Постанова

від 10.01.2024 по справі 344/10156/23

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 344/10156/23

Провадження № 22-ц/4808/101/24

Провадження № 22-ц/4808/102/24

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Гудяк Х.М.

з участю сторін та їх представників,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» на рішення Івано-Франківського міського суду від 11 жовтня 2023 року та апеляційною скаргою ОСОБА_1 на додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 25 жовтня 2023 року під головуванням судді Домбровської Г.В. у м. Івано-Франківську,

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

В обґрунтування позову зазначила, що 18.03.2020 лікар ОСОБА_2 , виконуючи її оперативне лікування операцію «фронтотомія справа», допустив неналежне виконання своїх обов`язків лікаря при наданні їй медичної допомоги внаслідок недбалого до них ставлення, що спричинило для неї тяжкі наслідки.

Зокрема, неналежно вивчивши анатомічну будову фронтальної пазухи пацієнтки, без проведення відповідної передопераційної підготовки, не маючи в своєму розпорядженні рентгенівських знімків необхідного виду, в необхідній кількості і належної якості, що позбавило його можливості вивчити будову її фронтальної пазухи, і врахувати особливості такої, і в зв`язку з цим зробити правильний вибір вірного місця прикладення сили для вскриття лобної пазухи і ступінь інтенсивності прикладених для цього зусиль, в операційній кімнаті медичної установи КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» ОСОБА_2 в якості хірурга, надаючи їй медичну допомогу, фізичній особі, яка звернулася за медичною допомогою і якій така допомога надається (ст.3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»), неналежно виконав свої професійні обов`язки в результаті недбалого та несумлінного до них ставлення, що спричинило тяжкі наслідки для останньої, здійснивши операцію «фронтотомія справа», в ході якої своїми діями ушкодив задню стінку лобної пазухи, спричинивши її пошкодження у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см, оболонок та тканини головного мозку за ходом раневого каналу. У результаті дій ОСОБА_2 вона отримала перелом внутрішньої стінки лобної пазухи, який відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки до життя.

Між наявним кістковим дефектом (дірчастим переломом) задньої (внутрішньої) стінки лобної пазухи праворуч, який виник у неї в ході проведеного ОСОБА_2 оперативного втручання 18.03.2020 та супроводжувався ушкодженням оболонок головного мозку й тканини головного мозку в його правій лобній частині, а в подальшому ускладнився розвитком у неї набряку головного мозку, є прямий причинно-наслідковий зв`язок.

В подальшому, після проведеного 18.03.2020 оперативного втручання ОСОБА_2 , не дотримуючись положень розділу «критерії ефективності лікування» та відповідного протоколу, не проводив оцінки результатів її лікування, що призвело до передчасного припинення її перебування в стаціонарі медичного закладу в умовах цілодобового спостереження, що забезпечувало вчасне виявлення, настання ускладнень від її лікування і хірургічного втручання.

Ухвалою ІваноФранківського міського суду від 27.04.2023 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.140 КК України у зв`язку із закінченням строків давності та закрито кримінальне провадження відносно нього.

Її цивільний позов залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що діями ОСОБА_2 їй завдано збитків, непоправимих для її здоров`я, які в юридичному виразі підпадають під матеріальну та моральну шкоду, а КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» є роботодавцем останнього, позивач просила стягнути з відповідача КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради»: 15 209,56 грн витрат на лікування, 86 300 грн матеріальної шкоди та 8 000 000 грн моральної шкоди.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 жовтня 2023 року задоволено частково позов ОСОБА_1 до КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 , про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Стягнуто з КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду, завдану здоров`ю внаслідок вчинення кримінального правопорушення у розмірі 101 509,56 грн, що складається з: 15 209,56 грн витрат на лікування, 86 300,00 грн відшкодування втраченого заробітку.

Стягнуто з КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» на користь ОСОБА_1 3 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 жовтня 2023 року стягнуто з КНП «Центральнаміська клінічналікарня Івано-Франківськоїміської ради» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 20 000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду та додатковим рішенням суду, ОСОБА_1 оскаржила такі в апеляційному порядку.

У апеляційній скарзі, не оспорюючи вірність встановлених судом першої інстанції фактичних обставин справи, посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду в частині вирішення вимоги щодо відшкодування моральної шкоди у повному розмірі, тобто 8 млн.грн.

Вказує, що в цій частині висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи в частині обсягу встановлених під час судового розгляду негативних наслідків щодо погіршення її стану здоров`я та обсягу пережитих нею моральних страждань в зв`язку з цим, що вплинуло на визначення судом першої інстанції шкоди немайнового характеру в значно меншому, ніж було заявлено нею, розмірі.

При пред`явленні нею позову обсяг моральної шкоди вона визначила в грошовому еквіваленті в сумі 8 000 000 грн з врахуванням спричиненого їй протиправними діями ОСОБА_2 каліцтва, а також фізичного болю та фізичних і душевних страждань, яких вона зазнала та зазнає по цей час та які супроводжуватимуть її до кінця життя.

Зазначає, що завданий їй обсяг моральної шкоди ніколи не буде співмірним та не компенсує обсягу втрат немайнового характеру, оскільки вже жодним еквівалентом їй не повернути здоров`я, її дітям не повернути здорову матір, чоловіку здорову дружину, а її батькам здорову дочку.

Вже після пред`явлення нею позову, стан її здоров`я ще більше погіршився, їй була встановлена вже II група інвалідності, вона повністю втратила зір на одне око, в неї діагностували додаткові ускладнення, які пов`язані з неврологією та погіршуватимуться в силу наявності і росту кисти та тягнуть за собою збій (частково відмову) роботи органів всього організму та вже не піддаються лікуванню.

З тексту оскаржуваного судового рішення вбачається, що вказані нею обґрунтування суд першої інстанції врахував тільки частково, що й вплинуло на зменшення розміру моральної шкоди, які суд визначив до стягнення, що, в свою чергу, становить невідповідність цього розміру завданому їй обсягу шкоди немайнового характеру.

Вважає, що виключно відшкодування оціненого нею розміру моральної шкоди є розумним і справедливим та слугуватиме належною сатисфакцією за понівечене життя та превентивним заходом для медичного закладу у виборі ставлення до інших пацієнтів.

Також додатковим рішенням від 25.10.2023 суд першої інстанції значно зменшив заявлений нею розмір витрати на правову допомогу, що є незаконним та таким, що постановлене з порушенням норм процесуального права, без належного врахування характеру виконаних адвокатами робіт (підготовка позовної заяви; участь у судових засіданнях), заявлених позивачем вимоги, їх складності та об`єму досліджених судом першої інстанції доказів, а також принципів співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи та значення справи для сторони, впливом вирішення справи на репутацію сторони і публічним інтересом до справи та підлягає зміні із стягненням повного обсягу заявлених нею витрат на правову допомогу.

Просить рішення суду та додаткове рішення суду в частині вирішення вимоги щодо відшкодування моральної шкоди і розподілу витрат на правову допомогу змінити.

Стягнути з КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» в її користь 8 000 000 грн моральної шкоди.

Стягнути з КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» в її користь 50 000 грн витрат на правову допомогу.

У своїй апеляційній скарзі КНП «Центральнаміська клінічналікарня Івано-Франківськоїміської ради» посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду.

Вказує, що при звільненні від кримінальної відповідальності питання факту вчинення правопорушення, винуватості або невинуватості в ньому конкретної особи не вирішуються. Проте, в оскаржуваному рішенні зазначено, що звільнення від кримінальної відповідальності за строками є нереабілітуючою і передбачає констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.

За відсутності встановленої вироком суду вини ОСОБА_2 та відмову останнього щодо її визнання, висновки суду першої інстанції, щодо відсутності встановленої вини ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22, як підставу відмови в задоволенні цивільного позову, є незаконним та необґрунтованим.

Зазначає, що в оскаржуваному рішенні встановлено, що в період часу з 19.02.2020 по 25.02.2020 позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні в відділенні мікрохірургії ЛОР органів КНП «ЦМКЛ ІФМР» з приводу «гострого правобічного гаймориту». Однак, жодним чином суд не взяв до уваги той факт, що позивачка була виписана за порушення режиму перебування в лікарні та відмови від призначеного лікування (дане підтверджується висновком за результатами клініко-експертної оцінки, який міститься в матеріалах справи). Така поведінка особи призвела до ускладнень, тяжчого перебігу захворювання та як наслідок необхідності проведення хірургічного втручання «фронтотомія справа».

В позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що знаходиться в постійному розпачі та депресії, які супроводжуватимуть її усе життя. Однак, доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста психолога або висновок судового експерта психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації. Однак, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.

Отже, рівень моральних страждань мав бути визначений не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілої внаслідок заподіяння їй шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Будь-яких доказів моральних страждань позивачкою надано не було, не підкріплено відповідними свідченнями спеціалістів чи інших осіб.

З метою підтвердження психологічного стану особи, наявність чи відсутність у неї переживань, страждань, особливості сприйняття певної події тощо, визначення орієнтовного розміру нанесення моральної шкоди, ОСОБА_1 , на підтвердження зазначеної суми, могла б клопотати про призначення по справі судової психологічної експертизи, оскільки позовні вимоги серед іншого, обґрунтовуються моральними стражданнями, змінами в індивідуально емоційних і психологічних проявах.

Також варто зазначити, що у цивільному позові по справі 344/3686/22 (цивільний позов у кримінальному провадженні) ОСОБА_1 не надавала належних доказів витрат які вона понесла на лікування, а тому не заявляла відшкодування матеріальних збитків, проте просила стягнути з відповідачів моральну шкоду, яку оцінювала в розмірі 2 000 000,00 грн. а позовні вимоги в даній справі вже становлять 8 000 000,00 грн моральної шкоди та понад сто тисяч матеріальної. Обґрунтованого розрахунку такого збільшення, чи будь яких належних пояснень до суду подано не було.

Судом першої інстанції при ухваленні рішення, не було враховано те, що сам факт наявності фіскальних чеків не підтверджує доцільність їх придбання та приналежність їх саме ОСОБА_1 . Необхідними доказами підтвердження використання таких медикаментів повинні були бути долучені призначення (рецепти) лікарів, медична довідка або виписка із медичної картки амбулаторного/стаціонарного хворого форми №027о. Проте, до матеріалів справи позивачкою долучено тільки копію першої сторінки із медичної карти стаціонарного хворого 611620 (форма №027/о), без належної інформації яке саме лікування проводилося, які медичні препарати застосовувалися, можливі фізичні обмеження, рекомендації щодо продовження трудової діяльності, самостійне лікування поза межами закладу охорони здоров`я.

Тому підстави для стягнення витрат на лікування на придбання медикаментів в період перебування на стаціонарі ОСОБА_1 з 26.03.2020 по 13.04.2020 відсутні.

В супереч вищезазначеному суд першої інстанції також задовольнив вимогу про стягнення сплаченого ОСОБА_1 благодійного внеску в сумі 2 200,00 грн, який жодним чином не стосується лікування та здійснюється тільки на добровільних засадах.

Доказом втрати ОСОБА_1 100% працездатності в матеріалах справи та за висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції є довідка до акту огляду медико-соціальною експертною комісією за №752121, проте, ступінь втрати працездатності у відсотках визначено не було. Сам по собі факт встановлення групи інвалідності відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №752121 від 02.06.2022 не пов`язаний із втратою працездатності, оскільки особа може бути при цьому працездатною повністю або частково. Пунктом 12 цього висновку встановлено: ОСОБА_1 протипоказана важка фізична праця». В судових засіданнях ОСОБА_1 зазначила, що за професією вона економіст, яка по тяжкості праці є найлегшою працею по показниках енергетичних затрат.

За таких обставин, враховуючи відсутність доказів втрати 100% працездатності, висновки суду першої інстанції про те, що у вказаний в позові період ОСОБА_1 втратила працездатність не відповідають дійсності, а стягнення відшкодування втраченого заробітку підлягає скасуванню.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

У відзивіна апеляційнускаргу ОСОБА_1 КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» зазначає, що вимога про стягнення 8 000 000,00 грн моральної шкоди не підлягає задоволенню з підстав, наведених в апеляційній скарзі КНП «ЦМКЛ ІФМР».

Щодо вимоги про стягнення 50 000,00 грн витрат на правову допомогу, то на розгляді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області перебував обвинувальний акт, складений у кримінальному провадженні №12020090010001175, щодо ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст.140 КК України. Цивільний позов в кримінальній справі та позовна заява ОСОБА_1 в цій справі є фактично ідентичними. Відмінними є лише стягнення матеріальної шкоди в даній справі та збільшення розміру моральної шкоди з 2 000 000,00 грн до 8 000 000,00 грн. Проте, в актах приймання передачі виконаних робіт до договорів про надання правової допомоги з адвокатами Петрик Б.Ф та Рогів Т.Р. було вказано про підготовку та подання позовної заяви. В такому випадку інформація про обсяг наданої правової допомоги, яка зазначена в актах прийому-передачі не відповідає дійсності, вимога про стягнення 50 000,00 грн витрат на правову допомогу не підлягає до задоволення.

Відзив наапеляційні скарги ОСОБА_2 не міститьобґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради». Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 у відзиві вказує, що розмір моральної шкоди в сумі 3 000 000 грн є необґрунтованим, не відповідає засадам виваженості, розумності і справедливості. Спричинення моральної шкоди не є матеріально-правовою презумпцією, тому повинно бути доведено не тільки сам факт спричинення моральної шкоди, але і обов`язково її розмір. Судом першої інстанції не взято до уваги той факт, що перш за все причиною настання негативних наслідків, заподіяних ОСОБА_1 у процесі лікування (на думку сторони позивача), стала задавленість хвороби та несумлінне ставлення пацієнта до лікування, що підтверджується висновком за результатами клініко-експертної оцінки, який перебуває в матеріалах справи. Посилання на три виписки стаціонарного хворого (№611620 від 13.04.2020,'№130/23 від 20.01.2023 та №1919/23 від 20.04.2023); одну виписку амбулаторного хворого №1426/22 від 31.03.2023 та на п`ять консультативних висновків в період січень-травень 2023 є недостатнім доказом для стягнення моральної шкоди у розмірі 3 000 000 грн. Суд першої інстанції помилково у своєму рішенні зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності за строками є нереабілітуючою обставиною і передбачає констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 правом поданнявідзиву наапеляційну скаргуКНП«Центральна міськаклінічна лікарняІвано-Франківськоїміської ради» не скористалася.

В судовому засіданні ОСОБА_1 та їїпредставники своюапеляційну скаргупідтримали змотивів наведениху ній.Апеляційну скаргуКНП «Центральнаміська клінічналікарня Івано-Франківськоїміської ради» заперечили.

Представник КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» свою апеляційну скаргу підтримала з мотивів, наведених у ній. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечила.

ОСОБА_2 та його представник вимоги апеляційної скарги КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» підтримали з мотивів наведених у ній. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 заперечили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, в період часу з 19.02.2020 по 25.02.2020 перебувала на стаціонарному лікуванні в відділенні мікрохірургії ЛОР органів КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» з приводу «гострого правобічного гаймориту» (МКХ-10 J010) (Медична карта стаціонарного хворого №2304/20).

ОСОБА_1 09.03.2020 в ургентному порядку повторно звернулася за медичною допомогою у вказаний вище медичний заклад, де була оглянута ЛОР лікарем ОСОБА_3 , за результатами якого було встановлено діагноз «гострий риносинусит» та після проведення RtgДПН діагноз був уточнений на «гострий гемісинусит справа», що вбачається з догоспітального клінічного протоколу №2925 від 09.03.2020.

В той же день ОСОБА_1 була оглянута сумісно із завідуючим відділення і їй було встановлено діагноз «гострий правобічний гемісинусит» і призначено лікування.

ОСОБА_1 10.03.2020 була прооперована: трепанопункція правої верхньо-щелепної пазухи (код ВВД 7.16 Тимчасового галузевого класифікатора медичних процедур (послуг) та хірургічних операції.

Через декілька днів хворій ОСОБА_1 було повторно проведено аналогічну операцію на підставі рентгенологічного огляду за №2506 від 12.03.2020, записи щодо якої є в медичній карті за 13.03.2020.

ОСОБА_1 , яка під час огляду продовжувала висловлювати скарги на біль в ділянці правої лобної пазухи, 16.03.2020 була оглянута лікуючим лікарем ОСОБА_3 і виконуючим обов`язки завідувача відділення ОСОБА_2 .

16.03.2020 року ОСОБА_1 була проведена КТДПН для уточнення діагнозу (КТ №0180 від 16.03.2020).

Враховуючи дані комп`ютерної томографії голови ОСОБА_1 від 16.03.2020, наявності у хворої скарг, анамнезу і даних додаткових методів обстеження, 18.03.2020 лікуючим лікарем було прийнято рішення про необхідність проведення оперативного лікування операції «фронтотомія справа», оскільки консервативне лікування не дало позитивних результатів.

Рішення про проведення вказаної операції 18.03.2020 було узгоджене з виконуючим обов`язки завідувача відділення лікарем отоларингологом ОСОБА_2 , який мав безпосередньо проводити оперативне втручання, оскільки виконував на той час обов`язки завідуючого відділення, мав необхідну лікарську категорію і необхідний досвід подібних оперативних втручань.

В період часу з 12 год. до 12 год. 40 хв. 18.03.2020 в операційній кімнаті медичної установи КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» ОСОБА_2 в якості хірурга здійснено ОСОБА_1 операцію «фронтотомія справа».

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі;

зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди;

у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини;

завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи;

гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості;

по своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди.

Згідно частини 1 статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до частини 1 статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У зазначеній нормі встановлюються загальні правила відшкодування юридичною або фізичною особою потерпілій стороні шкоди, завданої їхнім працівником або іншою особою під час виконання трудових обов`язків. Це є одним з випадків, коли суб`єктом деліктної відповідальності є юридична або фізична особа, яка шкоди потерпілій стороні безпосередньо не завдавала. Тобто особливістю цих зобов`язань є те, що закон відмежовує особу, яка безпосередньо завдала потерпілій стороні шкоди, від особи, яка повинна цю шкоду відшкодувати. У цивільному праві під діями юридичної особи визнаються: дії органу, її представників, а також її членів або інших учасників (працівників і службовців). Діями фізичної особи (фізичної особи - підприємця) визнаються дії працівників (службовців), якщо їх вчинено на виконання трудових (службових) обов`язків. Покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за наведеною нормою права пояснюється тим, що безпосередній заподіювач шкоди (працівник) юридично втілює волю осіб, з якими він пов`язаний трудовим договором (контрактом), а тому його вина визнається виною роботодавця.

На момент вчинення ОСОБА_2 протиправних, за твердженням позивача, дій, останній перебував на посаді лікаря отоларинголога відділення хірургії голови та шиї КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» та виконував свої трудові обов`язки, в зв`язку з чим цивільноправову відповідальність за спричинені ОСОБА_2 збитки несе його роботодавець.

Для покладення на юридичну або фізичну особу відповідальності за статтею 1172 ЦК України необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника, шкода, завдана потерпілій стороні, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника і завданою шкодою, вина працівника), так і спеціальних умов, які обов`язково необхідно враховувати. Це обставини, за наявності яких шкода була спричинена, хоча сама шкода в цих зобов`язаннях і не набуває будь-яких особливостей. До таких обставин частина перша зазначеної норми відносить виконання трудових (службових) обов`язків працівником. У разі завдання шкоди працівником діями, що за своїм змістом не випливають з виконання ним трудових (службових) обов`язків, не виникає відповідальності юридичної або фізичної особи за шкоду, спричинену цим працівником. Він повинен сам відшкодувати цю шкоду на загальних підставах деліктної відповідальності (стаття 1166 ЦК України).

При цьому, причинно-наслідковий зв`язок у цьому виді деліктних зобов`язань може мати складний характер, тобто позивач зобов`язаний довести не тільки те, що шкоди завдано внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння виникло внаслідок неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов`язків.

Отже, зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної, є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. За своїм характером ці зобов`язання належать до роду недоговірних, тобто вони виникають поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18) зазначив, що у деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

У деліктних правовідносинах у сфері надання медичної допомоги протиправна поведінка спрямована на порушення суб`єктивного особистого немайнового права особи, яке має абсолютний характер, - права на медичну допомогу. У сфері надання медичної допомоги протиправними необхідно вважати дії медичного працівника, які не відповідають законодавству у сфері охорони здоров`я, зокрема стандартам у сфері охорони здоров`я та нормативним локальним актам.

Відповідно до частини другої статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» обов`язками лікуючого лікаря є своєчасне і кваліфіковане обстеження та лікування пацієнта.

Таким чином, надання несвоєчасної або некваліфікованої медичної допомоги є протиправною поведінкою медичного працівника.

Згідно з частиною четвертою статті 34 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» лікар не несе відповідальності за здоров`я хворого в разі відмови останнього від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму.

З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України з відшкодування шкоди, апеляційний суд зауважує, що то саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди.

Зазначене узгоджується з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 03.10.2018 року у справі № 668/7511/15-ц (провадження № 61-24544св18).

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є заподіювачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц (провадження № 61-47866св18 вказав, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Такий же правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року у справі № 3-51гс14, підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив.

В оцінці наявності причинного зв`язку між діями медичного працівника та завданням шкоди Верховний Суд врахував, що на підставі письмових доказів судом першої інстанції встановлено негативні наслідки у вигляді погіршення стану здоров`я позивача, що виникли у зв`язку з діями лікаря, який надав некваліфіковану медичну допомогу пацієнтові.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.07.2023 року у справі №523/10085/19 (пункт 58), Верховний Суд звертав увагу на специфіку тягаря доказування у справах щодо надання медичних послуг. Від пацієнтів не можна очікувати та вимагати точного володіння медичними знаннями. Вони не мають точного розуміння процесів лікування та необхідної кваліфікації для аналізу та надання обставин справи, що становлять предмет спору. З метою належної участі в цивільному процесі сторона не повинна мати професійні медичні знання. У зв`язку з цим сторона процесу, яка є пацієнтом, має право обмежитися доповіддю, що дасть змогу припустити про порушення зі сторони обслуговуючого персоналу в силу наслідків, що настали для пацієнта. Тому, з урахуванням принципу розумності, пацієнту, який звернувся до суду за захистом порушених прав, що полягають у завданні шкоди здоров`ю, слід тільки вказати на порушення, а далі тягар доказування покладається на медичну установу чи на лікаря. При цьому вказане не призводить до порушення принципу диспозитивності судового процесу, а навпаки слугує для забезпечення процесуальної рівності сторін (постанова Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21).

На розгляді Івано-Франківського міського суду у 2022 році перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення за ч.1 ст. 140 КК України (справа №344/3686/22). ОСОБА_1 в даному кримінальному провадженні було надано статус потерпілої.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22, яка набрала законної сили 05 травня 2023 року, задоволено клопотання захисника Жируна Р.М. про закриття кримінального провадження і звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України в зв`язку із закінченням строків давності.

Звільнено ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 140 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020090010001175 від 29.04.2020 за обвинуваченням ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 140 КК України закрито.

Цивільний позов залишено без розгляду, роз`яснивши потерпілій ОСОБА_1 право на звернення в порядку цивільного судочинства.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Обставини, встановлені ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22 , в частині чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони відповідною особою враховуються судом при розгляді цієї цивільної справи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Згідно обвинувального акта, в ході вищевказаної операції «фронтотомія справа», внаслідок належного вивчення ОСОБА_2 анатомічної будови фронтальної пазухи пацієнтки ОСОБА_1 , без проведення відповідної передопераційної підготовки, не маючи в своєму розпорядженні рентгенівських знімків необхідного виду, в необхідній кількості і належної якості, що позбавило хірурга можливості вивчити будову фронтальної пазухи ОСОБА_1 , і врахувати її особливості, і в зв`язку з цим зробити правильний вибір вірного місця прикладення сили для вскриття лобної пазухи і ступінь інтенсивності прикладених для цього зусиль, ОСОБА_2 в операційній кімнаті медичної установи КНП «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» своїми діями ушкодив задню стінку лобної пазухи, спричинивши її пошкодження у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см, оболонок та тканини головного мозку за ходом раневого каналу, внаслідок чого їй було завдано тяжких тілесних ушкоджень.

Як випливає зі змісту мотивувальної частини ухвали Івано-Франківського міського суду від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_2 підтримав свою згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності за нереабілітуючих підстав і закриття кримінального провадження відносно нього з цих підстав. Така згода викладена ним усно в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив доводи сторони відповідача та третьої особи щодо відсутності встановленої ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 27 квітня 2023 року у справі №344/3686/22 вини, як підставу відмови в задоволенні цього цивільного позову.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Статтею 284 КПК передбачено вичерпний перелік підстав для закриття кримінального провадження.

Всі підстави закриття кримінального провадження поділяються на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючими є ті підстави, що пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочин.

На противагу цьому нереабілітуючими є ті, що позитивно вирішують питання про вчинення особою злочину.

До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.

Відповідно, всі інші підстави є нереабілітуючими і передбачають констатацію факту вчинення особою кримінального правопорушення.

Зокрема, до нереабілітуючих підстав закриття кримінального провадження належить звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Підстави звільнення від кримінальної відповідальності закріплені в розділі ІХ Кримінального кодексу. Такими підставами є зокрема, закінчення строків давності.

Таким чином, обвинувачений ОСОБА_2 був обізнаний щодо характеру прийняття відповідного процесуального рішення суду, зокрема, те, що підстави прийняття такого рішення суду мають нереабілітуючий характер, і висловив свою згоду на таке закриття кримінального провадження з нереабілітуючої підстави.

У разі, якщо вказана особа вважала себе невинуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, вона не була позбавлена права на доведення своєї невинуватості в суді шляхом прийняття судом виправдувального вироку.

Подання клопотання про закриття кримінального провадження за закінченням строків притягнення до кримінальної відповідальності є правом обвинуваченого, однак це не спростовує нереабілітуючий характер відповідної підстави звільнення особи від кримінальної відповідальності.

Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі №398/571/15ц зазначив, що звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, в контексті розглядуваного правового інституту, не свідчить про виправдання особи, про визнання її невинуватою у вчиненні злочину. У такому випадку КК України виходить із встановлення факту вчинення особою кримінальнокараного діяння, а тому вказані підстави звільнення від кримінальної відповідальності є нереабілітуючими.

Відповідно до Висновку за результатами клініко-експертної оцінки отриманий під час досудового розслідування у кримінальному провадженні за підозрою ОСОБА_2 , експерти дійшли висновку, зокрема: «4. В ході оперативного втручання лікарями-хірургами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 допущено лікарську помилку: перфорацію задньої стінки лобної пазухи через невраховані особливості будови фронтальної пазухи. 6. Направлення на третиний рівень лікування пацієнт здійснено без відповідних супровідних документів».

Згідно Висновку експерта (експертиза за матеріалами справи) №08-128/21/пп від 29.06.2021-01.11.2021 року експертна комісія підсумувала, що у зв`язку із проведенням оперативного втручання 18.03.20р. у гр. ОСОБА_1 виникло ушкодження задньої стінки лобної пазухи у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см., оболонок та тканини головного мозку за ходом ранового каналу. Між наявним кістковим дефектом (дірчастим переломом) задньої (внутрішньої) стінки лобної пазухи праворуч, який виник у гр. ОСОБА_1 в ході оперативного втручання 18.03.20р., та супроводжувався ушкодженням оболонок головного мозку й тканини головного мозку в його правій лобній частці, а в подальшому ускладнився розвитком у гр. ОСОБА_1 набряку головного мозку, спостерігається прямий причинно-наслідковий зв`язок.

Суд першої інстанції, оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні, належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку, що позивачкою доведено як факт завдання їй шкоди саме діями третьої особи ОСОБА_2 , так і причинний зв`язок між такими діями третьої особи та негативними наслідками, які настали для її здоров`я (ушкодження оболонок головного мозку й тканини головного мозку в його правій лобній частці, що в подальшому ускладнилося розвитком у гр. ОСОБА_1 набряку головного мозку), та в ході розгляду справи стороною позивачки доведено наявність підстав для покладення на відповідача (який не є безпосереднім завдавачем шкоди, але зобов`язаний її відшкодувати в силу вимог закону, як роботодавець винуватця-заподіювача шкоди) обов`язку щодо відшкодування завданої шкоди.

Посилання апелянта КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» на відсутність встановленої вироком суду вини ОСОБА_2 та відмову останнього щодо її визнання такі висновки суду першої інстанції не спростовують, оскільки потерпілою доведено факт завдання шкоди за його участю, що він є заподіювачем шкоди, наявність безпосереднього причинного зв`язку між проведеним оперативним втручанням і завданою шкодою, а відповідач є особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

У цій справі обов`язок щодо спростування доводів позивачки та доведення відсутності вини ОСОБА_2 у завданні їй шкоди покладається на сторону відповідача та третьої особи (оскільки вони заперечували проти позовних вимог), які будь-яких належних та допустимих доказів на спростування презумпції вини заподіювача шкоди та позиції позивача не надали.

Під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, тому вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Згідно ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Судом першої інстанції неодноразово роз`яснювалося право сторін заявити клопотання про призначення у цій цивільній справі судової експертизи для встановлення (спростування) відповідних причинно-наслідкових зв`язків, як і проінформовано третю особу про те, що саме на лікаря (лікарню) покладено обов`язок (тягар) доказування відсутності вини чи причинного зв`язку між діями і шкодою в даній справі. Однак будь-яких клопотань про витребування доказів чи призначення експертизи представники відповідача та третьої особи не заявляли.

При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які докази (висновки експертів, тощо), у яких містяться дані про відсутність факту заподіяння шкоди та зазначається про відсутність безпосереднього причинного зв`язку між проведеним оперативним втручанням і завданою шкодою.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта КНП ««Центральнаміська клінічналікарня Івано-Франківськоїміської ради»,щоповедінка особи призвела до ускладнень, тяжчого перебігу захворювання та як наслідок необхідності проведення хірургічного втручання «фронтотомія справа», оскільки настання тяжких наслідків перебувають у причинно-наслідокому зв`язку саме із діями щодо ушкодження задньої стінки лобної пазухи та пошкодження у вигляді дірчастого перелому діаметром приблизно 0,5 см, оболонок та тканини головного мозку за ходом раневого каналу, а не із фактом проведення хірургічного втручання.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Обґрунтовуючи факт завдання моральної шкоди та її прояви, позивачка покликалася на те, що внаслідок допущення лікарем під час хірургічного втручання лікарської помилки, її здоров`ю було завдано непоправної шкоди, яку на даний час усунути неможливо.

Окрім самого встановленого факту спричинення 18.03.2020 ОСОБА_2 позивачці ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень у виді дірчастого перелому діаметром 0,5 см задньої (внутрішньої) стінки лобної пазухи праворуч, що супроводжувався ушкодженням оболонок головного мозку й тканин головного мозку в його правій лобній частині, а в подальшому ускладненням у неї набряку головного мозку, для позивачки, наступили подальші негативні і непоправні на цей час наслідки у виді погіршення стану здоров`я, що вбачається з долучених до позовної заяви медичних документів, в яких діагностовано її стан здоров`я.

За наслідками вищевказаного тілесного ушкодження позивачкою отримано внутрішньочерепний крововилив правої лобної долі та субдуральний крововилив справа ятрогенного характеру, пневмоцифалію (внутрішньочерепне проникнення повітря і його скупчення в порожнині черепа), які супроводжувалися наявністю у неї таких симптомів як сильний головний біль, судоми, блювота, підвищена температура тіла, слабкість та зумовило додаткове оперативне втручання у виді трепанопункції лобної пазухи справа (видалення гематоми) з метою збереження їй життя та проходженням стаціонарного лікування в період з 26.03.2020 по 13.04.2020 року (включно).

За твердженнями позивачки після вказаної виписки стан її здоров`я супроводжувався постійним головним болем і слабкістю, нервозністю і дратівливістю, неконтрольованою поведінкою і постійною втомою, а в травмованій ділянці мозку замість видаленої гематоми почала утворюватися киста.

За наслідками проведеної МРТ в травні 2020 року у ОСОБА_1 діагностовано наявність кістозноатрофічних змін правої лобної частки та наявність утворення розміром близько 29,0х18,0х29,0 мм (результати МРТ «Альтмед» від 13.05.2020 року).

При комп`ютерній томографії головного мозку, проведеній через 6 місяців, було відмічено збільшення утвору у лобній ділянці справа, розміром 2,4х3,1х2,7 та відмічено наявність кистознорубцевих змін у лобній ділянці справа (КТ дослідження ОКЛ від 29.10.2020 року).

В подальшому ОСОБА_1 було діагностовано вегетативний, цефалагічний, астеноневротичний синдром (консультативний висновок спеціаліста лікаря нейрохірурга ОКЛ ОСОБА_4 ).

При проведенні подальшої контрольної діагностики (мультиспіральна КТ головного мозку ОКЛ від 07.04.2022 року) встановлено наявність «енцифаломаляційної кисти» і видиме збільшення її розмірів 3,3х3,0х4,0 см.

З наявністю даної кисти пов`язано виникнення у позивачки епілепсії, що зокрема зазначено лікарем неврологом ОКЛ ОСОБА_5 у консультативному висновку спеціаліста від 13.04.2022.

За наслідками ускладнень від заподіяних ОСОБА_2 тілесних ушкоджень в позивачки утворилася енцефаломаляційна кіста правої лобної ділянки, розвиток якої потребує постійного спостереження та в умовах нашого регіону є неоперабельним. У зв`язку з цим у неї розпочалися епілептичні напади, які протягом останнього року почастішали.

Внаслідок пошкодження зорового нерва під час проведення ОСОБА_2 хірургічного втручання в позивачки погіршився зір, на даний час праве око взагалі не бачить.

В судових засіданнях позивачка наголошувала, що поданий час вона відчуває нестерпні головні болі, від яких втрачає свідомість, не може вірно оцінювати свій стан і вірно реагувати на всі його прояви, інколи її реакції є незрозумілими та неконтрольованими для неї себе. В неї відсутні сили на підтримку звичного ритму життя, догляду за дітьми, праці по дому, для роботи і сім`ї.

Фактично, за твердженнями позивачки, внаслідок дій ОСОБА_2 вона стала інвалідом на все життя; його дії позбавили позивачку повноцінної віддачі сім`ї, дітям, чоловіку, можливості радіти їх успіхам і з радістю чекати їхнього майбутнього. Її життя звелося до безперервних відвідин лікарів (за період останніх років вона більше 30 разів відвідувала лікарів). Також просила врахувати і ту обставину, що після проведення операції 18.03.2020 лікар ОСОБА_2 неналежно виконав свої обов`язки щодо післяопераційного спостереження, допустив виписку Позивача із ЦМКЛ у вкрай важкому стані.

Суд першої інстанції встановив, що пояснення ОСОБА_1 стосовно завданих їй моральних та душевних страждань, поєднаних з нестерпним фізичним болем, є послідовними та такими, що відповідають наявним в матеріалах справи документам, і не маючи медичних знань та за відсутності в матеріалах справи відповідного висновку експерта щодо форм прояву та глибини страждань, які довелося відчути ОСОБА_1 , погодився з тим, що пробиття задньої стінки лобної пазухи, ушкодження оболонок та тканини головного мозку в ході проведеної ОСОБА_2 операції ОСОБА_1 18.03.2020, що через зовсім короткий проміжок часу призвело до набряку головного мозку, внутрішньочерепного крововиливу правої лобної долі та субдурального крововиливу справа ятрогенного характеру, пневмоцифалії (внутрішньочерепне проникнення повітря і його скупчення в порожнині черепа), що, в свою чергу, зумовило додаткове оперативне втручання у виді трепанопункції лобної пазухи справа (видалення гематоми), тобто, фактично трепанації черепа, в своїй сукупності призвело як до фізичних, так і до душевних страждань позивачки.

Між подальшими наслідками вищевикладених фактів та розвинутих на їх фоні проблем у позивачки (епілепсія, пошкодження зорового нерва справа, яке призвело до серйозних проблем із зором, невропатичних розладів, лікування у психіатра) спостерігаються послідовно-обґрунтовані зв`язки, оскільки у медичних документах у анамнезі захворювання позивачки систематично зазначається операція 18.03.2020, як причина подальших ушкоджень її здоров`я.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Викладене узгоджується з правовими висновками, висловленими у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18) та від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16-ц (провадження № 14-136цс19).

Згідно із п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної немайнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Відповідальність заподіювача шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством.

Відповідно до п. 9 вказаної Постанови розмір відшкодування моральної (немайнового) шкоди суд визначає залежно від характеру та об`єму страждань (фізичних, душевних, психічних), котрі поніс позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалість, можливості відновлення) і з врахуванням інших обставин. При цьому суд повинен виходити з принципу розумності, справедливості та виваженості.

ОСОБА_1 вважає належним відшкодуванням завдану їй моральну шкоду в розмірі 8 000 000,00 грн.

Суд першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів, враховуючи, зокрема, поведінку лікаря як після проведеної ним 18.03.2020 операції ОСОБА_1 , так і протягом судового розгляду цієї цивільної справи, дійшов вірного висновку, що розмір відшкодування моральної шкоди у 3 000 000,00 грн буде справедливою сатисфакцією ОСОБА_1 за понесені (та існуючі на цей час) нею моральні страждання внаслідок допущення лікарської помилки при наданні їй медичної допомоги третьою особою, за її понівечене здоров`я і постійне відчуття загрози життю.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам справи в частині обсягу встановлених судом негативних наслідків щодо погіршення її стану здоров`я та в зв`язку з цим обсягу пережитих нею моральних страждань, що вплинуло на визначення моральної шкоди у значно меншому, ніж було заявлено нею розмірі, не заслуговують на увагу, оскільки саме на позивачку покладено обов`язок довести глибину фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також наявність інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування судом першої інстанції враховано вимоги розумності і справедливості та встановлено обставини справи на підставі наданих учасниками справи доказів.

Також не заслуговують на увагу доводи КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради», що будь-яких доказів моральних страждань позивачкою надано не було, не підкріплено відповідними свідченнями спеціалістів чи інших осіб, а рівень моральних страждань мав бути визначений не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілої внаслідок заподіяння їй шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Суперечать принципу диспозитивності цивільного судочинства посилання КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» в апеляційній скарзі, що ОСОБА_1 на підтвердженнярозміру відшкодуванняморальної шкодимогла бклопотати пропризначення посправі судовоїпсихологічної експертизи, однак сам апелянт в суді першої інстанції таких клопотань не заявляв.

Відповідно до частини першої - третьої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 листопада 2020 року у справі № 227/7154/13-к (провадження № 61-20082св19), зазначено, що «відповідно до пунктів 1, 11 Положення про медико-соціальну експертизу, пунктів 3, 26, 27 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317, Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 05 вересня 2011 року № 561, встановлення МСЕК тієї чи іншої групи інвалідності внаслідок загального захворювання визначається за критеріями життєдіяльності людини, зокрема, здатністю особи до виконання трудової діяльності. Здатність до трудової діяльності - сукупність фізичних та духовних можливостей людини, яка визначається станом здоров`я, що дозволяє їй займатися різного виду трудовою діяльністю.

Законодавство вирізняє професійну та загальну працездатність. Професійна працездатність передбачає здатність працівника до роботи за конкретним фахом і на певній посаді, тоді як загальна працездатність це здатність до виконання будь-якої роботи у звичайних умовах праці. Особа, яка зазнала каліцтва та якій встановлено інвалідність, може бути визнана частково працездатною. З метою встановлення в особи здатності до праці МСЕК під час встановлення інвалідності має встановити ступінь професійної (а за її відсутності загальної) працездатності у відсотках.

Отже, на підставі цих відомостей суд визначає розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я заробітку (доходу) у відсотках, що підлягає відшкодуванню.

Відповідно до пункту 11 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 міські, міжрайонні, районні медико-соціальні експертні комісії: а) визначають ступінь обмеження життєдіяльності людини, у тому числі стан працездатності, групу, причину і час настання інвалідності, а також ступінь втрати професійної працездатності (у процентах) працівників, які одержали каліцтво чи інше ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням своїх трудових обов`язків; б) встановлюють потребу інвалідів у соціальній допомозі, що була б спрямована на полегшення наслідків погіршення здоров`я (протезування, засоби пересування, робочі пристосування, постійний догляд тощо).

Таким чином, належним і допустимим доказом підтвердження ступеня втрати професійної працездатності (у процентах) для застосування статті 1195 ЦК України є відповідний висновок МСЕК з визначенням відсотка втрати працездатності».

Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ №752121 від 02.06.2022 року (а.с.80) з 02.06.2022 до 01.07.2023 ОСОБА_1 встановлено інвалідність третьої групи.

Позивачка покликається на те, що з часу заподіяння їй діями ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень (18.03.2020) і по даний час вона втратила працездатність, що відповідає висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.10.2022 у справі № 906/1318/19 (п. 85). При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.06.2018.

Суд першої інстанції правильно врахував, що ушкодження здоров`я, які були спричинені ОСОБА_1 внаслідок допущення лікарем ОСОБА_2 лікарської помилки, безперечно призвели до втрати нею працездатності, оскільки операція по трепанації черепа, а в подальшому утворення в головному мозку енцефаломаляційної кісти правої лобної ділянки, яка супроводжується тенденцією щодо збільшення в розмірі, а також спричинила розвиток епілепсії у позивачки є такими обставинами, які позбавляють позивачку працездатності, оскільки мова йде про пошкодження головного мозку людини, як одного з найголовніших органів організму, а сторона третьої особи, яка заперечувала проти даної вимоги, не надала суду будь-яких доказів в цій частині, які б підтверджували те, що протягом останніх трьох років ОСОБА_1 була працездатною.

На момент 18.03.2020 ОСОБА_1 не працювала, оскільки знаходилась в декретній відпустці по догляду за дитиною, а тому розмір відшкодування визначено у відповідності до ч.2 ст.1198 ЦК України, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати за період з 02.06.2022 по 01.07.2023.

Відповідно до ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік» установлено розмір мінімальної заробітної плати у місячному розмірі: з 1 січня 6500 гривень, з 1 жовтня 6700 гривень. Згідно ст.8 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік» установлено з 1 січня 2023 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 6700 гривень.

Відтак суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір відшкодування за період з 02.06.2022 по 01.07.2023, що становить 86 300 грн.

Доводам КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» що відсутні докази втрати 100% працездатності, суд першої інстанції дав належну правову оцінку та вірно вказав, що обставина відсутності в довідці до акта огляду МСЕК відсотка втрати ОСОБА_1 працездатності не може трактуватися на шкоду пацієнту (позивачці) у спірних правовідносинах. При цьому лікувальним закладом не надано будь-яких доказів щодо втрати ОСОБА_1 працездатності менш ніж на 100%. Інших доводів щодо неправомірності нарахування такої шкоди апелянт в апеляційній скарзі не зазначає.

На підтвердження витрат на придбання медикаментів та проходження обстежень позивачем до матеріалів справи долучено оригінали фіскальних чеків, які оглянуті судом першої інстанції за участі учасників справи, які містять інформацію про придбання медичних препаратів виключно у той період часу (кінець березня перша половина квітня 2020 року), коли ОСОБА_1 перебувала на лікуванні в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні після проведеного їй хірургічного втручання 18.03.2020 у КНП «ЦМКЛ ІваноФранківської міської ради» з метою усунення негативних наслідків, які виникли після допущення лікарської помилки третьою особою ОСОБА_2 в результаті чого у ОСОБА_1 відбувся набряк головного мозку, у зв`язку з чим їй було проведено трепанацію черепа.

Будь-яких інших причин перебування ОСОБА_1 на лікуванні в обласній клінічній лікарні судом не встановлено, і стороною відповідача та третьої особи такого не доведено.

При цьому, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні правильно зазначив, що витрати на благодійну допомогу (як звичайна практика у медичних закладах) в обласній клінічній лікарні від 08.04.2020 в сумі 2 200,00 грн відносяться до понесених позивачкою, оскільки за протилежних умов (у разі, якщо б лікарем ОСОБА_2 її здоров`ю не було нанесено шкоди) вона б не знаходилася у обласній клінічній лікарні з приводу трепанації черепа.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню понесені ОСОБА_1 витрати на придбання медикаментів на загальну суму 15 209,56 грн, які підтверджуються наявними у справі доказами.

Доводам про недостатність наявності фіскальних чеків для підтвердження доцільності придбання ліків та приналежність їх саме ОСОБА_1 судом першої інстанції при ухваленні рішення надано належну правову оцінку, як і щодо сплати добровільного внеску. Стороною, яка заперечувала проти належності наданих позивачем оригіналів чеків, як доказів по справі, не спростовано, що відповідні ліки придбавалися не для лікування тих ускладнень, які виникли після допущення щодо неї лікарської помилки ОСОБА_2 і у переліку придбаних позивачкою ліків не наведено доводів, які саме лікарські препарати нею куплені без необхідності чи є зайвими.

Посилання апелянта ОСОБА_1 у скарзі на те, що додатковим рішенням від 25.10.2023 суд першої інстанції значно зменшив заявлений нею розмір витрати на правову допомогу є неспроможними.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до договорів про надання правової допомоги від 03.04.2023 та від 10.07.2023 вартість послуг адвоката за цими договорами було узгоджено сторонами у фіксованому розмірі (пп.4.1 Розділу 4 Договорів): 30 000 грн. послуги адвоката Рогів Т.Р. та 20 000 грн. за послуги адвоката Петрика Б.Ф. Тобто усього на суму 50 000 грн.

Ціна позову складає 8 101 509,56 грн, а рішенням Івано-Франківського міського суду від 25 жовтня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково в загальному розмірі 3 101 509,56 грн.

Таким чином, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 141ЦПК Українидодатковимрішенням від25жовтня 2023року судпершої інстанціїобґрунтовано стягнувз КНП«Центральна міськаклінічна лікарняІвано-Франківськоїміської ради»на користь ОСОБА_1 витрати направову допомогуу розмірі20000,00грн пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла переконання, що оскаржувані рішення судом першої інстанції постановлені з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому їх слід залишити в силі. Доводи апеляційних скарг не спростовують їх законності і обґрунтованості.

Порядок розподілу та відшкодування судових витрат регламентується статтею 141 ЦПК України.

Частиною першою зазначеної статті встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, які полягають у сплаті судового збору, покладаються на КНП ««Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради».

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Комунального некомерційного підприємства «Центральна міська клінічна лікарня Івано-Франківської міської ради» залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 11 жовтня 2023 року і додаткове рішення Івано-Франківського міського суду від 25 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 січня 2024 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин