Рішення

від 17.01.2024 по справі 320/42573/23

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2024 року справа №320/42573/23

Суддя Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби судової охорони про стягнення додаткових виплат,

у с т а н о в и в:

15.11.2023 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Служби судової охорони, у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 , додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану від 28 лютого 2022 року № 168 у розмірі 30000,00 грн щомісячно за період з 24 лютого 2022 року по 20 січня 2023 року;

- зобов`язати Службу судової охорони нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», у розмірі 30000,00 грн. щомісячно за період з 24.02.2022 до 20.01.2023 року пропорційно в розрахунку на місяць.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідач з 24 лютого 2022 року по січень 2023 року протиправно не виплачує йому, як співробітнику Служби судової охорони щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000 грн, передбачену постановою КМУ № 168. На переконання позивача, бездіяльність Служби судової охорони щодо невиплати йому вказаної винагороди порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті на себе державою зобов`язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань.

За результатами автоматизованого розподілу справ між суддями Київського окружного адміністративного суду справа №320/42573/23 передана 27.11.2023 до розгляду судді Парненко В.С.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду 01.12.2023 відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання (у письмовому провадженні).

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 та 2023 роки та відповідних кошторисах територіальних управлінь, видатки на виплату додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 не передбачалися та не затверджувалися, тому фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату. Виплату додаткової винагороди буде проведено у найкоротший строк, після надходження від головного розпорядника відповідних асигнувань. Враховуючи викладене, відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. Також, відповідачем заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з позовної заяви, що ОСОБА_1 проходить службу в Судовій охороні на посаді заступника начальника відділу організації охорони обєктів правосуддя та аналізу служби управління організації служби центрального органу управління Служби судової охорони.

Суд звертає увагу, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звільнений з займаної посади.

Відповідно до пункту 1 Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року № 168 (надалі - «Постанова № 168») установлено, що на період дії воєнного стану, зокрема, співробітникам Служби судової охорони виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Згідно з Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 р. введено воєнний стан на території України із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 р. строком на 30 діб. Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 р., № 259/2022 від 18.04.2022 р. та № 341/2022 від 17.05.2022 р. строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався. Станом на дату подання даної позовної заяви в Україні продовжує діяти воєнний стан.

Позивач у позовній заяві зазначає, що йому, як співробітнику Служби судової охорони, відповідач повинен був нарахувати та виплачувати додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн щомісячно починаючи з 24.02.2022 по січень 2023 року, проте дані виплати не були здійсненні.

На думку позивача, передбачене Постановою № 168 право останнього на отримання щомісячної додаткової винагороди було порушено внаслідок протиправної бездіяльності відповідача, що і стало підставою для звернення до суду даним позовом.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (надалі - Закон України №1402-VIII) Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України. Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи. Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з частиною 1 статті 165 Закону України №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

У силу частини 2 цієї правової норми грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів і коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, який затверджений наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року №384 ( надалі - Порядок №384).

За змістом пунктів 4-7 цього Порядку грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: 1) щомісячні основні види грошового забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, надбавка за стаж служби); 2) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія); 3) одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди; допомоги).

Відповідно до пунктів 8 і 10 Порядку №384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, визначені в пункті 11 Порядку №384, до яких, зокрема, віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (пункт 17 Порядку №384).

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №168, в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 указаної Постанови Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання щодо збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

У пункті 5 цієї Постанови зазначено, що вона набирає чинності з дня її опублікування та застосовується з 24 лютого 2022 року.

Постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 (надалі - Постанова №793) внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168: в абзаці першому пункту 1 Постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»; пункт 1 Постанови доповнено новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»; доповнено Постанову пунктом 21, яким установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Наказом ДСА України від 31 жовтня 2022 року №396 затверджено Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану (далі - Порядок №396).

Згідно з пунктом 3 цього Порядку додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 Порядку №396 унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах: 30000 гривень співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць; 10000 гривень іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць; 100000 гривень співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

За приписами пункту 4 Порядку №396 виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У пункті 2 Постанови №793 та пункті 4 Порядку №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Отже, з 24 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Статтею 43 Конституції України установлено, що кожен має право на працю; право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці «Про захист заробітної плати» №95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

Цьому визначенню відповідає й поняття грошового забезпечення, що відповідно до закону виплачується за рахунок держави військовослужбовцям, поліцейським, особам рядового і начальницького складу за проходження державної служби особливого характеру.

Згідно зі статтею 165 Закону №1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з основних і додаткових його видів та виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

До додаткових видів грошового забезпечення Порядок №384 відносить, зокрема, винагороди.

Виходячи з цього, встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

У первинній редакції названої Постанови розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі 30000 гривень щомісячно.

Водночас, з урахуванням змін до Постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України Постановою №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24 лютого 2022 року.

Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що врегулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1 статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци 1 і 2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина 1 статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац 3 пункту 2 мотивувальної частини рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Окрім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац 6 підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац 3 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).

Отже, державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права (пункт 156 рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині 3 статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Правило щодо пропорційності розміру грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони до виконаної норми праці закріплено й у пункті 14 Порядку №384, згідно з яким при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вказані зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн на місяць, передбаченому Постановою №168 у первинній редакції.

Відтак, виходячи з приписів частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не застосовує при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку №396, про застосування якого вказує відповідач, оскільки за імперативною нормою частини 2 статті 165 Закону №1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється Кабінетом Міністрів України, тоді як згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 03 квітня 2019 року №289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» ДСА України уповноважена затверджувати виключно порядок його виплати.

Так само пунктом 21 Постанови №168 (у редакції Постанови №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією постановою.

Тому, визначення в пункті 7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Окрім цього, відмова відповідача у виплаті позивачу додаткової винагороди, як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань, виходячи з прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах (справа «Кечко проти України», заява №63134/00, рішення від 08 листопада 2005 року).

Застосування судом принципу верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ є вимогою частини 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом пункту 9 частини 1 статті 4, статті 5, частини 4 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, який, на думку позивача, порушив його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.

Суд звертає увагу, що Служба судової охорони не заперечує ту обставину, що у даній справі вона є належним відповідачем за пред`явленим позивачем позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.

Крім того, відповідно до частини 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена Постановою №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168; ґ) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, цю справу необхідно визнати типовою та у силу приписів частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначеній постанові.

Висновки Верховного Суду у цій зразковій справі щодо застосування Постанови №168 у зв`язку з положеннями статей 43 і 58 Конституції України, статей 161, 165 Закону України №1402-VIII, нормами Порядку №384 і Порядку №396 належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року.

З урахуванням установлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України та правових висновків Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі № 260/3564/22, суд у цій типовій справі робить висновок про протиправність дій відповідача, що полягають у невиплаті додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

Враховуючи висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 року у зразковій справі N 260/3564/22, позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Служби судової охорони щодо ненарахування і невиплати позивачеві додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України N 168, починаючи з 24.02.2022.

Вирішуючи позовні вимоги щодо періоду виплати позивачу додаткової винагороди суд враховує таке.

Постановою від 20 січня 2023 року N 43 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року N 168", яка набрала законної сили 21 січня 2023 року, Кабінет Міністрів України вніс зміни до Постанови N 168 в частині переліку осіб, які на період дії воєнного стану мають право на додаткову винагороду в розмірі до 30000 гривень. Зокрема, з переліку, зазначеному у першому реченні абзацу першого Постанови N 168 виключені співробітники Служби судової охорони.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 лютого 1999 року у справі N 1-7/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тому, Постанова N 43 не поширюється на правовідносини, що діяли до набрання нею законної сили.

Отже, з 21 січня 2023 року співробітники Служби судової охорони втратили право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн., передбаченої Постановою N 168.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить висновку, що належним способом захисту та відновлення прав позивача, буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ N 168 у розмірі 30000 грн на місяць, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 року.

Частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони.

Враховуючи вищевикладене, суд уважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, шляхом визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони та зобов`язати Службу судової охорони нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою №168, за період з 24.02.2022 по січень 2023 року у розмірі 30000,00 грн на місяць.

Належним способом захисту судом порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити вказану винагороду, що узгоджується і з рішенням Верховного Суду від 06.04.2023 №Пз/990/4/22 (№260/3564/22) у зразковій справі щодо виплати додаткової винагороди службовцям Служби судової охорони.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі №924/1473/15, від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц, від 02 червня 2022 року у справі №360/2838/20, Суд висловив позицію, за змістом якої у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («Суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору.

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Верховний Суд також неодноразово звертав увагу, що обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини 4 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України.

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, щодо виплати додаткової винагороди за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.

Щодо посилання відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд вважає їх необґрунтованими, позаяк відомості про бездіяльність відповідача, а відповідно і порушення своїх прав позивач отримавши лист відповідача від 08.11.2023. В свою чергу, позивач звернувся із даним позовом до суду 14.11.2023, чим дотримав встановлені процесуальним законодавством строки.

Відповідно до статей 9, 77 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та не довів правомірності своїх дій щодо невиплати додаткової винагороди.

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72 та частин 1, 2, 5 статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст.1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.

Належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Згідно з частини 1 статті 9, статті 72 та частин 1, 2, 5 статті 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, положень проаналізованого законодавства, наявних у матеріалах справи доказів та встановлених судом обставин справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач, згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 241 - 246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, cуд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Служби судової охорони щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 у додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплати військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023.

Зобов`язати Службу судової охорони в м. Києві та Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28 лютого 2022 року №168, за період з 24.02.2022 по 20.01.2023 у розмірі 30000,00 грн на місяць.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Парненко В.С.