Постанова

від 17.01.2024 по справі 401/2891/22

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

17 січня 2024 року м. Кропивницький

справа № 401/2891/22

провадження № 22-ц/4809/77/24

Кропивницький апеляційний суд у складі:

головуючого судді - Письменного О.А.,

суддів - Голованя А.М., Дьомич Л.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області у складі судді Гармаш Т.І. від 29 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлосервіс» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та інфляційних витрат,-

встановив:

В грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом доКП «Житлосервіс 2012» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Просила в остаточному варіанті позову стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час затримки виплати заробітної платиза період з 04 січня 2022 року по 12 грудня 2022 року в сумі 145768,15 грн.,інфляційні втрати в сумі 12009,10 грн. тасудові витрати у сумі 7992,40 грн., з яких 7 000,00 грн. витрат на правничу (професійну) допомогу, 992,40 грн. судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог вказала, що вона працювала економістом КП «Житлосервіс». 04 січня 2022 року її було звільнено із займаної посади. Станом на 05.12.2022 року заборгованість по заробітній платі складала 17 303,29 грн.

Зазначила, що 12 грудня 2022 року відповідачем було сплачено позивачу заборгованість з заробітної плати в сумі 17303,29 грн. Однак на день сплати заборгованості з заробітної плати 12 грудня 2022 року минуло 235 робочих днів з дня звільнення позивача з займаної посади, що дає їй право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати.

Рішенням Світловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 червня 2023 рокупозов ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлосервіс» задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства «Житлосервіс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 17303 (сімнадцять тисяч триста три) грн. 29 коп. Стягнуто з Комунального підприємства «Житлосервіс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 108 (сто вісім ) грн. 12 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 763 (сімсот шістдесят три) грн. В решті позовних вимог було відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а позов задовольнити повністю. Послалася на те, що суд безпідставно зменшив розмір суми середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку до 17303,29 грн, оскільки є чіткі підстави стягнення з відповідача всієї суми в розмірі - 145768,15 грн. Крім того, вважає, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у стягненні вартості інфляційних втрат, пославшись на неправильне посилання позивача на ст.625 ЦК України, оскільки міг і повинен був застосувати для вирішення вказаної вимоги іншу норму чинного законодавства, яка регулює дані правовідносини.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала економістом КП «Житлосервіс». Згідно наказу № 39-к к від 04.01.2022 року та трудової книжки, ОСОБА_1 було звільнено з посади. ( а.с.5, 9-10).

Заборгованість підприємства по заробітній платі на станом на 04.01.2022 року перед позивачем становила 38 981,94 грн. (а.с. 33).

Згідно довідки КП «Житлосервіс 2012» середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 становить 598,89 грн (а. с. 161).

Повний розрахунок з позивачкою відповідач здійснив 12 грудня 2022 року, через 235 днів після звільнення. З врахуванням розміру середньоденної заробітної плати в сумі 598,89 грн., сума середнього заробітку за час затримки у виплаті (235 днів) становить 145768,15 грн.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Тому виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов можезменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

При цьому суд першої інстанції посилаючись на те, що заявлена сума компенсації позивачу середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є в рази більша ніж сума заборгованості по заробітній платі, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій відповідача, який за період розгляду справи судом першої інстанції повністю виплатив борг по заробітній платі в розмірі 17303,29 грн., вважав, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, буде виплата у сумі 17 303,29 грн., яка була не сплачена станом по день подачі позовної заяви.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суд з огляду на таке.

Відповідно до статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

На час звільнення з роботи, відповідач мав заборгованість перед позивачем за невиплачену своєчасно заробітну плату в розмірі 38981,94 грн. На день подання позову заборгованість вже зменшилась і складала 17303,29 грн.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача середній заробіток за весь час затримки виплати заробітної плати з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, тобто з 04.01.2022 по 12.12.2022 у сумі 145 768,15 грн. Вказана сума компенсації позивачу середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є в рази більша ніж сума заборгованості по заробітній платі.

Встановиши дані обставини суд правильно та обґрунтовано констатував, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідного обов`язку роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмірпростроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; іншіобставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах,співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Щодо вимоги про компенсацію інфляційних втрат, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що згідно ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Аналіз наведеного свідчить про те, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.

Оскільки повноваження органів влади є законодавчо визначеними, то суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін, а з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює їх правильну правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Пред`являючи позов про відшкодування інфляційних втрат, позивач посилалась на статті 509, 625, 1050 ЦК України, які регулюють правові наслідки порушення зобов`язання та відповідальність за порушення зобов`язання у цивільних правовідносинах, а саме за договором позики.

Проте, зазначення в позові конкретної правової норми на його обґрунтування не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору.

Необхідність дотримання принципу "суд знає закони" підтверджена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), в якій зазначено, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація учасниками справи спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

З аналізу наведених норм процесуального права вбачається, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту, якщо позивач обґрунтовувала цим свої позовні вимоги, проте помилково посилалась на певні норми права.

Відмовляючи у задоволенні позову з тих підстав, що зазначена позивачем правова норма не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд першої інстанції не врахував, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачем не проведено повністю розрахунок при її звільненні з роботи, просила стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні та компенсувати відповідні інфляційні втрати, що виникли внаслідок невиконання відповідачем свого зобов`язання.

При цьому обґрунтування позову не перешкоджало суду першої інстанції застосувати відповідні норми права.

Зважаючи на викладене, висновок суду про відмову в задоволенні позовної вимоги про відшкодування інфляційних втрат, через неправильне посилання позивачем на правову норму, є безпідставним.

Колегія суддів вважає, що до вказаної вимоги можна застосувати Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», згідно ст. 1 якого визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 3 вказаного Закону передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За розрахунками позивача сума такої компенсації становить - 12009,10 грн., що відповідає визначеному вище порядку розрахунку.

Отже, до стягнення з відповідача на користь позивачки підлягає 12009,10 грн. в якості компенсації втрати частини її доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні компенсації інфляційних втрат підлягає скасуванню, а апеляційна скарга в цій частині - задоволенню.

В іншій частині, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат між сторонами, суд першої інстанції, керуючись ст.141 ЦПК України, поклав їх на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Звертаючись до суду із позовом позивач сплатив судовий збір у сумі 992 грн. 40 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 7000 грн. (а.с. 104-107).

В врахуванням часткового задоволення позову, суд першої інстанції визначив розмір судових витрат, що підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 пропорційно задоволеним позовним вимогам, а саме - судовий збір у сумі 108 (сто вісім ) грн. 12 коп. та витрати на правничу допомогу у сумі 763 (сімсот шістдесят три) грн.

При звернення з апеляційною скаргою ОСОБА_1 сплатила 1488,60 грн судового збору.

Зважаючи на збільшення стягнутої суми апеляційним судом, до стягнення в рахунок відшкодування судових витрат підлягає сума, пропорційно задоволеним вимогам, а саме 127 грн 12 коп.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. РішенняСвітловодського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 червня 2023 року в частині відмови у стягненні компенсації інфляційних втрат скасувати, а апеляційну скаргу в цій частині - задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлосервіс» на користь ОСОБА_1 12009,10 грн. в рахунок компенсації інфляційних втрат у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати.

Стягнути з Комунального підприємства «Житлосервіс» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 127 грн 12 коп.

В іншій частині рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді:

О.А.Письменний А.М. Головань Л.М. Дьомич