Постанова

від 08.01.2024 по справі 914/2335/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2024 р. Справа №914/2335/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддяО.В. Зварич

суддіВ.М. Гриців

М.Б. Желік,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Приватного підприємства Фортополіс б/н від 19.10.2023 року (вх. № 01-05/3277/23 від 23.10.2023 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 03.10.2023 року (суддя М.Р. Король; повний текст рішення складено 03.10.2023 року)

у справі № 914/2335/23

за позовом: Львівської міської ради

до відповідача: Приватного підприємства Фортополіс (надалі ПП Фортополіс)

про стягнення 58714,64 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

31.07.2023 року Львівська міська рада звернулась до господарського суду Львівської області з позовом до ПП Фортополіс про стягнення безпідставно збережених коштів в сумі 58714,64 грн., у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 за адресою: м. Львів, вул. Моринецька,7) без правовстановлюючих документів.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач є власником об`єктів нерухомого майна, які розміщені на земельній ділянці, що належить Львівській міській територіальній громаді. Відтак, відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки (кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 за адресою: м. Львів, вул. Моринецька,7). При цьому відповідач не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. Єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата. Впродовж 2021-2023 років відповідач використовував земельну ділянку без правових підстав та не сплачував орендної плати. Відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї земельної ділянки зберіг у себе кошти, які мали сплачуватись за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч.1 ст. 1212 ЦК України.

Відповідач не подавав до суду першої інстанції відзиву на позовну заяву.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.10.2023 року у справі №914/2335/23 повністю задоволено позов Львівської міської ради. Стягнуто з ПП Фортополіс на користь Львівської міської ради суму безпідставно збережених коштів у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 за адресою вул. Моринецька,7, м. Львів) без правовстановлюючих документів у розмірі 58714,64 грн. та 2684,00 грн. судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач, як фактичний користувач земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 за адресою: м. Львів, вул.Моринецька,7, без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею її власнику. Такими діями відповідач порушив право позивача (власника земельної ділянки) на отримання вказаних коштів. Це право позивача підлягає захисту в судовому порядку на підставі ст. 1212 Цивільного Кодексу України, а позовні вимоги задоволенню у заявленому позивачем розмірі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Скаржник стверджує, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель оборони та може перебувати лише у державній власності. Покликається на те, що така земельна ділянка перебуває в користуванні Військового містечка № НОМЕР_1 та закріплена за Філією «Західна» Концерну «Військторгсервіс». Отже, необгрунтованим є висновок суду першої інстанції, що земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 за адресою: м. Львів, вул.Моринецька,7 належить територіальній громаді м. Львова та є комунальною власністю. Також зауважує, що не все майно, яке розташоване на спірній земельній ділянці належить ПП Фортополіс. Звертає увагу, що обставиною, яка поєднує Львівську міську раду із земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 є не те, що така земельна ділянка перебуває у власності Львівської міської ради, а те, що відповідно до п.6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», Львівська міська рада уповноважена надавати дозвіл на розроблення документації із землеустрою. Однак, відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень вказаного Закону, земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 залишається державною власністю, оскільки така належить до земель оборони. Скаржник зауважує, що згідно з висновком судового експерта № 38/23 від 31.07.2023 року, складеним на замовлення ПП Фортополіс, для обслуговування будівель, розташованих за адресою: вул. Моринецька,7, м. Львів, які є власністю Підприємства, необхідна земельна ділянка площею 0,7102 га. Таким чином, якщо б земельна ділянка і перебувала в користуванні ПП Фортополіс, то воно мало б сплачувати плату за частину земельної ділянки 0,7102 га, а не за усю земельну ділянку 1,0734 га, як зазначає позивач. Просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 03.10.2023 року у справі №914/2335/23 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає, апеляційну скаргу необґрунтованою. Зокрема, зазначає, що із введенням у дію 01.01.2002 року нового Земельного кодексу України, у комунальній власності перебувають усі земельні ділянки в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у ч.2 ст. 83 ЗК України. Спірна земельна ділянка з присвоєним кадастровим номером внесена до Державного земельного кадастру, є сформована і належить Львівській міській раді на праві комунальної власності. Також у відповідача виник обов`язок зі сплати безпідставно збережених коштів незалежно від реалізації органом місцевого самоврядування права комунальної власності. Звертає увагу, що на земельній ділянці кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 не розташований об`єкт нерухомого майна, що перебуває у власності Концерну «Військторгсервіс», земельна ділянка не обтяжена об`єктом нерухомого майна державної власності і не перебуває у державній власності. Крім того, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не містить відомостей щодо державної власності на неї. Відповідно до п. 26 додатку до ухвали ЛМР від 17.02.2022 року № 2032 встановлено, що ПП «Фортополіс» є користувачем земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:02:004:0064. Дана ухвала є чинна та не оскаржена. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Твердження скаржника про користування меншою площею земельної ділянки, а саме лише тією, на якій розташовані його об`єкти нерухомого майна, вважає недоречними, оскільки даний спір стосується користування вже сформованою земельною ділянкою. Крім того, відповідач не надав доказів на підтвердження формування за спірною адресою земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі. Щодо висновку експерта № 38/23 від 31.07.2023 року, то прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів матиме наслідком порушення приписів ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність. Просить залишити без змін рішення господарського суду Львівської області від 03.10.2023 року у справі №914/2335/23, апеляційну скаргу ПП «Фортополіс» без задоволення.

Апеляційне провадження у справі

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.10.2023 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №914/2335/23 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: В.М. Гриців, М.Б. Желік.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 року (головуючий-суддя О.В. Зварич, судді: В.М. Гриців, М.Б. Желік) відкрито апеляційне провадження у справі № 914/2335/23 та ухвалено здійснити перегляд рішення господарського суду Львівської області від 03.10.2023 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З`ясовуючи обставини стосовно ознайомлення позивача та відповідача з порядком розгляду даної справи, суд встановив таке.

Ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 року про розгляд справи № 914/2335/23 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи надіслано позивачу та відповідачу в електронній формі до електронних кабінетів відповідно до ст.ст. 242, 28/5 ГПК України.

Крім того, ухвала Західного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 року оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень України, тобто є загальнодоступною.

Сторони у справі не позбавлені об`єктивної можливості дізнатися про рух справи завдяки відкритому безоплатному цілодобовому доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатися наданими їм процесуальними правами та зобов`язані з розумним інтервалом часу самі цікавитись провадженням по їхній справі, добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

На час винесення даної постанови від сторін у справі не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги ПП «Фортополіс» на судове рішення у справі №914/2335/23, яке є предметом оскарження.

Обставини справи

Відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.05.2023 № НВ-0000962022023, доданої позивачем до позовної заяви, земельна ділянка площею 1,0734 га, кадастровий номер 4610137500:02:004:0064, розташована на вул.Моринецькій, 7 у м. Львів належить до категорії земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Форма власності Інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня. Нормативна грошова оцінка 1499325,12 грн. Орган, який зареєстрував земельну ділянку - Відділ у м.Токмак Міжрайонного управління у Токмацькому районі та м.Токмак Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 23.12.2021 (а. с. 16-17).

Ухвалою Львівської міської ради від 17.02.2022 №2032 Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель території, обмеженої залізничною колією - вул. В.Єрошенка - вул. Т.Шевченка - вул. Омеляна Ковча затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель території, обмеженої залізничною колією - вул. В.Єрошенка - вул. Т.Шевченка - вул. Омеляна Ковча; надано дозвіл користувачам земельних ділянок, які були сформовані за результатами інвентаризації земель території, обмеженої залізничною колією - вул. В. Єрошенка - вул. Т. Шевченка - вул.Омеляна Ковча, на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для вирішення питання землекористування (згідно з додатком) (а.с.32).

Згідно з п. 26 додатку до ухвали від 17.02.2022 №2032 (список землекористувачів та земельних ділянок, які були сформовані за результатами інвентаризації земель території, обмеженої залізничною колією - вул. В.Єрошенка - вул. Т.Шевченка - вул. Омеляна Ковча, на які видається дозвіл на виготовлення технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) для вирішення питання землекористування) ПП «Фортополіс» є землекористувачем земельної ділянки, відповідно до категорії земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 площею 1,0734 га (а.с.33-35).

В позовній заяві позивач зазначає, що Львівською міською радою не приймалось ухвал щодо надання в користування земельної ділянки кадастровий номер 4610137500:02:004:0064. Документи, які посвідчують право користування земельною ділянкою відсутні.

Представники Львівської міської ради 16.02.2022 року провели обстеження земельної ділянки за адресою: м.Львів, вул. Моринецька, 7, кадастровий номер 4610137500:02:004:0064, за результатами якого складено акт № 11 від 16.02.2022 року та встановлено, що ПП Фортополіс фактично використовує дану земельну ділянку для обслуговування існуючих споруд за відсутності відповідного рішення Львівської міської ради про надання її в користування (оренду) та за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки. Доступ до земельної ділянки обмежено шляхом облаштування металевих воріт та огорожі по периметру земельної ділянки (а.с. 11-13).

Відповідно до наявної у справі копії інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 15.05.2023 №332305643, об`єкт нерухомого майна - склад літ. А-1, загальною площею 2485,7 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1927542946101), будівля літ Л-1, загальною площею 311 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 192750246101), склад №1 літера Г-1, загальною площею 769, 5 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1927466246101), приміщення кафе літера Д-1, загальною площею 135,8 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1927440946101), приміщення адмінкорпусу літера А-2, загальною площею 551,4 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1927420846101), приміщення прохідної літера К-1, загальною площею 15,6 кв.м, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1927379646101), належать на праві власності ПП Фортополіс з 20.07.2020 року (а.с.21-23).

Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок за №НВ-4600438602023 від 23.05.2023, нормативна грошова оцінка земельної ділянки кадастровий номер 4610137500: 02:004:0064 становить 1499325,12 грн. (а.с.25).

Наведені обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та інтересів, що є підставою для їх захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми безпідставно збережених коштів, у зв`язку з користуванням земельною ділянкою комунальної власності (кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 за адресою: м. Львів, вул. Моринецька,7) без правовстановлюючих документів за період з 23.12.2021 року по 31.05.2023 року в сумі 58714,64 грн.

В той же час, у справі відсутні належні, допустимі, достатні та достовірні докази про те, що земельна ділянка кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 перебуває у комунальній власності.

В ході розгляду справи в суді першої інстанції позивач не спростував тієї обставини, що спірна земельна ділянка належить, зокрема, до такої категорії земель, як землі оборони.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Із прийняттям 28.06.1996 Конституції України визначено один із фундаментальних принципів конституційного ладу держави, а саме гарантування права власності на землю, яке набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях ЗК України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто, всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у ЗК України.

Зазначену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 року у справі № 922/2060/20.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктом права власності на землі державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади. Суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас, при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються: а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади; які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій; б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

У державній власності залишаються: а) розташовані в межах населених пунктів земельні ділянки: на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власності; які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, державних галузевих академій наук; які належать до земель оборони; б) земельні ділянки, що використовуються Чорноморським флотом Російської Федерації на території України на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; в) землі зон відчуження та безумовного (обов`язкового) відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) усі інші землі, розташовані за межами населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпункті "а" пункту 3 цього розділу, а також земель, які відповідно до закону віднесені до комунальної власності (пункт 4 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI).

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно із статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

У пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI передбачено, що у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, та її затвердження здійснюються відповідною сільською, селищною, міською радою.

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом..

В розглядуваній справі колегією суддів встановлено, що відповідно до копії витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.05.2023 № НВ-0000962022023 земельна ділянка площею 1,0734 га, кадастровий номер 4610137500:02:004:0064, розташована на вул. Моринецькій, 7 у м. Львів належить до категорії земель землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. В графі форма власності зазначено, що інформація про зареєстроване право в Державному земельному кадастрі відсутня. Дата державної реєстрації земельної ділянки - 23.12.2021.

Згідно з частинами 1, 2 статті 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

У відповідності до статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Землями промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності. Порядок використання земель промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення встановлюється законом (ст. 65 Земельного кодексу України).

В силу положень статтей 66-76 Земельного кодексу України землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Земельного кодексу України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка належить, зокрема, до такої категорії земель, як землі оборони, які можуть перебувати виключно в державній власності, колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про те, що земельна ділянка в місті Львові по вулиці Моринецькій,7 (кадастровий номер 4610137500:02:004:0064) площею 1,0734 га належить територіальній громаді м. Львова та є комунальною власністю, є передчасним та суперечить імперативним приписам законодавства (ч. 2 ст. 77 Земельного кодексу України).

Позивач не надав суду належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів про те, що спірна земельна ділянка безспірно належить територіальній громаді м. Львова, тобто є комунальною власністю.

При цьому, власник земельної ділянки має повноваження на захист свого права на землю, тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За умовами частини 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, відшкодування завданих збитків.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Такий самий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17 .

Враховуючи вищенаведені правові норми та фактичні обставини даної справи, а саме те, що позивач не довів належності земельної ділянка в місті Львові по вулиці Моринецькій,7 (кадастровий номер 4610137500:02:004:0064) площею 1,0734 га територіальній громаді м.Львова, тобто комунальної власності на неї, колегія суддів вважає, що даний позов про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів в сумі 58714,64 грн., у зв`язку з користуванням земельною ділянкою кадастровий номер 4610137500:02:004:0064 за адресою: м. Львів, вул. Моринецька,7 без правовстановлюючих документів, заявлений передчасно.

У відзиві на апеляційну скаргу Львівська міська рада, посилаючись на положення ч.2 ст. 83 ЗК України, зазначає про те, що спірна земельна ділянка не обтяжена об`єктом нерухомого майна державної власності, не перебуває у державній власності. Крім того, Витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку не містить відомостей щодо державної власності на неї.

Так, відповідно до пункту а) частини 2 статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Водночас, як зазначено вище, в силу імперативних приписів частини 2 статті 77 Земельного кодексу України землі оборони можуть перебувати лише в державній власності.

Відповідно до частини 4, 5 статті 77 Земельного кодексу України порядок використання земель оборони встановлюється законом. Особливості відчуження земельних ділянок, на яких розташовані об`єкти нерухомого військового майна, що підлягають реалізації, та земельних ділянок, які вивільняються у процесі реформування Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту, встановлюються законом. Кошти, отримані від відчуження таких земельних ділянок, зараховуються до Державного бюджету України та використовуються виключно на потреби оборони відповідно до кошторису Міністерства оборони України у порядку, визначеному Бюджетним кодексом України.

Відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей щодо права державної власності на земельну ділянку, віднесену до категорії земель оборони, не дає підстав для ствердного висновку про те, що ця земельна ділянка не є державною власністю, оскільки землі оборони в силу закону можуть перебувати лише в державній власності.

Отже, якщо земельна ділянка віднесена до категорії земель оборони, вона не може автоматично належати до комунальної власності на підставі пункту а) частини 2 статті 83 Земельного кодексу України.

За таких обставин, суд першої інстанції не мав обґрунтованих правових підстав для задоволення позову та передчасно стягнув з відповідача на користь позивача 58714,64 грн. в якості безпідставно збережених коштів за користування спірною земельною ділянкою.

При цьому, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки документам, які додані скаржником до апеляційної скарги, враховуючи таке.

Згідно з частинами 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 Господарського процесуального кодексу України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи".

Отже, при поданні учасником справи, зокрема, відповідачем доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи (у даному випадку - відповідач) повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Відповідач не повідомив причин неможливості подання таких документів суду першої інстанції, що унеможливлює їх прийняття на стадії апеляційного провадження у справі.

Згідно з положеннями частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За приписами частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до частини 1 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням вищенаведеного, рішення господарського суду Львівської області від 03.10.2023 року у цій справі необхідно скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Судові витрати

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 2, 8, 86, 129, 269, 270, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Фортополіс б/н від 19.10.2023 року (вх. № 01-05/3277/23 від 23.10.2023 року) задовольнити.

Рішення господарського суду Львівської області від 03.10.2023 року у справі №914/2335/23 скасувати. Прийняти нове рішення.

В задоволенні позову відмовити.

Судові витрати за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги покласти на позивача.

Стягнути з Львівської міської ради (79006, м. Львів, пл. Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896) на користь Приватного підприємства Фортополіс (79491, м. Львів, смт. Брюховичі, вул. Церковна, 2, код ЄДРПОУ 43676278) 4026,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

СуддяВ.М. Гриців

СуддяМ.Б. Желік