Рішення

від 17.01.2024 по справі 759/18817/23

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/18817/23

пр. № 2/759/1621/24

17 січня 2024 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" до ОСОБА_1 про усунення перешкод власнику у користуванні нерухомим майном шляхом виселення,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про усунення перешкод у користуванні власністю - кімнатою АДРЕСА_1 , шляхом виселення відповідача - ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він є власником нерухомого майна, а саме кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 .

Вказана будівля перебуває на балансі позивача, який самостійно утримує будинок.

01.01.2017 р. між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір №112-17ОБ оренди житлового приміщення на тимчасове проживання у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 на строк до 31.12.2017 року, на підставі якого відповідач вселився в кімнату за №112, загальною площею 17 кв.м. При цьому, відповідач ніколи в трудових відносинах з позивачем не перебував та не перебуває. Реєстрація місця проживання відповідача у гуртожитку не проводилась.

Відповідно до умов договору п. 1.6 Договору, вказана у п. 1.1 Договору кімната передається без права її викупу.

Згідно п. 2.1 Договору за користування орендованим приміщенням та комунальними послугами, орендар сплачує орендодавцю орендну плату та відшкодовує вартість комунальних послуг.

Відповідно до п. 6.4 договору, у разі якщо після закінчення дії договору орендар має намір продовжити орендувати займану кімнату, останній зобов`язаний письмово повідомити орендодавця в термін не менш ніж за 30 днів до закінчення цього договору і заключити договір на новий термін.

Відповідач не звертався до позивача із заявою про укладення договору оренди у кімнаті гуртожитку за вказаною адресою на подальший строк.

Проживання відповідача, на момент звернення з даним позовом до суду у кімнаті №112 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується актом фактичного проживання, складеного від 21.09.2023 року комісією у складі представника позивача, завідувача гуртожитку, мешканців гуртожитку та затверджено головою правління ПАТ «ШБУ №41».

Відповідач не сплачує орендні платежі та має заборгованість на дату звернення до суду у розмірі 42000,00 грн., за період з червня 2022 року по вересень 2023 року.

Позивачем на адресу відповідача 19.09.2023 року було направлено вимогу про погашення заборгованості, передачу кімнати за актом прийому-передачі та виселення, яка станом на дату звернення до суду виконана не була. Відповідач ігнорує вимоги позивача щодо звільнення згаданої кімнати та виселення, що змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 03.10.2023 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання (а.с. 24).

Відповідачем відзиву на позовну заяву не подано.

Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 05.12.2023 року закрито у справі підготовче провадження та призначено судовий розгляд (а.с. 43).

У судове засідання 17.01.2024 року представник позивача не з`явився та подав до суду заяву про можливість розгляду справи без його участі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, а відтак суддя вважає за можливе розглянути справу за його відсутності.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач є власником нерухомого майна, а саме кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . (а.с. 8-9 копія витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності).

01.01.2017 р. між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір №112-17ОБ оренди житлового приміщення на тимчасове проживання у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 на строк до 31.12.2017 року, на підставі якого відповідач вселився в кімнату за №112, загальною площею 17 кв.м.

Відповідно до умов договору п. 1.6 Договору, вказана у п. 1.1 Договору кімната передається без права її викупу.

Згідно п. 2.1 Договору за користування орендованим приміщенням та комунальними послугами, орендар сплачує орендодавцю орендну плату та відшкодовує вартість комунальних послуг.

Відповідно до п. 6.4 договору, у разі якщо після закінчення дії договору орендар має намір продовжити орендувати займану кімнату, останній зобов`язаний письмово повідомити орендодавця в термін не менш ніж за 30 днів до закінчення цього договору і заключити договір на новий термін.

Відповідач не звертався до позивача із заявою про укладення договору оренди у кімнаті гуртожитку за вказаною адресою на подальший строк.

Проживання відповідача, на момент звернення з даним позовом до суду у кімнаті №112 гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , підтверджується актом фактичного проживання, складеного від 21.09.2023 року комісією у складі представника позивача, завідувача гуртожитку, мешканців гуртожитку та затверджено головою правління ПАТ «ШБУ №41».

Відповідач не сплачує орендні платежі та має заборгованість на дату звернення до суду у розмірі 42000,00 грн., за період з червня 2022 року по вересень 2023 року.

Позивачем на адресу відповідача 19.09.2023 року було направлено вимогу про погашення заборгованості, передачу кімнати за актом прийому-передачі та виселення, яка станом на дату звернення до суду виконана не була. Відповідач ігнорує вимоги позивача щодо звільнення згаданої кімнати та виселення, що змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».

Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено в статті 41 Конституції України, в якій гарантовано право кожному володіти, користуватись та розпоряджатись своєю приватною власністю, набутою у порядку, визначеному законом.

Непорушність права власності закріплено в статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно з положеннями ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Норма статті 391 ЦК України визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого права від будь - яких осіб будь-яким способом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав (постанова Верховного Суду від 20.05.2020 р. у справі 204/3945/17).

Відповідно до ч. 1 ст. 80 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Частиною 1, 2 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Судом встановлено, що вищезгадане житлове приміщення є об`єктом приватної власності позивача, який позбавлений вільно розпоряджатися своїм майном, а тому вимушений звернутися до суду за захистом свого права.

Враховуючи викладене, суд вважає обґрунтованими та доведеними твердження позивача щодо наявності перешкод з боку відповідача у користуванні житловим приміщенням, а тому приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявності правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2684, 00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 316, 317, 319, 321, 391 Цивільного кодексу України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" до ОСОБА_1 про усунення перешкод власнику у користуванні нерухомим майном шляхом виселення - задовольнити.

Усунути Публічному акціонерному товариству "Шляхово-будівельне управління №41" (ЄДРПОУ 05416886) перешкоди у здійсненні права користування власністю, а саме: кімнатою АДРЕСА_1 , шляхом виселення зі згаданого приміщення ОСОБА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Шляхово-будівельне управління №41" (ЄДРПОУ 05416886) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2684 грн. 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя Ключник А.С.