Рішення

від 16.01.2024 по справі 916/4069/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.01.2024Справа № 916/4069/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК РОНДО"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1

про стягнення 8886,96 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ

Короткий зміст позовних вимог.

Приватне акціонерне товариство "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК РОНДО" про стягнення 8886,96 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, як страховик транспортного засобу Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , здійснив виплату страхового відшкодування власнику пошкодженого автомобіля, внаслідок чого у позивача на підставі пп. 38.1.1. п.38.1 ст.38 Закону України ст.38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виникло право на подання регресного позову до водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду та після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди. Позов пред`явлено до відповідача як роботодавця винної у ДТП фізичної особи, що відповідно до приписів ст.1172 ЦК України, має відшкодувати позивачу шкоду, заподіяну внаслідок ДТП.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань

Ухвалою Господарського суду Одеської області № 916/4069/23 від 25.09.2023 дану позовну заяву передано за територіальною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.10.2023 позовну заяву залишено без руху.

27.10.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою від 01.11.2023 Господарським судом міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №916/4069/23, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання), залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 .

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи ухвала суду про відкриття провадження у справі від 01.11.2023 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Також у відповідності до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Зі змісту пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали.

Ухвала суду від 01.11.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, була повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку.

Суд зазначає, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №910/15442/17.

Також Верховний Суд в постанові від 18.03.2021 у справі №911/3142/19 зазначив, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі №10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б).

Отже, згідно із п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Судом враховано, що частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З огляду на вказані приписи Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, суд приходить до висновку, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до приписів ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України.

Також ухвала про відкриття провадження у справі направлена на адресу місця проживання третьої особи була повернута на адресу суду поштовим відділенням зв`язку та враховуючи вище наведене, відповідно до п.5 ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України третя особа є повідомленою про розгляд справи.

У відповідності до ч.5 ст.252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Згідно із ч.8 ст.252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позиція позивача

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що між Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК РОНДО" (далі - страхувальник) укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс) №ЕР/160980681, предметом якого є цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 .

У результаті ДТП, яка відбулася 06.07.2020 було пошкоджено транспортний засіб Geely, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Винною особою у дорожньо-транспортній пригоді був водій транспортного засобу транспортного засобу Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , цивільно-правова відповідальність якого була застрахована у позивача згідно із полісом №ЕР/160980681.

Суму страхового відшкодування було сплачено позивачем згідно платіжного доручення №ЗР094049 від 16.09.2020 на суму 8886,96 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач посилається на те, що має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача, як роботодавця винного у ДТП водія, який залишив місце ДТП.

23.08.2023 позивач направив на адресу відповідача досудову вимогу вих.№200000320912/АК від 23.08.2023 про відшкодування у порядку регресу виплати страхового відшкодування в сумі 8886,96 грн.

Оскільки відповідач вимоги позивача не задовольнив, останній звернувся до суду із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК РОНДО" про стягнення 8886,96 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву у строк, встановлений в ухвалі про відкриття провадження у справі, не подав.

Позиція третьої особи

Третя особа пояснень у порядку ст.168 ГПК України щодо позову не надала.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ.

Згідно із матеріалів справи, 06.07.2020 у м. Одесі відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів: Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 та Geely, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.10.2020 року у справі №504/3164/20, водія автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , визнано винним у скоєнні адміністративних правопорушень, передбачених ст.124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Також постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.10.2020 року у справі №504/3163/20 встановлено, що водій автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , будучи учасником ДТП, залишив місце пригоди, водія встановлено 08.09.2020 року, чим допустив порушення п.п 2.10а ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 122-4 КУпАП.

На момент дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 була застрахована у позивача (ПрАТ "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП"), що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №ЕР/160980681.

Пошкодження автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 визнано страховим випадком, у зв`язку з чим, на підставі страхового акту №200000320912 від 14.09.2020, розрахунку суми страхового відшкодування до справи №200000320912, ремонтної калькуляції №20-0320912 від 22.07.2020, ПрАТ "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" здійснило виплату страхового відшкодування на користь власника автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , в розмірі 8886,96 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №ЗР094049 від 16.09.2020.

З наданих сторонами у матеріали справи доказів вбачається, що станом на момент вчинення дорожньо-транспортної пригода, 06.07.2020, водій транспортного засобу Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , перебував у трудових відносинах з ТОВ "ТК РОНДО", що підтверджується наказом ТОВ "ТК РОНДО" №6-к від 14.02.2020, довідкою ТОВ "ТК РОНДО" від 21.07.2020.

Як підтверджено свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 власником транспортного засобу Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 є ТОВ "ТК РОНДО".

З огляду на факт виплати позивачем страхового відшкодування, оскільки, водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, посилаючись на пп. 38.1.1. п.38.1 ст.38 Закону України ст.38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування відповідачем, як роботодавцем винної у ДТП особи, шкоди в порядку регресу у розмірі 8886,96 грн.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

За загальним правилом ч.1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Умовами застосування цієї норми є завдання шкоди неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв`язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

Разом з тим, глава 82 Цивільного кодексу України встановлює і правила спеціальних деліктів, які передбачають особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб`єктами, у спеціальний спосіб).

За загальними правилом, закріпленим у ч.2 ст.1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Відповідно до п.22.1 ст.22 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно із ст.29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (стаття 1191 ЦК України).

Відповідно до пп. "в" пп.38.1.1. п.38.1 ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду: в) якщо він після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив ще пригоди чи відмовився від проходження відповідно до встановленого порядку огляду щодо стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, або вжив алкоголь, наркотики чи лікарські препарати, виготовлені на їх основі (крім тих, що входять до офіційно затвердженого складу аптечки або призначені медичним працівником).

За приписами ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Вина водія автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку та підтверджується постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.10.2020 року у справі №504/3164/20.

Згідно із зазначеної постанови, судом було встановлено, що після ДТП водій ОСОБА_1 залишив місце дорожньо-транспортної пригоди.

Більш того, постановою Комінтернівського районного суду Одеської області від 05.10.2020 року у справі №504/3163/20 встановлено, що водій автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 , будучи учасником ДТП, залишив місце пригоди, водія встановлено 08.09.2020 року, чим допустив порушення п.п. 2.10а ПДР, за що передбачена відповідальність за ст. 122-4 КУпАП.

Відповідно до ч.4,6 ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Таким чином, суд вважає належним чином доведеними обставини залишення водієм автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 місця пригоди будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, що відповідно до п.п. "в" пп. 38.1.1 п. 38.1 ст.38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" є підставою для подання регресного позову.

За загальним правилом відповідальність є індивідуальною, і саме на особу яка завдала збитків покладено обов`язок їх відшкодування, однак не є таким суб`єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується з приписами ч.1 ст.1172 Цивільного кодексу України, відповідно до якої юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Отже, аналіз наведених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Так, розглядаючи спірні відносини, суд враховує позицію Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 905/1391/19, відповідно до якої тлумачення частини 1 статті 1172 Цивільного кодексу України свідчить, що відповідальність юридичної або фізичної особи за шкоду, завдану їхнім працівником, настає лише у випадках, коли заподіювач шкоди не лише перебуває з такою юридичною або фізичною особою в трудових відносинах, а й заподіяв відповідну шкоду саме у зв`язку та під час виконання своїх трудових (службових) обов`язків. Виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків є виконання ним роботи, зумовленої трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоча і виходить за межі трудового договору чи посадової інструкції, але доручається юридичною або фізичною особою, або спричинена необхідністю, як на території роботодавця, так і за її межами. Це можуть бути дії виробничого, господарського, технічного та іншого характеру, вчинення яких безпосередньо входить до службових обов`язків працівника. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 355/1394/16-ц.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 426/16825/16-ц, у постанові від 05.12.2018 зазначає, що аналіз норм статей 1187 та 1172 ЦК України дає підстави стверджувати, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець.

Шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Оскільки, водій автомобіля Renault, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 під час вчинення дорожньо-транспортної пригоди знаходився в трудових відносинах з ТОВ "ТК РОНДО" та виконував свої трудові обов`язки, що підтверджується наказом ТОВ "ТК РОНДО" №6-к від 14.02.2020, довідкою ТОВ "ТК РОНДО" від 21.07.2020, відповідач несе відповідальність за шкоду завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Крім цього, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки позивач виплатив страхове відшкодування потерпілій у ДТП особі, та з огляду на те, що водій забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, після дорожньо-транспортної пригоди за його участю самовільно залишив місце пригоди, то у останнього виникло право регресної вимоги до відповідача, як роботодавця винної у ДТП особи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 8886,96 грн сплаченого страхового відшкодування є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.

ВИСНОВКИ СУДУ.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК РОНДО" 8886,96 грн шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК РОНДО" (01013, місто Київ, вулиця Промислова (Голосіївський Р-Н), будинок 1, ідентифікаційний код 36288539) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП" (04050, місто Київ, вулиця Глибочицька, будинок 44, ідентифікаційний код 24175269) шкоду у розмірі 8886,96 грн та судовий збір у сумі 2684,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 16.01.2024.

Суддя С.О. Турчин