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Бондарчук В. В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Формат», Київська обл., Бучанський р-н, с. Петропавлівська Борщагівка

до Акціонерного товариства «Українська залізниця», м. Київ

про стягнення 107 724,60 грн,

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Порт Формат» (далі - ТзОВ «Порт Формат»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - АТ «Українська залізниця»/відповідач) про стягнення 107 724,60 грн - збитків, завданих внаслідок втрати вантажу під час перевезення.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 01.11.2023 позовну заяву ТзОВ «Порт Формат» залишив без руху, встановив позивачу спосіб та строк усунення недоліків поданої позовної заяви.

10.11.2023 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 13.11.2023 позовну заяву прийняв до розгляду та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29.11.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та клопотання про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності.

Зокрема, у поданому відзиві на позовну заяву АТ «Українська залізниця» заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що вантажовідправником під час заповнення залізничної накладної №47502364 помилково зазначено невірну масу вантажу.

11.12.2023 до канцелярії суду від позивача надійшли відповідь на відзив та заперечення на клопотання відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

21.10.2021 ПрАТ «Дніпровський завод мінеральних добрив» завантажило мінеральні добрива та передало вантаж для перевезення АТ «Укрзалізниця» зі станції «Правда» Придніпровської залізниці до станції призначення «Хощевато» Одеської залізниці за залізничною накладною №47502364 у вагон №67852681.

Відповідно до ст. 6 Статуту залізниць України та пункту 2.1. Правил оформлення перевізних документів, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Так, згідно із п. 20, п. 24 та п. 28 залізничної накладної №47502364: вид вантажу - суперфосфат подвійний, вид пакування - контейнер, кількість місць - 78, маса вантажу - 63 960 кг, вантаж розміщено й закріплено згідно із п. 5.9. гл. 9 додатка 3 до УМВС, відповідальний за розміщення та кріплення вантажу нач. Дільниці - Пильчук І..С. Вантаж завантажено вантажовідправником.

Під час перевезення на станції «Імені Тараса Шевченка» Одеської залізниці, складено комерційний акт № 420008/31/1, в якому зазначено, що над 1 люком 6 мішків, над 6,7 люками 12 мішків, нижче зовнішнього навантаження 400 мм. При огляді на знеструмленій 28 колії у вагоні №67852681 виявлено: по документам зазначено у верхньому ярусі 39 місць. Фактично прораховується 39 мішків, завантажено у 2 яруси в рівень бортів, мішки верхнього ярусу запломбовані пластмасовими пломбами, які в документі не зазначені, по ходу поїзда над 1 люком 6 мішків, над 6,7 люком 12 мішків нижче зовнішнього навантаження 400 мм, пластмасові пломби відсутні. Над 3, 4, 5 люками на 4 мішках пластмасові пломби також відсутні.

Фактична маса брутто вагона склала 80 250 кг, тара вагона з ПД 22 400 кг. Маса вантажу нетто за ПД 63 960 кг, вага відправником визначена на вагонних вагах. Фактична маса вантажу нетто 57 850 кг, що менше документу на 6 110 кг.

Отже, із позовної заяви вбачається, що відповідач, як перевізник, належним чином не виконав зобов`язань щодо збереження вантажу під час перевезення, внаслідок чого зобов`язаний відшкодувати позивачу вартість недостачі вантажу, прийнятого до перевезення згідно залізничної накладної №47502364 у розмірі 107 724,60 грн.

За таких обставин, ТзОВ «Порт Формат» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення 107 724,60 грн - вартості недостачі вантажу, внаслідок незбереження під час його перевезення.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором перевезення перевізник зобов`язаний доставити довірений йому відправником вантаж в пункт призначення і видати його уповноваженій на отримання вантажу особі.

Згідно частини 2 статті 924 ЦК України перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини.

Статтею 920 ЦК України обумовлено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Відповідно до статті 12 Закону України «Про залізничний транспорт» залізниці повинні забезпечувати збереження вантажів на шляху слідування та на залізничних станціях.

Статтею 23 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що перевізники несуть відповідальність за зберігання вантажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу в межах, визначених Статутом залізниць України. Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що за незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли із незалежних від них причин.

Стаття 110 Статуту залізниць України передбачає, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з часу його прийняття до перевезення і до моменту видачі одержувачу.

Згідно зі статтею 113 Статуту залізниць України за незбереження прийнятого до перевезення вантажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача чи пошкодження виникли з незалежних від перевізника причин.

Статтею 623 ЦК України зазначено, що боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Положення частини 2 статті 623 ЦК України кореспондується зі змістом статті 74 ГПК України, відповідно до яких кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, якщо кредитор пред`являє вимогу про відшкодування реальної шкоди та/або упущеної вигоди, він має надати докази наявності таких збитків (платіжні або інші документи, що підтверджують витрати, документи, що підтверджують наявність упущеної вигоди тощо).

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно частин 1 та 2 статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Згідно із частиною 5 статті 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до частини 1 статті 30 Статуту залізниць України завантаження вантажів у вагони (контейнери), а також вивантаження з них здійснюється відправниками та одержувачами.

За змістом статті 31 Статуту залізниць України залізниця зобов`язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери. Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці.

Згідно зі статтею 32 Статуту залізниць України вантажі повинні завантажуватись без перевищення вантажопідйомності вагона (контейнера). Відправник зобов`язаний підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з виконанням Технічних умов. Перелік вантажів, перевезення яких допускається на відкритому рухомому складі, встановлюється Правилами.

Матеріалами справи підтверджується, що завантаження у вагон №67852681 здійснено вантажовідправником.

Слід зазначити, що відповідно до пункту 28 Правил приймання вантажів до перевезення, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 № 644, вантажі, завантажені відправниками у вагони закритого типу (криті, ізотермічні, хопери, цистерни тощо) та контейнери, приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера), пломб (ЗПП), без перевірки вантажу. Вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України залізниця має право перевірити правильність відомостей про вантаж, зазначених відправником у накладній, на станції відправлення, під час перевезення та на станції призначення.

Приписами частини 3 статті 917 ЦК України визначено право перевізника відмовитися від прийняття вантажу, що поданий у тарі та (або) упаковці, які не відповідають встановленим вимогам, а також у разі відсутності або неналежного маркування вантажу.

Судом встановлено, що вантаж прийнятий залізницею до перевезення без зауважень, оскільки залізнична накладна №47502364 таких відміток не містить.

За вказаних обставин, судом не приймаються до уваги доводи відповідача щодо невірно зазначеної вантажовідправником маси вантажу у залізничній накладній №47502364.

Згідно статті 26 Закону України «Про залізничний транспорт» обставини, які можуть служити підставою для матеріальної відповідальності перевізників вантажу засвідчуються актами; порядок і терміни складення актів визначаються Статутом залізниць України.

Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць; для засвідчення маси і кількості вантажу з даними, зазначеними у транспортних документах, складається комерційний акт.

Відповідно до статті 130 Статуту залізниць України право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу має одержувач - за умови пред`явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу.

Статтею 133 Статуту залізниць України передбачено, що передача іншим організаціям або громадянам права на пред`явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.

Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений відповідним актом, зокрема відповідно до комерційного акту №420008/31/1, недостача товару у вагоні №67852681 складає 6 110 кг.

Отже, залізниця зобов`язана відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управлена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина 1 статті 22, стаття 611, частина 1 статті 623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно частини 2 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Статтею 115 Статуту залізниць України передбачено, що вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.

На підтвердження вартості втраченого вантажу позивачем надано суду рахунок на оплату №450 від 01.10.2021 та видаткову накладну №1061 від 21.10.2021, які містяться в матеріалах справи.

Так, вартість 1 тони відвантажених мінеральних добрив складає 14 917,00 грн без ПДВ.

У пункті 2.7 роз`яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 № 04-5/601 зазначено, що згідно зі статтею 924 Цивільного кодексу України, статтею 314 Господарського кодексу України і статей 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної. Вартість вантажу, що перевозиться з оголошеною вартістю, визначається у такому ж порядку (пункт 4 Правил перевезення вантажів з оголошеною вартістю).

Відповідно до частини 2 статті 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.

Згідно із пунктом "г" статті 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли недостача вантажу не перевищує норм природної втрати і граничного розходження визначення маси.

За змістом пункту 27 Правил видачі вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, вантаж вважається доставленим без утрати, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначенні маси нетто.

При видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить: 1) 2 % маси, зазначеної в перевізних документах: вантажі рідкі або здані до перевезення в сирому (свіжому) або у вологому стані; руда марганцева і хромова; кварцити у подрібненому стані (фракції 0 - 6 мм); мідний купорос; хімічна сировина навалом; солі; фрукти свіжі; овочі свіжі; шкіра оброблена і мокросолона; тютюн; м`ясо свіже; 2) 1,5 % маси, зазначеної в перевізних документах: вугілля деревне; будівельні матеріали; кварцити в кусках; жири; риба солона; мінеральні добрива; 3) 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; вовна немита; мило; м`ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м`ясні всякі; 4) 0,5 % маси всіх інших вантажів.

Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються:

- від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці;

- від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.

Отже, підсумовуючи наведене вище, сума втраченого вантажу розраховується наступним чином: вартість 1 тони вантажу * фактичну недостачу вантажу з урахуванням норми природної втрати 1,5%, що становить 6 018 кг (6 110 кг - 1,5%).

Таким чином, під час здійснення відповідачем перевезення за залізничною накладною №47502364 відбулась втрата вантажу на суму 107 724,60 грн (6 018 кг * 14 917,00 грн + 20% ПДВ).

При цьому, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що недостача вантажу у вагоні №67852681 сталась не з вини залізниці або з причин, що не залежали від неї.

Таким чином, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини втрати частини вантажу та ураховуючи, що відповідачем не спростовано факту наявності в діях перевізника вини за незбереження прийнятого до перевезення вантажу, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення суми збитків, зокрема вартості нестачі мінерального добрива, є обґрунтованими.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи встановлене вище, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, доведеними належним чином, відповідно підлягають задоволенню.

Разом із тим, щодо заяви АТ «Українська залізниця» про застосування наслідків спливу строку позовної давності, суд зазначає таке.

За змістом ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Поряд із цим, приписами ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Статтею 315 ГК України передбачено певні особливості обчислення строків позовної давності за договором перевезення.

Відповідно до ч.ч. 1 - 4 ст. 315 ГК України до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії. Претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів. Перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів. Якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді.

Тобто, положення пунктів 134, 136 Статуту залізниць України слід застосовувати у системному зв`язку з положенням ст. 315 Господарського кодексу України таким чином, що строк позовної давності починає свій перебіг з дня одержання відповіді на претензію позивача або з дня закінчення строку, встановленого ч. 3 ст. 315 ГК України для відповіді на претензію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов`язковим, то у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності в розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред`явлення претензії і строку її розгляду (ч.ч. 2, 3 ст. 315 ГК України) незалежно від того, чи пред`являлася відповідна претензія до перевізника.

При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності.

З огляду на викладене, суд зазначає, що право на звернення з позовом до залізниці у позивача виникає упродовж 6 місяців після спливу 45-денного строку, передбаченого для пред`явлення претензій та 45-денного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями ст. 315 ГК України.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постановах від 04.12.2019 у справі №910/3743/19 та від 21.12.2019 у справі №910/1549/19.

Відповідно до ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.

В силу норм ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом ч. 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на те, що подією, яка стала підставою для подання позову, є виявлення факту невідповідності маси вантажу та складання комерційного акту №420008/31/1 від 28.10.2021, термін для пред`явлення позовних вимог спливає 28.07.2022, а з позовом до суду позивач звернувся 26.10.2023, тобто поза межами визначеного терміну/строку.

Разом із тим, суд зазначає, що 24.02.2022 у зв`язку із військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому, Указами Президента воєнний стан неодноразово продовжено, зокрема, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.11.2023 № 734/2023 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05:30 16.11.2023 строком на 90 діб.

Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні до 05.02.2024.

Так, Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40-44, ст. 356) доповнено пунктом 19 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Спеціальний строк позовної давності, до якого віднесено, зокрема, строк на пред`явлення позовів вантажоодержувача до перевізника, передбачено загальною статтею 258 ЦК України, яка наявна у вказаному переліку.

Норми чинного законодавства не містять будь-яких обмежень щодо застосування вказаної норми до правовідносин, де перевізником є залізниця, а також будь-яких обмежень щодо дати початку перебігу такого строку.

Відтак, ураховуючи, що закінчення строку позовної давності для звернення до суду із позовом про стягнення із АТ «Українська залізниця» збитків, зокрема вартості нестачі вантажу, припало на період дії воєнного стану, суд дійшов висновку, що строк позовної давності щодо позовних вимог не сплинув.

За вказаних обставин, заява відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності залишається судом без задоволення, оскільки такий строк не вважається пропущеним.

Отже, приймаючи до уваги наведене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Формат» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення збитків, завданих внаслідок втрати вантажу під час перевезення у розмірі 107 724,60 грн, що має наслідком задоволення цих вимог.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Формат» задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вулиця Єжи Ґедройця, будинок 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Порт Формат» (08130, Київська область, Бучанський район, село Петропавлівська Борщагівка, вулиця Петропавлівська, будинок 24, корпус 1, офіс 15; ідентифікаційний код 35678506) 107 724 (сто сім тисяч сімсот двадцять чотири) грн 60 коп. - вартості нестачі вантажу та 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн 00 коп. - судового збору.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів в порядку, передбаченому ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В. В. Бондарчук