Рішення

від 16.01.2024 по справі 460/24507/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2024 року м. Рівне№460/24507/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді О.Р. Греська, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доУправління архітектури, містобудування житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинення певних дій,В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовом до Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради (далі відповідач) про визнання протиправним та скасування повідомлення №А3143627008072746893 від 10.07.2023 та №А3166985749975271055 від 11.08.2023, зобов`язання видати будівельний паспорт на будівництво житлового будинку по АДРЕСА_1 , відповідно до ескізів намірів забудови.

В обґрунтування позову зазначено про те, що відмова у видачі будівельного паспорта на забудову належної позивачу на праві власності земельної ділянки є протиправною, адже позивачем були подані відповідачу усі необхідні документи для отримання будівельного паспорту. Вказано, що така відмова порушує права позивача як власника земельної ділянки на здійснення забудови відповідно до цільового призначення земельної ділянки - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Ухвалою суду від 24.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву.

15.11.2023 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що належна позивачу земельна ділянка, на якій останній планує збудувати індивідуальний житловий будинок садибного типу згідно зонінгу розміщена в зоні Ж-1п зона садибної забудови (перспективна) в якій переважними видами використання передбаченого розміщення індивідуальних житлових будинків садибного типу. Відповідно до наданої позивачем схеми намірів забудови розташування житлового будинку на земельній ділянці не відповідає проекту детального планування району індивідуальної забудови АДРЕСА_2 та розміщена в охоронній зоні ЛЕП, що стало підставою для відмови в наданні будівельного паспорта від 10.07.2023. Зауважив, що враховуючи рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16.03.2023 у справі №460/16639/21 належна ОСОБА_1 земельна ділянка розміщена в межах трьохсотметрової нормативної санітарно-захисної зони ПАТ «Дубенський завод гумово-технічних виробів» відповідно до п.5.10 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19.06.1996 №173 у санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення житлових будинків з придомовими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для приїжджих, аварійних селищ, дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів, спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств, охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі. Також відповідач стверджує, що невідповідність наміру забудови встановленим видами дозволеного використання земельних ділянок і об`єктів, зазначених у містобудівному регламенті означає, що його застосування у відповідній територіальній зоні не допускається.

Позивач подав відповідь на відзив у якому зазначив, що допустимим видом використання землі в зоні Ж-1п є будівництво житлових будинків садибного типу, а земельна ділянка позивача відноситься за цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку. Відтак, вважає, що наміри забудови ділянки відповідають її цільовому призначенню.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, за змістом яких останній просить у задоволенні позову відмовити, оскільки наміри забудови належної позивачу земельної ділянки не відповідають вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, зокрема Генеральному плану м. Дубно Рівненської області, Плану зонування території (зонінг) м.Дубно Рівненської області, та Проекту детального планування району індивідуальної забудови вулиць С.Балея, М. Братійчук, І.Новохацького в м.Дубно, а також порушують Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, а це є безумовною підставою для такої відмови.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Позивач є власником земельної ділянки площею 0,1000 гектара (кадастровий номер 5610300000:01:001:1357) за адресою: АДРЕСА_1 . Категорія земель: землі житлової та громадської забудови. Вид цільового призначення земельної ділянки: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується договором купівлі-продажу від 06.02.2023 за №43, Витягом з Державного реєстру речових прав індексний номер 322024166, Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-0001718192023.

29.07.2023 позивач звернувся до відповідача про видачу будівельного паспорта забудови належної йому земельної ділянки на об`єкт будівництва «Будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 ».

За результатами розгляду заяви відповідач повідомленням від 10.07.2023 №А3143627008072746893 відмовив у наданні будівельного паспорта відповідно до пункту 2.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №103 від 05.07.2011, а саме: невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Обґрунтування підстави: згідно поданої замовником схеми намірів забудови земельної ділянки розташування об`єкту будівництва (житлового будинку) не відповідає проекту детального планування.

10.08.2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки кадастровий номер 5610300000:01:001:1357 на об`єкт будівництва «Нове будівництво індивідуального (садибного) житлового будинку на АДРЕСА_1 ».

За результатами розгляду заяви відповідач повідомленням від 11.08.2023 №А3166985749975271055 відмовив у наданні будівельного паспорта відповідно до пункту 2.4 Порядку видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №103 від 05.07.2011, а саме: невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, детальним планам територій, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Обґрунтування підстави: Відповідно до постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду визнано протиправним та нечинним рішення Дубенської міської ради №4207 від 15.07.2015 «Про затвердження Генерального плану м.Дубно Рівненської області» в частині встановлення санітарно-захисної зони для об`єкта Приватне акціонерне товариство «Дубенський завод гумово-технічних засобів» в розмірі 100метрів в текстовій та графічній частині з моменту прийняття, визнано протиправним та нечинним рішення Дубенської міської ради №4277 від 09.09.2015 «Про затвердження Плану зонування території (зонінг) м.Дубно Рівненської області» в частині встановлення зони В-4 для об`єкта Приватне акціонерне товариство «Дубенський завод гумово-технічних засобів» та зони Ж1-п в межах трьохсотметрової нормативної санітарно-захисної зони підприємства в текстовій та графічній частині з моменту прийняття, визнано протиправним та нечинним рішення Дубенської міської ради №1708 від 26.05.2017 «Про затвердження детального плану територій в м.Дубно в районі вулиць Григорія Чубая, Святослава Балея та провулку Берестецького» в частині встановлення санітарно-захисної зони для об`єкта Приватне акціонерне товариство «Дубенський завод гумово-технічних засобів» в розмірі 100 метрів в текстовій та графічній частині з моменту прийняття.

Вважаючи, що відповідач протиправно відмовив у видачі будівельного паспорта на забудову належної на праві власності земельної ділянки, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, є Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI (далі - Закон №3038-VI).

Згідно із пунктами 1, 7, 9 частини першої статті 1 Закону №3038-VI, будівництво - нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт об`єкта будівництва; містобудівна документація - затверджені текстові та графічні матеріали з питань регулювання планування, забудови та іншого використання територій; план зонування території (зонінг) - документація, що є складовою комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон.

Частиною другою статті 5 Закону № 3038-VI передбачено, що вимоги містобудівної документації є обов`язковими для виконання всіма суб`єктами містобудування.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону №3038-VI, управління у сфері містобудівної діяльності здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері містобудування, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, органами державного архітектурно-будівельного контролю, іншими уповноваженими органами містобудування та архітектури, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону №3038-VI планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження комплексних планів просторового розвитку територій територіальних громад, генеральних планів населених пунктів і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них.

Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням відомостей Державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі у цифровій формі в державній системі координат у формі електронних документів, що містять базові і тематичні геопросторові дані.

Порядок обміну інформацією між містобудівним кадастром та Державним земельним кадастром встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч.5 ст.16 Закону №3038-VI, обмеження у використанні земель (територій), визначені комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади, генеральним планом населеного пункту, детальним планом території, підлягають внесенню до містобудівного кадастру, а також Державного земельного кадастру в порядку, встановленому Законом України «Про Державний земельний кадастр».

Генеральний план населеного пункту є одночасно видом містобудівної документації на місцевому рівні та документацією із землеустрою і призначений для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Обов`язковою складовою генерального плану населеного пункту є план зонування території цього населеного пункту. Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. (ч.ч.1, 2, 3 ст.17 Закону №3038-VI)

Частинами 1, 2, 3 статті 18 Закону №3038-VI визначено, що план зонування території розробляється у складі комплексного плану, генерального плану населеного пункту з метою визначення умов та обмежень використання території у межах визначених функціональних зон. До затвердження генерального плану населеного пункту в межах території територіальної громади, щодо якої затверджено комплексний план (якщо обов`язковість розроблення генерального плану населеного пункту визначена рішенням про затвердження комплексного плану), межі функціональних зон та функціональне призначення територій у такому населеному пункті визначаються комплексним планом.

План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації.

Зонування території здійснюється з дотриманням вимог установлення для кожної зони дозволених і допустимих видів використання територій для містобудівних потреб, умов та обмежень щодо їх забудови.

Відповідно до ч.1 ст.25 Закону №3038-VI, режим забудови територій, визначених для містобудівних потреб, встановлюється містобудівною документацією на місцевому рівні.

Згідно частин 1, 2, 4 статті 26 Закону №3038-VI, забудова територій здійснюється шляхом розміщення об`єктів будівництва. Суб`єкти містобудування зобов`язані додержуватися містобудівних умов та обмежень під час проектування і будівництва об`єктів. Право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Статтею 27 Закону №3038-VI передбачено, що забудова присадибних, дачних і садових земельних ділянок може здійснюватися на підставі будівельного паспорта забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт).

Будівельний паспорт визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель і споруд, гаражів, елементів благоустрою та озеленення земельної ділянки.

Будівельний паспорт складається з текстових та графічних матеріалів.

За наявності плану зонування території розроблення будівельного паспорта здійснюється на його підставі.

Проектування на підставі будівельного паспорта здійснюється без отримання містобудівних умов та обмежень. Для об`єктів, зазначених у частині першій цієї статті, розроблення проекту будівництва здійснюється виключно за бажанням замовника.

Надання будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідної заяви та пакета документів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Порядок видачі будівельного паспорта визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства від 05.07.2011 №103 затверджено Порядок видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, який призначений для використання уповноваженими органами містобудування та архітектури та іншими суб`єктами містобудування при вирішенні питань забудови присадибних, дачних і садових земельних ділянок (пункт 1.1).

Згідно із пунктом 1.2 цього Порядку, будівельний паспорт забудови земельної ділянки (далі - будівельний паспорт) визначає комплекс містобудівних та архітектурних вимог до розміщення і будівництва індивідуального (садибного) житлового, садового, дачного будинку не вище двох поверхів (без урахування мансардного поверху) з площею до 500 квадратних метрів, господарських будівель, споруд, гаражів, елементів інженерного захисту, благоустрою та озеленення на земельній ділянці.

Розроблення будівельного паспорта здійснюється відповідно до містобудівної документації на місцевому рівні. (п.1.4. Порядку №103)

Відповідно до положень 2.1 Порядку №103 видача будівельного паспорта здійснюється уповноваженим органом містобудування та архітектури безпосередньо, через центри надання адміністративних послуг та/або через Єдиний державний портал адміністративних послуг. Будівельний паспорт надається уповноваженим органом містобудування та архітектури на безоплатній основі протягом десяти робочих днів з дня надходження пакета документів, до якого входять: заява на видачу будівельного паспорта зі згодою замовника на обробку персональних даних за формою, наведеною у додатку 1 до цього Порядку; засвідчена в установленому порядку копія документа, що засвідчує право власності або користування земельною ділянкою, або договір суперфіцію; ескізні наміри забудови (місце розташування будівель та споруд на земельній ділянці, відстані до меж сусідніх земельних ділянок та розташованих на них об`єктів, інженерних мереж і споруд, фасади та плани поверхів об`єктів із зазначенням габаритних розмірів, перелік систем інженерного забезпечення, у тому числі автономного, що плануються до застосування, тощо); проект будівництва (за наявності); засвідчена в установленому порядку згода співвласників земельної ділянки (житлового будинку) на забудову.

Пунктом 2.3 Порядку №103 визначено, що уповноважений орган з питань містобудування та архітектури на підставі отриманих документів визначає відповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам чинної містобудівної документації на місцевому рівні, планувальним рішенням проектів садівницьких та дачних товариств, будівельним нормам і правилам.

Поряд з цим, згідно п.2.4 Порядку №103 пакет документів для видачі будівельного паспорта або внесення змін до нього повертається уповноваженим органом з питань містобудування та архітектури замовнику з таких підстав: неподання повного пакета документів, визначених пунктом 2.1 або 2.2 цього розділу; невідповідність намірів забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні, будівельним нормам і правилам; подання замовником заяви в довільній формі про відмову від отримання будівельного паспорта.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що реалізація права на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог, зокрема, містобудівної документації на місцевому рівні. Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. План зонування території належить до одного із визначених законом видів містобудівної документації і визначає умови та обмеження використання території у межах визначених функціональних зон. Відповідно вирішення уповноваженим органом питання щодо видачі будівельного паспорта повинно здійснюватися з врахуванням встановлених на місцевому рівні умов та обмежень використання території для містобудівних потреб.

Так, за твердженнями відповідача земельна ділянка на якій запропоновано будівництво житлового будинку, знаходиться в межах трьохсотметрової нормативної санітарно-захисної зони ПАТ «Дубенський завод гумово-технічних засобів». У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення житлових будинків з придомовими територіями.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 19 червня 1996 року №173 затверджено Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів, які є обов`язковими для дотримання всіма державними, кооперативними, колективними та приватними підприємствами, організаціями та установами незалежно від відомчого підпорядкування та форм власності, а також посадовими особами та громадянами України, інвесторами-громадянами інших держав. При вирішенні питань планування та забудови населених пунктів необхідно керуватися вимогами діючих будівельних норм і правил та інших інструктивно-методичних документів, узгоджених з Міністерством охорони здоров`я України, що використовуються для вказаних цілей.

Відповідно до п.14.2.5 ДБН Б.2.2-12:2019 «Планування та забудова територій» у межах санітарно-захисних зон розміщення будинків, споруд і комунікацій не допускається.

При цьому, як вже зазначалось вище, придбана позивачем у власність земельна ділянка за своїм цільовим призначенням віднесена до земель житлової та громадської забудови.

Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №3038-VІ, зміна функціонального призначення територій не тягне за собою припинення обмежень у використанні земель, а також припинення права власності або права користування земельними ділянками, які були передані (надані) у власність чи користування до встановлення нового функціонального призначення територій, а також не тягне за собою обов`язковості зміни виду цільового призначення земельної ділянки незалежно від того, чи належить цей вид до переліку видів цільового призначення, встановлення яких є можливим у межах такої зони.

При цьому, забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства.

За правилами пункту «а» частини першої статті 96 Земельного кодексу України (далі ЗК України) землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Стаття 1 Закону України від 22.05.2003 №858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № 858-IV) містить визначення поняття «цільове призначення земельної ділянки», згідно з яким є допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Таким чином, цільове призначення конкретної земельної ділянки фіксується у рішенні уповноваженого органу про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку.

Згідно із ч.1, 3 ст.19 ЗК України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії земель: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

Частиною 1 статі 20 ЗК України передбачено, що при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення.

Водночас, відповідно до ч.3 ст.20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Судом раніше встановлено та описано, що земельна ділянка з кадастровим номером 5610300000:01:001:1357 відноситься до категорії земель житлової та громадської забудови, вид цільового призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Власником є ОСОБА_1 .

Отже, земельна ділянка позивача за цільовим призначенням визначена саме для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно із положеннями статті 38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Оскільки земельна ділянка, яка належить позивачу на праві власності, за цільовим призначенням відноситься до земель житлової та громадської забудови, така земельна ділянка може використовуватись для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Також, суд зазначає, що стаття 41 Конституції України визначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно із статями 316 - 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та вправі вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Відповідно до статті 373 Цивільного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Згідно із статтею 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням.

Аналіз наведених норм права свідчить про те, що обов`язковими ознаками права власності на землю є володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою відповідно до закону і використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Право власника на забудову на своїй земельній ділянці здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил.

Отже, положення Закону №3038-VI, Цивільного кодексу України, відповідно до яких забудова земельної ділянки здійснюється в межах її цільового призначення, встановленого відповідно до законодавства, а власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення, мають переважне значення над містобудівною документацією місцевого рівня.

Такий правовий висновок міститься у постановах Верховного Суд від 09.02.2023 у справі №1540/3905/18, від 04.07.2023 у справі №280/12008/21.

Жодної належним чином обґрунтованої інформації стосовно намірів позивача використовувати належну йому на праві власності земельну ділянку не за цільовим призначенням до суду не надавалось.

До того ж, відповідачем не надано до суду жодних доказів, які б свідчили про те, що позивач має намір здійснити забудову належної йому на праві власності земельної ділянки без дотримання відстані до джерела шкідливості.

Крім того, як встановлено судом зі змісту Державного акту на право власності на земельну ділянку, орган місцевого самоврядування, приймаючи рішення 23.09.2009 №2223, передав попередньому власнику земельну ділянку площею 0,1000га у власність для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, без будь яких обмежень (а.с.11).

Таким чином, враховуючи, що наміри позивача по забудові належної йому земельної ділянки відповідають її цільовому призначенню, відмова відповідача у наданні позивачу будівельного паспорта є неправомірною.

З приводу позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати будівельний паспорт забудови земельної ділянки, суд вважає за необхідне вказати наступне.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Реалізація суб`єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини 2 статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб`єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов`язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.

Водночас, адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб`єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції.

При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб`єкта владних повноважень.

Так, відповідно до приписів Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд звертає увагу, що під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду. Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за певних обставин.

Проте у спірних правовідносинах відповідач відмовив позивачу у видачі будівельного паспорта виключно з вказаних вище підстав, а зі змісту відмови не вбачається того, що він перевірив подані документи на відповідність інших законодавчих вимог, що свідчить про відсутність на разі підстав для зобов`язання відповідача видати будівельний паспорт, а тому у такому випадку належить зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про видачу будівельного паспорта.

Згідно з ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У сукупності викладених обставин, заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відтак, підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору в сумі 536,80грн.

Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 2 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Частиною 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, Кодексом адміністративного судочинства України передбачені витрати на правничу допомогу адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу.

Частиною 5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до позовної заяви надано ордер про надання правничої (правової) допомоги серії ВК №1099644, договір про надання правничої допомоги №19 від 21.08.2023, розрахунок вартості послуг за договором про правничу допомогу від 21.08.2023 №19, прибутковий касовий ордер №3 від 21.08.203 про оплату послуг з надання правової допомоги у сумі 5000грн.

У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

У пункті 269 рішення в цій справі Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена, та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд виходить з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та доведеності понесених витрат.

З урахуванням обставин справи, а саме: виходячи з обсягу та характеру доказів у справі суд вважає розмір вартості наданих послуг неспівмірний із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та, відповідно, вимоги про відшкодування 5000,00 грн як витрат на правничу допомогу необґрунтованими.

Таким чином, з врахуванням принципу співмірності та розумності судових витрат, виходячи з конкретних обставин справи, змісту виконаних послуг та часткове задоволення позову, суд вважає за необхідне зменшити розмір судових витрат правничу допомогу до 1000грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради про визнання протиправним та скасування повідомлення, зобов`язання вчинення певних дій задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради у наданні ОСОБА_1 будівельного паспорта на забудову земельної ділянки 0,1000 гектара (кадастровий номер 5610300000:01:001:1357) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, викладену у повідомленні від 10.07.2023 №А3143627008072746893.

Визнати протиправною відмову Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради у наданні ОСОБА_1 будівельного паспорта на забудову земельної ділянки 0,1000 гектара (кадастровий номер 5610300000:01:001:1357) за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, викладену у повідомленні від 11.08.2023 №А3166985749975271055.

Зобов`язати Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про видачу будівельного паспорта забудови земельної ділянки (кадастровий номер 5610300000:01:001:1357) за адресою: АДРЕСА_1 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради судовий збір у розмірі 536,80 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Управління архітектури, містобудування, житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - Управління архітектури, містобудування житлово-комунального господарства та земельних відносин Дубенської міської ради (вул. Замкова, 4,м. Дубно,Дубенський р-н, Рівненська обл.,35603. ЄДРПОУ/РНОКПП 25675957)

Повний текст рішення складений 16.01.2024.

Суддя Олег ГРЕСЬКО