Ухвала

від 11.01.2024 по справі 907/304/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 січня 2024 року

м. Київ

cправа № 907/304/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - Закордонець М.М. (адвокат)

відповідача - Євчинець Р.М. (самопредставництво)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77»

до Служби відновлення та розвитку інфраструктури y Закарпатській області

про стягнення 84 043 208,21 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77» (далі - ТОВ «ШБУ-77», позивач) звернулося до господарського суду Закарпатської області із позовом до Служби відновлення та розвитку інфраструктури y Закарпатській області (далі - відповідач) про стягнення 84 043 208,21 грн заборгованості за виконані роботи.

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 19.07.2023 (суддя Андрейчук Л.В.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Служби відновлення та розвитку інфраструктури y Закарпатській області на користь ТОВ «ШБУ-77» 84 043 208,21 грн (вісімдесят чотири мільйони сорок три тисячі двісті вісім гривень 21 коп.) заборгованості за виконані роботи, сплачений судовий збір у розмірі 939 400,00 грн (дев`ятсот тридцять дев`ять тисяч чотириста гривень 00 коп.), а також витрати на проведення експертизи у розмірі 110 000,00 грн (сто десять тисяч гривень 00 коп.).

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 (колегія суддів: Кравчук Н.М., Матущак О.І., Скрипчук О.С.) рішення господарського суду Закарпатської області від 19.07.2023 скасовано. Прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «ШБУ-77» на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури y Закарпатській області судовий збір в розмірі 1 409 100,00 грн за подання апеляційної скарги. Судові витрати пов`язані із сплатою судового збору за подання позовної заяви до господарського суду Закарпатської області та витратами на проведення експертизи залишено за позивачем.

Позивач, не погоджуючись із судовим рішенням апеляційної інстанції, звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 і залишити в силі рішення господарського суду Закарпатської області від 19.07.2023.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, а також про нерелевантність справ, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі. Враховуючи не подібність правовідносин, просить касаційне провадження закрити, а у випадку розгляду касаційної скарги - оскаржуване судове рішення залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Від ТОВ «ШБУ-77» надійшла відповідь на відзив.

Касаційна скарга ТОВ «ШБУ-77» подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

Позивач, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не застосував положення статей 525, 526, 837, 853, 854, 875, 882 ЦК України, не правильно застосував частини третю, четверту статті 877 ЦК України та статей 2,13, 14, 73, 74, 76-79, 86, 98, 210, 236 ГПК України без врахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду, а саме:

- постанов Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №910/13114/18 (із перепосиланням на аналогічні висновки, викладені у постановах від 21.08.2019 у справі №917/1489/18, від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 19.09.2022 у справі №913/703/20) про те, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта, і виникнення за таким актом прав та обов`язків, можливе за умови реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт (виявлені недоліки) у строк, визначений договором;

- постанов Верховного Суду України від 27.03.2018 у справі №927/414/17, від 04.06.2018 у справі №908/3519/16, від 05.06.2018 у справі №910/16804/17, від 26.06.2018 у справі №902/1370/15, від 19.09.2018 у справі №905/1090/17, від 06.08.2018 у справі №911/662/17, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18, від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 21.08.2019 у справі №917/1489/18 про те, що підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від його підписання; обов`язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт, негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) покладений саме на замовника;

- постановах Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 24.10.2018 у справі №910/2184/18, від 16.09.2019 у справі №921/254/18, від 15.10.2019 у справі №921/262/18, якщо замовник безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням вимог статей 525, 526 ЦК України;

- постанов Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 910/11215/20, від 26.01.2022 у справі №910/10462/20, від 06.12.2019 року у справі № 910/7446/18 щодо проведення додаткових робіт та застосування частини третьої, четвертої статті 877 та обсяг інформації, якої необхідно для встановлення, у чому причина непідписання замовником актів на додаткові роботи, чи були фактично виконані додаткові роботи, чи дотриманий обома сторонами порядок погодження між ними обсягу додаткових робіт; чи було проведення додаткових робіт необхідним в інтересах замовника, зокрема, у зв`язку з тим, що зупинення робіт загрожувало знищенням або пошкодженням об`єкта будівництва; чи ухилявся замовник від підписання, тощо;

- постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2017 у справі №904/9810/16 про те, що ігнорування доказів на підтвердження необхідності проведення додаткових робіт, відповідного збільшення кошторису, повідомлення підрядником про це замовника та погодження замовником їх проведення, суттєво впливає на законність висновків суду апеляційної інстанції та не дає підстав для беззаперечного висновку про те, що права позивача як підрядника не порушені і підстави для стягнення заборгованості за додаткові роботи відсутні;

- постанові Верховного Суду від 15.10.2019 у справі №910/13114/18 (із перепосиланням на висновки, викладені у постановах від 21.08.2019 у справі №917/1489/18, від 18.07.2019 у справі №910/6491/18, від 19.06.2019 у справі №910/11191/18) та у постановах Вищого господарського суду України від 04.10.2017 у справі №904/9810/16, Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17) щодо стандартів доказування, та щодо того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідними за інші докази.

У справі № 910/13114/18 розглядався спір про стягнення не використаного авансу за договором підряду у розмірі 1 829 275, 24 грн. Позов мотивовано тим, що відповідач в порушення умов договору підряду не надав акти на підтвердження факту виконання або часткового виконання робіт у граничний строк його використання, встановлений вказаним правочином.

У справах Верховного Суду №927/414/17, №908/3519/16, №910/16804/17, №902/1370/15, №905/1090/17, №911/662/17, №910/11191/18, №910/6491/18, №917/1489/18, аналізуючи положення статей 853, 882 ЦК України, наведена правова позиція, що відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови замовника від підписання акта. Суд касаційної інстанції зазначав, що передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав і обов`язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором, у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Водночас, зі справи, яка розглядається (№907/304/23) вбачається, що позивач, обґрунтовуючи свої вимоги зазначав, що у зв`язку із невиконанням зобов`язання із сплати вартості виконаних додаткових робіт за договором, відсутність реакції на повідомлення в рамках статті 877 ЦК України, необхідність проведення таких додаткових робіт задля можливості виконання робіт згідно з проектно-кошторисної документації та уникнення руйнування об`єкта ремонту, - у відповідача перед позивачем утворилася заборгованість на суму 84 043 208,21 грн.

Таким чином, зважаючи на підстави позовних вимог та обставини у вказаних вище справах №927/414/17, №908/3519/16, №910/16804/17, №902/1370/15, №905/1090/17, №911/662/17, №910/11191/18, №910/6491/18, №917/1489/18, та у цій справі №907/1063/21 і їх співвідношення між собою, слід дійти висновку, що правовідносини у наведених справах та у справі №907/304/23 не є подібними, оскільки вони не є схожими та відрізняються підставами позову і істотними обставинами, які були встановлені судами і покладені в основу судових рішень.

Висновки Верховного Суду у справах, на які посилається скаржник (від 20.04.2021 у справі № 905/411/17, від 24.10.2018 у справі №910/2184/18, від 16.09.2019 у справі №921/254/18, від 15.10.2019 у справі №921/262/18), стосуються установлених у кожній конкретній справі обставин щодо дійсного фактичного виконання/невиконання підрядних робіт, порядку та обсягу їх виконання, а також взаємовідносин сторін щодо прийняття та оплати підрядних робіт. У кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, дійшли певних конкретних висновків з урахуванням наданих сторонами доказів, а отже зміст правовідносин, їх предмет, підстави, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин у вказаних скаржником справах є різними, що також виключає їх подібність за змістовним критерієм.

Колегія суддів також відхиляє доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, наведені у постанові Вищого господарського суду України від 04.10.2017 у справі від № 904/9810/16, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У справі №910/11215/20 розглядався спір про стягнення 4 563 614,77 грн заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконав зобов`язання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт за договором підряду від 19.04.2020 № АЛ/19/04/19-1. Судами попередніх інстанцій у справі №910/11215/20 встановлено, що позивачем не надано суду доказів того, що, виявивши у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт і збільшення кошторису, він повідомляв про це Відповідача. Доказів того, що позивач виконав обов`язок, встановлений частиною третьою статті 877 Цивільного кодексу України, матеріали справи теж не містять. Так само не містять матеріали справи доказів того, що сторонами переглядалась ціна договору у зв`язку з необхідністю проведення додаткових робіт та укладалась додаткова угода, як це передбачено пунктом 3.3 Договору. Верховний Суд в цій справі зазначив про те, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що позивач не має права вимагати від відповідача плату за виконані додаткові роботи, а у відповідача - відсутній обов`язок щодо оплати вказаних додаткових робіт, оскільки сторонами не погоджено, в установленому законом і Договором порядку, обсяг та ціну вказаних в акті № 4 та акті № 5 додаткових робіт, не передбачених Договором. Тому в частині стягнення вартості додаткових робіт, що не передбачені Договором, на суму 1 213 518,56 грн позовні вимоги не підлягають задоволенню.

У справі №910/10462/20 Департамент капітального будівництва Донецької облдержадміністрації (замовник) та Товариство (підрядник) уклали договір будівельного підряду на реконструкцію житлового будинку у місті Авдіївці, який постраждав під час обстрілів. Загальна вартість робіт становила більше 26 млн грн. У 2019 році замовник сплатив підряднику аванс у розмірі 3 млн грн, який у разі його невикористання до кінця 2019 року підлягав поверненню на рахунок замовника. Підрядник склав три акти приймання виконаних робіт. Акт приймання виконаних будівельних робіт №1 за березень 2020 року на суму 638 048,28 грн та акт приймання виконаних будівельних робіт №2 за березень 2020 року на суму 422 110,79 грн замовник підписав у березні 2020 року, а акт приймання виконаних будівельних робіт №3 за квітень 2020 року замовник не підписав (далі - Акти №1, 2, 3). Прокурор в інтересах держави в особі Департаменту звернувся з позовом до товариства про стягнення частини невикористаного у 2019 році авансу в сумі 1 939 840,93 грн, та пені в сумі 224 804,81 грн.

У справі №910/7446/18 позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач належним чином виконав підрядні роботи за укладеним між сторонами договором підряду від 10.07.2015 № 121 (далі - договір № 121), передав відповідачеві акти виконаних робіт (КБ-2в) і довідки про вартість виконаних будівельних робіт і використаних матеріалів, яких відповідач не підписав, обґрунтованих заперечень не надав, коштів не сплатив.

У справах:

- № 129/1033/13-ц предметом позовних вимог було визнання недійсним рішення загальних зборів співвласників підприємства: від 05.06.2012, згідно з яким позивача звільнили з посади директора й обрали виконавчий комітет; від 24.07.2012, яким залишене в силі рішення від 05.06.2012, позивач повторно звільнений з посади директора підприємства, на цю посаду обрано іншу особу, а позивач позбавлений права оренди приміщень, які він орендував у підприємства; від 05.03.2013 про затвердження списку співвласників, які мають майнові сертифікати, про зміну юридичної адреси підприємства, про затвердження змін до його Статуту, відсторонення позивача від виконання обов`язків директора підприємства, обрання директором іншої особи, обрання представника для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, надання повноважень новому директору на підписання Статуту в новій редакції. Зобов`язання Гайсинське РУЮ внести до державного реєстру зміни про керівника підприємства шляхом виключення відомостей про нового директора підприємства та включення відомостей про позивача як директора. Зобов`язання Тростянецьке МУЮ скасувати: запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 21.01.2013 № 11771070013000417; запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14.02.2013 № 11771070014000417; запис про зміну керівника юридичної особи та зміну складу підписантів від 14.03.2013 № 11771070015000417; запис про зміну місцезнаходження, зміну складу та інформації про засновників від 29.03.2013 № 11771050016000417;

- № 910/18036/17 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими задоволено позовні вимоги про зобов`язання відповідача звільнити з-під арешту та закрити рахунки; визнання договору № zф1i8c від 05.06.2008 припиненим, погодився з їх висновком про те, що договір № zф1i8c банківського рахунку від 05.06.2008 укладений між публічним акціонерним товариством Комерційний банк «Приватбанк» та товариством з обмеженою відповідальністю «Газ інвест» є припиненим;

- № 917/1307/18 предметом позовних вимог було зобов`язання відповідача здійснити поставку 100 тонн сої на суму 1 310 000,40 грн та стягнення з відповідача на користь позивача 1 000 000,00 грн неустойки;

№ 902/761/18 Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їх висновком про те, що попри встановлений факт протиправного, без правовстановлюючих документів, використання відповідачем орендованих позивачем земельних ділянок шляхом посіву озимого ріпаку, позивач не довів належними та допустимими доказами реальність упущеної вигоди, що неодержані доходи не є абстрактними і могли бути реально отримані ним на ту суму, яка заявлена в позові. Позивачем не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток у заявленому розмірі, а також того, що позивач мав намір посіяти саме соняшник (рахунки на оплату насіння тощо). Щодо сум орендної плати, то відсутні докази фактичного понесення позивачем цих витрат, що виключає відшкодування фактичних майнових втрат в якості збитків;

- № 917/2101/17 Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, зазначив про те, що суд апеляційної інстанції, враховуючи обов`язковість вказівок касаційного суду, дослідив відповідність звіту про оцінку майна № 001-17022017 від 17.02.2017 вимогам Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», Національного стандарту та встановив таке: (1) стан об`єкта визначався згідно даних, які були отримані оцінювачем при візуальному огляді, ознайомленні з об`єктом оцінки за його місцем розташуванням, спостереженні, вивченні технічної документації, а також інших даних, наданих замовником; (2) оскільки оцінювача не було допущено на територію, де розташовані об`єкти оцінки, останній здійснив візуальний огляд об`єкта оцінки на місці, що дозволило визначити їх наявність, зовнішній вигляд та стан; (3) в якості бази оцінки оцінювачем обрана ринкова вартість майна; (4) при здійсненні оцінки використовувався порівняльний підхід, проаналізовано відповідний сегмент ринку в частині пропозицій на продаж нерухомості та вже виконаних угод купівлі-продажу, які найбільш подібні до оцінюваного об`єкту. За висновком експерта ринкова вартість предмета іпотеки станом на 17.02.2017 становила 2 500 002,73 грн, що і стало фактичною ціною придбання іпотекодержателем у власність предмета іпотеки. Одночасно суд відхилив як такий, що не спростовує висновків звіту про оцінку від 17.02.2017, наданий позивачем висновок судової оціночно-будівельної експертизи від 24.04.2017 № 13835/5572, за якою ринкова вартість предмета іпотеки складає 7 482 400 грн, з посиланням на те, що вказана експертиза була проведена через два місяці після проведення оцінки майна від 17.02.2017, а також вже після переходу права власності на майно, а за матеріалами справи неможливо встановити, чи відбувалися зміни зі спірним майном у вказаний проміжок часу.

Твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування стандарту доказування, викладеного в постановах, які зазначені вище, зводяться виключно до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наявних у цій господарській справі доказів в їх сукупності, тобто до посилань на необхідність переоцінки доказів у справі, проте згідно з імперативними положеннями частини другої статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

У справі, що розглядається судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, таке.

За результатами здійснення публічної закупівлі 07.12.2020 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури y Закарпатській області (замовник) та ТОВ «ШБУ-77» (підрядник) укладено договір № 58 на закупівлю робіт з Капітального ремонту автомобільної дороги державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область.

Пунктом 1.1 договору сторонами узгоджено, що підрядник зобов`язується у порядку та на умовах, визначених цим договором, своїми силами і засобами на власний ризик та/або з залученням субпідрядних організацій виконати та здати в установлений цим договором термін роботи з Капітального ремонту автомобільної дороги державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область ДК 021:2015 (45453000-7 Капітальний ремонт і реставрація), згідно з Технічним завданням, викладеним в тендерній документації та проектній документації, а замовник зобов`язується прийняти виконані роботи після перевірки фізичних та вартісних показників та сплатити їх вартість на його рахунок по мірі надходження коштів, передбачених на ці цілі.

Згідно з п.1.3 договору обсяг робіт, зазначений в Технічному завданні.

У пункті 1.4 договору вказано, що роботи виконуються підрядником згідно з Проектною документацією, планів-завдань та актів-дефектів, затверджених замовником в межах видатків з дотриманням статті 9 Закону України «Про дорожній рух».

Згідно з умовами пункту 3.1 договору ціна договору становить 200 980 000,00 грн (на 2020 рік 0,00 грн; на 2021 рік -200 980 000,00 грн). Вказані суми можуть коригуватися в межах ціни цього договору при зміні напрямків використання коштів державного та місцевого бюджетів відповідно до планів фінансування, затверджених Укравтодором (розпоряджень КМУ, облдержадміністрацій), що буде визначатися додатковими угодами (пункт 3.2 договору).

Додатковими угодами №58/1 від 19.03.2021, № 58/2 від 28.04.2021, №58/4 від 23.11.2021, №58/5 від 23.12.2021, №58/6 від 17.02.2022, №58/7 від 15.12.2022 було визначено, що дані кошти виділяються зі Спеціального фонду Державного бюджету.

Договірна ціна є твердою і може бути уточнена при умовах, наведених у п.3.2 договору. Перегляд договірної ціни дозволяється тільки з підстав, передбачених законом і обґрунтовується розрахунками і оформляється сторонами шляхом укладення додаткових угод, які є невід`ємними частинами цього договору (п. 3.2, п.3.3 договору).

Пунктом 4.1 договору визначено, що розрахунки проводяться замовником виключно підряднику після підписання сторонами «Актів приймання виконаних будівельних робіт» (форма №КБ-2в) і «Довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» (форма №КБ-3), складених у відповідності з положенням чинних ДСТУ та СОУ, які складаються підрядником і подаються для підписання замовнику не пізніше як за 5 робочих днів до кінця звітного місяця, або поетапної оплати замовником виконаних робіт. Замовник може здійснювати подекадно проміжні платежі за виконані роботи. Представник замовника протягом п`яти робочих днів відповідно до погодженого Сторонами календарного плану робіт перевіряє згідно представленого акту і підписує його в частині фактично виконаних робіт, в межах виділених бюджетних асигнувань та здійснює оплату не пізніше як за 5 робочих днів після підписання акту, але тільки в межах фактично виділених бюджетних асигнувань.

Згідно з пунктом 4.4 договору фінансування робіт здійснюється за рахунок коштів державного бюджету (при надходженні коштів з державного бюджету від головного розпорядника), які передбачені на поточний рік згідно з планом фінансування головного розпорядника коштів.

Пунктом 7.2 договору визначено, що замовник зобов`язується забезпечити підряднику необхідні умови для виконання робіт; надати необхідну проектну документацію; прийняти в установленому порядку і оплатити виконані роботи, виходячи з фактичного виділення коштів замовнику з бюджету; негайно повідомляти підрядника про виявлені недоліки; виконувати належним чином інші зобов`язання, передбачені договором підряду, Цивільним і Господарським кодексами України та іншими актами законодавства.

Положеннями пункту 7.3 договору передбачено, що підрядник може залучати до виконання окремих видів робіт третіх осіб (в т.ч. субпідрядників) відповідно до вимог існуючого законодавства, з врахуванням умов договору. При цьому підрядник відповідає за результати робіт наданими третіми особами (в т.ч. субпідрядників) і виступає перед замовником як генпідрядник, а перед субпідрядниками як замовник; ініціювати внесення змін до договору підряду; своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за виконані роботи (в межах фактичного надходження коштів); підрядник має також інші права, передбачені договором підряду, Цивільним і Господарськими кодексами України та іншими актами законодавства.

Пунктом 7.4 договору передбачено наступні обов`язки підрядника.

Підрядник зобов`язується, зокрема, виконувати з використанням власних ресурсів у встановлений термін роботи згідно з проектною документацією, договірною ціною та календарним планом робіт (додаток 2); забезпечити виконання робіт у строки, встановлені цим договором у відповідності до обсягу фінансування; перед початком робіт скласти та надати замовнику на погодження «Проект організації робіт»; забезпечити виконання робіт, якість яких відповідає умовам, установленим розділом II договору; виконати всі роботи визначені даним договором в повному обсязі та в межах ціни договору і здати їх замовнику з належно оформленою виконавчою документацією; надавати замовнику висновки експертних перевірок, випробування робіт, матеріалів конструкцій, виробів, устаткування і т.д., які використовуються для виконання робіт (п. 7.4 договору).

Пунктом 10.1 договору передбачено, що замовник забезпечує виготовлення і затвердження проектної документації.

У пункті 14.1 договору вказано, що підрядник зобов`язаний виконувати роботи згідно з проектною документацією. До виконання робіт підрядник приступає після проведення відповідних підготовчих заходів і робіт (пункт 14.3). Уся поточна інформація про хід виконання робіт у визначених обсягах і порядку фіксується підрядником у «Журналі виконання робіт» з чітким переліком задіяної техніки, кілометровою прив`язкою виконаних робіт, тоннажем та квадратурою (пункт 14.7 договору).

Термін дії договору встановлено до 31.12.2021 (пункт 18.1 договору), водночас додатковими угодами термін дії договору неодноразово продовжувався, зокрема, додатковою угодою № 58/9 від 28.03.2023 строк дії договору продовжено до 31.12.2023.

09.06.2021 ДАБІ України надано дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ013210527428, замовником визначено відповідача, підрядником - позивача, об`єкт будівництва - Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область. Також вказано, що технічний нагляд здійснює ОСОБА_2; відповідальним виконавцем робіт визначено ОСОБА_1

Позивач зазначає, що «під час виконання робіт по влаштуванню дорожнього одягу згідно з умовами договору, позивачем було виявлено непередбачені проектною документацією ситуації, пов`язані з втратою несучої здатності (стійкості) укладених шарів дорожнього одягу, а саме: після проведення розпушення асфальтобетонного покриття на всій ділянці дороги; після проведення робіт з розсипання та розрівнювання щебенево-піщаної суміші; після влаштування регенерації конструктивних шарів дорожнього одягу за технологією холодний ресайклінг».

Так, за спільним рішенням зі сторони відповідача інженера технічного нагляду ОСОБА_2 та відповідального виконавця робіт зі сторони позивача ОСОБА_1 були виконані пробні вибірки ґрунтів земляного полотна в критичних місцях, в результаті чого виявлено прошарки пластичної глини синьо-зеленого кольору та перезволоження болотистого ґрунту.

З метою проведення оцінки загальної міцності існуючого дорожнього конструктиву автомобільної дороги (в межах ділянки км 5/150- км 10+622) було залучено експертну організацію ДП «Дорцентр».

Згідно зі звітом ДП «Дорцентр» встановлено невідповідність мінімальному модулю пружності під шарами асфальтобетону та не задовольняє значенню модуля деформації для матеріалу робочого шару та додаткових шарів основи, що піддаються поперемінному заморожуванню-віддаванню; спостерігається значна неоднорідність величин фактичного модуля пружності (понад 25 % від середнього значення), що свідчить про нестабільну роботу основи. А відтак, рекомендується провести заміну слабкого ґрунту робочого шару основи та/або заходи щодо зміцнення цього шару.

Також, як зазначає позивач, ще до початку виконання робіт ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проведено візуальне обстеження об`єкту та складено відповідну «Схему ділянок виявлених дефектів ділянка від км 5+150 - км 10+700», в ході обстеження виявлено дефекти, а саме сітки тріщин, деформації у вигляді колійності, вибоїни, просідання, пучини.

14.06.2021 позивач надіслав відповідачу лист №14/06-21, в якому повідомив про наявність не врахованих проектною документацією робіт і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт, та запропоновано провести додаткові роботи по заміні прошарків ґрунту.

Як стверджує позивач, оскільки замовника було належним чином повідомлено про критичний стан ситуації на вказаному об`єкті, однак, останній в розумні строки на лист позивача відповіді не дав, тому підрядник з метою запобігання руйнації автомобільної дороги, та щоб мати можливість розпочати виконання робіт відповідно до проектно-кошторисної документації, виконав необхідні додаткові роботи.

Позивачем, на підтвердження виконання додаткових робіт, які не були передбачені проектною документацією, було представлено виконавчу документацію, зокрема: окремі сторінки журналу робіт з будівництва об`єкта, акти на закриття прихованих робіт, виконавчу схему виконання робіт із заміни ґрунту земляного полотна на об`єкті.

23.06.2022 позивач листом № 23/06/22 звернувся до відповідача з проханням внести зміни до проектної документації на об`єкті капітального ремонту та врахувати виконані роботи. До даного листа долучив: звіт про надання послуг щодо оцінки загальної міцності існуючої конструкції ділянки автомобільної дороги; відомості Закарпатського ЦГМ стосовно кількості понаднормових місячних опадів; загальний журнал робіт; акти на закриття прихованих робіт; схему ділянок виявлених дефектів; виконавчу схему виконання робіт та протокол випробувань № 0216/22 від 06.06.2022 ДП «Дорцентр».

У відповідь на вказаний лист позивача, відповідач листом № 594/08-10 від 07.07.2022 повідомив, що розробка завдання коригування проектної документації з урахуванням додаткових обсягів робіт, непередбачених проектом, наразі є неможливою на об`єкті. Для вирішення даного питання порекомендовано звернутися до проектної організації та авторського нагляду ТОВ Група компаній «Технопром» з відповідним обґрунтуванням доцільності коригування.

На замовлення позивача 14.03.2023 було проведено будівельно-технічну експертизу об`єкта, за наслідками чого складено висновок експерта № 3367.

Як вбачається з висновку експерта № 3367, на вирішення експертизи були поставлені наступні питання:

1. «Чи була необхідність у проведенні додаткових робіт, не передбачених проектно-кошторисною документацією по об`єкту: «Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область», які виконав Підрядник?».

2. «Чи могло призвести до знищення або пошкодження об`єкту: «Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область» не виконання додаткових робіт, не передбачених проектно-кошторисною документацією, які були виконані Підрядником?».

3. «Чи могло призвести до знищення або пошкодження об`єкту: «Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область» зупинення виконання робіт, в тому числі додаткових робіт, після виявлення ситуацій, не передбачених проектом та не виконання додаткових робіт, які не передбачені проектно-кошторисною документацією та були виконані Підрядником?»

4. «Який обсяг додаткових робіт виконано Підрядником по об`єкту: «Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область», які не передбачені проектно-кошторисною документацією?».

5. «Яка вартість додаткових робіт, виконаних Підрядником по об`єкту: «Капітальний ремонт автомобільної дороги державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область», які не передбачені проектно-кошторисною документацією?».

З висновку експерта при наданні відповідей по вказаних вище питаннях вбачається, що необхідність у проведенні додаткових робіт, не передбачених проектно-кошторисною документацією по об`єкту, які виконав підрядник, була (п.1); не виконання таких робіт могло призвести до пошкодження об`єкту в процесі експлуатації (п.2); зупинення робіт, в тому числі додаткових робіт, та не виконання додаткових робіт, призвело б до подальшого пошкодження ділянок виконання капітального ремонту на об`єкті внаслідок замокання ґрунтів земляного полотна у зв`язку з відсутністю поверхневого водовідведення, експлуатації ділянки дороги, яка згідно проекту потребує капітального ремонту, без його проведення (п.3); відповідно до виконавчої документації, підрядником по об`єкту виконаний обсяг додаткових робіт, а саме робіт із заміни ґрунту земляного полотна на суміш кам`яно-бутову нефракційну обсягом, що складає 44270,8 м3 (в ущільненому стані) (п.4); вартість таких додаткових робіт складає 84 043 208,21 грн (п.5).

16.03.2023 позивач направив відповідачу претензію №16/03 щодо сплати заборгованості в сумі 84 043 208,21 грн, долучивши висновок експерта №3367 від 14.03.2023, як доказ обґрунтованості вказаної суми додаткових робіт та складені згідно з обсягами виконаних додаткових робіт акти приймання виконаних будівельних робіт форми Кб-2в, довідки про вартість виконаних будівельних робіт форми Кб-3.

У відповідь на вказану претензію відповідач повідомив позивача про відсутність правових підстав для оплати додаткових робіт. Оскільки дана претензія була залишена без задоволення, то позивач звернувся до суду із даними позовними вимогами.

Скасовуючи рішення першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив, зокрема, з таких міркувань.

Станом на момент розгляду даної справи № 907/304/23, між сторонами відсутній спір щодо виконання підрядником будівельних робіт, які передбачені проектною документацією на суму 200 980 000,00 грн.

Водночас причиною виникнення даного спору зі справи стало питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів (за виконані підрядником додаткові роботи) за відсутності погодження та оформлення договірних відносин на проведення додаткових будівельних робіт та бюджетного асигнування об`єкта будівництва.

Умовами договору покладено обов`язок на підрядника виконувати роботи згідно з проектною документацією (пункт 14.1 договору).

Уся поточна інформація про хід виконання робіт у визначених обсягах і порядку фіксується підрядником у «Журналі виконання робіт» з чітким переліком задіяної техніки, кілометровою прив`язкою виконаних робіт, тоннажем та квадратурою (п. 14.7 договору).

Зі змісту «Журналу виконання робіт» та актів на закриття прихованих робіт вбачається, що приховані роботи (додаткові роботи, які не передбачені проектною документацією) виконувалися підрядником у період з 09.06.2021 по 06.07.2021 . Зокрема, у акті на закриття прихованих робіт від 14.06.2021 вказано, що дата початку робіт 09.06.2021, дата закінчення робіт 14.06.2021.

Вказані «Журнал виконання робіт» та акти на закриття прихованих робіт були об`єктом дослідження експертизи №3367 від 14.03.2023, в якому експерт, аналізуючи проектно-кошторисну, договірну та виконавчу документацію, встановив, що підрядником виконувалися додаткові роботи, які не передбачені проектно-кошторисною документацією, а саме заміна перезволожених ґрунтів земляного полотна на суміш кам`яно-бутову нефракційну (а.с. 64-72 том ІІІ). В свою чергу послуги по заміні перезволожених ґрунтів надавалися на підставі укладеного між ТОВ «ШБУ-77» і ТОВ «Синергія ОІЛ» договору від 04.01.2021 № 01/21-4. Згідно акту приймання виконаних робіт такі послуги по договору від 04.01.2021 надавалися у період з 10.06.2021 по 20.06.2021, 01.07.2021 на суму 9 834 260,21 грн та 71 997 565,50 грн.

В матеріалах справи наявний договір від 04.01.2021 № 01/21-4, укладений між ТОВ «ШБУ-77» (замовник) та ТОВ «Синергія ОІЛ» (виконавець), згідно з умовами якого замовник доручає виконавцю і зобов`язується прийняти і оплатити надані послуги із заміни перезволожених ґрунтів, ліквідації пучин на автомобільних дорогах та інше. З акту приймання виконаних робіт за грудень 2022 року по договору № 01/21-4 від 04.01.2021 місце надання послуг автомобільна дорога державного значення М-26 Вилок - Неветленфолу - Контрольно-пропускний пункт «Дяково» на ділянці км 5+150 - км 10+700, Закарпатська область; підсумкової відомості та матеріального звіту вбачається, що послуги із заміни перезволожених ґрунтів були надані ТОВ «ШБУ-77» у період з 10.06.2021 по 20.06.2021, 01.07.2021 (а.с. 137-152 том І).

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що з аналізу наведених вище доказів, вбачається, що ТОВ «ШБУ-77» (підрядник) розпочав роботи по заміні перезволожених ґрунтів, які заявлені у даній справі як додаткові, не враховані проектною документацією, - 09.06.2021, тобто ще до повідомлення Служби відновлення та розвитку інфраструктури y Закарпатській області (замовника) 14.06.2021.

Твердження позивача про те, що ним відповідно до частини третьої статті 877 ЦК України своєчасно та належним чином повідомлено замовника про виявлення у ході будівництва не враховані проектною документацією роботи і необхідність у зв`язку з цим проведення додаткових робіт визнається судом апеляційної інстанції необґрунтованим та таким, що спростовується вищенаведеним. Безпідставним також суд апеляційної інстанції вважає посилання ТОВ «ШБУ-77» на те, що ним не було одержано від замовника в розумний строк відповіді на своє повідомлення та будь-яких приписів/розпоряджень про зупинення виконання робіт, оскільки частиною третьою статті 877 ЦК України чітко передбачає дії підрядника в таких випадках, а саме обов`язок підрядника зупинити відповідні роботи з віднесенням збитків, завданих цим зупиненням, на замовника.

Колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про те, що підрядник виконував додаткові роботи ще до того як приступив до виконання основних робіт згідно з укладеного договору. Відповідно твердження позивача про те, що зупинення роботи по виконанню додаткових робіт могло призвести до знищення або пошкодження об`єкта будівництва є необґрунтованим та спростовується матеріалами справи.

Враховуючи вище наведене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності.

Крім того, не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. Такі ж висновки були викладені і в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №916/112/20.

У справі, яка переглядається, судами надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 907/304/23.

Інші аргументи касаційної скарги, які не визначені підставою касаційного оскарження, Верховним Судом відхиляються.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, враховуючи також відзив на касаційну скаргу, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ШБУ-77» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 у справі № 907/304/23.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Конвенція покликана гарантувати не теоретичні або примарні права, а права, які є практичними і ефективними. Це особливо стосується права на доступ до суду, зважаючи на помітне місце, відведене у демократичному суспільстві праву на справедливий суд (рішення ЄСПЛ від 09.10.1979 у справах «Ейрі проти Ірландії», п.24, Series A N32, та «Гарсія Манібардо проти Іспанії», заява N 38695/97, п.43, ECHR 2000-II).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, N 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ШБУ-77» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.11.2023 у справі № 907/304/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова