Постанова

від 16.01.2024 по справі 620/8774/23

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 620/8774/23 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2024 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Оксененка О.М.,

суддів: Аліменка В.О.,

Мельничука В.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2017 по 24.05.2022 включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 12.09.2017 по 24.05.2022 включно в сумі 428 903,75 грн. відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Позов обґрунтовано тим, що непроведення відповідачем із ним своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби відповідно до вимог КЗпП України є підставою для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку у день звільнення з військової служби.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18 730 (вісімнадцять тисяч сімсот тридцять) грн. 40 коп. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судом рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що норми спеціального законодавства є більш пріорітетнішими у спірних правовідносинах, ніж норми Кодексу законів про працю України, що свідчить про помилковий висновок суду першої інстанції про їх застосування.

На думку апелянта, ІНФОРМАЦІЯ_1 не уповноважений витрачати бюджетні кошти на грошове забезпечення поза межами затвердженого кошторису, що вказує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Крім того, не погоджуючись з вказаним рішенням, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій, останній, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить змінити рішення суду шляхом зміни суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 18 730 грн. 40 коп. на 428 903,75 грн.

Вказана апеляційна скарга обгрунтована тим, що cудом першої інстанції при винесенні рішення не дотримано принципу співмірності та розумності заявлених позовних вимог щодо стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки з ним розрахунку при звільненні.

На думку апелянта, суд першої інстанції незаконно зменшив суму відшкодування, належну позивачу на підставі статті 117 КЗпП України у якості компенсації за затримку розрахунку із заробітної плати при звільненні.

У відзиві на вказану апеляційну скаргу відповідачем зазначено про те, що оскільки позивачем не було надано до суду відповідні докази, які б вказували на необхідність стягнення суми середнього заробітку саме у сумі 428 903,75 грн, тому підстави для задоволення апеляційної скарги позивача - відсутні.

Згідно п.3 частини першої ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) також у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією наказу від 11.09.2017 №186 (а.с. 30-31).

Під час звільнення із служби 11.09.2017 позивачу не були в повному обсязі виплачені належні йому при звільненні суми, а саме: індексація грошового забезпечення, у зв`язку із чим позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

У свою чергу, рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №620/3149/22 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Як наслідок, 25.05.2023, на виконання вищевказаного судового рішення, відповідачем проведено перерахунок та виплату позивачу відповідних коштів, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Вважаючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у момент звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач у позові просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 428903,75 грн., що в рази перевищує розмір невиплаченої суми, яка складає 34655,79 грн, тому слід стягнутий середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 18730,40 грн.

Колегія суддів погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У силу вимог частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У відповідності до частини першої статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 910/4518/16.

Крім того, Верховний Суд України також неодноразово висловлював таку правову позицію. Зокрема, у постанові від 15.09.2015 (справа № 21-1765а15), проаналізувавши вимоги статей 116, 117 КЗпП України, дійшов висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 11.09.2017 звільнено зі служби з ІНФОРМАЦІЯ_1.

При цьому, під час звільнення зі служби позивачу не було виплачено індексацію грошового забезпечення, що слугувало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

У даному випадку, непроведення з вини відповідача виплати грошового забезпечення у день звільнення є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи, що позивача було звільнено з 11.09.2017, а остаточний розрахунок із ним проведено лише 25.05.2023 на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 14.06.2022 у справі №620/3149/22, тому відповідачем порушено приписи частини першої статті 116 КЗпП України, що спростовує посилання апелянта на відсутність заборгованості під час звільнення його зі служби в поліції.

З огляду на вказане, наявні підстави для застосування відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Як наслідок, слід зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні починаючи з 11.09.2017 по 25.05.2023 (до дня фактичного розрахунку).

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

З матеріалів справи вбачається, що розмір середньоденного грошового забезпечення складає 234,13 грн, що підтверджується довідкою про доходи від 08.04.2021 №117.

У свою чергу, позивач просить стягнути розмір середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 428 903,75 грн.

У той же час, слід зазначити, що сума компенсації у вигляді середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні має бути співмірною з сумою, яку позивач не отримав під час звільнення.

Так, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 18 березня 2020 року у справі №711/4010/13-ц, звернуто увагу, що суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, може за певних умов зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3) ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 18730,40 грн. є співмірним у даному випадку, з сумою у розмірі 34655,79 грн, яку позивачу не було своєчасно виплачено при звільненні, тому слід стягнути з відповідача лише вказану суму.

Враховуючи, що позивачу під час звільнення зі служби не було виплачено грошове забезпечення у повному обсязі, відтак стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця.

Посилання апелянта-відповідача на необхідність використання у даному випадку лише положень спеціального законодавства, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано процедуру виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а тому суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів України про працю (субсидіарне законодавство).

З огляду на вказане, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі.

Інші доводи апеляційних скарг не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на висновки суду, викладені в оскаржуваному судовому рішенні.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, і доводи апелянта, викладені у скарзі, не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

Отже при ухваленні оскаржуваної постанови судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 частини п`ятої ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Оксененко

Судді В.О. Аліменко

В.П. Мельничук