Рішення

від 16.01.2024 по справі 560/18279/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 560/18279/23

РІШЕННЯ

іменем України

16 січня 2024 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом Свято-Преображенського жіночого монастиря с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької епархії УПЦ до Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішення № 3-41/2023 від 23 квітня 2023 року, 41 позачергової сесії VIII скликання Меджибізької селищної ради Хмельницького району «Про припинення користування земельними ділянками юридичній особі».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем при прийнятті спірного рішення допущені численні порушення Регламенту Меджибізької селищної ради та Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які свідчать про протиправність прийнятого рішення від 11 квітня 2023 року № 3-41/2023 «Про припинення користування земельними ділянками юридичній особі».

Ухвалою від 17.10.2023 суд відкрив провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначив за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач правом на подання відзиву до суду не скористався.

Ухвала про відкриття провадження та позовна заява з додатками були надіслані відповідачу через підсистему "Електронний суд" 09.10.2023 та рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Зазначені документи вчасно отримані відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення та довідкою.

Відповідно до вимог частини 6 статті 162 КАС України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Відповідно до Свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 01.06.2012 року виданих Требуховецькою сільською радою Летичівського району Хмельницької області Свято-Преображенський жіночий монастир с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької єпархії УПЦ (далі - Монастир) є власником (форма власності - приватна) об`єктів нерухомого майна, що знаходяться за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, с. Головчинці, вул. Шевченка, буд, 144, що складаються з: приміщення Свято-Преображенського храму загальною площею 150,8 кв.м, дзвіниці загальною площею 273,2 кв.м, братського корпусу загальною площею 183.8 кв.м. сестринського корпусу № 1 загальною площею 779,7 кв.м., сестринського корпусу № 2 загальною площею 586,1 кв.м, сестринського корпусу №3 загальною площею 1126,3 кв.м та бані загальною площею 35,9 кв.м. Підставою для набуття Монастирем цих приміщень у власність стало рішення Требуховецької сільської ради №3 від 16.05.2012 року.

Для обслуговування вказаних приміщень, Требуховецькою сільською радою 10 серпня 2012 року Свято-Преображенському жіночому монастирю с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької єпархії УПЦ видано державний акт на право постійного користування землею серії ЯЯ №338240 на земельну ділянку площею 1,1155 га, цільове призначення земельної ділянки - для культових потреб монастиря, кадастровий номер 6823085800:06:027:0032, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 682300003000013.

Крім того, відповідно до Розпоряджень голови Летичівської районної державної адміністрації від 13.07.2012 року №476/2012-р та № 475/2012-р. Свято-Преображенському жіночому монастирю с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької спархії УПІД передано в оренду терміном на 49 років дві земельні ділянки сільськогосподарського призначення із земель державної власності, а саме: земельну ділянку площею 12,0623 га, кадастровий номер 6823085800:04:003:0262 та земельну ділянку площею 1,4388 га, кадастровий номер 6823085800:06:027:0016 для ведення підсобного сільського господарства. Право оренди на зазначені земельні ділянки виникло відповідно до укладених договорів оренди земельних ділянок від 30 жовтня 2012 року, зареєстрованих в Державному реєстрі земель 6 листопада 2012 року за № 682300004003879 та № 682300004003878.

Земельні ділянки з кадастровими номерами 6823085800:06:027:0032, 6823085800:04:003:0262, 6823085800:06:027:0016 є сформованими та зареєстрованими в Державному земельному кадастрі як самостійні об`єкти, що підтвсржується Поземельними книгами.

41 позачерговою сесією VIII скликання Меджибізької селищної ради Хмельницького району прийнято рішення № 3-41/2023 від 23 квітня 2023 року «Про припинення користування земельними ділянками юридичній особі», відповідно до якого вирішено:

Припинити СВЯТО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКОМУ ЖІНОЧОМУ МОНАСТИРЮ С.ГОЛОВЧИНЦІ ЛЕТИЧІВСЬКОГО ОКРУГУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ (код ЄДРПОУ 22772281) право постійного користування земельною ділянкою площею 1.1155 га, кадастровий номер 6823085800:06:027:0032, цільове призначення 03.04 для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій (Для культових потреб монастиря) розташованої в с. Головчинці Хмельницького району Хмельницької області, згідно Державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-ХМ № 002383 виданого Требуховецькою сільською Радою народних депутатів 31 березня 2000 року, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 136.

2. Припинити шляхом розірвання дію договорів оренди земельної ділянки, що перебувають в оренді СВЯТО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКОГО ЖІНОЧОГО МОНАСТИРЯ С.ГОЛОВЧИНЦІ ЛЕТИЧІВСЬКОГО ОКРУГУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ (код ЄДРПОУ 22772281) від 30 жовтня 2012 року:

2.1. загальною площею 12,0623 га (кадастровий номер 6823085800:04:0.03:0262, яка знаходиться за межами с. Головчинці Хмельницького району Хмельницької, укладеного між Летичівською районною державною адміністрацією та Свято-Преображенським жіночим монастирем с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької єпархії УПЦ, зареєстрованого у Відділі Держкомзему у Летичівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 листопада 2012 року/за № 682300001003878), з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства;

2.2. загальною площею 1,4388 га (кадастровий номер 6823085800:06:027:0016, яка знаходиться за межами с. Головчинці Хмельницького району Хмельницької, укладеного між Летичівською районною державною адміністрацією та Свято-Преображенським жіночим монастирем с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької єпархії УПЦ, зареєстрованого у Відділі Держкомзему у Летичівському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 06 листопада 2012 року за № 682300001002879), з цільовим призначенням для ведення підсобного сільського господарства

3. Селищній раді укласти з СВЯТО-ПРЕОБРАЖЕНСЬКИМ ЖІНОЧИМ МОНАСТИРЕМ С.ГОЛОВЧИНЦІ ЛЕТИЧІВСЬКОГО ОКРУГУ ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ЄПАРХІЇ УПЦ угоду про розірвання договорів оренди зазначені в пункті 2 цього рішення.

4. Уповноважити селищного голову ОСОБА_1 в установленому порядку відповідно до законодавства забезпечити підписання угод про розірвання договорів оренди земельних ділянок зазначених в пункті 2 цього рішення.

5. Внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно щодо припинення права користування земельними ділянками, в порядку визначеному законодавством.

6. Контроль за виконанням цього рішення покласти на постійну комісію селищної ради з питань житлово-комунального господарства, комунальної власності, промисловості, підприємництва, транспорту, зв`язку та сфери послуг та з питань містобудування, будівництва, земельних відносин та охорони навколишнього природного середовища.

У вищезазначеному рішенні вказано, що воно прийняте на підставі положень Керуючись положеннями Конституції України, законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про свободу совісті та релігійні організації», враховуючи антиукраїнську та антидержавну позицію релігійних організацій (об`єднань) Української православної церкви, яка має тісний релігійно-канонічний зв`язок з московським патріархатом (офіційно зареєстрована як Київська митрополія Української православної церкви), відсутність позиції, яка засуджує російську агресію в Україні та злочини московських окупантів упродовж війни, непоодинокі факти колаборацїї представників Української православної церкви московського патріархату з державою-окупантом, невиконання релігійними організаціями (об`єднаннями) Української православної церкви московського патріархату норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації та назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднань), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та /або тимчасово окупувала частину території України, керуючись пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 12 Земельного кодексу України.

Позивач вважає, що оспорюване рішення від 23 квітня 2023 року 41 позачергової сесії VIII скликання Меджибізької селищної ради Хмельницького району № 3-41/2023 «Про припинення користування земельними ділянками юридичній особі» є незаконним, а отже, має бути скасоване в судовому порядку .

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 116 Земельного кодексу України набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ч. 1 ст. 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Як передбачено п. в) ч. 2 ст. 92 Земельного кодексу України, права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З матеріалів справи суд встановив, що відповідачем прийнято рішення, яким вирішено припинити позивачу право користування земельними ділянками.

Підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені в ст. 141-143 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є:

а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій, крім перетворення державних підприємств у випадках, визначених статтею 120-1 цього Кодексу;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати;

е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці;

є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини;

ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії;

з) припинення права користування надрами у разі закінчення встановленого спеціальним дозволом на користування надрами строку користування надрами (у разі передачі земельної ділянки державної, комунальної власності користувачу надр для здійснення діяльності з користування надрами);

и) невиконання акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю, 100 відсотків акцій (часток) у статутному капіталі якого належать державі, яке утворилося шляхом перетворення державного підприємства, вимог, визначених статтею 120-1 цього Кодексу.

З матеріалів справи суд встановив, що Рішенням № 1-41/2023 від 11 квітня 2023 року Меджибізької селищної ради прийнято рішення «Про заборону діяльності Української православної церкви московського патріархату на території Меджибізької селищної територіальної громади, відповідно до якого Свято-Преображенському жіночому монастирю с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької єпархії УПЦ заборонено діяльність на території Меджибізької селищної територіальної громади.

Однак, приймаючи оскаржуване рішення, селищна рада не врахувала, що діяльність релігійної організації Свято-Преображенського жіночого монастиря с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької єпархії УПЦ не припинено і Монастир є діючою організацією в Україні, що підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Заборона діяльності релігійної організації, це не припинення діяльності релігійної організації, (як одна із підстав припинення права користування землею, стаття 141 ЗК України), оскільки діяльність релігійної організації припиняється лише у випадках, визначених частиною четвертою статті 16 Закону України «Про свободу совісті, і а релігійні організації», а саме:

1) вчинення релігійною організацією дій, недопустимість яких передбачена статтями 3, 5 і 17 цього Закону;

2) поєднання обрядової чи проповідницької діяльності релігійної організації з посяганнями на життя, здоров`я, свободу і гідність особи;

3) систематичного порушення релігійною організацією встановленого законодавством порядку проведення публічних релігійних заходів (богослужінь, обрядів, церемоній, походів тощо);

4) спонукання громадян до невиконання своїх конституційних обов`язків або дій, які супроводжуються грубими порушеннями громадського порядку чи посяганням на права і майно державних, громадських або релігійних організацій:

5) засудження її уповноважених осіб за вчинення кримінального правопорушення проти основ національної безпеки України, передбаченого статтею 111-1 ККУ.

Докази вчинення позивачем вищезазначених дій в матеріалах справи відсутні.

Окрім того, приймаючи оскаржуване рішення про припинення права постійного користування земельною ділянкою, відповідач не врахував, що об`єкти нерухомого майна: приміщення Свято-Преображенського храму, дзвіниця, братський корпус, сестринські корпуса, приміщення бані перебувають приватній власності Монастиря.

Земельним кодексом України передбачено, що розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності релігійних організацій, які легалізовані в Україні, є підставою для набуття ними прав на землю із земель державної та комунальної власності.

Земельним кодексом України водночас регламентовано перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права па будинок, будівлю або споруду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 120 Земельного кодексу Кодексу, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Постановою Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 924/482/2 К зроблені висновки, які є преюдиційним, зокрема: право постійного землекористування с безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Земельна ділянка, право на яку посвідчується державним актом, вважається сформованою, а тому подальші дії уповноважених суб`єктів стосовно неї повинні здійснюватися з дотриманням відповідних норм Земельного кодексу України. Законів України "Про Державний земельний кадастр", тощо.

Частиною 1 статті 142 Земельного кодексу України встановлено, що припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу.

Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів добровільної відмови позивача від права постійного користування земельними ділянками в порядку ст. 142 Земельного кодексу України.

Щодо пункту 2 оскаржуваного рішення про припинення шляхом розірвання дії договорів оренди земельної ділянки, що перебувають в оренді позивача, слід зазначити таке.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 198/15/20 зробив висновок, що «Закон України «Про оренду землі» є спеціальним законом і має пріоритет перед іншими законами в застосуванні до спірних правовідносин. Відповідно до частин третьої та четвертої статті 31 Закону України «Про оренду землі», договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.

Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.

Також Верховний Суд підкреслив, чинним законодавством України передбачається можливість розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку у разі, якщо це передбачено умовами такого договору. Наявність відповідної умови в договорі є вирішальною для розгляду справи. Таким чином, сторони у договорі повинні чітко визначити можливість розірвання договору в односторонньому порядку та механізм (процедуру) такого розірвання (шляхом підписання відповідної угоди, тощо). Таке визначення має бути чітким ти недвозначним, закріплювати всі умови співпраці».

Пунктом 12 Договорів оренди земельних ділянок від 30 жовтня 2012 року передбачено випадки, при яких дія договорів оренди може бути розірвана: - за взаємною згодою сторін; за рішенням суду на вимогу однієї із сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Крім того, у підпункті 12.4 пункту 12 Договору, сторони (позивач і відповідач) домовилися, що розірваннядоговору оренди землі в односторонньому порядку не допускається.

Отже, зі змісту цього пункту очевидно, що для розірвання договору потрібна згода позивача, яку останній має надати, що виключає можливість розірвання договору в односторонньому порядку без будь-яких додаткових умов.

Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено підстави для розірвання договору. "Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом".

Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення строку договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.»

В оскаржуваному рішенні відповідач не посилався як на підставу розірвання договорів оренди земельних ділянок в односторонньому порядку на частину другу статті 651 ЦК України та не зазначив наявність істотних порушень договорів другою стороною (орендарем).

Поряд з цим, стаття 143 Земельного кодексу України регламентує, що примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі:

а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель;

в) конфіскації земельної ділянки;

г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності;

ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки;

ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

Системний аналіз наведених норм Земельного кодексу України свідчить про те, що особа може бути позбавлена набутого у встановленому порядку права постійного користування земельною ділянкою лише у способи, визначені ст.ст. 141-143 ЗК України, зокрема, внаслідок добровільної відмови від земельної ділянки чи за наявності інших, визначених ст. 141 ЗК України, підстав, або внаслідок примусового припинення прав на земельну ділянку, яке здійснюється виключно в судовому порядку.

За приписами статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Отже, право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 названого Кодексу, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою.

Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну ділянку чи права користування нею, слід враховувати, що орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

Наведена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.11.2019 р. у справі № 906/392/18.

Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Така позиція відповідає висновку, викладеному в Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005.

З оспорюваного рішення № 3-41/2023 від 23 квітня 2023 року, 41 позачергової сесії VIII скликання Меджибізької селищної ради Хмельницького району «Про припинення користування земельними ділянками юридичній особі» вбачається, що воно прийняте на підставі положень Конституції України, законів України «Про правовий режим воєнного стану», «Про свободу совісті та релігійні організації», враховуючи антиукраїнську та антидержавну позицію релігійних організацій (об`єднань) Української православної церкви, яка має тісний релігійно-канонічний зв`язок з московським патріархатом (офіційно зареєстрована як Київська митрополія Української православної церкви), відсутність позиції, яка засуджує російську агресію в Україні та злочини московських окупантів упродовж війни, непоодинокі факти колаборацїї представників Української православної церкви московського патріархату з державою-окупантом, невиконання релігійними організаціями (об`єднаннями) Української православної церкви московського патріархату норм Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» щодо позначення свого місця в структурі іноземної релігійної організації та назви релігійних організацій (об`єднань), які входять до структури (є частиною) релігійної організації (об`єднань), керівний центр (управління) якої знаходиться за межами України в державі, яка законом визнана такою, що здійснила військову агресію проти України та /або тимчасово окупувала частину території України, керуючись пунктом 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статтею 12 Земельного кодексу України.

Як зазначалося вище, вичерпний перелік підстав для припинення права постійного користування земельною ділянкою визначений ст. 141 Земельного кодексу України.

Суд зазначає, що оскаржуване рішення відповідача посилань на підстави припинення права, встановлені статтею 141 Земельного кодексу України, не містить.

З матеріалів справи також не вбачається наявності передбачених вказаною ст. 141 Земельного кодексу України підстав для припинення відповідачем права постійного користування земельними ділянками позивача.

Отже, у цьому випадку вирішення питання щодо примусового припинення права позивача на земельні ділянки, в силу імперативних положень ст. 143 Земельного кодексу України, може бути здійснене органом місцевого самоврядування виключно в судовому порядку.

Підстав для розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку суд не встановив.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що приймаючи оскаржуване рішення № 3-41/2023 від 23 квітня 2023 року, 41 позачергової сесії VIII скликання Меджибізької селищної ради Хмельницького району «Про припинення користування земельними ділянками юридичній особі» Меджибізька селищна рада діяла поза межами наданих повноважень, всупереч приписам ч. 2 ст. 19 Конституції України та ст.ст. 141-143 Земельного кодексу України.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації своїх повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 3-41/2023 від 23 квітня 2023 року, 41 позачергової сесії VIII скликання Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області «Про припинення користування земельними ділянками юридичній особі».

Стягнути на користь Свято-Преображенського жіночого монастиря с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької епархії УПЦ судові витрати в розмірі 2684,00 грн (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири гривнi) за рахунок бюджетних асигнувань Меджибізької селищної ради Хмельницького району Хмельницької області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:Свято-Преображенський жіночий монастир с. Головчинці Летичівського округу Хмельницької епархії УПЦ (с. Головчинці,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,31533 , код ЄДРПОУ - 22772281) Відповідач:Меджибізька селищна рада Хмельницького району Хмельницької області (вул. Святотроїцька, 5,смт Меджибіж,Хмельницька обл., Хмельницький р-н,31530 , код ЄДРПОУ - 04404556)

Головуючий суддя В.К. Блонський