Постанова

від 10.01.2024 по справі 924/391/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 924/391/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 вересня 2023 року (головуючий - Коломис В.В., судді: Крейбух О.Г., Саврій В.А.) у справі

за позовом керівника Кам`янець-Подільської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до: (1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях, (2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Силует",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Кам`янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка

про визнання недійсним договору та зобов`язання звільнити приміщення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СПРАВИ

1. Учасниками цієї справи є керівник Кам`янець-Подільської окружної прокуратури (далі - "Прокурор"), Міністерство освіти і науки України (далі - "Позивач", МОН України), Регіональне відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (далі - "Відповідач-1", РВ ФДМУ), Товариство з обмеженою відповідальністю "Силует" (далі - "Відповідач-2", ТОВ "Силует") і Кам`янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка (далі - "Третя особа", Університет).

2. У березні 2015 року РВ ФДМУ (як орендодавець) і ТОВ "Силует" (як орендар) уклали договір оренди, за яким останнє отримало у користування для розміщення перукарні вбудоване приміщення, розміщене в одноповерховій прибудові до будівлі гуртожитку у м. Кам`янець-Подільський, що знаходиться на балансі Університету. З моменту укладення договору оренди сторони неодноразово продовжували його дію і згідно з останньою додатковою угодою орендні правовідносини продовжено до червня 2026 року.

3. Між тим, у березні 2023 року Прокурор звернувся до місцевого суду з позовом у цій справі, в якому просив визнати недійсним укладений між РВ ФДМУ і ТОВ "Силует" договір оренди та зобов`язати орендаря звільнити займане приміщення. В обґрунтування позову зазначав, що оспорюваний договір укладений з порушенням законодавства про освіту, адже орендоване згідно з ним майно використовується для діяльності не пов`язаної із навчально-виховним процесом.

4. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено. Місцевий суд погодився із доводами Прокурора про те, що у даному випадку має місце невідповідність оспорюваного правочину приписам частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту" № 2145-VIII (далі - Закон № 2145-VIII, "новий" Закон "Про освіту") та статті 63 Закону України "Про освіту" № 1060-ХІІ (далі - Закон № 1060-ХІІ, "старий" Закон "Про освіту"), адже у спірних правовідносинах майно закладу освіти використовується для розміщення перукарні, що не можна вважати діяльністю пов`язаною із освітнім процесом. Доказів же обслуговування учасників освітнього процесу матеріали справи не містять.

5. Апеляційний суд рішення місцевого суду скасував та у позові відмовив. Вказав, що розміщення перукарні в орендованому приміщенні хоча і не має безпосереднього відношення до освітнього процесу, але має істотне значення для обслуговування учасників такого процесу. Орендоване приміщення розміщене в прибудові до гуртожитку, не задіяне у навчальному процесі, а тому надання у ньому перукарських послуг не погіршує соціально-побутових умов студентів, а навпаки їх покращує. Звідси оспорюваний правочин не суперечить положенням частини четвертої статті 80 "нового" Закону "Про освіту" (був чинним на момент укладення останньої додаткової угоди про продовження договору оренди) і підстави для визнання його недійсним відсутні.

6. У касаційній скарзі Прокурор висновки апеляційного суду заперечив, зазначивши, що їх зроблено з неправильним застосовуванням правових норм та без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

7. За наслідками здійснення касаційного провадження Верховний Суд погодився із доводами касаційної скарги. Виснував, що чинне на момент укладення оспорюваного правочину законодавство дозволяє надання в оренду приміщень закладів освіти лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом. В той же час, за умовами спірного правочину, ТОВ «Силует» отримав приміщення з метою надання послуг населенню, тобто, невизначеному колу осіб.

8. Сама по собі обставина того, що послугами перукарні можуть користуватись студенти та викладачі не є такою, що узгоджується з приписами як «нового», так і «старого» Закону про освіту. Обґрунтування суду апеляційної інстанції «від зворотного», яке узагальнено полягає в тому, що послуги перукарні не погіршують, а покращують умови навчання, суперечить приписам Закону про освіту, оскільки складно навести приклад побутових послуг, які б явно погіршували умови навчання. Приписи Закону про освіту (як в старій, так і в новій редакціях) безумовно вимагають дотримання критерію пов`язаності таких послуг з освітнім процесом.

9. Тобто, надання ТОВ "Силует" перукарських послуг населенню жодної пов`язаності із навчально-виховним процесом Університету не має, а тому у даному випадку наявною є невідповідність укладеного договору оренди приписам "старого" Закону "Про освіту". Приписи ж "нового" Закону "Про освіту", який був прийнятий вже після укладення оспорюваного правочину застосуванню у спірних правовідносинах взагалі не підлягали, а тому висновки апеляційного суду з посиланням на частину четверту статті 80 вказаного Закону були неправомірними і в результаті призвели до прийняття неправильного рішення.

10. За викладеного суд касаційної інстанції постанову апеляційного суду скасував, а рішення місцевого суду залишив в силі.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Фактичні обставини справи

11. 24.03.2015 РВ ФДМУ по Хмельницькій області, правонаступником якого є РВ ФДМУ (як орендодавець) і ТОВ "Силует" (як орендар) після отримання відповідних погоджень Університету та МОН України уклали договір оренди індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності № 1690 (далі - Договір оренди), згідно умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування індивідуально визначене (нерухоме) майно - вбудовані приміщення загальною площею 104 м.кв., розміщені за адресою: проспект Грушевського, 44, м. Кам`янець-Подільський в одноповерховій прибудові до будівлі гуртожитку номер 1, що перебуває на балансі Університету. Сторони погодили, що нерухомість передана в оренду з метою здійснення побутового обслуговування населення, а саме для розміщення перукарні. Договір оренди укладено строком на 1 рік.

12. В подальшому, сторони неодноразово укладали додаткові угоди до Договору оренди, якими, зокрема, продовжували строк його дії. Останньою додатковою угодою від 04.06.2021 строк дії Договору оренди продовжено на 5 років до 03.06.2026.

13. 18.10.2022 Прокурор звернувся до МОН України з листом № 52-8427 вих 22, в якому просив надати інформацію чи вживалися міністерством заходи з приводу розірвання договорів оренди, у тому числі Договору оренди.

14. У відповідь на вказаний запит, МОН України листом №1/13624-22 від 10.11.2022 повідомило, що інформація з приводу порушення умов договорів оренди державного нерухомого майна та неналежного використання держмайна у міністерстві відсутня в зв`язку з чим останнє не ініційовувало питань щодо припинення таких правочинів.

15. 28.03.2023 Прокурор направив МОН України повідомлення № 52-2576вих23 про намір здійснити представництво у суді державних інтересів шляхом пред`явлення позову.

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

16. Після описаних подій Прокурор в інтересах держави в особі МОН України звернувся у Господарський суд Хмельницької області з позовом до РВ ФДМУ і ТОВ "Силует", в якому просив визнати недійсним Договір оренди із змінами, внесеними додатковими угодами до нього, а також зобов`язати ТОВ "Силует" звільнити та повернути орендоване приміщення, шляхом складання акту прийому-передачі майна.

17. Обґрунтовуючи позов, Прокурор вказував, що згідно із приписами, чинного в момент укладення Договору оренди "старого" Закону "Про освіту", передача в оренду приміщень освітніх закладів дозволялася лише для їх використання у діяльності, пов`язаній з освітнім процесом відповідного навчального закладу і лише за умови, коли це не погіршувало соціально-побутових умов осіб, що навчаються чи працюють в навчальному закладі. При цьому невикористання навчальним закладом своїх приміщень для навчального процесу не надавала йому права їх передачі в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з освітнім процесом.

18. Враховуючи, що передача майна в спірних відносинах здійснена на умовах оренди для його використання з метою розміщення перукарні, тобто у підприємницьких цілях, які не пов`язані з освітнім процесом, оспорюваний Договір оренди є таким, що суперечить приписам "старого" Закону "Про освіту" і має бути визнаний недійсним на підставі статей 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

19. Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 27.06.2023 позов задоволено. Визнано недійсним Договір оренди із змінами, внесеними додатковими договорами до нього від 30.03.16, від 31.03.17, від 16.04.18, від 21.05.18, які укладені РВ ФДМУ по Хмельницькій області, а також додатковою угодою від 04.01.21, яку укладено його правонаступником - РВ ФДМУ з ТОВ "Силует". Зобов`язано ТОВ "Силует" звільнити та повернути вбудовані приміщення, загальною площею 106, 1 м.кв., в прибудові до гуртожитку номер 1, що знаходиться за адресою: пр. Грушевського, 44, м. Кам`янець-Подільський, Хмельницької області та обліковується на балансі Університету, шляхом складання акта прийому-передачі майна.

19.1. Приймаючи рішення місцевий суд виходив з того, що на момент укладення спірного Договору оренди діяв Закон № 1060-ХІІ, приписи якого передбачали, що приміщення, які належать закладам освіти не можуть використовуватись не за призначенням чи перепрофільовуватися і надання їх в оренду було можливо тільки з урахуванням цих заборон. В свою чергу Закон № 2145-VIII передбачив можливість надання майна закладів освіти в оренду, однак з умовами про те, що користування орендованим майном має здійснюватись з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

19.2. Водночас з положень спірного Договору оренди убачається, що майно закладу освіти передано в оренду з метою здійснення побутового обслуговування населення (розміщення перукарні), що не може вважатись діяльністю, пов`язаною із забезпеченням освітнього процесу. Так само відсутнє у цьому випадку й обслуговування учасників освітнього процесу, адже за встановлених обставин справи надання перукарських послуг в орендованому приміщенні можливе як студентам та працівникам закладу освіти, так і будь-яким іншим особам.

19.3. Звідси умови за яких можлива оренда державного майна освітнього закладу у спірних правовідносинах були порушені, а тому передача майна в оренду ТОВ "Силует" за спірним договором є такою, що суперечить приписам частини четвертої статті 80 Закону № 2145-VIII та статті 63 Закону № 1060-ХІІ, що є підставою для задоволення заявлених позовних вимог.

20. За наслідками перегляду цієї справи в апеляційному порядку, постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.09.2023 рішення господарського суду першої інстанції від 27.06.2023 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

20.1. Апеляційний суд вказав, що частина четверта статті 80 Закону № 2145-VIII (в редакції чинній на момент укладення додаткової угоди від 04.06.2021 до Договору оренди) передбачила можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу.

20.2. Матеріалами справи підтверджується, що передане в оренду нежитлове приміщення розміщене в прибудові до гуртожитку, тобто не є частиною гуртожитку та не призначене для проживання студентів. Вказане приміщення є не задіяним у навчальному процесі і ніколи не використовувалось для забезпечення навчально-виховного процесу, технологічно не пов`язане з навчальним процесом, має окремий вхід.

20.3. Звідси розміщення перукарні у вказаному приміщенні хоча і не має безпосереднього відношення до освітнього процесу, але має істотне відношення до обслуговування учасників освітнього процесу, покращує умови для проживання та навчання студентів, їх соціально-побутових умов не погіршує. Більше того, окрім соціально корисної функції забезпечення учасників освітнього процесу перукарськими послугами у даному випадку досягається і економічний інтерес держави та Університету, а тому жодної неузгодженості із приписами законодавства про освіту у спірних орендних правовідносинах немає, а тому немає і підстав для задоволення заявлених у позові вимог.

Касаційна скарга

21. Не погодившись із постановою апеляційного господарського суду, заступник керівника Рівненської обласної прокуратури (далі також "Прокурор") звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

22. Скаржник стверджує, що постанову суду апеляційної інстанції прийнято з неправильним застосуванням статей 18, 63 "старого" Закону "Про освіту", статті 80 "нового" Закону "Про освіту", статей 203, 215 ЦК України, статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", порушенням приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) та без урахування висновків Верховного Суду щодо правильного застосування наведених норм матеріального права у подібних правовідносинах, які викладено у постановах від 15.05.2017 у справі № 920/797/16, від 25.10.2017 у справі № 904/1530/16, від 20.11.2017 у справі № 918/38/17, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17, від 05.08.2020 у справі № 913/152/18, від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 14.04.2021 у справі № 917/782/20, від 20.01.2022 у справі № 906/1551/20, від 07.06.2022 у справі № 911/1645/21, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 06.06.2023 у справі № 923/1138/21, від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17.

23. Обґрунтовуючи наведене Прокурор пояснює, що згідно з висновками суду касаційної інстанції, які надані у згаданих постановах приміщення, що належать закладам освіти не можуть використовуватись не за призначенням, тобто поза навчально-виховним процесом, а їх невикористання навчальним закладом для навчального процесу протягом певного часу ніяк не впливає на можливість розпорядження ними всупереч передбачених законодавством заборон.

24. Оскільки у спірних правовідносинах за оспорюваним Договором оренди майно закладу освіти було передано в користування для здійснення підприємницької діяльності, а саме розміщення перукарні, яка надає послуги населенню, тобто у цілях, які ніяк не пов`язані із навчально-виховним процесом Університету, саме висновки місцевого господарського суду про те, що згаданий правочин суперечить законодавству про освіту є правильними та правомірними. Висновки ж апеляційного господарського суду у цій частині є безпідставними, зроблені з неправильним застосовуванням норм матеріального права та суперечать правовим позиціям Верховного Суду.

Узагальнені доводи відзивів на касаційну скаргу

25. РВ ФДМУ у своєму відзиві заперечує проти задоволення касаційної скарги Прокурора. Стверджує про її необґрунтованість. Наполягає, що у спірних правовідносинах майно закладу освіти використовується для обслуговування учасників освітнього процесу, не погіршує їх соціально-побутових умов, що цілком узгоджується із приписами частини четвертої статті 80 Закону № 2145-VIII. За наведеного у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.

26. ТОВ "Силует" у своєму відзиві також заперечує проти задоволення касаційної скарги. Зазначає, що доводи Прокурора про те, що суд апеляційної інстанції прийняв постанову без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах є безпідставними, адже у тексті оскаржуваної постанови є посилання на постанови суду касаційної інстанції від 23.11.2021 у справі № 909/1374/19, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21 та від 17.01.2023 у справі № 902/51/21 і висновки апеляційного суду повністю узгоджуються із позиціями Верховного Суду. Вважає посилання скаржника на інші постанови Верховного Суду формальними і з цих підстав вважає, що у даному випадку наявні підстави для закриття касаційного провадження. Аргументи Прокурора про те, що судом апеляційної інстанції було скасовано правильне і законне рішення місцевого суду вважає необґрунтованими, а тому просить їх відхилити, оскаржувану постанову залишити без змін.

27. Аргументи Університету, які наведені ним у відзиві на касаційну скаргу суд касаційної інстанції не розглядає, адже подано такий відзив із пропуском установленого судом строку на вчинення відповідної процесуальної дії.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

28. Згідно із частинами першою - другою статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

29. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора (Красножон О.М.), представників Відповідача-1 (Кабальський Я.В.) і Відповідача-2 (Дубінський А.А., Рощупкін О.Б.), дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Верховного Суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

30. Як вже неодноразово зазначалося Прокурор, звертаючись з позовом про визнання Договору оренди недійсним, обґрунтовував його тим, що цей договір суперечить, зокрема, вимогам статті 63 "старого" Закону "Про освіту" (в редакції, чинній на час укладення Договору оренди), оскільки об`єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням, тобто встановлено законодавчу заборону використання його з іншою метою. У зв`язку з цим просив визнати Договір оренди недійсним та зобов`язати ТОВ "Силует" звільнити та повернути орендоване приміщення.

31. Так, частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

32. Відповідно до приписів частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

33. Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

34. Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

35. Частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

36. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

37. Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

38. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

39. Відповідно до статті 2 Закону № 1060-XII (тут і далі за текстом в редакції, чинній на час укладення Договору оренди; втратив чинність у зв`язку з прийняттям Закону № 2145-VIII), завданням законодавства України про освіту є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загально-культурної підготовки громадян України.

40. Частиною другою статті 18 Закону № 1060-XII визначено, що заклади освіти, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного закладу освіти.

41. Система освіти складається із навчальних закладів, наукових, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування в галузі освіти (стаття 28 Закону № 1060-XII).

42. Фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання (частини перша та четверта статті 61 Закону № 1060-XII).

43. При цьому частиною першою статті 63 Закону № 1060-XII передбачено, що матеріально-технічна база навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші цінності. Майно навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти належить їм на правах, визначених чинним законодавством, а в частині п`ятій цієї статті встановлено, що об`єкти освіти і науки, що фінансується з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов`язані з навчальним та з науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

44. Як вже неодноразово висновував Верховний Суд (див. постанови від 30.01.2018 у справі № 905/1266/17, від 10.04.2018 у справі № 906/165/17, від 04.07.2018 у справі № 902/653/17) вирішальним в аспекті неухильного дотримання вимог зазначеної норми законодавець визначає обов`язкове використання об`єктів освіти і науки, що фінансуються з бюджету, за цільовим призначенням, тобто тісну пов`язаність з навчально-виховним процесом мети такого використання (в тому числі на умовах оренди).

45. При цьому об`єктом освіти в розумінні наведеного положення вважається не тільки навчальний заклад, а й будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти (наведений правовий висновок про застосування норм права викладений в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 та постановах Верховного Суду від 25.07.2018 у справі № 906/143/17, від 10.10.2018 у справі № 917/1934/17).

46. Так, у підпункті 2 пункту 8 постанови Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 № 796 "Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної і комунальної форми власності" вказано, що навчальні заклади мають право надавати інші послуги, зокрема, надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується в навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

47. Між тим, надаючи комплексний висновок щодо правильного застосовування наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду у від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 вказала, що як додаткові джерела фінансування навчальних закладів законом дійсно передбачається можливість залучати, у тому числі, доходи від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання. Проте надання в оренду таких приміщень, споруд, обладнання, що тимчасово не задіяні, дозволяється лише для їх використання, пов`язаного з навчально-виховним процесом відповідного навчального закладу, за умови, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

48. Із матеріалів цієї справи слідує, що за оспорюваним Договором оренди ТОВ "Силует" було передано в користування приміщення державного закладу освіти для його використання у підприємницькій діяльності, а саме для розміщення у ньому перукарні та надання перукарських послуг населенню, що (як установив місцевий господарський суд) не мало жодної пов`язаності із навчально-виховним процесом Університету.

49. За таких обставин, як правильно виснував господарський суд першої інстанції, у даному випадку оспорюваний Договір оренди було укладено із порушенням вимог статті 63 Закону № 1060-XII, що в розумінні наведених вище норм Господарського та Цивільного кодексів України є підставою для визнання його недійсним.

50. Аргументи апеляційного господарського суду про те, що оспорюваний правочин відповідає приписам частини четвертої статті 80 Закону № 2145-VIII, а тому підстави для визнання його недійсним відсутні є помилковими, адже зазначена правова норма, яка допускає можливість надання в оренду майна державних і комунальних закладів освіти з метою надання послуг, пов`язаних із обслуговуванням учасників освітнього процесу, набрала чинності лише 19.01.2019 і в силу положень частини 2 статті 5 ЦК України не має зворотної дії в часі до спірних правовідносин, пов`язаних з укладенням Договору оренди від 24.03.2015, оскільки (як вже зазначалося вище) вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення), а не на момент внесення до них змін.

51. З цих же міркувань відхиляє Верховний Суд доводи ТОВ "Силует" наведені ним у відзиві на касаційну скаргу про відповідність висновків апеляційного суду правовим позиціям суду касаційної інстанції, які згадані у тексті оскаржуваної постанови, адже ті позиції стосувалися вже нової редакції частини четвертої статті 80 Закону № 2145-VIII, а не статті 63 Закону № 1060-XII, яка регулює спірні правовідносини.

52. Так само помилковими визнає Верховний Суд і аргументи апеляційного господарського суду про законність оренди спірного приміщення у зв`язку із його тривалим невикористанням в навчально-виховному процесі Університету, адже за висновком Великої Палати Верховного Суду, який викладено у постанові від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, який викладено у постанові від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 - невикористання навчальним закладом належних йому приміщень для навчального процесу не надає права передачі цих приміщень в оренду з іншою метою, ніж пов`язаною з навчально-виховним процесом.

53. Підсумовуючи колегія суддів вважає доцільним також вказати, що системний аналіз положень Конституції України (зокрема, статей 53, 92) та Закону № 1060-XII дає підстави для висновку про те, що на державу покладено обов`язок створювати належні та якісні умови для стимулювання і розвитку освіти. Законодавцем передбачено створення навчальних закладів в тому числі на основі державної власності, а державне майно, надане навчальним закладам, повинно використовуватись виключно на освітні потреби навчального закладу та з метою сталого розвитку суспільства і держави.

54. При цьому, дії або бездіяльність навчального закладу щодо використання такого майна прямо кореспондує з конституційним правом громадян на отримання освіти та державним обов`язком щодо створення державою належних умов її надання громадянам та подальшого розвитку.

55. Отже, неналежне використання такого майна прямо порушує державний інтерес у забезпеченні конституційного права громадян на освіту, соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, інвестування в людський потенціал, сталий розвиток суспільства і держави, оскільки освіта є державним пріоритетом і таке використання не відповідає цілям, визначеним законодавцем.

56. Викладеним спростовуються інші доводи відзиву ТОВ "Силует" і доводи відзиву РВ ФДМУ, в той час як підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України своє підтвердження в межах касаційного провадження знаходить.

57. Верховний Суд враховує, що посилання на приписи Закону № 2145-VIII у цій справі були здійснені й місцевим господарським судом, проте на відміну від суду апеляційної інстанції, на правильність рішення суду першої інстанції вони в цілому не вплинули.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

59. Суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону (частина перша статті 312 ГПК України).

60. Оскільки під час здійснення касаційного провадження у даній справі установлено, що постановою апеляційного господарського суду від 07.09.2023 було скасовано законне і обґрунтоване рішення місцевого господарського суду від 27.06.2023, колегія суддів Верховного Суду, керуючись наведеними приписами ГПК України, дійшла висновку про скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції і про залишення в силі рішення господарського суду першої інстанції.

Судові витрати

61. В порядку приписів статті 129 ГПК України судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Відповідачів.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 306, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Рівненської обласної прокуратури задовольнити.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 07 вересня 2023 року у справі № 924/391/23 скасувати, а рішення Господарського суду Хмельницької області від 27 червня 2023 року у цій справі залишити в силі.

3. Стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій та Хмельницькій областях (21018, м. Вінниця, вул. Гоголя, 10, код ЄДРПОУ 42964094) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077) 5 368 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги у справі № 924/931/23

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Силует" (32300, м. Кам`янець-Подільський, пр. Грушевського, 44, код ЄДРПОУ 21326125) на користь Рівненської обласної прокуратури (33028, м. Рівне, вул. 16 Липня, 52, код ЄДРПОУ 02910077) 5 368 грн судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги у справі № 924/391/23.

5. Доручити Господарському суду Хмельницької області видати відповідні накази.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.