Постанова

від 17.01.2024 по справі 120/11680/23

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/11680/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Поліщук Ірина Миколаївна Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М.

17 січня 2024 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьмишина В.М.

суддів: Сапальової Т.В. Сушка О.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Стрижавська виправна колонія (№81)" про визнання бездіяльності протиправною,

В С Т А Н О В И В :

до Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Стрижавська виправна колонія №81" про визнання бездіяльності протиправною.

Ухвалою суду першої інстанції від 07.08.2023 в порядку п.1 ч.1 ст.170 КАС України відмовлено у відкритті провадження в справі за вищевказаною позовною заявою.

Не погодившись із вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, покликаючись на порушення судом норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання щодо відмови у відкритті провадження в справі.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що в заявленому позові він оскаржує дії відповідача. При цьому, спірні правовідносини є публічними та покладені на відповідача не нормами КПК України.

Інші учасники справи не подали до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволенню з наступних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, у провадженні Слов`янського міськрайонного суду перебуває кримінальне провадження №1202050510002060 від 06.12.2020 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 15, п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду від 10.03.2022 запобіжний захід у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 продовжено до 08.05.2022 включно.

При цьому, звертаючись до суду з даним позовом, представник позивача зазначає, що не дивлячись на закінчення строку дії ухвали Слов`янського міськрайонного суду від 10.03.2022, позивач досі перебуває під вартою.

Відповідні обставини, на переконання представника позивача, вказують на протиправну бездіяльність Державної установи "Стрижавська виправна колонія №81", яка полягає у не вчиненні дій щодо негайного звільнення позивача з-під варти.

Із наведеного вище слідує, що ОСОБА_1 під час знаходження в установі відповідача перебуває у правовому статусі особи під вартою.

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

За змістом п.2 ч.1 ст.4 КАС, публічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Ужитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з`ясовувати, у зв`язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні брати за основу суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Так, положеннями ч. 1 ст. 206 КПК України визначено, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Таким чином, положення ст. 206 КПК України є спеціальною нормою права стосовно осіб під вартою і охоплюють захист усіх прав людини, пов`язаних з умовами ув`язнення, позаяк жодних виключень законом не запроваджено.

Натомість положення ст. ст. 537 та 539 КПК України присвячені урегулюванню правовідносин виключно з приводу розгляду судом справ про захист прав особи під час виконання покарань.

Пунктом 13-1 частини 1 статті 537 КПК України дійсно передбачена можливість оскарження особою інших рішень, дій чи бездіяльності адміністрації установи виконання покарань.

Але цією особою, на яку поширюється дія п. 13-1 ч. 1 ст. 537 КПК України, є особа, що відбуває покарання, тобто засуджений, а не особа під вартою.

Відтак, в силу положень ч. 9 ст. 539 КПК України у порядку адміністративного судочинства підлягають захисту права та інтереси осіб, які відбувають покарання.

Отже, положення ст. ст. 537 та 539 КПК України є спеціальними нормами права щодо осіб, стосовно яких відбувається виконання вироку.

Відносно згаданих осіб (тобто осіб, стосовно яких розпочата процедура відбування покарання за вироком суду) підлягають застосуванню і положення Кримінально-виконавчого кодексу України.

Натомість у спірних правовідносинах позивач діє у статусі особи під вартою, а не засудженого, а тому не має публічних прав та публічних інтересів, захист яких повинен відбуватись у порядку адміністративного судочинства, оскільки захист усіх прав і інтересів осіб під вартою у відносинах з установою ув`язнення відбувається у порядку кримінального судочинства згідно з ст. 206 КПК України та приписами Закону України «Про попереднє ув`язнення».

Зокрема, відповідно до частини 1 статті 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до статті 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Частиною першою статті 24 КПК України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Параграфом 1 глави 18 КПК України встановлено порядок застосування запобіжних заходів, затримання особи в порядку кримінального провадження.

Як уже було зазначено вище, положеннями ч.1 ст.206 КПК України визначено, що кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов`язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи (частина перша статті 206 КПК України).

Статтею 22 Закону України "Про попереднє ув`язнення" встановлено, що нагляд за додержанням законів у місцях попереднього ув`язнення здійснюється прокурором шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов`язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Крім того, частиною першою статті 306 КПК України визначено, що скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого, чи прокурора розглядаються слідчим суддею місцевого суду згідно з правилами судового розгляду, передбаченими статтями 318, 380 цього Кодексу, з урахуванням положень глави 26 КПК України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 23.05.2001р. № 6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Також Конституційний Суд України у Рішення від 14.12.2011р. № 19-рп/2011 зазначив, що відносини, які виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності, правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань.

З аналізу викладеного вбачається, що публічно-правовим спором за нормами КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій. При цьому такі функції повинні здійснюватися суб`єктом саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Як було вже встановлено вище, предметом цього адміністративного позову є дії посадової особи, вчинені у порядку, визначеному КПК України.

А відтак відповідач у спірних правовідносинах виконувала не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спір виник із кримінально-процесуальних правовідносин, а тому не є публічно-правовим і має вирішуватися судом за правилами кримінального судочинства.

Доводи апелянта в іншій частині, які викладені в апеляційній скарзі, на правомірність прийнятої ухвали не впливають.

Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; на додаток, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі.

Оцінюючи вищезазначене, у суду першої інстанції були достатні і належні підстави для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі на підставі п.1 ч.1 ст.170 КАС України, а тому оскаржувана ухвала суду відповідає вимогам закону.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків судового рішення, а тому підстави для скасування ухвали колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Враховуючи результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку із переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Вінницького окружного адміністративного суду від 07 серпня 2023 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сапальова Т.В. Сушко О.О.