Рішення

від 17.01.2024 по справі 760/15362/22

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/15362/22

2/760/1291/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2024 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Митрофанової А.О.,

при секретарі Костюк В.О.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Превентклініка» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину, визнання укладеними договорів та стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Превентклініка» (далі - ТОВ «Превентклініка», Товариство) звернулось до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 , особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ФОП ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину, визнання укладеними договорів та стягнення заборгованості.

Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він на підставі укладених із ПАТ «Укрводпроект» договорів оренди офісних приміщень №25А-2016 від 15.03.2016 та №8А-2019 від 28.02.2019 орендує у останнього нежитлове приміщення першого поверху виробничого корпусу, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 . Наприкінці листопада 2018 року відповідач (на той час за прізвищем « ОСОБА_3 ») звернулась до ТОВ «Превентклініка» з питанням щодо оренди ФОП ОСОБА_2 офісного приміщення за вказаною адресою. На підтвердження своїх повноважень вона пред`явила уповноваженим особам позивача довіреність без номера, датовану 01.04.2018 та видану на її ім`я з боку третьої особи, виходячи зі змісту якої ФОП ОСОБА_2 уповноважила відповідача бути її представником при підписанні договору оренди приміщення. Згідно з пред`явленим ОСОБА_4 наведеним документом в якості довіреності від імені ОСОБА_2 , остання для підписання договору оренди уповноважила відповідача представляти її інтереси та діяти від її імені при підписанні договору оренди приміщення, підписувати договір оренди приміщення, сплачувати орендну плату та комунальні платежі, які стосуються орендованого приміщення і виконувати усі види підприємницької діяльності, які виконує ФОП ОСОБА_2 . Дану довіреність було підписано і скріплено печаткою, яка містить відомості про її належність ОСОБА_2 - прізвище, ім`я та ідентифікаційний податковий номер.

Враховуючи запевнення ОСОБА_4 про свою правомочність діяти від імені ФОП ОСОБА_2 на підставі вказаної довіреності, та не маючи жодних сумніві щодо дійсних мотивів дій ОСОБА_4 , окрім тих, що вказані в довіреності, 01.12.2018 позивач, як орендар, і ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_4 , як суборендар, підписали договір №18 суборенди нежитлового приміщень, укомплектованих майном. За умовами указаного договору позивач у тимчасове платне користування передав нежитлові приміщення загальною площею 11,57 кв.м першого поверху виробничого корпусу за адресою: АДРЕСА_1 , а суборендар за користування цими приміщення зобов`язався сплатити орендну плату в розмірі 2000 грн. щомісячно.

Вказував, що у подальшому 01.04.2019 між позивачем та ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності від 01.04.2018, як суборендарем, укладено додаткову угоду №1 від 01.04.2019 до договору №18 суборенди нежитлових приміщень, якою було збільшено загальну площу орендованих приміщень до 34,2 кв.м на тому ж поверсі за тією ж адресою, та відповідно збільшено розмір щомісячної плати до 6450 грн. Після спливу певного часу 01.12.2019 між ТОВ «Превентклініка» та ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності від 01.04.2018, було укладено додаткову угоду №2 до вказаного вище договору суборенди за №18, якою останні зменшили площу орендованих приміщень до 11,57 кв.м на тому ж поверсі за тією ж адресою, відповідно й зменшили вартість суборенди до 2200 грн. щомісячно з оплатою до 1 та 15 числа по 1100 грн.

Окрім того, 01.12.2018 між ТОВ «Превентклініка» та ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_4 , яка діяла на підставі довіреності, укладався договір №19 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг, у відповідності до умов якого позивач забезпечив отримання суборендарем комунальних послуг, інших послуг та витрат тощо, а суборендар зобов`язалась платити такі послуги у розмірі 10000 грн. щомісяця. 01.04.2019 до вказаного договору його сторонами було внесено відповідні зміни, де визначили, що з урахуванням збільшення загальної площі орендованих приміщень, розмір такої плати збільшився до 18550 грн. на місяць. У подальшому, 01.12.2019 між сторонами було укладено додаткову угоду №2 до договору про відшкодування витрат №19, якою через зменшення розміру орендованих приміщень було зменшено вартість орендної плати до 9800 грн. на місяць.

У поданій до суду позовній заяві позивач зазначав, що внаслідок неналежного виконання за вказаними вище договорами зобов`язань ФОП ОСОБА_2 , позивач звернувся до господарського суду із відповідним позовом про стягнення суми боргу в розмірі 104084,05 грн. Однак, в межах господарської справи остання заперечувала проти факту надання нею будь-яких довіреностей раніше знайомій ОСОБА_4 . Тому, оскільки господарським судом в межах справи №910/15010/20 було установлено відсутність доказів, які б підтверджували підписання ФОП ОСОБА_2 договору №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлового приміщення з додатками і додатковими угодами, договору №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю з додатковою угодою, ТОВ «Превентклініка» звернулось до Солом`янського РУ ГУНП у м. Києві із заявою про підробку та використання підробленої довіреності від імені ОСОБА_2 на уповноваження діяти від її імені ОСОБА_4 .

У своїй позовній заяві ТОВ «Превентклініка» посилалось на те, що рішенням Господарського суду міста Києва від 30 березня 2021 року (яке позивач уважає преюдиційним), ухваленим у справі №910/15010/20, було встановлено факт ненадання ОСОБА_2 будь-яких довіреностей ОСОБА_4 , що у свою чергу мало ознаки факту підробки вказаної довіреності та обізнаності у цьому повіреної особи під час її використання. Відтак, з огляду на викладене вище, позивач уважає, що довіреність без номеру від імені ОСОБА_2 про уповноваження ОСОБА_4 на підписання договору оренди, з наданням права представляти інтереси ОСОБА_2 та діяти від її імені при підписання договору оренди приміщення, підписувати договір оренди приміщення, сплачувати орендну плату та комунальні платежі, які стосуються орендованого приміщення і виконувати усі види підприємницької діяльності, які виконує ФОП ОСОБА_2 , повинна бути визнана судом недійсною.

Так, діяти від імені ОСОБА_2 та укладати вказані вище договори, визначені законом повноваження у ОСОБА_4 були відсутніми. Проте, приймаючи до уваги той факт, що вказані договори були укладені безпосередньо ОСОБА_4 , яка у подальшому весь час самостійно користувалась на підставі цих договорів вказаними у них приміщеннями та тривалий період сплачувала визначену цими договорами суми орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого майна та комунальних послуг, позивач уважає, що ОСОБА_4 є фактичним орендарем спірним приміщень та відповідно стороною вказаних договорів.

Тому, оскільки у зазначених договорах отримано домовленість фактично між ТОВ «Превентклініка» і ОСОБА_4 , яка спрямована на встановлення, зміну або припинення визначених у наведених договорах цивільних прав та обов`язків щодо оренди, з огляду на досягнення цими особами згоди з усіх умов договору та з урахуванням самостійного користування ОСОБА_4 наведеними приміщеннями з використанням наданих зазначеними договорами прав та виконанням покладених їх положеннями обов`язків, підлягають визнанню укладеними між ТОВ «Превентклініка» та ОСОБА_4 , як орендарем по договору №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлових приміщень, укомплектованих майном, а також по додатковими угодами до нього №1 від 01.04.2019 та №2 від 01.12.2019, як невід`ємні частини цього договору. Також, на думку позивача, підлягає визнанню укладеним між ТОВ «Превентклініка» та ОСОБА_4 договору №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю, разом з укладеними до нього додатковими угодами №1 від 01.04.2019 та №2 від 01.12.2019, як невід`ємні частини цього договору, а не з ФОП ОСОБА_2 .

Окрім того, під час користування ОСОБА_4 приміщеннями загальною площею 11,57 кв.м та 22,63 кв.м на підставі укладеного нею договору №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлових приміщень, укомплектованих майном, за останньою виникла заборгованість з орендної плати на загальну суму 42499,28 грн. Також, унаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 вимог договору №19 від 01.12.2018, виникла заборгованість з відшкодування витрат на утримання позивачем орендованого відповідачем нерухомого майна та наданих комунальних послуг на загальну суму 100000 грн.

Одночасно, за змістом поданої до суду позовної заяви позивач, посилаючись на умови договорів та статті 611, 624, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), на виниклу за відповідачем заборгованість за вказаними вище договорами нарахував: за період з 12.03.2020 по 09.05.2021 пеню у розмірі 16347,89 грн.; за період з 11.05.2020 по 01.03.2021 3% річних за прострочення виконання основного зобов`язання за договором №18 від 01.12.2018 у розмірі 1030,46 грн.; за період з 29.12.2020 по 01.03.2021 3% річних за прострочення виконання основного зобов`язання за договором №19 від 01.12.2018 у розмірі 517,81 грн.; інфляційні втрати в розмірі 9739,11 грн.

Додатково позивач вказав, що протиправними діями відповідача йому було завдано додаткову шкоду в розмірі 16500 грн. у вигляді стягнутих з ТОВ «Превентклініка» на користь ФОП ОСОБА_2 за додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 12 квітня 2021 року в справі №910/15010/20 витрат на професійну правничу допомогу. Вказану матеріальну шкоду позивач пов`язує із завданими йому збитками внаслідок вчинення кримінального правопорушення, обставини скоєння якого є предметом досудового розслідування.

Враховуючи той факт, що відповідач під час підписання спірних договорів використала довіреність, яка має ознаки підробленого документа, від імені ОСОБА_2 , але фактично самостійно виступила стороною цих договорів, користувалася орендованим нерухомим майном, але відмовляється у добровільному порядку сплатити заборгованість за укладеними нею договорами та нараховані на таку заборгованість штрафні санкції, позивач був змушений звернутись до суду із вказаним позовом, відповідно до вимог якого просив суд:

-визнати недійсною довіреність від 01.04.2018 без номера від імені ОСОБА_2 про уповноваження ОСОБА_4 на підписання договору оренди, з наданням права представляти інтереси ОСОБА_2 та діяти від її імені при підписанні договору оренди приміщення, підписувати договір оренди приміщення, сплачувати орендну плату та комунальні платежі, які стосуються орендованого приміщення і виконувати усі види підприємницької діяльності, які виконує ФОП ОСОБА_2 ;

-визнати укладеним між ТОВ «Превентклініка», як орендарем, і ОСОБА_4 , як суборендарем, договір №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлових приміщень, а також додаткові угоди до нього №1 від 01.04.2019 і №2 від 01.12.2019 як невід`ємні частини цього договору;

-визнати укладеним між ТОВ «Превентклініка», як орендарем, і ОСОБА_4 , як суборендарем, договір №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю, а також додаткові угоди до нього №1 від 01.04.2019 і №2 від 01.12.2019 як невід`ємні частини цього договору;

-стягнути з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Превентклініка» виниклий за договором №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлових приміщень, з урахуванням додаткових угод до нього №1 від 01.04.2019, №2 від 01.12.2019, та за договором №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю, з урахуванням додаткових угод до нього №1 від 01.04.2019, №2 від 01.12.2019, борг на суму 150291,41 грн., з яких - 104084,05 грн. сума основного боргу, 16347,89 грн нарахована пеня, 3620,36 грн. 3% річних, 9739,11 грн. інфляційного збільшення боргу, а також 16500 грн. заподіяної кримінальним правопорушенням шкоди.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.10.2022 для розгляду цивільної справи №760/15362/22 визначено суддю Солом`янського районного суду міста Києва Митрофанову А.О.

Ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 07 грудня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, запропоновано відповідачу та третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, у 15-денний строк з дня вручення копії цієї ухвали суду подати суду відзив на позов або пояснення третьої особи щодо позову відповідно.

Відповідач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ФОП ОСОБА_2 , належним чином повідомлялись судом про розгляд даного провадження шляхом направлення на адресу їх зареєстрованого місця проживання рекомендованим листом з рекомендованим повідомленням копії ухвали про відкриття провадження та позовної заяви з доданими до неї документами. Проте, відповідно до довідки відділення поштового зв`язку направлена судом поштова кореспонденція була повернута на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання».

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі №10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі №24/260-23/52-б).

Згідно вимог частини тринадцятої статті 7 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог частини восьмої статті 279 ЦПК України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями статті 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Згідно частини 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відтак, оскільки відповідач у встановлений судом строк не надала до суду відзив на позовну заяву, суд на підставі вимог частини восьмої статті 178 ЦПК України вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з вимогами частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як визначено вимогами частини третьої статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтями 15, 16 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Як убачається з наданих суду копій відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, а також статуту ТОВ «Превентклініка» останнє було створено, як юридична особа, з метою отримання прибутку шляхом виконання робіт та надання послуг, здійснення посередницької діяльності, здійснення зовнішньоекономічної діяльності. Зокрема, одним з предметів та основним видом діяльності Товариства, є надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (код КВЕД 68.20).

15.03.2016 року між ПАТ «Укрводпроект» та ТОВ «Превентклініка» було укладено договір оренди офісних приміщень від 15.03.2016 за №25А-2016, за умовами якого ПАТ «Укрводпроект» передало позивачу, а останній отримав в оренду нежитлове приміщення першого поверху виробничого корпусу площею 251,2 кв.м, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно пунктів 2 та 4.1 цього договору, метою оренди було визначено передання офісного приміщення для розміщення медичного центру ТОВ «Превентклініка». Термін оренди встановлювався з 15.03.2016 до 28.02.2019.

Пунктом 7.2.2 указаного договору його сторонами було погоджено, що орендар має право здавати майно в суборенду за згодою орендодавця.

Відповідно до акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.06.2016 позивач прийняв у тимчасове платне користування від ПАТ «Укрводпроект» офісне приміщення першого поверху виробничого корпусу площею 251,2 кв.м.

31.08.2018 між ТОВ «Превентклініка» та ПАТ «Укрводпроект» було укладено додаткову угоду №1 до Договору оренди №25А-2016 від 10.03.2016 року, за умовами якої було погоджено передання в оренду нежитлового приміщення першого поверху виробничого корпусу вже площею 311,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до вказаної вище додаткової угоди позивачем та ПАТ «Укрводпроект» також був складений відповідний акт прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.09.2018.

27.02.2019 між ТОВ «Превентклініка» та ПАТ «Укрводпроект» була укладена угода про розірвання договору №25А-2016 від 10.03.2016 у зв`язку із закінченням строку її дії.

Проте, у подальшому 28.02.2019 між ними був укладений новий договір оренди офісних приміщень №8А-2019, згідно умов якого позивачу було передано в оренду нежитлове приміщення першого поверху виробничого корпусу площею 308,2 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно пунктів 2 та 4.1 цього договору метою оренди було визначено передання офісного приміщення для розміщення медичного центру ТОВ «Превентклініка». Термін оренди встановлювався з 01.03.2019 до 31.01.2022.

Пунктом 7.2.2 указаного договору його сторонами також було погоджено, що орендар має право здавати майно в суборенду за згодою орендодавця.

01.03.2019 між позивачем та ПАТ «Укрводпроект» був складений відповідний акт прийому-передачі вказаного вище нежитлового приміщення, а по закінченню дії укладеного між ними договору - 31.01.2022 підписано угоду про розірвання договору оренди №8А-2019 від 28.02.2019.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач вказував, що протягом строку дії вказаних вище договорів оренди нежитлового приміщення у ПАТ «Укрводпроект» та наприкінці листопада 2018 року до нього звернулася відповідач ОСОБА_4 з питанням щодо оренди ФОП ОСОБА_2 офісного приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . На підтвердження своїх повноважень остання пред`явила уповноваженим особам Товариства довіреність без номера, складену на її ім`я з боку ОСОБА_2 та датовану 01.04.2018. Виходячи зі змісту цієї довіреності, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4 бути її представником при підписанні договору оренди приміщення (відомості про адресу та інші ідентифікуючі дані приміщення, яке нібито доручила орендувати ОСОБА_2 дана довіреність не містить).

Водночас, у своїй позовній заяві позивач посилався на те, що враховуючи запевнення ОСОБА_4 щодо своєї правомочності діяти від імені ФОП ОСОБА_2 на підставі вказаної вище довіреності, та відповідно не маючи жодних сумнівів щодо дійсних мотивів дій ОСОБА_4 , окрім тих, що вказані в довіреності, між позивачем та ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_4 було укладено договір суборенди.

Так, у матеріалах справи наявна надана позивачем копія договору суборенди нежитлового приміщення №18 від 01.12.2018, у пункті 1.1 якого вказано, що договір укладається між ТОВ «Превентклініка», як орендарем, та ФОП ОСОБА_2 , як суборендарем, з приводу передачі останній в суборенду нежитлових приміщень загальною площею 11,57 кв.м, першого поверху виробничого корпусу, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

У пунктах 1.3, 2.1, 2.2 цього договору зазначено, що нерухоме майно, яке орендується, знаходиться у володінні та користуванні орендаря у відповідності до договору оренди офісних приміщень №25А-2016 від 15.03.2016, укладеного між орендарем та ПАТ «Укрводпроект». Цільове призначення приміщення: кабінет. Приміщення передається суборендарю для провадження господарської діяльності з медичної практики.

Термін (графік) суборенди приміщень встановлюється з першого по останній робочий день за календарем кожного місяця оренди (пункт 4.1 договору).

У пункті 5.1 договору вказано, що його сторони домовились, що за користуванням приміщенням суборендар щомісячно сплачує орендну плату в розмірі 2000 грн. Орендна плата сплачується в наступному порядку: по перше число (включно) кожного календарного місяця - в сумі 1000 грн.; по п`ятнадцяте число (включно) кожного календарного місяця - в сумі 1000 грн.

У реквізитах підписантів указаного договору суборенди нежитлового приміщення у графі «Орендар» зазначений позивач в особі його директора Малєєвої В.О. , а у графі «Суборендар» зазначено ФОП ОСОБА_2 , її реквізити та контакти, а також міститься підпис особи з дописом «за довіреністю від 01.04.2018 ОСОБА_4 ».

Також, у матеріалах справи наявна копія додаткової угоди №1 до договору №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлових приміщень, укомплектованих майном, у якій також зазначено про те, що ця угода укладається між ТОВ «Превентклініка» та ФОП ОСОБА_2 , а у реквізитах підписантів аналогічно вказано позивача в особі його директора Малєєвої В.О. , а у графі «Суборендар» зазначено ФОП ОСОБА_2 , її реквізити та контакти, а також міститься підпис від імені відповідача ОСОБА_4 з приміткою «за довіреністю від ОСОБА_4 ».

Згідно пункту 1 указаної додаткової угоди її сторони виклали пункт 1.1 основної угоди у такій редакції: «Орендар передає, а суборендар бере в тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 34,2 кв.м, першого поверху виробничого корпусу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Схема розташування приміщення визначено у плані за поверхами, що додається до даного договору (додаток №1)».

Пункт 5.1 викладається у такій редакції - «Сторони домовились, що за користування приміщення суборендар щомісячно сплачує орендну плату в розмірі 6450 грн. Орендна плата сплачується у наступному порядку: по перше число (включно) кожного календарного місяця - в сумі 3225 грн.; по п`ятнадцяте число (включно) кожного календарного місяця - в сумі 3225 грн».

Також, у матеріалах справи наявна копія Додаткової угоди №2 до Договору №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлових приміщень, укомплектованих майном від 01.12.2019, що найменована як укладена між ТОВ «Превентклініка» та ФОП ОСОБА_2 .

Відповідно до пункту 1 цієї Додаткової угоди її сторонами вирішили викласти пункт 1.1 основної угоди вже у такій редакції: «Орендар передає, а суборендар бере в тимчасове платне користування нежитлові приміщення загальною площею 11,57 кв.м, першого поверху виробничого корпусу, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Схема розташування приміщення визначено у плані за поверхами, що додається до даного договору (додаток №1)».

До пункту 5.1 також внесли зміни та вирішили його викласти у такій редакції - «Сторони домовились, що за користування приміщення суборендар щомісячно сплачує орендну плату в розмірі 2200 грн. Орендна плата сплачується у наступному порядку: по перше число (включно) кожного календарного місяця - в сумі 1100 грн.; по п`ятнадцяте число (включно) кожного календарного місяця - в сумі 1100 грн».

У реквізитах підписантів цієї додаткової угоди зазначені ТОВ «Превентклініка» в особі директора Малєєвої В.О. та ФОП ОСОБА_2 , від імені якої проставлений підпис ОСОБА_4 з приміткою «б/н на підставі доручення від 01.04.2017 ОСОБА_4 ».

Окрім того, на підтвердження факту урегулювання між сторонами питання щодо відшкодування фактичних витрат на утримання орендованого нерухомого майна, позивачем надано суду копію договору №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю, Додаткові угоди №1 та №2 до цього договору від 01.04.2019 та від 01.12.2019, що також найменовані як такі, що укладені між позивачем та ФОП ОСОБА_2 . У реквізитах підписантів цього договору аналогічно вказані ТОВ «Превентклініка» в особі директора Малєєвої В.О. та ФОП ОСОБА_2 від імені якої проставлений підпис ОСОБА_4 з примітками «за довіреністю від 01.04.2018 ОСОБА_4 », «згідно доручення від ОСОБА_4 » та «б/н на підставі доручення від 01.04.2017 ОСОБА_4 ».

На підтвердження факту надання Товариству документу, за яким відповідач ОСОБА_4 мала повноваження на укладення від імені ФОП ОСОБА_2 вказаних вище договорів та додаткових угод, позивачем долучено до позовної заяви копію довіреності від 01.04.2018.

У вказаній довіреності зазначено, що вона складена від імені ОСОБА_2 , яка на виконання усного договору доручення цією довіреністю уповноважила ОСОБА_4 бути її представником при підписанні договору оренди приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Для цього надано право: представляти інтереси та діяти від її імені при підписанні договору оренди приміщення, підписувати договір оренди приміщення, сплачувати орендну плату та комунальні платежі, які стосуються орендованого приміщення і виконувати всі види підприємницької діяльності, які виконує ФОП ОСОБА_2 , а саме проводити: навчання за курсом « Косметологія », «Мезотерапія» «Біоревіталізація», « Курси медичної сестри », « Перманентний макіяж », « Татуаж », бути керівником відділу естетичної косметології і працювати косметологом, працювати фахівцем татуажу та перманентного макіяжу. Довіреність видана без права передоручення повноважень третім особам строком на три роки та дійсна 01.04.2021.

У графі «Підпис» цієї довіреності відображено два підписи особи з печатками.

Проте, з аналізу цієї довіреності убачається, що відповідно до змісту викладених у ній повноважень, якими ймовірно наділялася ОСОБА_4 , остання не уповноважувалась на укладення від імені ОСОБА_2 договору суборенди спірного нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки за текстом довіреності вона видавалась для укладення договору оренди приміщення загалом за іншою адресою.

Так, звертаючись до суду з позовом у цій справі та обґрунтовуючи свої вимоги до ОСОБА_4 в частині визнання недійсною вказаної вище довіреності від 01.04.2018 без номера та виданої від імені ОСОБА_2 про уповноваження ОСОБА_4 на підписання договору оренди, з наданням права представляти інтереси ОСОБА_2 та діяти від її імені при підписанні договору оренди приміщення та ін., позивач посилався на те, що внаслідок неналежного виконання, як убачалось з наданої ОСОБА_4 довіреності, ФОП ОСОБА_2 своїх зобов`язань, визначених у вказаних вище договорі суборенди №18 від 01.12.2018, та договору про відшкодування витрат №19 від 01.12.2019, він звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до ФОП ОСОБА_2 про стягнення суми боргу.

За наслідками вказаного судового провадження Господарським судом міста Києва 30.03.2021 у справі №910/15010/20 було ухвалено рішення про відмову у задоволенні вищевказаного позову ТОВ «Превентклініка».

В ході розгляду господарським судом цієї справи ОСОБА_2 заперечувала факт надання будь-яких довіреностей раніше знайомій ОСОБА_4 . Тому, оскільки судом було встановлено відсутність доказів, які б підтверджували підписання ФОП ОСОБА_2 договору №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлового приміщення з додатковими угодами, а також договору №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна, господарський суд дійшов висновку про відсутність волевиявлення ОСОБА_2 на укладення зазначених договорів.

На думку позивача, вказане вище судове рішення встановлює преюдицію при вирішенні спору у цій справі, оскільки під час його ухвалення судом було встановлено факт ненадання ОСОБА_2 будь-яких довіреностей ОСОБА_4 , що у свою чергу має ознаки підробки вказаної довіреності та обізнаності у цьому повіреної особи під час її використання. Відтак, ТОВ «Превентклініка», посилаючись на положення статей 203, 215 ЦК України, просило суд визнати недійсною довіреність від 01.04.2018 без номера від імені ОСОБА_2 про уповноваження ОСОБА_4 на підписання договору оренди, з наданням права представляти інтереси ОСОБА_2 та діяти від її імені при підписанні договору оренди приміщення, підписувати договір оренди приміщення, сплачувати орендну плату та комунальні платежі ,які стосуються орендованого приміщення і виконувати усі види підприємницької діяльності, які виконує ФОП ОСОБА_2 .

Вирішуючи позов ТОВ «Превентклініка» у цій частині вимог, першочергово судом надається наступна оцінка посиланням позивача щодо преюдиційності заявленого ним рішення Господарського суду міста Києва від 30 березня 2021 року по справі №910/15010/20.

За змістом частини першої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини ( пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно з частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частини третьої статті 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Отже, односторонній правочин є дією однієї сторони, яка створює обов`язки лише для особи, яка видала довіреність. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом.

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин ( частина перша статті 245 ЦК України).

Відповідно до вимог статті 208 ЦК України визначено, що у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Відповідно до статті 793 ЦК України (у редакції, яка діяла на час укладення оспорюваних правочинів) договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню.

За правилами частини другої статті 774 ЦК України строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Встановлено, що термін оренди за основним договором, укладеним між ТОВ «Превентклініка» та ПАТ «Укрпводпроект», на підставі якого позивачем у подальшому був підписаний спірний договір суборенди, не перевищував трирічного строку, тому спірний договір суборенди від 01.12.2018 не підлягав нотаріальному посвідченню.

Згідно з частиною п`ятою статті 202 ЦК України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України однією із загальних вимог, дотримання якої необхідно для дійсності правочину, є вимога щодо волевиявлення учасника правочину, яке повинно бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (частина третя статті 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Таким чином, згідно статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» передбачено, що суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.

Так, згідно наявної в Єдиному державному реєстрі судових рішень інформації 30 березня 2021 року Господарським судом міста Києва було ухвалено рішення у справі №910/15010/20 про відмову у задоволенні позову ТОВ «Превентклініка» до ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 104084,05 грн., з яких: 13695 грн. за Договором №18 від 01.12.18 суборенди нежитлового приміщення з додатками і додатковими угодами, 90389,05 грн. за Договором №19 від 01.12.18 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю з додатковою угодою.

Зі змісту вступної, описової та мотивувальної частин вказаного судового рішення убачається, що учасниками цієї судової справи виступали ТОВ «Превентклініка» та ФОП ОСОБА_2 . При цьому, у задоволенні клопотання про залучення ОСОБА_4 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, судом було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ТОВ «Превентклініка», суд у своєму рішенні зазначив про те, що з наданої позивачем ксерокопії довіреності №б/н від 01.04.2018 вбачалося, що її видано від імені фізичної особи ОСОБА_2 , а не фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , скріплено печаткою учбового центру клініки ОСОБА_6 . Також означена ксерокопія довіреності не містила зразку підпису ОСОБА_4 , з огляду на що у суду були відсутні підстави для висновків про те, що договір №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлового приміщення з додатками і додатковими угодами, і договір №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю з додатковою угодою містять підпис саме ОСОБА_4 , а не будь-якої іншої невстановленої особи.

Окрім того, суд у своєму рішенні вказав, таке: «Оскільки судом встановлено відсутність доказів, які б підтверджували підписання відповідачем договору №18 від 01.12.18. суборенди нежитлового приміщення з додатками і додатковими угодами, договору № 19 від 01.12.18. про відшкодування витрат Орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю з додатковою угодою, то відсутнє волевиявлення відповідача на укладення означених договорів.

Наслідком вказаного є відсутність погодження відповідачем істотних умов означених договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

З огляду на означене є неукладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю «Превентклініка» та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 договір № 18 від 01.12.18. суборенди нежитлового приміщення з додатками і додатковими угодами, договір № 19 від 01.12.18. про відшкодування витрат Орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю з додатковою угодою.».

Щодо визначення подібності правовідносин у справах, то суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі №233/2021/19, провадження №14-166цс20, від 08 лютого 2022 року, провадження №14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

У постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17, провадження №61-26396св18, Верховний Суд зазначив, що відповідно до частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

У постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі №753/11000/14-ц, провадження № 61-11сво17, зазначено, що преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.

З наявних матеріалах справи, а також відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень убачається, що ОСОБА_4 не була залучена до участі в справі №910/15010/20, а відтак встановлені в ній обставини не можуть вважатися преюдиційними при розгляді справи, що розглядається.

Окрім того, перевіряючи обґрунтованість позову у справі №910/15010/20, господарський суд дійшов висновку, що оскільки ним було установлено відсутність доказів, які б підтверджували підписання відповідачем договору №18 від 01.12.18. суборенди нежитлового приміщення з додатками і додатковими угодами, договору № 19 від 01.12.18. про відшкодування витрат Орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю з додатковою угодою, то відсутнє волевиявлення відповідача на укладення означених договорів.

Тому, з огляду на вказане та положення частини першої статті 638 ЦК України уважав неукладеними між ТОВ «Превентклініка» та ФОП ОСОБА_2 вказані вище договори.

Варто відмітити, що наведені висновки є правовою оцінкою суду обставин господарської справи та не містять преюдиційних фактів.

Відповідно до частини сьомої статті 82 ЦПК України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин.

Отже, висновки господарського суду у справі (в якій не приймала участь ОСОБА_4 ) щодо правової оцінки виданої на її ім`я відповідача довіреності, а також щодо відсутності будь-яких доказів на підтвердження факту укладення спірних договорів саме із ФОП ОСОБА_2 , не встановлюють преюдицію при вирішенні спору, що наразі розглядається.

При цьому, у справі, що розглядається, як заявлені позивачем недійсність указаної довіреності, так і неукладеність спірних договорів із ФОП ОСОБА_2 підлягає доказуванню позивачем у загальному порядку.

Зі змісту позовної заяви убачається, що ТОВ «Превентклініка» посилається на вказане вище рішення господарського суду, як на єдину підставу для визнання недійсною довіреності від 01.04.2018 від імені ОСОБА_2 про уповноваження ОСОБА_4 на підписання договору оренди та ін.

Будь-яких інших підстав визнання недійсною цієї довіреності, зокрема передбачених статтями 203, 215, 237 ЦК України у позовній заяві не сформульовано та відповідно судом не установлено.

При цьому, викладені у позовній заяві посилання Товариства щодо підробки наведеної довіреності в ході розгляду справи не знайшли свого обґрунтування, оскільки на підтвердження такого факту позивачем не надані жодних належних та допустимих доказів на підтвердження цієї обставини, зокрема, відповідного висновку судової експертизи.

Надана копія витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 19.08.2021 про реєстрацію в Реєстрі кримінального провадження №12021105090002166 за заявою ТОВ «Превентклініка» відносно якого здійснено підроблення посвідчення офіційного документа, не може достеменно підтверджувати факт підробки спірної довіреності від 01.04.2018.

Такі висновку суду зумовлені, зокрема тим, що внесені за заявою позивача до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, які у свою чергу загалом не містять конкретизації змісту правопорушення щодо підробки виданої на ім`я відповідача оспорюваної довіреності, є лише інформацією про факт реєстрації кримінального провадження та не становить визнану обставину в розумінні статті 82 ЦПК.

Водночас, будь-яких відомостей щодо встановленого в ході досудового розслідування факту підробки спірної довіреності, а також вироку суду про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності в матеріали справи також надано не було.

Що стосується позовних вимог ТОВ «Превентклініка» у частині визнання укладеним між ним та відповідачем ОСОБА_4 , як суборендарем, договорів №18 від 01.12.2018 суборенди нежитлових приміщень з додатковими угодами, а також договору №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю з додатковими угодами до нього, то суд при їх вирішенні дійшов наступних висновків.

Пред`являючи до відповідача позов у цій частині вимог, позивач посилався на те, що за відсутності у неї відповідних повноважень на представлення інтересів ФОП ОСОБА_2 та підписання вказаних вище договорів, вони фактично були укладені із ОСОБА_4 , оскільки саме із нею були підписані спірні договори, вона у подальшому увесь час самостійно користувалась орендованими приміщеннями та тривалий період сплачувала визначену цими договорами суми орендної плати та відшкодування витрат на утримання орендованого майна.

У зв`язку із цим позивач вважає, що саме відповідач ОСОБА_4 являється фактичним користувачем орендованих нежитлових приміщень та відповідно стороною спірних договорів.

А тому, за переконаннями ТОВ «Превентклініка» слід визнати укладеними між ним та ОСОБА_4 спірні договір суборенди №18 від 01.12.2018 з додатковими до нього угодами та договір №19 від 01.12.2018 про відшкодування витрат на утримання орендованого майна, та відповідно стягнути з останньої заборгованість за цими договорами.

Так, згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Так, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто необхідно відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України).

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зазначений правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Положеннями статті 774 ЦК України передбачено, що передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Положеннями статті 793 встановлені вимоги до форми договору найму будівлі або іншої капітальної споруди.

Як було зазначено вище, в матеріалах справи наявні надані позивачем копії договору №18 суборенди нежитлового приміщення від 01.12.2018 та договору №19 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю від 01.12.2018, що йменуються як укладені між ТОВ «Превентклініка» та ФОП ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_4 .

За змістом указаних договорів їх предметом виступили суборенда ФОП ОСОБА_2 у ТОВ «Превентклініка» нежитлового приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також відповідне утримання цього ж приміщення.

Вбачається, що указані договори та додаткові до них угоди ФОП ОСОБА_2 не підписувались, а були підписані ОСОБА_4 згідно виданої на її ім`я довіреності від 01.04.2018.

Проаналізувавши зміст підписаних відповідачем від імені третьої особи договорів, наявної у матеріалах справи довіреності, на підставі якої відбулось таке підписання цих угод, а також врахувавши окремі положення норм матеріального права, суд дійшов наступних висновків.

Так, згідно положень частин першої, третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Відповідно до частин першої, третьої статті 238 ЦК України представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє; представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Статтею 239 ЦК України передбачено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання (частина перша статті 241 ЦК України).

Згідно з частинами першою, третьою статті 244 ЦК України представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

У довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчиняти представнику, при цьому зазначені дії мають бути правомірними, конкретними та здійсненими.

Суттю представництва є вчинення представником правочинів від імені та в інтересах особи, яку представляють, відповідно до наданих йому повноважень. Саме тому правочин, вчинений представником, породжує права і обов`язки для сторони, яку представляють, якщо він здійснений представником в межах повноважень.

Під перевищенням повноважень потрібно розуміти ситуацію, коли представник має певні повноваження на вчинення правочину, проте вчиняє його з відхиленням від змісту та обсягу таких повноважень. Тобто відбувається самостійне збільшення представником обсягу права на вчинення юридичних дій, визначених у довіреності.

Загальним правилом належного функціонування цивільних відносин представництва є вчинення представником правочинів від імені особи, яку він представляє, в межах наданих повноважень.

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим, зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Якщо ж схвалення не відбудеться, то зазначений правочин правових наслідків для того, кого представляють, не тягне і має бути визнаний недійсним відповідно до частини першої статті 241, статей 239, 215 ЦК України.

З наявної у матеріалах справи копії довіреності, яка видана від імені ОСОБА_2 на уповноваження ОСОБА_4. бути її представником при підписанні договору оренди приміщення, убачається, що у ній чітко вказано адресу приміщення, на укладення договору оренди якої була видана ця довіреність, а саме - АДРЕСА_2 .

Проте, як вже зазначалося вище, предметом договору №18 суборенди нежитлового приміщення від 01.12.2018 та договору №19 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю від 01.12.2018 виступало саме приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно, вказаною вище довіреністю від 01.04.2018 відповідач ОСОБА_4 на укладення спірних договорів із позивачем від імені ФОП ОСОБА_2 не уповноважувалась.

Інших доказів, які б підтверджували повноваження на підписання відповідачем від імені третьої особи спірних договорів в ході розгляду справи судом надано не було.

Окрім того, в матеріалах справи також відсутні докази, які б свідчили про схвалення ФОП ОСОБА_2 спірних договорів, які були підписані від її імені відповідачем ОСОБА_4 . А саме, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості, що могли б свідчити про фактичне користування спірними приміщеннями третьою особою, сплати за них орендної плати та витрат на їх утримання.

Таким чином, за відсутності факту особистого підписання ФОП ОСОБА_2 договору №18 суборенди нежитлового приміщення від 01.12.2018 з додатковими угодами, та договору №19 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю від 01.12.2018 з додатковими угодами, а також зважаючи на відсутність у відповідача належних повноважень на підписання цих договорів від імені останньої та на відсутність доказів, підтверджуючих схвалення ФОП ОСОБА_2 спірних договорів, суд дійшов висновку, що вони є неукладеними між нею та ТОВ «Превентклініка».

Що стосується посилань позивача про те, що ці договори повинні бути визнані у судовому порядку укладеними саме з ОСОБА_4 з підстав фактичного ним користування спірними приміщеннями, то суд зазначає таке.

Так, статтею 774 ЦК України передбачено, що передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ). Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом (стаття 760 ЦК України).

Згідно вимог частин першої, другої, п`ятої статті 761 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Частиною першою статті 763 ЦК України визначено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Параграфом четвертим Глави 58 ЦК України врегульовано питання найму будівлі або іншої капітальної споруди.

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частини перша та друга статті 640 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна зі сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України.

З огляду на вказані приписи не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами. Якщо дії сторін свідчать про те, що договір фактично був укладений, суд має розглянути по суті питання щодо відповідності цього договору вимогам закону.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року по справі №338/180/17.

Як убачається із матеріалів справи, позивач не надав суду будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про фактичне виконання відповідачем договору №18 суборенди нежитлового приміщення від 01.12.2018 з додатковими угодами, та договору №19 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю від 01.12.2018 з додатковими угодами.

Зокрема, попри викладені у позовній заяві посилання щодо підтвердження факту користування ОСОБА_4 спірними приміщеннями шляхом здійснення останньою оплати вартості оренди збільшеної орендованої площі, позивачем на підтвердження цих доводів загалом не було додано до позовної заяви будь-яких доказів, підтверджуючих ці обставини щодо фактичного виконання відповідачем умов договорів.

Як визначено положеннями частин першої-четвертої статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до частин першої-третьої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до вимог частин першої-другої статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви

Статтею 89 ЦПК України визначено, що виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

Як визначено частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Отже, враховуючи вимоги частини третьої статті 203 ЦК України, відповідно до якої волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, суд не може вважати укладеним спірні договори №18 суборенди нежитлового приміщення від 01.12.2018 з додатковими угодами, та №19 про відшкодування витрат орендаря на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг суборендарю від 01.12.2018 з додатковими угодами, між позивачем з одного боку та відповідачем з другого боку, оскільки на підтвердження цих вимог позову стороною позивача не було надано належних та допустимих доказів, які б переконливо свідчили про висловлення відповідачем вільного волевиявлення щодо укладення з її боку, як суборендаря, спірних правочинів, а також фактичного виконання нею таких договорів.

У зв`язку з вищезазначеним, суд уважає що позовні вимоги про визнання укладеними між сторонами вказаних вище договорів задоволенню не підлягають.

Враховуючи той факт, що суд відмовляє у задоволенні позову ТОВ «Превентклініка» у частині визнання укладеними із відповідачем вищевказаних договорів, то відповідно не можуть бути задоволені похідні вимоги позивача про стягнення з відповідачки заборгованості за цими договорами, а також матеріальних збитків, понесених в ході захисту порушених прав позивача.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити в стягненні судових витрат, понесених позивачем.

Керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 263, 264, 265, 273, 280-284, 354 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Превентклініка» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , про визнання недійсним правочину, визнання укладеними договорів та стягнення заборгованості - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя А.О. Митрофанова