Справа № 314/2323/21
Провадження № 2/314/64/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06.12.2023 м.Вільнянськ
Вільнянський районний суд Запорізької області в складі судді Мануйлової Н.Ю., секретар судового засідання Кравець К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу №314/2323/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Вільнянська міська рада Запорізького району Запорізької області про визнання права довічного успадкованого володіння,
за участю представника позивача ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Діденко-Грецької К.В.,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2021 року до Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання права довічного успадковуваного володіння земельної ділянки 25,0 га для організації фермерського господарства згідно з державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Вільнянської районної Ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області від 19 березня1992 року № 40, в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько позивачки ОСОБА_5 . За життя він отримав державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, який був зареєстрований у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею № 336 для організації фермерського господарства. ОСОБА_5 було створено селянське (фермерське) господарство «Балаба В. В.», де він був єдиним засновником і власником. Позивачка зазначила, що вона проживала разом із батьком та вони вели спільне господарство.
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2016 по справі № 314/6722/16-ц за ОСОБА_1 було визнано право власності в порядку спадкування за законом після померлого ОСОБА_5 на селянське (фермерське) господарство «Балаба В. В.».
Позивачка зазначила, що вона є єдиним власником господарства, здійснює господарську діяльність і постійно сплачує необхідні податкові платежі. Будь-якої заборгованості зі сплати податків за земельну ділянку не має.
Для оформлення права довічного успадковуваного володіння землею в порядку спадкування після смерті батька позивачка звернулася до Вільнянської державної нотаріальної контори.
21.01.2021 позивачці було відмовлено в оформленні успадковуваного права на зазначену ділянку та рекомендовано звернутися до суду.
Ухвалою судувід 30.08.2021 відкрито провадження у вказаній у цивільній справі у порядку загального позовного провадження.
27.07.2022 від відповідача ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без його участі, зазначив, що він не претендує на спадщину, оскільки він проживав постійно зі спадкодавцем на момент смерті.
Ухвалою суду від 01.08.2022 у справі замінено третю особу Головне управління Держгеокадастр у Запорізькій області на належну третю особу виконавчий комітет Вільнянської міської ради Запорізької області.
02.08.2022 до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 , у якій він зазначив, що його було визначено відповідачем по справі, оскільки на момент смерті спадкодавця він був зареєстрований та проживав з останнім, тому фактично вступив у спадщину. Шестимісячний термін для подання заяви нотаріусу про прийняття спадщини в даному випадку на нього не розповсюджується. Із позовними вимогами сестри він згодний у повному обсязі. На спадкове майно не претендує. Розгляд справи просив проводити без його участі.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Представник третьої особи у судовому засіданні щодо задоволення позову покладалася на розсуд суду.
Заслухавши представника позивача, представника третьої особи виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області, дослідивши матеріали справи, оцінивши їх в сукупності, суд, дійшов таких висновків.
Із свідоцтва про народження, виданого повторно 30.10.2008 Відділом реєстрації актів цивільного стану Вільнянського районного управління юстиції Запорізької області, вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_1 , батьком якої вказаний ОСОБА_5 , матір`ю ОСОБА_6 .
До матеріалів справи долучено також копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , серії НОМЕР_1 , виданого Вільнянським РВ УМВС України в Запорізькій області 07.03.2000.
Із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 03.11.2014 виконавчим комітетом Любимівської сільської ради Вільнянського району Запорізької області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено відповідний актовий запис №15.
Із Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею встановлено, що ОСОБА_5 на підставі рішення Вільнянської районної ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області Українського РСР від 19.03.1992 № 40 володів земельною ділянкою площею 25,0 га для організації фермерського господарства. Акт зареєстрований в Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за № 336.
Згідно з копією рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 21.11.2016 у справі № 314/6722/16-ц, яке набрало законної сили 01.12.2016, за ОСОБА_1 визнано у порядку спадкування після померлого ОСОБА_5 право власності на селянське (фермерське) господарство «Балаба В. В.», ідентифікаційний код юридичної особи 22151389, місцезнаходження: Запорізька область. Вільнянський район, село Любимівка, вул. Дзержинського, 130.
Постановою державного нотаріуса Вільнянської державної нотаріальної контори Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 21.01.2021 № 76/02-31, ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 , оскільки спадкоємцем не надано документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку.
У наданих суду матеріалах спадкової справи № 156/2015 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_5 наявна заява ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 про відмову від права на прийняття спадщини після смерті батька ОСОБА_5 .
За змістом ст. 6,50 ЗК України (у редакції на час його прийняття), у довічне успадковуване володіння земля надається громадянам Української РСР для ведення селянського (фермерського) господарства. Громадянам Української РСР, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, що ґрунтується переважно на особистій праці та праці членів їх сімей, надаються за їх бажанням у довічне успадковуване володіння або в оренду земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.
Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991, яка втратила чинність на підставіПостанови Верховної Ради України № 2201 від 13.03.1992, затверджено форми державних актів: на право довічного успадковуваного володіння землею; на право постійного володіння землею; на право постійного користування землею.
ЗК Україниу редакції від 13.03.1992, не передбачав такого виду права як довічне успадковуване володіння земельною ділянкою.
При цьому відповідно до п. 8Постанови Верховної Ради України від 13.03.1992 № 2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі»громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно доЗК України.
Пунктом 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК України 2001 рокувизначено, що громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.
УРішенні Конституційного Суду України від 22.03.2005№5-рп(справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18.12.1990, була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння.ЗК Українив редакції від 13.03.1992 закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.
Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01.01.2008, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог ч. 2 ст.14, ч. 2 ст.41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги п. 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.
Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідаютьКонституції України(є неконституційними), положення:
- пункту 6розділу Х «Перехідні положення» ЗК Українищодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;
- пункту 6Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18.12.1990 N 563з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за законом не може бути позбавлена права на таке володіння.
На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 41Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищеност. 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29.11.2016 у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11.11.1996 у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11.04.2013 у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22.11.1995 у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).
Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (ч. 1 ст. 2 Закону України № 2009). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство (цей висновок не стосується права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, наданою для ведення такого господарства; оскільки таке право є успадковуваним, тобто передається у спадщину, то воно залишається у володінні фізичної особи і після створення селянського (фермерського) господарства, про що Велика Палата Верховного Суду вказала у постанові від 20.11.2019 у справі № 368/54/17.
Майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину. Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (ч. 1 ст. 23 Закону № 973). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (ч. 1 ст. 22 Закону №973). До складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу (ст. 19 Закону № 973).
За змістом вказаних приписів саме селянське (фермерське) господарство, зареєстроване як юридична особа, є власником цілісного майнового комплексу, а не засновник або член такого господарства. З моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав саме для ведення такого господарства його засновник, переходить до цього господарства. Тому у такій ситуації зазначене право не може бути об`єктом спадкування, а постійним користувачем вказаної ділянки після смерті засновника залишається селянське (фермерське) господарство.
Право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення селянського (фермерського) господарства його засновник, може бути об`єктом спадкування, якщо зазначена особа до її смерті не змогла створити (зареєструвати) селянське (фермерське) господарство. У такому разі право постійного користування зазначеною ділянкою входить до складу спадщини у разі смерті цієї особи та може бути успадкованим лише для мети, для якої це право отримав спадкодавець. Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковувань володіння були припинені, проте особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.20 у справі №179/1043/16-ц.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що померлий спадкодавець впродовж майже двадцяти років продовжував володіти вказаною земельною ділянкою, яка розташована на території колишнього Вільнянського району.
Згідно із ст.ст.1216,1218 ЦК України,спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла, до інших осіб. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України ).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. ч. 1,5 ст. 1268 ЦК України).
За приписами ч.1 ст.1225 ЦК України,право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Отже, враховуючи наведені обставини, очевидну необхідність дотримання балансу індивідуального та публічного інтересу у вирішенні вказаного питання, суд вважає, що право довічного користування земельної ділянкою площею 25,0 га може бути успадковане позивачем, оскільки право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою відноситься до тих прав, які можуть бути успадковані.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд-
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , до ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , третя особа: Вільнянська міська рада Запорізького району Запорізької області, місцезнаходження: Запорізька область, Запорізький район, м.Вільнянськ, вул.Бочарова, буд.4, код ЄДРПОУ 04526963, про визнання права довічного успадкованого володіння задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право довічного успадкованого володіння земельною ділянкою площею 25,0 га, наданою для організації фермерського господарства згідно з Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, виданого на підставі рішення Вільнянської районної Ради народних депутатів Вільнянського району Запорізької області від 19 березня1992 року № 40, в порядку спадкування за законом після смерті батька, ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Запорізького апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Повний текст рішення виготовлено 15.12.2023.
Суддя Наталія Юріївна Мануйлова
15.12.2023
Суд | Вільнянський районний суд Запорізької області |
Дата ухвалення рішення | 15.12.2023 |
Оприлюднено | 18.01.2024 |
Номер документу | 116340972 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них: |
Цивільне
Вільнянський районний суд Запорізької області
Мануйлова Н. Ю.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні