Постанова

від 16.01.2024 по справі 420/10055/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/10055/23

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Скрипченка В.О.,

суддів Коваля М.П. та Осіпова Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року (суддя Пекний А.С., м. Одеса, повний текст рішення складений 03.08.2023) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В:

4 травня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до ДМС України, в якому просила скасувати рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 04.04.2023 №41-23.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням позивачка подала апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити її позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що після того, як її чоловік ( ОСОБА_2 ) вимушений був виїхати з рф до України через кримінальне переслідування з боку російських правоохоронних структур, позивачка прибула в Україну разом із дітьми для возз`єднання із чоловіком. На території України народився молодший син ОСОБА_3 , якій є громадянином України. На думку апелянтки/пзивачки, виконання рішення про відмову ОСОБА_4 та її неповнолітнім дітям ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стане наслідком того, що в подальшому органами ДМС буде прийняте рішення про депортацію даних осіб до країни походження. Дане рішення порушує принцип 3 Декларації прав дитини, де вказано, що дитині має належати від її народження право на ім`я і громадянство.

Обґрунтовуючи порушення норм процесуального права апелянтка/позивачка зазначила, що суд прийняв до розгляду відзив на позовну заяву, що поданий з порушенням норм законодавства, оскільки ні вона, ні її представник не отримували його копію та доданих до нього документів.

Відповідач надіслав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Справа розглянута судом першої інстанції за правилами спрощеного позовного провадження.

Апеляційним судом справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 28.10.2017 ОСОБА_1 із дітьми вибула з рф потягом сполученням Москва (рф) - Київ (Україна), державний кордон України перетнула 28.10.2017 на підставі паспортного документу для виїзду за кордон серії НОМЕР_1 .

На території України у період 08.04.2019 - 10.04.2020 проживала на підставі посвідки на тимчасове проживання серії НОМЕР_2 (підстава: волонтерська діяльність в ГО "Культурний центр Крим").

06.10.2022 ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДМС в Одеській області за міжнародним захистом.

06.10.2022 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області було видано ОСОБА_1 довідку про звернення за захистом в Україні №013098, термін дії до 06.11.2022, продовжено до 26.04.2023.

Про причини звернення за міжнародним захистом Ісмагілова Р.І. повідомила, що разом з чоловіком ОСОБА_2 приймала участь в захисті прав незаконно засуджених мусульман на території Республіки Татарстан. Особа дотримується усіх заповітів ісламу, в зв`язку з чим, відповідно до її слів зазнавала певної дискримінації з боку державних органів рф через заборону носіння традиційної ісламської хустки (хіджабу). Зі слів заявниці, в 2017 її чоловік вимушений був виїхати з рф до України через кримінальне переслідування з боку російських правоохоронних структур, особа прибула в Україну разом із дітьми для возз`єднання із чоловіком.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту долучені наступні документи, а саме:

- оригінали паспортів: внутрішній паспортний документ гр. рф серії НОМЕР_3 , паспортний документ гр. рф для виїзду кордон серії НОМЕР_1 ;

- оригінали паспортів дітей: паспортний документ для виїзду за кордон серії НОМЕР_4 , паспортний документ для виїзду за кордон серії НОМЕР_5 ;

- копія паспортного документу чоловіка серії НОМЕР_6 ;

- копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_7 ;

- копії свідоцтво про народження дітей: серії НОМЕР_8 ; серії НОМЕР_9 .

26.10.2022 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

26.10.2022 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ "Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

В порядку проведення процедури визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з ОСОБА_1 проведено анкетування та 4 співбесіди (13.10.2022, 20.10.2022, 03.11.2022, 10.11.2022).

26.12.2022 Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області прийнято наказ "Щодо продовження строку розгляду заяви для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту".

За результатами розгляду заяви та особової справи громадянки рф ОСОБА_1 відповідно до абзацу 5 статті 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУДМС в Одеській області складено висновок про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.03.2023.

04.04.2023 Державною міграційною службою України прийнято рішення №42-43 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянці російської федерації ОСОБА_1 .

Відповідно до повідомлення Управлінням з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ГУ ДМС в Одеській області від 11.04.2023 №60 ОСОБА_1 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, через відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а саме у зв`язку з наступним:

подана історія переслідування не відповідає критеріям статусу біженця та додаткового захисту;

отримана інформація про причини виїзду з Батьківщини має низку суперечностей, що суттєво вплинули на прийняття негативного рішення за особовою справою.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним адміністративним позовом про його скасування.

В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що оскаржуване рішення є необґрунтованим, оскільки з його змісту неможливо встановити, що саме стало причиною для відмови у визнанні біженцем позивачки та її дітей, адже конкретні підстави не наведені.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з про відсутності підстав для визнання позивачки біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки матеріали справи не містять даних, що вона підпадала під будь-яке насилля чи переслідування у власній країні, у тому числі за ознаками раси, національності, віросповідання, політичних поглядів чи належності до певної соціальної групи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України від 08.07.2011 №3671-VI "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту" (далі Закон №3671-VI).

Положеннями частини першої статті 1 Закону №3671-VI визначено, що біженець - це особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (п.1).

Додатковий захист - це форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі (п.4).

Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (п.13).

Згідно з частинами першої, другої статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Частиною п`ятою статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону №3671-VI.

Так, за змістом частини першої наведеної статті не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:

1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;

2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;

4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин", а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Згідно з частиною шостої статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.

Як свідчать матеріали справи, підставою для звернення позивачки до міграційної служби із заявою від 06.10.2022 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стало фактично те, що її чоловік висловлював свою активну позицію стосовно прав мусульман, приймав участь у захисті мусульман після замаху на муфтія в 2016 році, в рф помірний іслам.

За інформацією, наданою ОСОБА_1 за час проживання в рф, вона погроз не отримувала, переслідувань чи фізичному насиллю за ознаками раси, релігії, національності, громадянства чи політичних поглядів не піддавалася. Доказів на підтвердження підстави неможливості повернення на територію рф, ОСОБА_1 не надала та переконливих пояснення щодо викладених у заяві обставин не навела.

ОСОБА_1 не була і не є на даний час членом жодної політичної організації, а також, не здійснювала на території рф активної публічної політичної діяльності, спрямованої на повалення чинної російської влади, не була і не є на даний час відомою публічною особою, що неминуче привернуло б увагу представників компетентних державних органів рф.

Посилання ОСОБА_1 на її участь разом з чоловіком у захисті незаконно засуджених мусульман також не підтверджуються жодними доказами або відкритими публікаціями.

Судом не встановлено та ОСОБА_1 під час звернення за захистом не зазначено про факти її звернення до правоохоронних органів у країні походження щодо свого переслідування з боку влади, утиски або погрози.

Відповідно до положення статті 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", якою визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка прибула на територію України 28.10.2017, а звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту 06.10.2022.

Значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, перебуванням в Україні та часом звернення із заявою може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому, мотиви звернення із вище згаданою заявою можуть бути іншими, зокрема пошук легалізації, уникнення примусового видворення до країни громадянської належності, а не отримання захисту.

Враховуючи вище зазначене, є обґрунтовані підстави вважати, що факт тривалого зволікання із зверненням за міжнародним захистом ставить під сумнів реальність загрози життю заявниці і вказує на те, що дане звернення до міграційного органу обумовлене потребую у легалізації на території України.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що відповідач, приймаючи оскаржуване рішення відносно позивачки, діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Законом України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", з додержанням принципів чинного законодавства, яке регулює вказану сферу правовідносин.

Позивачкою не доведено існування фактів загроз її життю, безпеці чи свободі в країні своєї громадської належності через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує людську гідність поводження чи покарання.

Доводи апеляційної скарги позивачки щодо прийняття судом першої інстанції до розгляду відзиву на позовну заяву, що поданий з порушенням норм законодавства, спростовується матеріалами справи. Так, на виконання вимог пункту 2 частини четвертої статті 162 КАС України, відповідачем до відзиву на позовну заяву було надано суду оригінал документи, що підтверджує його надіслання з додатками позивачці, а саме чек поштового зв`язку "Укрпошта" про відправлення ОСОБА_1 рекомендованого листа за штрихкодовим ідентифікатором №6504521106344 (а.с. 217).

Також апеляційний суд відхиляє твердження апеляційної скарги про можливість у майбутньому протиправної депортації позивачки з її дітьми, оскільки це не є предметом спору у даній справі, а є лише припущенням позивачки.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими чи вагомими та такими, що у сукупності спростовують висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції правильно та повно з`ясував усі обставини справи та прийняв рішення в справі, яке ґрунтується на належній юридичній оцінці встановлених обставин із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Під час розгляду справи суд не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли б призвести до неправильного вирішення справи чи є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

До того ж, під час апеляційного перегляду даної справи колегією суддів встановлено та враховано, що рішенням ДМС України №41-23 від 04.04.2023 року чоловіку позивачки ОСОБА_2 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абз. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту".

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року у справі №420/10051/23, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року, у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної міграційної служби України про скасування вищезгаданого рішення відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2023 року було відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 14 липня 2023 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2023 року.

Згідно з пунктом першим частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відтак, апеляційна скарга позивачки задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 292, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 3 серпня 2023 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає відповідно до ч. 6 ст. 12, ст. 257 та ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя-доповідачВ.О.Скрипченко

СуддяМ.П.Коваль

СуддяЮ.В.Осіпов