Рішення

від 15.01.2024 по справі 915/1666/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2024 року Справа № 915/1666/23

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу

за позовом Державного підприємства Адміністрація морських портів України, проспект Берестейський, 14, м. Київ, 01135 (код ЄДРПОУ 38727770)

електронна пошта: info@uspa.gov.gov.ua

в особі Миколаївської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту), вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 38728444)

електронна пошта: mf@nik.uspa.gov.ua

представник позивача Травянко Леонід Віталійович

електронна пошта: travianko@nik.uspa.gov.ua

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ, пров. Суднобудівників, 7, м. Миколаїв, 54002 (код ЄДРПОУ 37206551)

про повернення майна

без повідомлення (виклику) учасників процесу

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулось Державне підприємство «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту) з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ», в якій просить суд зобов`язати ТОВ «Техно-Дизель» повернути Державному підприємству «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) групу об`єктів окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна: резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85 (інв. № 63891); резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85 (інв. № 63892); резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20 (інв.. № 63893); вогнегасник ОП-100 (інв. № 63902); вогнегасник ОП-100 (інв. № 63903).

Судові витрати покласти на відповідача.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.10.2023 позовну заяву (вх. № 14199/23 від 26.10.2023) Державного підприємства «Адміністрація морських портів України» в особі Миколаївської філії державного підприємства «Адміністрація морських портів України» (адміністрація Миколаївського морського порту) до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» про повернення майна залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2023 надіслана на адресу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ, пров. Суднобудівників, 7, м. Миколаїв, 54002, повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти «за закінченням терміну зберігання».

Ухвала суду надіслана на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі Осман проти Сполученого королівства та від 19.06.2001 року у справі Креуз проти Польщі Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

В суду відсутня інформація щодо зміни місцезнаходження відповідача, ухвала суду надсилались судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві, яка відповідає відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття належних заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено неналежне виконання відповідачем ТОВ «ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ» умов договору оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 25-А від 23.12.2013, укладеного між сторонами, а саме зобов`язання щодо повернення орендодавцю орендованого майна у 5-ти денний термін з дня припинення договору.

Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 525, 526, 629 ЦК України та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідачем не подано суду відповідно до ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

23.12.2023 між Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ" (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 25-А від 23.12.2013.

Додатком № 1 до договору є Розрахунок плати за базовий місяць оренди іншого, крім нерухомого, індивідуально визначеного майна.

Судом встановлено, що до договору між сторонами укладались додаткові угоди № 1 від 16.01.2017, № 1 від 22.01.2019, № 2 від 01.07.2019, № 3 від 08.07.2019, якими сторони вносили зміни до договору в частині зміни орендної плати, строку дії договору, найменування сторони орендодавця, реквізитів сторін.

Договір з додатками, а також додаткові угоди підписано та скріплено печатками сторін.

Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.

Відповідно до п. 1.1 договору Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування групу об`єктів окремого індивідуального визначеного державного рухомого майна:

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 17043);

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 17079);

резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 17080);

резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 17081);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 17353);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 17354), (надалі Майно), яке обліковується на балансі Орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до Висновку про вартість майна, виконаного приватним малим підприємством "Осіріс", станом на 31.10.2013 року і становить 248 208, 00 грн. без урахування ПДВ.

Відповідно до п. 2.1 договору Орендар вступає у строкове платне користування Майном після підписання Сторонами цього Договору, але не раніше дати підписання Сторонами акту приймання-передачі Майна.

Відповідно до п. 2.2 договору передача Майна в оренду не тягне за собою виникнення в Орендаря права власності на це Майно. Майно залишається у господарському віданні Орендодавця, а Орендар користується ним протягом строку оренди.

Відповідно до п. 2.3 договору передача Майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною в Звіті про незалежну експертну оцінку Майна, складеному за Методикою оцінки об`єктів оренди, затвердженою Постановою Кабінету Міністрів України від 10.08.1995 р. № 629 із змінами та доповненнями.

Відповідно до п. 2.4 договору обов`язок щодо складання акта приймання-передачі покладається на Сторону, яка передає Майно іншій Стороні Договору. В акті прийому-передачі Майна визначається фактичний технічний стан Майна на момент його передачі Орендарю/Орендодавцю.

Відповідно до п. 5.1 договору Орендар зобов`язується використовувати орендоване Майно відповідно до його цільового призначення та умов цього договору.

Відповідно до п. 5.10 договору Орендар зобов`язується у разі припинення, розірвання цього Договору, повернути в 5-ти денний термін Орендодавцеві орендоване Майно у належному стані, не гіршому ніж на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, та відшкодувати Орендодавцеві збитки у разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого Майна з вини Орендаря. У разі, якщо Орендар затримав повернення Майна, він несе ризик його випадкового знищення або випадкового пошкодження.

Відповідно до п. 7.1 договору Орендодавець зобов`язується передати Орендарю в оренду Майно згідно з цим Договором по акту приймання-передачі Майна протягом п`яти робочих днів після підписання Договору

Відповідно до п. 7.2 договору Орендодавець зобов`язується не вчиняти дій, які б перешкоджали Орендарю користуватися орендованим Майном на умовах цього Договору.

Відповідно до п. 11.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 16.01.2017) договір набирає чинності з моменту підписання обома сторонами і діє до 22.12.2019 включно, а в частині розрахунків договір діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до п.п. 1 п. 11.5 договору чинність цього договору припиняється внаслідок закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 11.7 договору у разі припинення дії цього Договору, Майно повертається Орендарем Орендодавцю в 5-ти денний термін. Орендар повертає Майно Орендодавцю аналогічно порядку, встановленому цим Договором при передачі Майна Орендарю. Майно вважається поверненим Орендодавцю з моменту підписання Сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акта приймання-передачі про повернення Майна покладається на Орендаря.

На виконання умов договору оренди орендодавцем передано, а орендарем прийнято індивідуально визначене державне рухоме майно, а саме:

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 17043);

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 17079);

резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 17080);

резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 17081);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 17353);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 17354), про що між сторонами 23.12.2013 складено та підписано акт прийому-передачі індивідуально визначеного державного рухомого майна відповідно до договору № 25-А від 23.12.2013.

Орендодавець та орендар підтвердили, що майно знаходиться в робочому стані та може експлуатуватись відповідно до його функціонального призначення, про що зазначено у вищевказаному акті прийому-передачі майна від 23.12.2013 та у висновку (акті) обстеження технічного стану індивідуально визначеного державного рухомого майна від 23.12.2013.

Додаткової угодою № 1 від 22.01.2019 у зв`язку з передачею основних засобів, інших необоротних матеріальних активів з балансу державного підприємства "Миколаївський морський торговельний порт" на окремий баланс Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту), переходом прав та зобов`язань за договором від 23.12.2013 № 25-А до правонаступника Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту) сторони дійшли згоди внести зміни у договір, змінивши преамбулу договору та зазначивши орендодавцем за договором Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту).

Відповідно до акту приймання-передачі індивідуально визначеного державного рухомого майна від 22.01.2019 відповідно до додаткової угоди № 1 від 22.01.2019 орендодавцем передано, а орендарем прийнято наступне індивідуально визначене державне рухоме майно: резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 63891); резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 63892); резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 63893); резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 63894); вогнегасник ОП-100, (інв. № 63902); вогнегасник ОП-100, (інв. № 63903).

Додатковою угодою № 2 від 01.07.2019 сторони виклали п. 1.1 договору в наступній редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування групу об`єктів окремого індивідуального визначеного державного рухомого майна:

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 17043);

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 17079);

резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 17080);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 17353);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 17354), (надалі Майно), яке обліковується на балансі Орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до Звіту про незалежну експертну оцінку, виконаного ТОВ «Приват-Південь», станом на 30.11.2016 року і становить 157 150,00 (сто п`ятдесят сім тисяч сто п`ятдесят гривень. 00 коп.) без урахування ПДВ.

Відповідно до акту передачі (повернення)-приймання майна відповідно до договору № 25-А від 23.12.2013 орендар передав, а орендодавець прийняв з оренди наступне майно: резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, інв. № 63894 (інв. № 17081), яке обліковується на балансі орендодавця.

Додатковою угодою № 3 від 08.07.2019 сторони виклали п. 1.1 договору в наступній редакції: "Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування групу об`єктів окремого індивідуального визначеного державного рухомого майна:

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 63891);

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 63892);

резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 63893);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 63902);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 63903), (надалі Майно), яке обліковується на балансі Орендодавця, і вартість якого визначена відповідно до Звіту про незалежну експертну оцінку, виконаного ТОВ «Приват-Південь», станом на 30.11.2016 року і становить 157 150,00 (сто п`ятдесят сім тисяч сто п`ятдесят гривень. 00 коп.) без урахування ПДВ.

10.04.2023 позивач звернувся до відповідача із листом № 400/18-03-11/Вих від 10.04.2023, в яком запропонував повернути орендоване майно відповідно до п. 11.7 договору із складанням акту прийому-передачі, у зв`язку із закінченням строку дії договору.

Факт направлення листа підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, поштовим конвертом із відміткою причини повернення лист "за закінченням терміну зберігання".

Суду не подано доказів продовження строку дії договору оренди, як і не подано доказів повернення орендованого майна.

ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.

Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).

Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.

В силу положень ст. 11, 202, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (господарського зобов`язання), яке (зобов`язання) в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 760 ЦК України предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" № 2269-XII від 10.04.1992, який був чинний на момент укладення, виконання та припинення договору оренди та втратив чинність 01.02.2020) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об`єктами оренди за цим Законом є, зокрема, нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендар зобов`язаний повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди. Припинення договору оренди у зв`язку з укладенням концесійного договору шляхом проведення прямих переговорів з орендарем державного майна відповідно до Закону України "Про концесію" не тягне за собою обов`язку повернути об`єкт оренди орендодавцю. Якщо орендар допустив погіршення стану орендованого майна або його загибель, він повинен відшкодувати орендодавцеві збитки, якщо не доведе, що погіршення або загибель майна сталися не з його вини.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об`єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).

V. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

23.12.2023 між Державним підприємством "Миколаївський морський торговельний порт" (правонаступником якого за договором відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 22.01.2019 є Державне підприємство "Адміністрація морських портів України" в особі Миколаївської філії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" (адміністрації Миколаївського морського порту)) (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ" (орендар) укладено договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 25-А від 23.12.2013.

На виконання умов п. 7.1 договору оренди орендодавцем передано, а орендарем прийнято індивідуально визначене державне рухоме майно, а саме: резервуари для зберігання нафтопродуктів в кількості 4 шт. та вогнегасники в кількості 2 шт., про що між сторонами 23.12.2013 складено та підписано акт прийому-передачі індивідуально визначеного державного рухомого майна, а також акт приймання-передачі індивідуально визначеного державного рухомого майна від 22.01.2019 відповідно до додаткової угоди № 1 від 22.01.2019, у зв`язку зі зміною орендодавця.

На виконання додаткової угоди № 2 від 01.07.2019, якою сторони погодили перелік орендованого майна (резервуарів для зберігання нафтопродуктів в кількості 3 шт. та вогнегасників в кількості 2 шт.), орендар передав (повернув), а орендодавець прийняв з оренди резервуар для зберігання нафтопродуктів в кількості 1 шт., що підтверджується актом передачі (повернення)-приймання майна відповідно до договору № 25-А від 23.12.2013.

Отже, в оренді у орендаря (відповідача) залишилось майно (резервуари для зберігання нафтопродуктів в кількості 3 шт. та вогнегасники в кількості 2 шт.), а саме:

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 63891);

резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 63892);

резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 63893);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 63902);

вогнегасник ОП-100, (інв. № 63903) (об`єкти оренди з інвентаризаційними номерами зазначено відповідно до умов додаткової угоди № 3 від 08.07.2019).

Умовами п. 11.1 договору (в редакції додаткової угоди № 1 від 16.01.2017) сторони погодили строк дії договору до 22.12.2019 включно. Суду не подано доказів внесення змін до договору в частині продовження строку дії договору. Отже, в силу умов п. 11.1 та п.п. 1 п. 11.5 договору, а також приписів ст. 631, ч. 1 ст. 763 ЦК України, ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди № 25-А від 23.12.2013 припинив свою дію, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено, тобто 22.12.2019 (останній день оренди).

У зв`язку з припиненням дії договору оренди, у відповідача в силу умов п. 2.4, п. 5.10, п. 11.7 договору та приписів ст. 530, ч. 1 ст. 785 ЦК України, ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у орендаря виник обов`язок повернути орендодавцеві об`єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди, тобто в в 5-ти денний термін з дня припинення договору (в період з 23.12.2019 по 27.12.2019 включно) шляхом підписання акту приймання-передачі з орендодавцем. Проте, матеріали справи не містять доказів повернення орендарем орендодавцю орендованого майна за актом приймання-передачі, що свідчить про невиконання відповідачем умов договору, що є порушенням в розумінні вимог законодавства (ст. 610, 629 ЦК України).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позову, оскільки відповідачем порушено права позивача щодо належного йому майна, у зв`язку із чим позивач правомірно звернувся до суду за захистом своїх прав, обравши належний зобов`язальний спосіб захисту прав.

Позов підлягає задоволенню.

VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір в розмірі 2 147, 20 грн. згідно ст. 129 ГПК України відшкодувати позивачу з відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Зобов`язати відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ, пров. Суднобудівників, 7, м. Миколаїв, 54002 (код ЄДРПОУ 37206551) повернути позивачу Державному підприємству Адміністрація морських портів України, проспект Берестейський, 14, м. Київ, 01135 (код ЄДРПОУ 38727770) в особі Миколаївської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту), вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 38728444) групу об`єктів окремого індивідуально визначеного державного рухомого майна: резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 63891); резервуар для зберігання нафтопродуктів РГС-85, (інв. № 63892); резервуар для зберігання нафтопродуктів Р-20, (інв. № 63893); вогнегасник ОП-100, (інв. № 63902); вогнегасник ОП-100, (інв. № 63903).

Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНО-ДИЗЕЛЬ, пров. Суднобудівників, 7, м. Миколаїв, 54002 (код ЄДРПОУ 37206551) на користь позивача Державного підприємства Адміністрація морських портів України, проспект Берестейський, 14, м. Київ, 01135 (код ЄДРПОУ 38727770) в особі Миколаївської філії державного підприємства „Адміністрація морських портів України (адміністрація Миколаївського морського порту), вул. Заводська, 23, м. Миколаїв, 54020 (код ЄДРПОУ 38728444):

- 2 147, 20 грн. (дві тисячі сто сорок сім грн. 20 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

Накази видати позивачу після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 15.01.2024

Суддя Е.М. Олейняш