Рішення

від 12.01.2024 по справі 492/1318/21

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 492/1318/21

провадження № 2/492/49/24

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

12 січня 2024 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі:

головуючої судді Гусєвої Н.Д.,

за участю секретаря судового засідання Рябчук О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Приватного підприємства «МАКСІ АВТО» про визнання недійсними договору комісії, договору купівлі-продажу, скасування державної реєстрації права власності, -

встановив:

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом до відповідачів, в якому просила суд визнати недійсними договір комісії, договір купівлі-продажу, скасувати державну реєстрацію права власності, посилаючись на те, що 30 серпня 2013 року у ВРЕР № 1 (5101) за позивачкою зареєстровано право власності на транспортний засіб марки HYUNDAI модель SANTA FE, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . Позивачці стало відомо, що 26 лютого 2021 року між Приватним підприємством «МАКСІ АВТО» (далі- ПП «МАКСІ АВТО») та ОСОБА_1 було укладено договір комісії № 1111, відповідно до якого ПП «МАКСІ АВТО» зобов`язалося за дорученням позивачки здійснити в її інтересах правочин щодо продажу вищевказаного транспортного засобу за ціною 10000,00 грн. Того ж дня, на підставі вказаного договору комісії, між ПП «МАКСІ АВТО» та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу № 1111 від 26 лютого 2021 року та вказаний транспортний засіб було перереєстровано на ОСОБА_2 . Позивачка вказує, що вказаний транспортний засіб було незаконно перереєстровано на відповідача ОСОБА_2 , оскільки позивачка не мала наміру його відчужувати, не підписувала жодних договорів і не давала жодних доручень на розпорядження належним їй автомобілем, тому вона змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Позивачка та її представник про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином, однак у судове засідання не з`явилися, але від представника позивачки надійшла до суду заява про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити. У разі повторної неявки відповідачів в судове засідання не заперечував проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач ОСОБА_2 про дату, час і місце судового засідання неодноразово повідомлявся належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явився. Так, судом, відповідно до частин 6, 7 статті 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місця проживання відповідача, зареєстрованого у встановленому законом порядку, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулися до суду з довідками відділення «Укрпошти» де є позначка «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про неможливість вручення відповідачу судових повісток, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений відповідачу належним чином. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив на позов до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Представник відповідача Приватного підприємства «МАКСІ АВТО» про дату, час і місце судового засідання неодноразово повідомлявся належним чином, однак у судове засідання повторно не з`явився. Так, судом, відповідно до частин 6, 7 статті 128 ЦПК України, надсилалися судові повістки про виклик до суду за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, однак, згідно з поштовими конвертами з судовими повістками, що повернулися до суду з довідками відділення «Укрпошти» де є позначка «адресат відсутній за вказаною адресою», що свідчить про неможливість вручення представнику відповідача судових повісток, та відповідно до частини 8 статті 128 ЦПК України, в такому випадку вважається, що судовий виклик вручений представнику відповідача належним чином. Крім того, представник відповідача про судові засідання, призначені на 15 березня 2023 року 13 год. 00 хв., 12 січня 2024 року 09 год. 30 хв. повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення йому судової повістки. Клопотання про розгляд справи за його відсутності, відзив на позов до суду не подав, про причини неявки у судове засідання суд не повідомив.

Суд також враховує, що складовим елементом права на справедливе судочинство є судовий розгляд справи упродовж розумного строку (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенції) від 04 листопада 1950 року та рішення Європейського суду з прав людини у справах: «Світлана Науменко проти України» від 09 листопада 2004 року, пункт 86; «Странніков проти України» від 03 травня 2005 року, пункт 40; «Лещенко і Толюпа проти України» та «Смирнова проти України» від 08 листопада 2005 року, пункт 54, «Антоненков та інші проти України» від 22 листопада 2005 року, пункт 41).

Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 1 статті 44 ЦПК Україниучасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Також, у рішенні ЄСПЛ у справі «Тойшлер проти Германії» від 04 жовтня 2001 року наголошено, що обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів.

Отже, відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача Приватного підприємства «МАКСІ АВТО» зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

З матеріалів справи не вбачається, що відповідач ОСОБА_2 , представник відповідача Приватного підприємства «МАКСІ АВТО» надавали суду доказів неможливості прибути в судове засідання. Суд враховує строки розгляду справи, передбачені законом, дві неявки відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача Приватного підприємства «МАКСІ АВТО» в судове засідання без поважних причин, а також не встановлення наявності поважних причин для неявки.

Також, судом вжито всіх можливих заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи, забезпечено всі процесуальні права у спосіб, передбаченийЦПК України.

Виходячи із вищезазначеної практики ЄСПЛ, враховуючи зазначені обставини неявки представника відповідача до суду, суд вважає можливим провести розгляд справи за відсутності відповідачів, які з 23 лютого 2022 року, тобто з моменту відкриття провадження у справі до ухвалення даного заочного рішення, жодного разу до суду не прибули, станом розгляду справи не цікавилися, тим самим своїми процесуальними обов`язками з`явитись в судове засідання за викликом,знехтували.

Вирішуючи питання про проведення розгляду справи в заочному порядку, суд вважає за необхідне зазначити, що інститут заочного провадження призначений впливати на відповідача, який не вчиняє дій щодо участі у розгляді справи.

Враховуючи вказані факти, згоду представника позивачки, що викладена у його письмовій заяві, суд вважає за можливе, відповідно до частини 4статті 223 ЦПК України, ухвалити рішення у справі при заочному розгляді справи, що відповідає положеннямстатті 280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, судом, відповідно до частини 2статті 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши позовну заяву, дослідивши матеріали справи, надані докази, давши їм оцінку в сукупності, суд вважає позовну заяву позивача обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 30 серпня 2013 року транспортний засіб марки HYUNDAI модель SANTA FE, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску зареєстрований за ОСОБА_1 , позивачкою у справі (а.с. 15).

26 лютого 2021 року між ПП «МАКСІ АВТО», відповідачем у справі, та ОСОБА_1 , позивачкою у справі, було укладено договір комісії № 1111, відповідно до якого ПП «МАКСІ АВТО», відповідач у справі, зобов`язалося за дорученням позивачки здійснити в її інтересах правочин щодо продажу вищевказаного транспортного засобу за ціною 10000,00 грн. (а.с. 6-7). На підставі зазначеного договору комісії складено акт технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 1111 від 26 лютого 2021 року, згідно якого ціну продажу визначено 10000,00 грн. (а.с. 8).

Також, 26 лютого 2021 року, на підставі вказаного договору комісії, між ПП «МАКСІ АВТО», відповідачем у справі, та ОСОБА_2 (а.с. 17-18), відповідачем у справі, було укладено договір купівлі-продажу № 1111, відповідно до якого ПП «МАКСІ АВТО», відповідач у справі, від імені ОСОБА_1 , позивачки у справі, продало транспортний засіб, який належить позивачці, ОСОБА_2 , відповідачу у справі (а.с. 9-10). На підставі договору купівлі-продажу складений акт огляду реалізованого транспортного засобу № 7578/21/008623 від 26 лютого 2021 року (а.с. 11).

26 лютого 2021 року транспортний засіб марки HYUNDAI модель SANTA FE на підставі заяви ОСОБА_2 зареєстрований за останнім з реєстраційним номером НОМЕР_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_4 від 26 лютого 2021 року, листом Територіального сервісного центру МВС № 5152 від 30 березня 2021 року (а.с. 14, 16).

Згідно з даними витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань (кримінальне провадження № 12021163520000150 від 17 березня 2021 року, відкрите за заявою ОСОБА_3 ) невстановлена особа в період часу з 26 лютого 2021 року по 17 березня 2021 року незаконно заволоділа автомобілем марки HYUNDAI SANTA FE, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, який був припаркований біля буд. АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Згідно з висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи № 22-3279 від 12 серпня 2022 року, проведеної у кримінальному провадженні, підпис від імені ОСОБА_1 , розміщений в графі «КОМІТЕНТ» в договорі комісії № 1111 від 26 лютого 2021 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_1 , розміщений в графі «КОМІТЕНТ (довірена особа)», в акті технічного стану транспортного засобу або його складової частини, що має ідентифікаційний номер № 1111 від 26 лютого 2021 року, виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 81-92).

Згідно із частиною третьоюстатті 102 ЦПК Українивисновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали про призначення експертизи.

Таким чином, суд приймає як доказ висновок експерта, який складено відповідно вимог чинного законодавства в рамках кримінального провадження з якого вбачається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтею 384,385 КК України.

Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

За змістом частини 3 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своїм змістом договір купівлі-продажу є двостороннім, консенсуальним та відплатним правочином, метою якого є відчуження майна від однієї сторони та передання його у власність іншій стороні.

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (частина першастатті 658 ЦК України). Тож розпоряджатися майном, за загальним правилом, може тільки власник.

За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента (стаття 1011 ЦК України).

Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера. Таким чином, договір комісії є правочином щодо надання послуг, а не договором відчуження майна, тому правовідносини щодо витребування майна на підставістатті 388 ЦК Українибез оспорювання договору купівлі-продажу спірного автомобіля між сторонами не виникли. За відсутності волі власника автомобіля, спрямованої на укладення договору комісії, вчинений комісіонером договір купівлі-продажу автомобіля від власного імені в інтересах комітента є недійсним з підстав дефекту волі продавця на підставі частини третьої статті203, статті215 ЦК України.

Відповідно достатті 202 ЦК Україниправочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Якщо спір стосується правочину, укладеного самим власником (від його імені його представником), то його відносини з контрагентом мають договірний (зобов`язальний) характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник (його представник) та володілець майна не перебували у договірних (зобов`язальних) відносинах один з одним, власник майна може використовувати тільки речово-правові способи захисту.

Відповідно до частин першої - третьоїстатті 203 ЦК Українизміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За змістом частини першоїстатті 215 ЦК Українипідставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цьогоКодексу.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 волевиявлення на відчуження транспортного засобу не надавала, оскільки оспорювані договір комісії № 1111 від 26 лютого 2021 року, договір купівлі-продажу № 1111 від 26 лютого 2021 року не підписувала, що підтверджується відповідним висновком експерта судово-почеркознавчої експертизи № 22-3279 від 12 серпня 2022 року, у зв`язку з чим не уповноважувала відповідача ПП «МАКСІ АВТО» вчиняти правочини від імені позивачки, внаслідок чого автомобіль марки HYUNDAI SANTA FE, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску був відчужений всупереч волі позивачки, як власниці.

Аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності, надавши їм оцінку, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про визнання договору комісії № 1111 від 26 лютого 2021 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПП «МАКСІ АВТО», визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу № 1111 від 26 лютого 2021 року, укладеного між ПП «МАКСІ АВТО» та ОСОБА_2 , скасування державної реєстрації права власності на автомобіль марки HYUNDAI SANTA FЕ, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, оскільки зібрані у справі докази та їх належна оцінка доводять, що позов обґрунтований, а викладені позивачкою в позовній заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та вони не спростовані відповідачами.

Щодо розподілу судових витрат, то суд дійшов до наступних висновків.

Згідно з частиною 1, частиною 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України сума судового збору в розмірі 2724,00 грн. підлягає стягненню з відповідачів на користь позивачки в рівних частинах з кожного, оскільки понесені витрати підтверджені відповідною квитанцією (а.с. 22).

Згідно статті 141 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 133, частин 1-3 статті 137 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати зокрема на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, на підтвердження понесених витратна правничу допомогу, які позивачка сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи,з метою розподілу судових витрат позивачці необхідно було надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) рахунок, який необхідно оплатити після прийняття судом рішення за результатами розгляду справи;докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких самена іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.

Разом із тим, у пунктах 150-151 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22) вказано, що клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу має бути належним чином мотивовано.

У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачкою було надано: договір про надання правової допомоги від 02 вересня 2021 року (а.с. 19-20); ордер серії ОД 596831 від 03 грудня 2021 року (а.с. 23); свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с. 24); квитанцію від 30 вересня 2021 року (а.с. 21).

Враховуючи вищезазначене, вирішуючи питання щодо відшкодування витрат на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн., суд дійшов висновку, що з відповідачів на користь позивачки підлягають стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 20000,00 грн. у рівних частинах з кожного, оскільки позивачкою надано суду докази здійснених нею витрат на зазначену суму, внаслідок чого вимога позивачки про стягнення з відповідачів витрат на правову допомогу у зазначеному нею розмірі підлягає задоволенню.

На підставі статей 202, 203, 215, 317, 319, 1011 ЦК України, керуючись ст. ст. 2, 4, 5, 7, 12, 13, 44, 48, 76-81, 83, 89, 102, 128, 133, 137, 141, 247, 258-259, 263-265, 279, 280-281, 284, 289, 354 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати недійсним договір комісії № 1111 від 26 лютого 2021 року, укладений між ОСОБА_1 та Приватним підприємством «МАКСІ АВТО» на продаж транспортного засобу марки HYUNDAI модель SANTA FE, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2013 року випуску, тип Універсал-В, номер шасі НОМЕР_5 .

Визнати недійсним договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1111 від 26 лютого 2021 року, укладений між комісіонером Приватним підприємством «МАКСІ АВТО» в інтересах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Скасувати державну реєстрацію права власності на автомобіль марки HYUNDAI модель SANTA FE, державний реєстраційний номер НОМЕР_3 , 2013 року випуску, тип Універсал-В, номер шасі НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 від 26 лютого 2021 року за ОСОБА_2 та відновити державну реєстрацію права власності на вказаний автомобіль за ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 ), Приватного підприємства «МАКСІ АВТО» (місцезнаходження: 43020, вул.Рівненська, буд. № 76А, м.Луцьк Волинської області, код ЄДРПОУ: 41914477) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2724 (дві тисячі сімсот двадцять чотири) гривні 00 копійок в рівних частинах з кожного, витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 20000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок в рівних частинах з кожного.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідачі, яким повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення їм повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачами в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Рішення може бути оскаржено позивачкою в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивачка, якій повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення їй повного рішення суду.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення або апеляційної скарги, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя Арцизького районного суду

Одеської області Гусєва Н.Д.